Ухвала КЦС ВС № 552/299/16-ц

Ухвала Іменем України 17 березня 2020 року м. Київ справа № 552/299/16-ц провадження № 61-2963ск20 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду міста Полтави від 18 листопада 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 28 січня 2020 року за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби міста Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, стягувач у виконавчому провадженні - ОСОБА_2 , ВСТАНОВИВ: У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив визнати неправомірними та скасувати довідки-розрахунки заборгованості зі сплати аліментів № 41821 від 09 квітня 2019 року, № 43658 від 15 серпня 2019 року та № 55196 від 11 жовтня 2019 року, складені державним виконавцем по виконавчому провадженню № 51257823. Просив встановити, що загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів за рішенням Київського районного суду міста Полтави від 09 березня 2016 станом на березень 2019 року становив - 44 457,24 грн, станом на липень 2019 року - 50 841,57 грн, станом на серпень 2019 року - 52 229,23 грн. Просив зобов`язати старшого державного виконавця Київського ВДВС міста Полтави ГТУЮ у Полтавській області Дорошко П. С. та державного виконавця Янко В. Ю. усунути порушення шляхом прийняття рішення та вчинення дій - надання довідки з правильним відображенням нарахованої та сплаченої суми аліментів, середнього розміру заробітної плати та розміру заборгованості зі сплати аліментів. Скарга мотивованим тим, що на виконанні у старшого державного виконавця Київського ВДВС міста Полтави ГТУЮ у Полтавській області Дорошко П. С. перебуває виконавче провадження № 51257823 по виконанню рішення суду щодо стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку. Вважає, що державний виконавець порушив вимоги чинного законодавства при здійсненні розрахунку заборгованості по аліментах. Ухвалою Київського районного суду міста Полтави від 18 листопада 2019 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби міста Полтави ГТУЮ у Полтавській області відмовлено. Не погодившись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку. Постановою Полтавського апеляційного суду від 28 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Київського районного суду міста Полтави від 18 листопада 2019 року залишено без змін. 11 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся через засоби поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського районного суду міста Полтави від 18 листопада 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 28 січня 2020 року та прийняти нове рішення, яким визнати неправомірними та скасувати довідки-розрахунки заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_1 № 41821 від 09 квітня 2019 року, № 43658 від 15 серпня 2019 року та № 55196 від 11 жовтня 2019 року по виконавчому провадженню ВП 51257823, державними виконавцями Київського відділу державної виконавчої служби міста Полтави Дорошко П. С. та Янко В. Ю. Зобов`язати державного виконавця усунути порушення шляхом прийняття рішення та вчинення дії - надання довідки з правильним відображенням нарахованої та сплаченої суми аліментів, середнього розміру заробітної плати та про розмір заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_1 по виконавчому провадженню ВП 51257823. Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції застосовано частину другу статті 195 СК України без врахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 495/4899/16-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 401/1824/17, від 26 вересня 2018 року у справі № 442/4356/15, в яких зазначено, що заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Законодавець не вказує на те, що заборгованість за аліментами працівника, який не працював, визначається виходячи із середньомісячної номінальної заробітної плати, як про це зазначено судом першої інстанції. На думку ОСОБА_1 , за відсутності на офіційному сайті Головного управління статистики по Полтавській області офіційної інформації про розмір середньої заробітної плати для працівника по місту Полтаві, можливо застосувати середню заробітну плату по Полтавській області, яка є на сайті управління статистики. У касаційній скарзі ОСОБА_1 також посилається на те, що надані державним виконавцем копії довідки, таблиць не завірені належним чином, а тому не є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами. Апеляційний суд не врахував правову позицію по питанню порядку та правильності посвідчення копій документів, викладену у постанові Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 160/7887/18. Судами першої та апеляційної інстанцій було проігноровано клопотання представника заявника не брати до уваги такі докази. У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що апеляційний суд в порушення вимог статті 55 ЦПК України не замінив заінтересовану особу у справі - Київський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області на Київський відділ державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми). Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. За правилами частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Київського районного суду міста Полтави від 09 березня 2016 року у справі № 552/299/16-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 в розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно починаючи з 26 січня 2016 року до досягнення дитиною повноліття. На підставі вказаного рішення, 28 березня 2016 року судом видано виконавчі листи, які пред`явлено до виконання до Київського відділу державної виконавчої служби міста Полтави Головного територіального управління юстиції у Полтавській області. В провадженні старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби міста Полтави Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Дорошко П. С., перебувають матеріали виконавчого провадження № 51257823 з виконання рішення Київського районного суду міста Полтави від 09 березня 2016 року у справі № 552/299/16-ц. Відповідно до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Законодавець визначив обов`язок державного виконавця обчислювати розмір заборгованості за аліментами. Відповідно до частини другої статті 195 СК України заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Судами попередніх інстанцій встановлено, що з травня 2016 року аліменти ОСОБА_1 , на користь стягувача сплачувалися несвоєчасно та не в повному обсязі, у зв`язку з чим державним виконавцем в межах виконавчого провадження № 51257823 проведено розрахунок заборгованості по аліментах, який відображено в довідках-розрахунках від 09 квітня 2019 року № 41821, від 15 серпня 2019 року № 43658, від 11 жовтня 2019 року № 55196. Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи (стаття 447 ЦПК України). Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, із висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши, що розрахунок заборгованості зі сплати аліментів складений державним виконавцем відповідно до вимог частини другої статті 195 СК України на підставі відомостей Головного управління статистики у Полтавській області щодо визначеннярозміру середньої заробітної плати одного штатного працівника по місту Полтава, обґрунтовано виходив із відсутності порушень зі сторони державного виконавця щодо нарахування розміру заборгованості зі сплати аліментів. Доводи заявника про те, що для визначення заборгованості за аліментами, враховується середня заробітна плата працівника саме для конкретної місцевості, а у даному випадку для Полтавської області, були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який обґрунтовано ним спростовано, виходячи з того, що місцем проживання ОСОБА_1 та місцем виконання судового рішення є територія Київського району міста Полтави, в зв`язку з чим державним виконавцем вірно проведено розрахунок заборгованості виходячи з середньої заробітної плати працівника по місту Полтаві. Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції в порушення вимог статті 55 ЦПК України не замінено заінтересовану особу у справі не є достатньою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не призвело до ухвалення незаконних рішень. Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що надані державним виконавцем копії довідки, таблиць не завірені належним чином, а тому не є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, є необґрунтованими, оскільки інформація щодо розміру середньої заробітної плати є публічно доступною, а тому дані посилання заявника не є достатньою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не призвели до ухвалення незаконних рішень. За змістом частини другої статті 412 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Частиною четвертою статті 394 ЦПК України передбачено, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Зазначені у касаційній скарзі доводи щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що свідчить про необґрунтованість скарги та відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду міста Полтави від 18 листопада 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 28 січня 2020 року за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби міста Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, стягувач у виконавчому провадженні - ОСОБА_2 . Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: В. П. Курило А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко