Постанова КЦС ВС № 305/1780/15-ц

Постанова Іменем України 04 березня 2020 року м. Київ справа № 305/1780/15-ц провадження № 61-12853св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Середньоводянська сільська рада Рахівського району Закарпатської області, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рахівського районного суду від 06 червня 2018 року, ухвалене у складі судді Бліщ О. Б., та постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 травня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Джуги С. Д., Собослоя Г. Г., Куштана Б. П., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Середньоводянська сільська рада Рахівського району Закарпатської області (далі - Середньоводянська сільська рада), про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності та зобов`язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою. В обґрунтування позову посилалася на те, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці площею 0,1114 га. Зазначене нерухоме майно перейшло їй у власність в порядку спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 13 червня 2011 року рішенням Середньоводянської сільської ради № 36 «Про надання дозволу на оформлення технічної документації щодо посвідчення права власності на земельну ділянку» позивачу надано дозвіл на оформлення технічної документації щодо посвідчення права власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. 14 вересня 2011 року у ліцензійній землевпорядній організації, нею замовлено виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, яка розташована на території Середньоводянської сільської ради. Однак виготовити технічну документацію виявилось неможливим, оскільки відповідачі, на земельній ділянці, яка використовується за цільовим призначенням, самовільно збудували огорожу, чим самим захопили частину земельної ділянки орієнтованою площею 0,003 га. За фактом самовільного захоплення земельної ділянки у відношенні ОСОБА_2 , державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства, яким встановлено факт самовільного захоплення земельної ділянки, орієнтованою площею 0,0030 га, з боку ОСОБА_2 . Посилаючись на вказані обставини, з урахуванням збільшених позовних вимог, позивач просила визнати незаконним та скасувати рішення Середньоводянської сільської ради від 28 грудня 2012 року № 119 про затвердження технічної документації, після складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку та передачу безоплатно у приватну власність ОСОБА_2 , загальною площею 0,0955 га за цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», що знаходиться по АДРЕСА_2 ; визнати недійсним свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 видане державним реєстратором Петращуком І. В. від 28 травня 2012 року на земельну ділянку з кадастровим номером 21236870000:06:001:0011, загальною площею 0,0955 га з цільовим призначенням «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», що знаходиться по АДРЕСА_2 ; зобов`язати відповідачів усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, що розташована по АДРЕСА_1 шляхом знесення самовільно встановленої огорожі. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 06 червня 2018 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спір між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та попередньою власницею земельної ділянки ОСОБА_5 щодо користування спірною земельною ділянкою раніше вже вирішувався в судовому порядку. Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 07 червня 2012 року в задоволенні позову ОСОБА_5 в частині зобов`язання ОСОБА_2 повернути ОСОБА_5 частку земельної ділянки розміром 0,003 га та усунення перешкод в користуванні цією земельною ділянкою відмовлено. Суд першої інстанції вважав преюдиційними обставини, встановлені вказаним судовим рішенням, а саме, що ОСОБА_5 згідно свідоцтва садиби сільських населених пунктів виділено під будівництво земельну ділянку 0,07 га на підставі рішення загальних зборів колгоспників колгоспу імені Жданова. Інших документів, які б свідчили про правомірність користування нею належною до її будинку земельної ділянки не має, а тому стверджувати, що ОСОБА_5 має право користування 0,11 га немає підстав. Крім того, спірна земельна ділянка є єдиним проїздом з вулиці Садов`яну (Кірова ) до будинку відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , який існує з 1984 року. При цьому, ОСОБА_1 , не спростувала обставини, які встановлені вказаним судовим рішенням. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Закарпатського апеляційного суду від 14 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 06 червня 2018 року залишено без змін. Приймаючи постанову від 14 травня 2019 року апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, які доводами апеляційної скарги не спростовані. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Поштак Ю. С., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 06 червня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 травня 2019 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з Рахівського районного суду Закарпатської області. У серпні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки на час звернення до суду ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці площею 0,1114 га, однак оформити право власності на цю земельну ділянку не може, у зв`язку із самовільним захопленням її частини відповідачами. На думку заявника, факт накладення на її земельну ділянку земельної ділянки відповідачів підтверджується висновком земельно-технічної експертизи № 9 від 28 січня 2018 року та актом державного інспектора Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області від 29 серпня 2011 року. Вказує про неврахування судами того, що внаслідок накладення земельних ділянок заблоковано проїзд та підхід до земельної ділянки, яка перебуває у її власності. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У вересні 2019 року до Верховного Суду надійшов поданий від імені ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відзив на касаційну скаргу, який не може бути взято до уваги касаційним судом, оскільки відзив ніким не підписаний. Фактичні обставини справи, встановлені судами Судами встановлено, що рішенням Середньоводянської сільської ради № 119 від 28 грудня 2012 року затверджено технічну документації щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку та передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських споруд і будівель площею 0,0955 га по АДРЕСА_2 ОСОБА_2 28 травня 2013 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 0,0955 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка) в АДРЕСА_2 . Суди встановили, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 15 квітня 2015 року зареєстрованого в реєстрі за № 1-490 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 36322742 від 15 квітня 2015 року ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . З довідки виконкому Середньоводянської сільської ради № 18 від 08 квітня 2015 року суди встановили, що по АДРЕСА_2 зареєстрована земельна ділянка площею 0,11 га. Дозвіл на приватизацію вказаної земельної ділянки рішенням виконкому Середньоводянської сільської ради № 38 від 25 листопада 1997 року було надано колишній власниці ОСОБА_5 . З матеріалів технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 , що розроблялись ТОВ «Моя земля» судами встановлено, що при виготовленні вказаних документів було дотримано норми чинного на той час законодавства. Виготовлено акт встановлення та погодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами та землекористувачами від 04 вересня 2011 року, відповідно до якого представниками ТОВ «Моя земля» в присутності представників суміжних землекористувачів і землевпорядника Середньоводянської сільської ради проведено погодження встановлення в натурі меж землеволодіння по АДРЕСА_2 . Також суди встановили, що в даному акті відсутній підпис ОСОБА_5 , яка на той час була суміжним землекористувачем, а рішенням Середньоводянської сільської ради № 132 від 04 січня 2013 року затверджено акт погодження межі земельної ділянки по АДРЕСА_2 між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 без погодження останньою з необ`єктивних причин. Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 07 червня 2012 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в користування земельною ділянкою, встановлення меж та повернення захопленої частини земельної ділянки, в задоволенні позову ОСОБА_5 в частині зобов`язання ОСОБА_2 повернути частину земельної ділянки та усунення перешкод в користуванні цією земельною ділянкою відмовлено. Із вказаного рішення апеляційного суду суди встановили, що спірна земельна ділянка являє собою прямокутник від краю до краю проїзної частини дороги до будинку відповідачів, який побудовано більше двадцяти років тому і цей проїзд є єдиним проїздом до будинку з АДРЕСА_2 . Цей проїзд існує 80 років, земельний конфлікт стосовно даної земельної ділянки було вирішено добровільно між чоловіком ОСОБА_5 та батьками відповідачів ще в 1984 році. Вирішуючи спір між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 апеляційний суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про самовільне захоплення відповідачами частки земельної ділянки позивача є недоведеними, і, відповідно, земельні права ОСОБА_5 діями відповідачів з влаштування нової огорожі на місцевості не порушено, що було підставою для відмови у позові.

Позиція Верховного Суду Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі за текстом, в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із частиною першою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до частини першої статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Судами встановлено, що ОСОБА_1 є спадкоємцем ОСОБА_5 , після смерті якої до позивача перейшло право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Згідно з частиною першої, другою та четвертої статті 120 ЗК України у редакції Кодексу, чинній на час виникнення спірних правовідносин у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Рішенням виконкому Середньоводянської сільської ради № 38 від 25 листопада 1997 року було вирішено приватизувати ОСОБА_5 земельну ділянку по АДРЕСА_3 для обслуговування будинку - 0,11 га. При цьому, власником суміжної земельної ділянки АДРЕСА_2 є відповідач у справі ОСОБА_2 . Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Нормами частини першої статті 81 ЗК України визначено способи набуття права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Відповідно до вимог частин першої, другої статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Як передбачено частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Верховним Судом у постанові від 28 березня 2018 року № 681/1039/15-ц (провадження № 61-4200св18) викладено правовий висновок про те, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовлення землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є «погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами». Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів. Тобто, при добросовісному виконанні набувачем земельної ділянки обов`язків щодо узгодження меж з користувачами чи власниками суміжних земельних ділянок, у разі, якщо користувач чи власник суміжної земельної ділянки безпідставно ухилився від погодження меж та не підписав акт, сама відсутність такого акта погодження меж не свідчить про незаконність рішення про затвердження проекту землеустрою та про передачу земельної ділянки у власність. Суди встановили, що на замовлення ОСОБА_2 ТОВ «Моя земля» виготовлено акт встановлення та погодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами від 04 вересня 2011 року, відповідно до якого представниками цього товариства в присутності суміжних землекористувачів і землевпорядника Середньоводянської сільської ради проведено погодження встановлення в натурі меж землеволодіння по АДРЕСА_2 . При цьому, в даному акті дійсно відсутній підпис ОСОБА_5 , яка на той час була суміжним землекористувачем, однак рішенням Середньоводянської сільської ради № 132 від 04 січня 2013 року затверджено акт погодження межі земельної ділянки між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 по АДРЕСА_2 без погодження останньою з необ`єктивних причин. Крім того, суди обґрунтовано виходили з обставин, встановлених рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 07 червня 2012 року, відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (правонаступником якої є ОСОБА_1 ). Частиною п`ятою статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Суди попередніх інстанцій врахували, що ОСОБА_1 під час розгляду справи, на виконання частини п`ятої статті 82 ЦПК України не спростувала в загальному порядку обставини, які встановлені рішенням суду стосовно її спадкодавця та відповідачів у справі. Встановивши, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами факту порушення її права оскаржуваними рішенням та свідоцтвом і факту існування перешкод з боку відповідачів у користуванні спірною земельною ділянкою, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. При цьому, суди врахували, що позивачем не надано доказів виділення їй або її спадкодавцю земельної ділянки саме з такою конфігурацією та встановленими межами, про які вона зазначає в позовній заяві. Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій того, що вона є власником житлового будинку, однак не може оформити право власності, у зв`язку із самовільним захопленням її частки відповідачами не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій про відсутність накладення земельної ділянки позивачів на земельну ділянку позивача. При цьому, матеріали справи не містять доказів неможливості оформлення позивачем права власності на земельну ділянку саме внаслідок накладення на неї земельної ділянки відповідачів. Посилання заявника на неврахування судами висновку земельно-технічної експертизи № 9 від 28 січня 2018 року та акта державного інспектора Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області від 29 серпня 2011 року є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій дослідили вказані докази та надали їм оцінку в сукупності з іншими доказами, поданими учасниками справи. При цьому, висновку земельно-технічної експертизи № 9 від 28 січня 2018 року, суд першої інстанції надав оцінку з урахуванням статті 110 ЦПК України. Посилання заявника про те, що внаслідок накладення земельних ділянок заблоковано проїзд та підхід до земельної ділянки, яка перебуває у її власності не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки прохід та під`їзд до будинку позивачки забезпечено із вулиці Миру . Наведені у касаційній скарзі доводи загалом зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, спрямовані переоцінку доказів і встановлення нових обставин, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору та не дають підстав вважати, що цими судами неправильно застосовано норми матеріального права або допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції залишенню без змін. Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат немає. Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Рахівського районного суду від 06 червня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 травня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович