Постанова Київський апеляційний суд № 761/21526/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД апеляційне провадження №22-ц/824/3421/2020 справа №761/21526/18 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 березня 2020 року м.Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Поліщук Н.В. суддів Андрієнко А.М., Соколової В.В. за участю секретаря судового засідання Голопапи Д.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 листопада 2019 року, ухвалене під головуванням судді Кондратенко О.О. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,- встановив: В червні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини усіх видів доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Вимоги обґрунтовує тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, мають дочку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згоди про участь у витратах на утримання дитини сторони не дійшли, у зв`язку із чим звернулась до суду з цим позовом. Зазначає, що відповідач працездатний, є засновником декількох компанії, займає керівні посади. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 27 листопада 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Вирішено стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 08 червня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій просить врахувати виплати, які були здійснені і підтверджені розписками, квитанціями та чеками в якості оплати аліментів за період з червня 2018 року по листопада 2019 року включно. В апеляційній скарзі посилається на те, що має на утриманні двох інших дітей, 2006 та 2007 року народження. Зазначає, що з моменту розірвання шлюбу передав позивачу 30000 грн. на утримання дочки ОСОБА_3 , але припинив передавати позивачу кошти на дитину, оскільки позивач використовувала їх на власні потреби. Подальші витрати, оплату харчування у дитячому садку, заняття у басейні, купівлю ліків, іграшок, сезонного одягу здійснював самостійно. Зазначає, що суд необґрунтовано відхилив надані дим доказі на підтвердження здійснених витрат з мотивів, що неможливо установити на чию користь відбувались такі витрати. Вказує, що суд не прийняв фотознімки на підтвердження обставин купівлі ним одягу для дитини, а також необґрунтовано вказав, що витрати на заняття у басейні є його ініціативою, проте такі витрати ним здійснюються на прохання позивача. В судовому засіданні скаржник доводи апеляційної скарги підтримав. Представник позивача адвокат Гелхвіідзе Д.Р. проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на правильність висновків суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є батьком дитини, яка проживає разом з матір`ю, обов`язком батьків є участь у витратах на дитину, взаємної угоди про сплату аліментів у добровільному порядку між сторонами не досягнуто та, установивши, що матеріальна допомога носить періодичний характер, дійшов висновку про часткове задоволення вимог з огляду на обставини, визначені частиною 1 статті 182 СК України. Надані відповідачем копії квитанцій на придбання іграшок, одягу як докази надання допомоги на утримання дитини у добровільному порядку суд відхилив, оскільки вони не мають ідентифікуючих ознак, не дають можливості встановити для кого саме та ким саме було придбано товари. Відповідно статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до частини 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Відповідно до статті 182 СК України:

1. При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

2. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

3. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. Відповідно до частини 1 статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Звертаючись з апеляційною скаргою, відповідач не спростовує висновок суду першої інстанції про стягнення аліментів у визначеному судом розмірі. Щодо доводів апеляційної скарги про врахування витрат відповідача, які пов`язані з придбанням ліків, іграшок, сезонного одягу, оплати занять у басейні та здійснені ним в період з червня 2018 року по листопада 2019 року включно, колегія зазначає, що такі витрати можуть свідчити про участь батька у забезпеченні певних потреб дитини. Проте, ураховуючи, що аліменти мають на меті забезпечити нормальні умови життя дитини, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, ці витрати самі по собі не замінюють собою аліментних зобов`язань. Отже твердження скаржника про врахування витрат, що пов`язані з придбанням ліків, іграшок, сезонного одягу, оплати занять у басейні не дає підстав для скасування або зміни судового рішення. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають. Порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування рішення суду, колегією суддів не установлено. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 листопада 2019 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 17 березня 2020 року. Суддя-доповідач Н.В. Поліщук Судді А.М. Андрієнко В.В. Соколова