Постанова Дніпровський апеляційний суд № 214/7867/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/667/20 Справа № 214/7867/18 Суддя у 1-й інстанції - Чернова Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Куценко Т.Р., суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державної казначейської служби України, на рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, про стягнення компенсації в розмірі 3% річних, та моральної шкоди, - ВСТАНОВИЛА: У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, про стягнення компенсації 3% річних, інфляційних витрат, 0,5% за касове обслуговування та моральної шкоди (а.с. 1-6). В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що згідно рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області по справі № 214/9020/15-а (214/2714/14-а) йому була присуджена певна сума по стягненню їх з Управління ПФУ у Саксаганському районі м. Кривого Рогу. Протягом кількох років відділ примусового виконання рішення Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області не стягнули суми за рішенням суду. Позивач подав заяву разом з оригіналом виконавчого листа і додатками до Державної казначейської служби України для подальшого її виконання з виплатою коштів з Державного бюджету України. Згідно листа відповідача № 5-14/1825-19858 від 24.11.2016 року на виконанні у Казначействі за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» знаходяться виконавчі листи, видані Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу про стягнення на користь позивача які були прийняті відповідачем до виконання з 20.01.2014 року по 14.11.2014 року. Наступним листом від 02.11.2018 року № 5-13/2719-18026 Відповідач повідомив Позивача про виконання рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу по справі №214/9020/15-а з перерахуванням коштів на рахунок Позивача 24.09.2018 року за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504040 з нарахуванням компенсації в розмірі 3 % річних від несплаченої суми 12047,64 грн. Компенсація 3% річних за прострочення виконання рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу була нарахована відповідачем добровільно та складає: по справі № 214/9020/15-а: 862,48 грн. Добровільно виплатити нараховану компенсацію відповідач відмовляється, посилаючись на черговість виконання рішень судів, за якою компенсація підпадає у третю чергу, тобто після виконання усіх судових рішень, які надходять до відповідача і понині. Зауважує на тому, що при перерахуванні коштів відповідачем на банківській рахунок позивача було стягнуто кошти за касове обслуговування в розмірі 0,5% від сум виплати, що складає по справі: №214/9020/15-а 60,24 грн. Згідно листа ПАТ КБ «Приватбанк», існує різниця між сумою коштів, що надійшла на картковий рахунок позивача, та сумою, встановленою рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу про стягнення коштів з державної установи. Державна казначейська служба України повинна була передбачити додаткові витрати у сумі 60,24 грн., пов`язані з виконанням рішення суду, а не перекладати ці витрати на позивача, якому виплата за рішеннями суду про стягнення коштів з державних установ повинна відбутися у повному обсязі. Відповідач порушив грошові зобов`язання з виплати коштів протягом трьох років на суму 12 047,64 грн., тому у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних витрат відповідно до статті 625 ЦК України. Крім того, внаслідок тривалого невиконання судового рішення, у позивача різко погіршився фізичний та психологічний стан, він постійно перебуває у депресивному стані та роздратованості, з`явилися безсонні ночі, від нього вимагаються додаткові зусилля для організації свого життя, у тому числі, він неодноразово звертався за медичною допомогою, враховуючи, що має другу групу інвалідності внаслідок ЛНА на ЧАЕС та отримав інфаркт міокарда з проведенням інвазійної операції по встановленню стента. Позивач вважає, що за спричинені моральні страждання відповідач має відшкодувати йому моральну шкоду в розмірі 3 723 грн. Просив суд стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 компенсацію в розмірі 3 відсотків річних за несвоєчасне виконання рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу по справі № 214/9020/15-ц на суму 862,48 грн., інфляційні втрати за несвоєчасне виконання рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу по справі №214/9020/15-ц в розмірі 3 819,10 грн., грошові кошти в рахунок компенсації моральної шкоди в розмірі 3 723 грн. Рішенням Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 травня 2019 року заявлені позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 компенсацію 3 % річних за несвоєчасне виконання восьми рішень Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу в розмірі 862 грн. 48 коп., інфляційні втрати за несвоєчасне виконання восьми судових рішень Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу в розмірі 3 819 грн. 10 коп. та грошові кошти в рахунок компенсації моральної шкоди в розмірі 3 723 грн. (а.с. 127-136). В апеляційній скарзі Державна Казначейська служба України ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та звертає увагу на те, що перерахування коштів стягувачам із затримкою відбувається не через протиправні дії або бездіяльність Казначейства, а виключно з наявністю сформованої черги та недостатності бюджетних коштів за програмою КПКВК 3504040. Зауважує на те, що спірні правовідносини виникли з виконанням судового рішення та врегульовані спеціальним законодавством, до яких не можуть застосовуватись норми ст. 625 ЦК України, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання, про що зазначено в Постанові Верховного Суду України від 20.01.2016 року у справі № 6-2759цс15, а відшкодування компенсації за несвоєчасне виконання рішення, яка нарахована Казначейством, була б виплачена позивачу в порядку черговості. Крім того вважає, що в даному випадку відсутній один із обов`язкових елементів складу цивільного правопорушення факт наявності рішення щодо незаконності дій Казначейства, без якого державний орган неможливо притягнути до відповідальності та зобов`язати відшкодувати моральну шкоду. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, на його думку, апеляційну скаргу залишити без задоволення. Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 травня 2019 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі пункту 1 частини 4 статті 274 ЦПК України. Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав. Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу на користь позивача по справі №214/9020/15-а стягнуто 12 047,64 грн. Згідно листа відповідача № 5-14/1825-19858 від 24.11.2016 року на виконанні у Казначействі за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» знаходяться виконавчі листи, видані Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу про стягнення на користь позивача які були прийняті відповідачем до виконання з 20.01.2014 року по 14.11.2014 року. Наступним листом від 02.11.2018 року № 5-13/2719-18026 Відповідач повідомив Позивача про виконання рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу по справі №214/9020/15-а з перерахуванням коштів на рахунок Позивача 24.09.2018 року за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504040 з нарахуванням компенсації в розмірі 3 % річних від несплаченої суми 12047,64 грн. Як вбачається з виписки Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» по рахунку НОМЕР_1 за період 24.09.2018 року 24.09.2018 року Держказначейська служба України здійснила перерахунок коштів на рахунок на користь ОСОБА_1 в сумі 12 047,64 грн. Звертаючись з позовом до суду позивач посилався на те, що у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішень суду першої інстанції на його користь з відповідача підлягають стягненню 3% річних, індекс інфляції, 0,5% за касове обслуговування та моральна шкода. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішення, що набрали законної сили, підлягають виконанню, а не виконання судових рішень є підставою для відповідальності, встановленої законом. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення компенсації 3% річних, інфляційних витрат та моральної шкоди у зв`язку з несвоєчасним виконаням рішень суду першої інстанції з огляду на наступне. Так, згідно статті 1 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" , та особливості їх виконання. Порядок виконання рішень суду та виконавчих документів про стягнення коштів з державного органу визначений статтею 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Частинами 2, 4 даної статті встановлено, що стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей. Згідно пункту 6 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03 серпня 2011 року, у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв`язку, якщо зазначений рахунок відсутній; оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності); оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету. Виходячи з сукупного аналізу вищевказаних положень законодавства, колегія суддів вважає, що зобов`язання Державної казначейської служби України перерахувати кошти на виконання рішення суду виникає після подання до Служби заяви про виконання, рішення про стягнення коштів та оригіналу виконавчого документа. Згідно статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», у разі, якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Передбачені статтею 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» три відсотки річних підлягають обчисленню за формулою У = S * Q * 3%/366, де S - сума заборгованості, Q - кількість днів прострочення, У - розрахована сума трьох відсотків річних. Як вбачається із матеріалів справи, компенсація за прострочення виконання рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу у розмірі 3 % річних була нарахована відповідачем добровільно та складає 862,48 грн. На підставі наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з відповідача на користь позивача має бути стягнуто компенсація за прострочення перерахування коштів в розмірі трьох відсотків річних, яка становить 862,48 грн. Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційної складової боргу за прострочення виконання судових рішень про стягнення коштів в розмірі 3 819,10 грн., з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти. Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у Постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 16 травня 2018 року №14-16цс18. Отже, з відповідача на користь позивач підлягає стягненню сума індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, яке виникло на підставі рішень суду в розмірі 3 819,10 грн. згідно розрахунку позивача, який перевірено колегією суддів та колегія суддів вважає його вірним. Також, колегія суддів зауважує, що вимоги позивача про стягнення 0,5% від суми виплати за касове обслуговування банку в розмірі 60,24 гривень є безпідставними та необґрунтованими, оскільки позивач знаходився в договірних відносинах з ПАТ КБ «Приватбанк», обслуговування карткового рахунку, тарифів за відповідні послуги, які відносяться до компетенції банку. Казначейством на рахунок позивача, який зазначений в його заявах, перераховувались кошти. Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди з огляду на наступне. Факт заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1 підтверджений незаконною бездіяльністю Державної Казначейської служби України яка виражалась у несвоєчасному виконанні рішень суду першої інстанції. На думку колегії суддів, визначений судом першої інстанції розмір морального відшкодування є обргунтований та при його визначенні судом першої інстанції враховано роз`яснення, наведені в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Враховуючи моральні страждання позивача, його додаткові зусилля для організації свого життя, у тому числі, неодноразове звернення до відповідача з приводу виконання рішень суду, враховуючи, що позивач має другу групу інвалідності внаслідок ЛНА на ЧАЕС, колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір морального відшкодування у розмірі 3 723 грн. є обгрунтований та відповідає принципу розумності та справедливості. При цьому колегією суддів не приймаються до уваги посилання позивача на те, що в нього різко погіршився фізичний та психологічний стан, він постійно перебуває у депресивному стані та роздратованості, з`явилися безсонні ночі, він неодноразово звертався за медичною допомогою та отримав інфаркт міокарда з проведенням інвазійної операції по встановленню стента, оскільки матеріалами справи не встановлено, що вказані вище обставини знаходяться в причинному зв`язку з несвоєчасним виконанням рішень суду. За наведених обставин, враховуючи принцип розумності та справедливості при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, характер правопорушення, глибину фізичних і душевних страждань та інших обставин, які мають істотне значення, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 723 грн. є співмірним із завданою позивачу моральною шкодою. Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та на те, що перерахування коштів стягувачам із затримкою відбувається не через протиправні дії або бездіяльність Казначейства, а виключно з наявністю сформованої черги та недостатності бюджетних коштів за програмою КПКВК 3504040 колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони не знімають з відповідача відповідальності за невиконання грошового зобов`язання. У справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини вказав, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін. Отже, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права. Отже, відсутність коштів у жодному разі, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, не є підставою і не виправдовує невиконання судового рішення, яке набрало законної сили. Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови в задоволенні позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги про те, що спірні правовідносини виникли з виконанням судового рішення та врегульовані спеціальним законодавством, до яких не можуть застосовуватись норми ст. 625 ЦК України, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання, про що зазначено в Постанові Верховного Суду України від 20.01.2016 року у справі № 6-2759цс15, а відшкодування компенсації за несвоєчасне виконання рішення, яка нарахована Казначейством, була б виплачена позивачу в порядку черговості, з огляду на те, що в даному випадку наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписів частини другої статті 625 ЦК України. Так, згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у Постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 16 травня 2018 року №14-16цс18. Слід зауважити, що Велика Палата Верховного Суду в своїй Постанові від 16 травня 2018 року №14-16цс18 відступила від правового висновку, викладеного у Постанові від 20 січня 2016 року № 6-2759цс15, на яку послається апелянт в своїй апеляційній скарзі. Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про те, що в даному випадку відсутній один із обов`язкових елементів складу цивільного правопорушення факт наявності рішення щодо незаконності дій Казначейства, без якого державний орган неможливо притягнути до відповідальності та зобов`язання відшкодувати моральну шкоду, з огляду на те, що факт заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1 незаконною бездіяльністю Державної Казначейської служби України знайшов підтвердження в ході розгляду справи. При вирішенні питання щодо причинно-наслідкового зв`язку між протиправною бездіяльністю і заподіянням позивачу моральної шкоди слід застосувати практику Європейського суду з прав людини, зроблену судом у справі "Ромашов проти України" (980_227 ) (Romashov v. Ukraine), N 67534/01, від 27 липня 2004 року, зазначену в пункті 26 : «26. Відповідно до усталеної практики Суду термін "потерпілий" означає особу, на яку безпосередньо здійснюється вплив діями чи бездіяльністю. Існування порушення Конвенції (995_004 ) можливе навіть за відсутності шкоди. Отже, рішення чи захід на користь заявника не є в принципі достатніми для позбавлення його статусу потерпілого, якщо державні органи не визнали порушення, прямо або по суті, та не надали за це порушення компенсації (див. "Далбан проти Румунії", заява N 28114/95, параграф 44, ЄСПЛ 1999-VI).» Разом з тим, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції необхідно змінити в частині порядку стягнення моральної шкоди на користь ОСОБА_1 , з огляду на наступне. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі Порядок). Згідно положень вказаного Порядку, Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. За приписами статті 176 ЦК України, юридичні особи, створені державою, не відповідають за зобов`язаннями держави. Отже, компенсація моральної шкоди, що спричинена позивачу у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішень суду, провадиться з Державного казначейства України за рахунок Державного бюджету України. За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Державної казначейської служби України підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні в частині порядку стягнення моральної шкоди на користь позивача, із зазначенням, що розмір моральної шкоди підлягає стягненню з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково. Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 14 травня 2019 року змінити в частині порядку стягнення моральної шкоди на користь ОСОБА_1 зазначивши, що стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди провадиться з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Т.Р. Куценко Судді: Е.Л. Демченко М.О. Макаров