Постанова Київський апеляційний суд № 753/20249/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа№755/13666/19 головуючийу суді Іінстанції: МарфінаН.В. провадження №22-ц/824/4427/2020 головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П. ПОСТАНОВА Іменем України 17 березня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сушко Л.П., суддів Гуля В.В., Сліпченка О.І., розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня 2019 року у справі за позовом Моторно (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, ВСТАНОВИВ: У серпні 2019 року позивач звернувся з позовом до відповідача ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 45450,52 грн., витрати на послуги аварійного комісара в розмірі 670,00 грн., та судовий збір у розмірі 1921,00 грн.. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач є винним у ДТП, яка мала місце 28.12.2015 року по вул. Автопарковій в м. Києві, на момент вчинення ДТП відповідач не мала чинного полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. В результаті ДТП був пошкоджений автомобіль «Фіат» д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 .. Оскільки, винуватець ДТП, яким є відповідач, не застрахував свою цивільно - правову відповідальність, власник пошкодженого транспортного засобу ОСОБА_3 , звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування на підставі потерпілого, позивачем визначено розмір страхового відшкодування та виплачено 45450,52 грн., у зв`язку з чим у МТСБУ виникло право стягнути завдану матеріальну шкоду з відповідача, як особи винної у ДТП, на підставі ст. 1191 ЦК України та ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня 2019 року задоволено частково позовні вимоги Моторно (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Моторно (транспортного) страхового бюро України в порядку регресу витрати, пов`язані з виплатою страхового відшкодування, в сумі 45450 грн. 52 коп.. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Не погодившись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючи на його незаконність, необґрунтованість, порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує, що судом першої інстанції не з`ясовано чи було повідомлено апелянта або його представника про виготовлення звіту №1197 від 19.02.2016 року, а також чи було ознайомлено їх зі звітом. Вважає, що неповідомлення про проведення звіту її позбавило права на проведення рецензування звіту, чим порушено право надане ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Крім того, зазначає, судом першої інстанції ототожнено поняття про «обізнаність відповідача з актом огляду від 19.02.2016 року» та «обізнаність відповідача зі звітом «1197 від 19.02.2016 року». Також вказує, що суд першої інстанції не надав жодної оцінки відповіді апелянта від 16.11.2016 року, якою вона повідомила позивача, що має можливість сплатити витрати позивача в сумі 46120,52 грн.. Моторно (транспортне) страховебюро України надало відзив на апеляційну скаргу, у якому просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що апеляційна скарга є необгрунтованою. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Вирішуючи даний спір та задовольняючи позов частково, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що у позивача виникло право майнової вимоги у порядку регресу про стягнення з відповідача на його користь суми сплаченого страхового відшкодування у розмірі 45450,52 грн.. Вирішуючи даний спір у відмовляючи задоволенні позовних вимог в частині стягнення витрат за послуги аварійного комісара , суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що чинним законодавством не передбачено право страховика вимагати відшкодування вартості витрат за послуги аварійного комісара, у зв`язку з тим, що такі витрати страховика не є страховим відшкодуванням, а спрямовані на визначення розміру збитків. Ці витрати належать до звичайної господарської діяльності страховика і не підлягають стягненню з особи, яка відповідальна за спричинену шкоду. Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до ч.2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено заборону експлуатації транспортного засобу на території України без чинного поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик або МТСБУ відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Відповідно до ч. 33.1.4. ст.33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально. Відповідно до п. п. «в» п. 38.1 ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він, зокрема, після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди. Відповідно до ст. 15 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» кваліфікаційне свідоцтво оцінювача є документом, який підтверджує достатній фаховий рівень підготовки оцінювача за програмою базової підготовки для самостійного проведення оцінки майна. Форми кваліфікаційних свідоцтв оцінювачавстановлюються Фондом державного майна України. Право на отримання кваліфікаційного свідоцтва набувають фізичні особи, які мають закінчену вищу освіту, пройшли навчання за програмою базової підготовки та стажування протягом одного року у складі суб`єкта оціночної діяльності разом з оцінювачем, який має не менше ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна, отримали його позитивну рекомендацію та успішно склали кваліфікаційний іспит. Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності. Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна. Відповідно до ст. 13 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб`єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна). Відповідно до п. 63 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» рецензування полягає у неупередженому об`єктивному розгляді оцінки майна особою, яка не має особистої матеріальної або іншої заінтересованості в результатах такої оцінки, відповідно до напряму та спеціалізації її кваліфікаційного свідоцтваЗгідно п. 67 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою КМУ від 10.09.2003 року №1440, рецензія повинна містити висновок про відповідність звіту вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна та про можливість його використання з відповідною метою, у тому числі про достовірність оцінки майна. Звіт класифікується за такими ознаками: - звіт повністю відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна; - звіт у цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки; - звіт не повною мірою відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна і має значні недоліки, що вплинули на достовірність оцінки, але може використовуватися з метою, визначеною у звіті, після виправлення зазначених недоліків; - звіт не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та (або) непрофесійним і не може бути використаний. Встановлено, що 05 липня 2015 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Провідна» та ОСОБА_3 укладено Договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, який оформлено Полісом за №АІ/7845478, строк дії якого з 06.07.2015 року по 05.07.2016 року включно. Об`єктом страхування відповідно до даного договору, є транспортний засіб - автомобіль «Фіат», державний номерний знак НОМЕР_1 . (а.с. 13) 28.12.2015 року приблизно о 10 год. 10 хв. ОСОБА_1 , керуючи власним автомобілем «Mercedes» державний номер НОМЕР_2 , рухаючись по вул. Автопарковій біля буд. № 7 в Дарницькому районі м. Києва в порушення п.п. 2.3.б, 12.1, 13.1 ПДР України, не була уважна та не стежила за дорожньою обстановкою, відповідно не зреагувала на ії зміну, не обрала безпечну швидкість та не дотрималась безпечної дистанції, внаслідок чого скоїла зіткнення з автомобілем «Fiat», державний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 , що призвело до пошкодження зазначених транспортних засобів. Відповідно до постанови Дарницького районного суду міста Києва від 22 липня 2016 року, яка залишена без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 04 жовтня 2016 року, провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 закрито у зв`язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення (а.с 5-7). 05 серпня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Моторно (транспортного) страхового бюро України із заявою про відшкодування шкоди завданої внаслідок пошкодження транспортного засобу автомобіля «Фіат», державний номерний знак НОМЕР_1 , яка заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 28 грудня 2015 року з вини водія ОСОБА_1 , яка керувала транспортним засобом - «Мерседес», державний номерний знак НОМЕР_2 , та на час вчинення дорожньо-транспортної пригоди не мала чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. (а.с. 30) 19 лютого 2016 року Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 , складено Звіт №1197 про оцінку автомобіля «Фіат», номерний знак НОМЕР_1 , яким встановлено, що вартість матеріального збитку. Завданого власнику автомобіля «Фіат», номерний знак НОМЕР_1 з урахуванням фізичного зносу складових складає 54540,63 грн. (а.с.16-18) 31 жовтня 2016 року Моторно (транспортне) страхове бюро України видало наказ №8367 «Про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих ОСОБА_3 », відповідно до якого ОСОБА_3 , в рахунок відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих (з вини незастрахованої особи), було перераховано страхове відшкодування за шкоду заподіяну в результаті пошкодження транспортного засобу в розмірі 45450,52 грн. Факт виплати страхового відшкодування підтверджується платіжним дорученням № 8367рв від 02 листопада 2016 року. (а.с. 36) Перевіришвши наявні у матеріалах справи докази в сукупності із переліченими нормами, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову, оскільки позивачем доведено факт завдання шкоди саме з вини відповідача, протиправність дій відповідача, причинний зв`язок між ними. Крім того, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення витрат за послуги аварійного комісара, оскільки чинним законодавством не передбачено право страховика вимагати відшкодування вартості витрат за послуги аварійного комісара. Аналогічні висновки зазначені у постанові ВерховногоСуду від 21 лютого 2018 рокуу справі № 486/707/16-ц. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не з`ясовано чи було повідомлено апелянта або його представника про виготовлення звіту №1197 від 19.02.2016 року, а також чи було ознайомлено їх зі звітом, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки в разі не згоди та оспоренння наданого позивачем письмово доказу, відповідач мав право заявити клопотання про призначення судової експертизи на предмет визначення заподіяної шкоди, однак відповідач в суді першої та апеляційної інстанції таких клопотань не подавав, та не надав інших письмових доказів на спростування зазначеного письмового доказу. Доводи апеляційної скарги про те, що неповідомлення про проведення звіту її позбавило права на проведення рецензування звіту, чим порушено право надане ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а також, що судом першої інстанції ототожнено поняття про «обізнаність відповідача з актом огляду від 19.02.2016 року» та «обізнаність відповідача зі звітом «1197від 19.02.2016 року», суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки що вказаний звіт №1197 відповідачем не оскаржувався в судовому порядку, а також в суді першої інстанції відповідачем не заявлялося клопотання про призначення судової експертизи. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав жодної оцінки відповіді апелянта від 16.11.2016 року, якою вона повідомила позивача, що має можливість сплатити витрати позивача в сумі 46120,52 грн. суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки наміри про оплату не є фактичним відшкодуванням страхової виплати, а тому не можуть бути підставою для відмови в позові. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують. З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що майнове право позивача було порушено відповідачем. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволенні позовних вимог та вірно застосував до правовідносин що виникли між сторонами положення ст. 1166, 1187, 1188, 1191 ЦК України та Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня 2019 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складено «17» березня 2020 року. Головуючий суддя СуддіЛ.П. Сушко В.В. Гуль О.І. Сліпченко