Постанова 4824 № 357/4019/14-ц

Справа № 357/4019/14-ц Головуючий в суді І інстанції Жарікова О.В. Провадження № 22ц-824/2197/2020 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 березня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Мельника Я.С., суддів: Іванової І.В., Матвієнко Ю.О., за участі секретаря Гановської А.М., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 липня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИВ: У березні 2014 року предстваник ПАТ «УкрСиббанк» звернувся до суду з вказаним позовом обґрунтовуючи його тим, що 25 квітня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11340360000, відповідно до якого відповідачу було надано кредит в сумі 55 000,00 доларів США, строком до 25 квітня 2018 року, та одночасно з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між банком та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 200880, за яким вона зобов`язалася нести солідарну з боржником відповідальність в разі невиконання умов кредитного договору. Вказує, що відповідачі належним чином кредитних коштів не повертають, через що станом на 17 лютого 2014 року за ними рахується заборгованість у розмірі 47 415,64 доларів США, яку просив суд стягнути солідарно з відповідачів. Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 липня 2014 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 47 415, 64 дол. США, що за курсом НБУ станом на 17 лютого 2014 року становить 409 694, 86 грн. Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом усіх обставин справи. У обґрунтування доводів апеляційної скарги зокрема вказує на те, що банком було пропущено шестимісячний строк для звернення до суду із вимогою про стягнення заборгованості з поручителя, крім того позивачем було пропущено строк позовної давності, тому вважає висновок суду про наявність підстав для задоволення позову необґрунтованим. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, 25 квітня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого з усіма правами та обов`язками являється ПАТ «УкрСиббанк» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11340360000, на підставі якого позичальнику було надано кредит в сумі 55 000,00 доларів США, строком до 25.04.2018 року, згідно з графіком погашення кредиту, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 14,0% річних. 04.09.2009 року між вказаними сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, відповідно до умов якої було змінено графік погашення кредиту. Відповідно до п. 1.2.2 договору позичальник зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту, згідно додатку № 1 до договору, але в будь-якому випадку не пізніше 25.04.2018 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов цього договору та/або згідно умов відповідної угоди сторін. Відповідно до п. 1.3.1 договору за користування кредитними коштами протягом перших 30 (тридцяти) календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 14,00 % річних. Після закінчення цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду, відповідно до умов договору. Відповідно до п. 1.3.2 договору сторони домовились, що за умовами договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки. Відповідно до п. 3.4.1 договору позичальник зобов`язався використовувати кредит на зазначені у цьому договорі цілі, а також повернути суму кредиту, і сплатити плату за кредит й інші грошові платежі на рахунок банку в порядку та на умовах, передбачених цим договором. Відповідно до п. 4.1 договору за порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов`язань, передбачених договором, зокрема термінів повернення кредиту та/або термінів сплати процентів, та/або комісій, банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити банку пеню, згідно умов договору. У забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором, 25 квітня 2008 року між банком та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 200880, за яким відповідачка зобов`язується солідарно відповідати перед кредитором за невиконання ОСОБА_2 усіх його зобов`язань перед кредитором. Відповідно до п. 1.3 договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобов`язаннями останнього за основним договором, включаючи повернення основної суми боргу (в т.ч. суми кредиту, регресу), сплату процентів, комісій відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами основного договору. Як вбачається з пояснень позивача, відповідач ОСОБА_2 умови договору не виконав, та сума заборгованості відповідача перед позивачем становить станом на 17 лютого 2014 року 47 415,64 доларів США. 15 січня 2014 року відповідачам направлено вимоги про погашення заборгованості, однак вимоги банку відповідачами були залишені без задоволення. За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України). За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може. Виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України логічним є висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання. Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя. Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 17 вересня 2014 року у справі №6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі №6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі №6-3087цс16. Відповідно до частини першої, п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. За змістом цих норм початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Враховуючи положення частини другої статті 1050 ЦК України, перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється з дня настання строку виконання основного зобов`язання, яким є строк виконання зобов`язання у повному обсязі (кінцевий строк) або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту дострокового. Отже, пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом є зміною строку виконання зобов`язання та зумовлює початок перебігу як преклюзивного шестимісячного строку для пред`явлення вимоги до поручителя так і перебігу строку позовної давності. Таким чином, банк використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України право на односторонню зміну строку виконання основного зобов`язання, тому саме із зміненого і визначеного банком дня виконання основного зобов`язання починається відлік трирічного строку для пред`явлення вимоги до боржника та строк чинності поруки, тому враховуючи те, що 15 січня 2014 року банк надіслав відповідачам вимоги про дострокове повернення кредитного боргу, а 06 березня 2014 року звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідачів цієї заборгованості, то банк не пропустив як шестимісячного строку для пред`явлення вимоги до поручителя так і трирічного строку позовної давності для пред`явлення цього позову. Доводи апелянта про те, що надіслана банком вимога стосувалася лише погашення простроченої заборгованості станом на 25 грудня 2013 року та не містить вимог про дострокове повернення всієї суми заборгованості, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки з тексту вимоги вбачається, що банк вимагав погасити прострочену заборгованість станом на 25 грудня 2013 року протягом 32 днів з дня отримання вимоги, однак у випадку непогашення простроченої заборгованості протягом цього строку банк вимагав також сплатити всю суму кредиту у розмірі 43 727, 92 дол. США, тому такі доводи не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону. Інших вагомих та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Недоліків, які б призводили до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі та впливали б на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, не встановлено. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін. Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 липня 2014 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: