Ухвала КЦС ВС № 754/2223/15-ц

Ухвала 17 березня 2020 року місто Київ справа № 754/2223/15-ц провадження № 61-4286ск20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року у складі судді Волошиної В. М., ВСТАНОВИВ: У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про визнання недостовірними, такими, що не відповідають дійсності, порушують права, свободи, ганьблять честь, гідність, ділову репутацію позивача, відомості, поширені у мережі Інтернет та у коментарях стосовно позивача і членів її сім`ї; визнання наклепом усні та письмові заяви відповідача; визнання наклепом дії відповідача з виготовлення та поширення інформації стосовно ОСОБА_1 у мережі Інтернет та у коментарях відомості стосовно позивачки та членів її сім`ї; зобов`язання відповідача припинити неправомірні дії з приниження честі, гідності, ділової репутації позивачки та членів її сім`ї; стягнення з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 60 000, 00 грн. Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 04 березня 2015 року відкрито провадження у справі. Справу призначено до судового розгляду. Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 31 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2015 року, позов задоволено. Визнано недостовірними та такими, що не відповідають дійсності, порушують права, свободи, ганьблять честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_1 відомості, зазначені у мережі Інтернет, а саме на сайті http://nashkiev.ua, у соціальних мережах «вконтакте» та «одноклассники» відомості стосовно ОСОБА_1 Зобов`язано ОСОБА_2 припинити неправомірні дії з приниження честі, гідності, ділової репутації стосовно ОСОБА_1 . В іншій частині позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат. 03 січня 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою на заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 31 липня 2015 року та ухвалу Деснянського районного міста Києва від 04 березня 2015 року. Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 у частині оскарження ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 04 березня 2015 року про відкриття провадження у справі залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 у частині оскарження заочного рішення Деснянського районного суду міста Києва від 31 липня 2015 року повернуто відповідачу. Залишаючи без руху апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 04 березня 2015 року, суд апеляційної інстанції визнав зазначені заявником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження неповажними та запропонував подати обґрунтовану заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження із наданням доказів у підтвердження обставин пропуску такого строку. Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 04 березня 2015 року відмовлено. Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовувалося тим, що апеляційна скарга подана з пропуском строку на апеляційне оскарження, встановленого законом, оскільки матеріали справи містять об`єктивні і достатні відомості про те, що відповідач обізнана про розгляд справи судом першої інстанції, отримала копію ухвали суду про відкриття провадження у справі 21 березня 2015 року, що підтверджено зворотнім поштовим повідомленням про вручення. Судом апеляційної інстанції також ураховано, що заявник у квітні 2015 рок зверталася до суду першої інстанції із запереченнями на позов, а тому доводи, що про наявність ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі заявник дізналася у грудні 2019 року, при ознайомленні з матеріалами цивільної справи, суд апеляційної інстанції відхилив. За наведених обставин, суд апеляційної інстанції зазначені заявником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнав неповажними. 03 березня 2020 року ОСОБА_2 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу суду апеляційної інстанції, яку просила скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Касаційна скарга обґрунтовувалася тим, що суд апеляційної інстанції не врахував наведені заявником доводи і підстави для апеляційного оскарження, зокрема, що суд першої інстанції безпідставно відкрив провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , яка у додатках до позову не надала копії паспорта, іншого документа, що посвідчує її особу, та документ, що підтверджує зареєстроване місце проживання або перебування позивача. Зазначені обставини заявник виявила під час ознайомлення із матеріалами цивільної справи у грудні 2019 року, які вважає нововиявленими. На переконання заявника, суд першої інстанції порушив норми процесуального права на момент відкриття провадження у справі, а тому така ухвала підлягає скасуванню. Верховний Суд, дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї документи, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав. Пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. За правилом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Зі змісту оскаржуваного судового рішення Верховний Суд встановив, що касаційна скарга є очевидно необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо його незаконності та неправильності. Такий висновок суд зробив з огляду на таке. У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій. Згідно з частиною першою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Суд апеляційної інстанції, встановивши, що апеляційна скарга подана на судове рішення, ухвалене 04 березня 2015 року застосував положення процесуального закону, що діяв до набрання чинності ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII. Зазначене кореспондується з пунктом 13 частини першої розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким визначено, що судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Отже, суд апеляційної інстанції правильно застосував положення процесуального закону під час вирішення питання допуску до апеляційного провадження скарги ОСОБА_2 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 04 березня 2015 року, застосувавши положення ЦПК України в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (далі - ЦПК України 2004 року). За правилами частини другої статті 294 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали. Судом встановлено, що заявник ОСОБА_2 отримала копію ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 04 березня 2015 року засобами поштового зв`язку 21 березня 2014 року. ОСОБА_2 03 січня 2020 року звернулася з апеляційною скаргою на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 04 березня 2015 року. Таким чином заявник звернулася до суду апеляційної інстанції з пропуском п`ятиденного строку з дня вручення їй копії ухвали суду першої інстанції. Відповідно до частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 294 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження. Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху з підстав, зокрема необхідності наведення інших обґрунтованих підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Доводи заявника, що про наявність оскаржуваної ухвали суду першої інстанції стало відомо у грудні 2019 року, суд апеляційної інстанції відхилив та визнав таку підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження неповажною, оскільки зазначене спростовується матеріалами справи. 05 лютого 2020 року від ОСОБА_2 надійшли матеріали на усунення недоліків апеляційної скарги, зокрема, клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. Суд апеляційної інстанції, вивчивши доводи такого клопотання зробив висновок, що зазначене клопотання обґрунтовано обставинами, які були предметом перевірки судом апеляційної інстанції та визнанні неповажними. Інших підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження заявником не зазначено. Згідно з частиною першою статті 72 ЦПК України 2004 року право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року). При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року). Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 04 березня 2015 року, встановив, що копія оскаржуваного рішення суду першої інстанції заявником отримано 21 березня 2015 року, а апеляційна скарга подана 03 січня 2020 року, тобто із пропуском строку на апеляційне оскарження. Доводи касаційної скарги не спростовують зазначені обставини, які свідчать про обізнаність ОСОБА_2 щодо ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 04 березня 2015 року про відкриття провадження у справі. Отже, ОСОБА_2 об`єктивно мала реальну можливість реалізувати свої процесуальні права на подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у межах процесуальних строків, визначених законом. Для цілей перевірки дотримання особою, яка бере участь у справі, процесуальних строків, визначених законом, суди мають керуватися нормами процесуального права та враховувати фактичні обставини справи. Суд апеляційної інстанції встановив такі обставини, зокрема факт отримання заявником копії оскаржуваної ухвали 21 березня 2015 року, що в апеляційній скарзі та клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження заявником не спростовано; інші обґрунтовані підстави для поновлення такого строку (ніж ті, що визнані судом неповажними причинами пропуску строку оскарження) заявником не наведено. Згідно з частиною третьою статті 27 ЦПК України 2004 року особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Доказів, які б свідчили про добросовісну реалізацію ОСОБА_2 своїх процесуальних прав та належне виконання процесуальних обов`язків, зокрема вчинення усіх можливих та залежних від неї дій, спрямованих на виконання своїх процесуальних обов`язків щодо оскарження рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, заявник не надала. За встановленими обставинами, визначивши, що заявник отримала копію ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі, мала об`єктивну можливість звернутися до суду апеляційної інстанції зі скаргою у встановлені процесуальним законом строки, були відсутніми обставини, що унеможливлювали своєчасне звернення цієї сторони до суду зі скаргою, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для поновлення ОСОБА_2 процесуального строку для подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Пономарьов проти України» № 3236/03). Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» ЄСПЛ зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії»). Оцінюючи підставність доводів поданої касаційної скарги, Верховним Судом додатково враховано, що її обґрунтовано аргументами необхідності переоцінки досліджених судом апеляційної інстанцій доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції та за межі його процесуальних повноважень. З урахуванням наведеного, Верховний Суд визнає підставним висновок, що правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року є необґрунтованою. Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України, у разі якщо суд дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження. Керуючись пунктом 3 частини першої, частиною другою статті 389, частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду УХВАЛИВ : У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття судом та оскарженню не підлягає. Судді: С. О. Погрібний А. С. Олійник В. В. Яремко