Постанова 4818 № 644/7495/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 березня 2020 року м. Харків справа № 644/7495/19 провадження № 22-ц/818/1664/20 Харківський апеляційний суду складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого: Коваленко І.П., суддів: Овсяннікової А.І., Сащенка І.С., за участі секретаря: Дмитренко А.Ю., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , позивач: ОСОБА_2 , відповідач: Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк», відповідач: Бакуменко ОСОБА_3 , розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», ОСОБА_4 про визнання колективного договору частково недійсним та зобо`язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі його представника ОСОБА_5 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2019 року, постановлену суддею Зябровою О.Г., - ВСТАНОВИВ: У вересні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», ОСОБА_4 про визнання колективного договору частково недійсним та зобов`язання вчинити певні дії. УхвалоюОрджонікідзевського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2019 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до АТ «Перший український міжнародний банк», ОСОБА_4 про визнання колективного договору частково недійсним та зобов`язання вчинити певні дії в частині: встановлення нікчемності частин Колективного договору ПАТ «Перший український міжнародний банк», правонаступником якого є АТ «Перший український міжнародний банк», затвердженого на зборах представників трудового колективу ПАТ «ПУМБ» протоколом №1 від 29 липня 2016 року; визнання недійсним з моменту укладання Колективного договору ПАТ «Перший український міжнародний банк», правонаступником якого є АТ «Перший український міжнародний банк», затвердженого на зборах представників трудового колективу ПАТ «ПУМБ» протоколом №1 від 29 липня 2016 року з наступними змінами і доповненнями. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до АТ «Перший український міжнародний банк», ОСОБА_4 про визнання колективного договору частково недійсним та зобов`язання вчинити певні дії в частині: здійснення нарахування і виплати ОСОБА_1 заробітної плати за надурочні роботи за період з 01 грудня 2015 року по даний час; зобов`язання АТ «Перший український міжнародний банк» здійснити нарахування і виплату ОСОБА_2 заробітної плати за надурочні роботи за період з 18 березня 2016 року по 31 жовтня 2018 року включно. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_5 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, з посиланнями на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу суду в частині відмови у відкритті провадження скасувати та направити справу до суду першої інстанції в іншому складі суду для вирішення питання щодо відкриття провадження по справі. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачі звернулися до суду за захистом саме своїх прав в індивідуальному порядку, оскільки вважали, що оспорювані пункти колективного договору порушують їх права як працівників АТ ПУМБ, - навівши для цього відповідні правові й фактичні підстави, та просили суд визнати нікчемним і недійним окремі умови вже прийнятого і введеного в дію колективного трудового договору, що у свою чергу, автоматично спростовує будь-яку можливість стверджувати, що даний спір в цій частині може відноситись до категорії «колективний трудовий спір». За наведених обставин, безпідставним є висновок суду про те, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, пояснення з`явившихся осіб, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Оскільки ухвалу суду оскаржується лише в частині відмови у відкритті провадження, тому в іншій частині колегією суддів не переглядається. Постановляючи ухвалу в частині відмови у відкритті провадження щодо позовних вимог про встановлення нікчемності частин Колективного договору ПАТ «Перший український міжнародний банк», правонаступником якого є АТ «Перший український міжнародний банк», затвердженого на зборах представників трудового колективу ПАТ «ПУМБ» протоколом №1 від 29 липня 2016 року; визнання недійсним з моменту укладання Колективного договору ПАТ «Перший український міжнародний банк», правонаступником якого є АТ «Перший український міжнародний банк», затвердженого на зборах представників трудового колективу ПАТ «ПУМБ» протоколом №1 від 29 липня 2016 року з наступними змінами і доповненнями, суд першої інстанції виходив з того, що вказані позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Проте погодитися з таким висновком суду колегія суддів не може, виходячи з наступного. Відповідно до ст.4, ст.5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом. Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Процесуально-правовий аспект захисту права полягає в тому, що згідно зі ст. 19 ЦПК України, загальні суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. Відповідно до роз`яснень, викладених в абзаці 1 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами 1 і 2 статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. З урахуванням наведеного надзвичайно важливого значення набуває необхідність належного з`ясування судом питання щодо того, про захист яких саме прав особи йдеться. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Так, апеляційним судом встановлено, що у вересні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до АТ «Перший український міжнародний банк», ОСОБА_4 про визнання колективного договору частково недійсним та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просив, в т.ч. встановити нікчемність частин Колективного договору ПАТ «Перший український міжнародний банк», правонаступником якого є АТ «Перший український міжнародний банк», затвердженого на зборах представників трудового колективу ПАТ «ПУМБ» протоколом №1 від 29.07.2016 року з наступними змінами та доповненнями з моменту їх укладення, а саме: пункт 5.6., 5.7., Додаток №3 Колективного договору. 2)визнати недійсними з моменту укладання Колективного договору ПАТ «Перший український міжнародний банк», правонаступником якого є АТ «Перший український міжнародний банк», затвердженого на зборах представників трудового колективу ПАТ «ПУМБ» протоколом №1 від 29.07.2016 року з наступними змінами і доповненнями, нікчемні частини цього договору. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вважають, що п.п.5.6., 5.7., Додаток №3 Колективного договору порушуються їх трудові права, а тому такі є нікчемними в силу вимог Закону, а саме ч.2 ст.5 Закону України «Про колективний договір», згідно із якими умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод. Відповідно до положень ст.2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліків) колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо: а)встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; б) укладення чи зміни колективного договору, угоди; в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; г) невиконання вимог законодавства про працю. Із змісту позовної заяви вбачається, що позивачі звернулися до суду за захистом саме своїх прав в індивідуальному порядку, оскільки вважали, що оспорювані пункти колективного договору порушують їх права як працівників підприємства, - навівши для цього відповідні правові й фактичні підстави, та просили суд визнати нікчемними і недійсними окремі умови вже прийнятого і введеного в дію Колективного договору. Як зазначалось вище положенням ч.1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Право на захист працівника від порушення його трудових прав і свобод є найбільш значущим серед усього комплексу прав у соціально-трудовій сфері. Реалізація цього права здійснюється з дотриманням балансу, рівноваги між вимогами суспільного інтересу і обов`язковими приписами зазначеного права. Демократичне суспільство не може нехтувати вдосконаленням правового регулювання індивідуальних форм захисту трудових прав, у тому числі, шляхом оскарження до суду локально-правових норм, діючих на підприємстві. Даний висновок узгоджується з правовою позицією викладеної у постанові Верховного суду від 13 червня 2018 року у справі 761/34161/17-ц. Посилаючись на те, що пред`явлений позов підлягає розгляду в позасудовому порядку як система примирно- третейських процедур згідно Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», суд не звернув уваги на те, що спір виник не щодо розбіжностей у виконанні колективного договору або його виконанні, а саме з приводу недійсності (нікчемності) окремих його положень, які призводять до систематичного порушення прав позивачів. Позивачі заявили вимогу про недійсність (нікчемність) певних пунктів колективного договору, мотивувавши вимогу чинними нормами права, зокрема, статтею 5 Закону України "Про колективний договір", нормами КЗпП України та ЦК України (стаття 9), вважаючи його індивідуальним позовом за захистом своїх порушених трудових прав, а не колективним позовом. Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі суд на це уваги не звернув. Суд також не звернув уваги, що сторонами соціально-трудових відносин є профспілкові організації або обрані для ведення колективних переговорів представники працівників, роботодавець або уповноважені представники роботодавця. Один або два працівники, які не були вільно обрані для ведення колективних переговорів не можуть бути стороною колективного трудового спору (конфлікту) у розумінні Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)". Зазначене виключає можливість вирішення спору, який виник між сторонами саме у порядку, передбаченому Законом України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", а тому даний закон не підлягає застосуванню у цій справі у зв`язку з відсутністю колективного спору. Посилання суду на правовий висновок Верховного Суду України сформований у постанові від 07 травня 2009 року по справі №6-22269св08 є безпідставним, оскільки наведена постанова стосується спору, який виник між особами, які є учасниками колективних трудових переговорів. Посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року по справі №916/2721/18 також є безпідставним, оскільки в даній постанові спір виник безпосередньо між роботодавцем та профспілкою, тобто сторонами соціально-трудових відносин. За наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, відповідно до вимог п.6 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі з підстав, передбачених п.4 ч.1 ст.379ЦПК України і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. З урахуванням викладеного, ухвала суду в частині відмови у відкритті провадження підлягає скасувати, а справу направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду. Що стосується вимог апеляційної скарги щодо вирішення питання про судові витрати, то в цій частині колегія суддів зазначає наступне. Так, в пункті 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз`яснено, якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, передбачену в частині першій статті 293 ЦПК України (в частині першій статті 353 ЦПК України, в редакції на час подання позовної заяви), з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом відповідної апеляційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами статті 88 ЦПК України (статті 141 ЦПК України, в редакції на час подання позову). Отже, вирішення питання про судові витрати за подання апеляційної скарги на ухвалу суду може бути вирішено під час розгляду справи по суті. В даному випадку, апеляційним судом переглядалася ухвала суду першої інстанції в частині відмови у відкритті провадження, тобто вирішувалося процесуальне питання. Справа по суті апеляційним судом не переглядалася. За таких обставин, підстав для вирішення питання про судові витрати наразі не вбачається. Крім того, не підлягає задоволенню апеляційна скарга в частині скерування матеріалів справи до суду першої інстанції в іншому складі суду для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі, оскільки відповідно до вимог п.6 ч.1 ст.374 ЦПК України ,суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Повноважень направити справу до суду першої інстанції в іншому складі суду для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі у апеляційного суду не має. Керуючись ст.367, п. 6 ч. 1 ст.374, ст.ст.379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі його представника ОСОБА_5 задовольнити частково. Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2019 року в частині відмови у відкритті провадження скасувати і справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В іншій частині ухвалу суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повну постанову складено 17 березня 2020 року. Головуючий - І.П. Коваленко Судді - А.І. Овсяннікова І.С. Сащенко