Постанова Київський апеляційний суд № 755/27513/14-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД № справи: 755/27513/14-ц № апеляційного провадження: 22-ц/824/2504/2020 Головуючий у суді першої інстанції: Гончарук В.П. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 березня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Немировської О.В. суддів - Чобіток А.О., Ящук Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Крилової Олени Леонідівни на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2019 року, встановив: у жовтні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 24 910 грн. 77 коп., посилаючись на те, що між сторонами 06 жовтня 2007 року було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 5 000 грн. 00 коп. у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку. Внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору станом на 31 серпня 2014 року утворилась заборгованість, яка складається з 4 881 грн. 91 коп. заборгованості за тілом кредиту, 18 604 грн. 54 коп. відсотків за користування кредитними коштами, а також штрафів в розмірі 500 грн. та 1 174 грн. 32 коп. Заочним рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 грудня 2014 рокупозовні вимоги було задоволено. Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 06 березня 2018 року заочне рішення було скасовано за заявою відповідача ОСОБА_1 . У липні 2018 року позивач звернувся до суду з уточненою позовною заявою, у якій просив стягнути з відповідача заборгованість станом на 30 червня 2018 року в розмірі 138 886 грн. 81 коп., яка складається з 4 881 грн. 91 коп. заборгованості за тілом кредиту, 133 904 грн. 90 коп. відсотків за користування кредитними коштами, а також заборгованості за пенею та комісією в розмірі 100 грн. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2019 року позовні вимоги було задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість в розмірі 4 881 грн. 91 коп. Не погоджуючись з рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач з урахуванням уточнень від 05 липня 2018 року посилався на те, що між ним та ОСОБА_1 06 жовтня 2007 року було укладено договір про надання банківських послуг. За умовами договору позичальник отримав кредитний ліміт на картковий рахунок в розмірі 5 000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості. Відповідач порушив взяті на себе зобов`язання щодо внесення коштів на погашення кредиту, в результаті чого виникла заборгованість, яка складається з 4 881 грн. 91 коп. заборгованості за тілом кредиту, 133 904 грн. 90 коп. відсотків за користування кредитними коштами, а також заборгованості за пенею та комісією в розмірі 100 грн. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути на його користь з відповідача заборгованість в загальному розмірі 138 886 грн. 81 коп. та судові витрати в розмірі 2 083 грн. 30 коп. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2019 року позовні вимоги було задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість в розмірі 4 881 грн. 91 коп. та судовий збір в розмірі 1762 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитними коштами та пені, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано доказів на підтвердження повідомлення відповідача про умови кредитування та узгодження з ним саме тих умов, про які вказує представник банку. Однак, з таким висновком суду колегія суддів погодитись у повному обсязі не може з наступних підстав. В частинах 1 та 2 статті 207 ЦК України закріплено, що правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. В ч. 1 та 2 ст. 1054 ЦК України закріплено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 шляхом заповнення Анкети-заяви 06.10.2007 уклав з ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», договір про надання банківських послуг (а.с.9). Зі змісту даної Анкети-заяви вбачається, що відповідач ознайомився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку. У своїй апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом першої інстанції не було враховано те, що між сторонами було укладено кредитний договір шляхом приєднання відповідача до Умов та правил надання банківських послуг, ОСОБА_1 висловив бажання отримати кредит та власним підписом засвідчив, що він ознайомлений з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку. Так, в ході розгляду справи у суді першої інстанції позивачем було надано копію Анкети-заяви від імені ОСОБА_1 , копію його паспорту, а також витяг з Умов та Правил надання банківських послуг. При цьому позивачем не зазначено дату затвердження вказаної редакції Умов та правил надання банківських послуг та в якій редакції діяли Умови та Правила на день укладення договору з ОСОБА_1 . Надані Умови та Правила підпису відповідача не містять. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа №342/180/17) зазначається, що в такому випадку неможливо застосовувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-якій редакції, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг, наданий до суду першої інстанції витяг з них не може розглядатись як складова частина укладеного між сторонами договору. Разом з тим, зі змісту Анкети-заяви вбачається, що відповідачем було виявлено бажання оформити на своє ім`я кредитну картку «Універсальна». Крім того, Анкета-заява містить інформацію про розмір базової процентної ставки - 3% на місяць на залишок заборгованості. При цьому сторони погодили і право банку змінити або анулювати кредитний ліміт, хоча розмір бажаного кредитного ліміту вказано не було. На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув та зробив помилковий висновок про, що сторонами не було погоджено сплату відсотків за користування кредитними коштами. З наданої до суду першої інстанції Виписки про рух коштів на рахунку відповідача вбачається, що ОСОБА_1 користувався виданою йому кредитною карткою в період з жовтня 2007 року по вересень 2008 року шляхом використання кредитних коштів та поповнення картки для їх повернення (а.с.225-229). З виписки вбачається, що у період з 30 вересня 2008 року по 31 травня 2019 року відповідачем не здійснювались операції за карткою, тоді як банком нараховувались відсотки за користування кредитними коштами, які зараховувались до тіла кредиту, на яке знову нараховувались відсотки. Також позивачем здійснювались автоматичні погашення наявної заборгованості шляхом списання коштів з іншого рахунку відповідача. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази про те, який строк дії кредитування було погоджено сторонами. Також відсутня і інформації щодо строку дії кредитної картки, про видачу якої ОСОБА_1 зазначається в Анкеті-заяві. Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України). За змістом ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (ч. 2 вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (ч. 3 цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України). Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє іншу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Зі змісту наданої до суду Анкети-заяви вбачається, що сторони погодили сплату 3% в місяць на залишок заборгованості. Також сторонами погоджено пільговий період в 55 днів. Поряд з цим право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу строку його дії. Відповідний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12). Розрахунок заборгованості, наданий позивачем, свідчить про те, що відсотки за користування кредитними коштами нараховувались ним до травня 2019 року, тоді як доказів продовження строку дії кредитного на вказаний період не надано. Також слід звернути увагу на те, що розмір заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитними коштами позивач визначив в розмірі 133 904 грн. 90 коп., що не узгоджується з розміром тіла кредиту - 4 881 грн. 91 коп., відсотковою ставкою в розмірі 3% на місяць (36% річних) та періодом нарахування відсотків - з вересня 2008 року, коли виникла заборгованість, по травень 2019 року. Враховуючи те, що з наданих до суду першої інстанції копій документів неможливо встановити строк дії виданої відповідачеві кредитної картки, а Анкета-заява даних щодо строку кредитування не містить, суд позбавлений можливості перевірити період нарахування відсотків за користування кредитними коштами та пені та провести власний розрахунок заборгованості. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Положеннями ст. 13 ЦПК України встановлена диспозитивність цивільного судочинства. Так, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. В даному випадку позивачем не було надано належних доказів на підтвердження строку дії договору, укладеного між ним та відповідачем, а тому вимоги про стягнення з відповідача на його користь відсотків за користування кредитними коштами та пені задоволенню не підлягають. Положеннями ст. 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати в частині вирішення вимог про стягнення відсотків та пені та ухвалити у справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд постановив: апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Крилової Олени Леонідівни задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2019 року в частині вирішення вимог про стягнення відсотків за користування кредитними коштами та пені скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення відсотків за користування кредитними коштами та пені - відмовити. В іншій частині залишити рішення без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів. Головуючий Судді