Постанова 4804 № 229/6196/19

Єдиний унікальний номер 229/6196/19 Номер провадження 22-ц/804/1080/20 Головуючий у 1-й інстанції Гонтар А.Л. Доповідач Азевич В.Б. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 березня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі: судді-доповідача Азевича В.Б., суддів: Кішкіної І.В., Халаджи О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Бахмут Донецької області цивільну справу № 229/6196/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації втрати заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 26 листопада 2019 року (суддя Гонтар А.Л., рішення ухвалено в приміщенні суду в м. Дружківка Донецької області),- В С Т А Н О В И В: В жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Дружківського міського суду Донецької області з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі АТ «Українська залізниця») про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації втрати заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати. Свої вимоги обґрунтувала тим, що з 08.07.2016 року вона працювала черговим по залізничній станції у виробничому підрозділі «Станція Ясинувата» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». Була звільнена з роботи 17.07.2017 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України в зв`язку із скороченням штату. На день її звільнення була нарахована, але не виплачена заробітна плата з березня 2017 року по липень 2017 року, грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку, вихідна допомога при звільненні, що в загальній сумі складає 29 361,17 грн: за березень 2017 року 4 894,91 грн, за квітень 2017 року 12 717,57 грн, за травень 2017 року 0,00 грн, за червень 2017 року 592,54 грн, за липень 2017 року 11 156,15 грн. По теперішній час суми, що належать позивачу від відповідача не виплачені. Ці дії відповідача вважала незаконними, оскільки згідно з вимогами частини 1 статті 47 та частини 1 статті 116 КЗпП України, виплата усіх сум, що належать працівнику від підприємства, проводиться у день звільнення. Просила стягнути з АТ «Українська залізниця» на її користь суму заборгованості заробітної плати 29 361 грн 17 коп.; компенсацію частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат у сумі 6 461 грн 48 коп. Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 26 листопада 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з березня 2017 року по липень 2017 року в розмірі 27 353,53 грн, компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати за період з березня 2017 року по липень 2017 року в сумі 6 135,74 грн, з урахуванням податків та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір в сумі 1 805,74 грн. В інших позовних вимогах відмовлено. Рішення в частині заробітної плати за липень 2017 року в сумі 11 156,15 грн з урахуванням податків та інших обов`язкових платежів, допущено до негайного виконання, в іншій частині після набрання рішенням законної сили. АТ «Українська залізниця» на вказане судове рішення подало апеляційну скаргу, в якій, просить його скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що нарахування заробітної плати та інших виплат є неможливим, оскільки таке нарахування проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатним розписом, розцінками та нормами праці, табелем обліку використання робочого часу, розпорядженнями про надбавки та премії за умови, що господарська діяльність здійснювалась. Достовірно встановлено, що через захопленням підприємства невідомими особами відповідач втратив контроль над виробничими потужностями підприємства, нерухомим майном та документацією. Відсутність документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, затверджених наказом від 05.12.2008 року № 489 Державного комітету статистики Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці, а саме: наказів (розпорядження) про прийняття на роботу; наказів (розпорядження) про надання відпустки; наказів (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту); табелів обліку використання робочого часу; розрахунково-платіжна відомість працівника не дає підстав для підтвердження інформації щодо фактичного виконання робіт, що безпосередньо впливає на можливість проведення нарахувань. Відсутність даних в індивідуальних відомостях застрахованих осіб і відомостях з центральних баз даних Державного реєстру фізичних осіб про доходи вказує на відсутність проведення нарахувань, а як наслідок і заборгованості, що сталося внаслідок дії форс-мажорних обставин. Від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» без задоволення. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження». В частині 1 статті 274 ЦПК України зазначено, що в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи та справи, що виникають з трудових відносин. Крім того, згідно із частиною 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. В даній справі спір виник із трудових правовідносин, тому така справа відповідно до вищевказаних норм розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні в частині суми стягненого судового збору в дохід держави, з огляду на таке. Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Як передбачено частиною 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 08.07.2016 року по 17.07.2017 року працювала на Станції Ясинувата Державного підприємства «Донецька залізниця», яку наказом ПАТ «Українська залізниця» від 15.04.2016 року №303 було реорганізовано у виробничий підрозділ «Ясинуватська дистанція сигналізації та зв`язку» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на посаді чергової по залізничній станції, з якої наказом № 5094/ДН-ОС від 10 липня 2017 року позивача звільнено у зв`язку зі скороченням штату згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України. З розрахунків заробітної плати за період з березня 2017 року по липень 2017 року ОСОБА_1 нараховано в березні 2017 року до оподаткування 4 894,91 грн, до виплати 3 892,3 грн, в квітні 2017 року до оподаткування 12 717,57 грн, до виплати 10 112,79 грн, в травні 2017 року до оподаткування 0,00 грн, до виплати 0,00 грн, в червні 2017 року до оподаткування 592,54 грн, до виплати 471,17 грн, в липні 2017 року до оподаткування 11 156 грн, до виплати 8 949,06 грн. Відомістю на виплату грошей №28 від 18.07.2017 року за березень 2017 року, виданою ВП ВМЕУ Донецьк СП «ДДЗП» філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» за підписом головного бухгалтера встановлено, що ОСОБА_1 отримала за березень 2017 року 1 596,44 грн. Відповідно до довідки №1387/2 від 18.11.2019 року, виданої Структурним підрозділом «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», ОСОБА_1 в березні 2017 року нарахована заробітна плата в сумі 2 007,64 грн, до видачі 1 596,44 грн. Відповідно до статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно зі статтею 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Відповідно до статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону - суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. В частині статті 115 КЗпП України зазначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Відповідно до вимог статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно з вимогами статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивачу в день звільнення відповідачем не виплачено всіх сум, що належать їй від АТ «Українська залізниця», зокрема заробітну плату, з відповідача на користь ОСОБА_1 слід стягнути заборгованість нарахованої та невиплаченої заробітної плати за період з березня 2017 року по липень 2017 року у сумі 27 353,53 грн з урахуванням податків та обов`язкових платежів (нарахована сума всього за період 01.03.2017 року по 17.07.2017 року 29 361,17 грн за відрахуванням сплаченого авансу за березень 2017 року в сумі 2 007,64 грн). Крім того, оскільки зазначена заборгованість позивачу не виплачена і затримка виплати заробітної плати складає більше ніж на один місяць, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків їх виплати є обґрунтованими. Компенсація втрати частини грошових доходів за березень-липень 2017 року станом на 26 листопада 2019 року у зв`язку з порушенням термінів їх виплати з урахуванням індексів споживчих цін за період з березня 2017 року по червень 2017 року складає 6 135,74 грн. Зазначені висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими. Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно зі статтею 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може виявляти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності. Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно правового висновку, який викладено у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Суд першої інстанції правильно прийняв до уваги надані позивачем табуляграми, оскільки зазначені документи не мають суперечностей та не викликають у суду сумнівів, щодо їх достовірності, і дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі. Вимоги позивача, зокрема, підтверджуються наказами відповідача від 17.03.2017 року № 236/ДНД про встановлення простою, №5094/ДН-ос від 10.07.2017 року про припинення трудового договору, а також довідкою Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України за формою ОК-5. Крім того, правильним є висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за втрату грошових доходів. Пунктами 20, 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року № 13 роз`яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку. Таким чином позивачем не пропущено строку звернення до суду з даним позовом. Так, ОСОБА_1 має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із затримкою виплати розрахунку при звільненні, яка відповідно до статті 34 Закону України «Про оплату праці» мала бути виплачена відповідачем відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, визначеному чинним законодавством. Згідно із частиною 1 статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Порядок та підстави компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати регулюється Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», з метою реалізації якого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати. Відповідно до пункту 4 вказаного Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць і приросту індексу споживчих цін у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом. Колегія суддів погоджується з розміром компенсації, визначеної судом першої інстанції. Апеляційний суд також погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач вимог закону про повний розрахунок при звільненні не дотримався, заробітна плата у встановлені строки не виплачувалася, внаслідок чого існує заборгованість по заробітній платі та іншим платежам. Інших належних та допустимих доказів на спростування наданих позивачем доказів та на відсутність заборгованості перед позивачем, відповідачем до суду першої та апеляційної інстанції не надано. Відсутність первинної документації, що унеможливлює нарахування заробітної плати та інших виплат, не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки працівник довів що він продовжував працювати на підприємстві після 20 березня 2017 року, виконував роботу згідно трудового договору та заробітна плата була йому нарахована, про що відповідач надав відповідні відомості та нарахування. Також апеляційний суд вважає, що обставини на які посилається відповідач, щодо здійснення діяльності на території тимчасово непідконтрольній Україні виникли не з березня 2017 року, як визначено висновком торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2, а мали місце у період з 14 квітня 2014 року в населених пунктах, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, згідно з положеннями Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року та суд апеляційної інстанції виходить з того, що Товариство, яке на час проведення антитерористичної операції продовжувало здійснювати діяльність на території непідконтрольній Україні, визначивши свої права та реалізовуючи їх за своїм розсудом повинно відповідати за негативні наслідки від такої діяльності. З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про належність наданих позивачем документальних доказів та обґрунтовано вважав, що відповідач у жодний належний спосіб не спростував наявні в розрахунках відомості, а тому рішення в частині наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі відповідає встановленим у справі фактичним обставинам, вимогам матеріального і процесуального права і підстав для його скасування не має. Проте, колегія суддів не погоджується з визначеною судом першої інстанції сумою судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача в дохід держави. Згідно з підпунктом 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно із статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня 2019 року становить 1 921 гривня. Тобто, за подання позовної заяви підлягав сплаті судовий збір у розмірі 768,40 грн. Однак, суд першої інстанції помилково стягнув судовий збір з відповідача за ставкою для юридичних осіб, про що обґрунтовано посилається скаржник в апеляційній скарзі. За частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 718,35 грн (33 489,27 грн х 768,40 грн / 35 822,65 грн). Отже, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині суми судового збору, яку необхідно стягнути з відповідача в дохід держави, до 718,35 грн. В іншій частині рішення слід залишити без змін. За пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. Оскільки в даній справі ціна позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 368, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Донецький апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково. Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 26 листопада 2019 року в частині суми судового збору, яку необхідно стягнути з відповідача в дохід держави, змінити. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір у розмірі 718 (сімсот вісімнадцять) гривень 35 (тридцять п`ять) копійок. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Судді: В.Б. Азевич І.В. Кішкіна О.В. Халаджи