Постанова 4872 № 915/225/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2020 року м. ОдесаСправа № 915/225/18 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Діброви Г.І. суддів: Разюк Г.П., Ярош А.І. секретар судового засідання: Клименко О.В. за участю представників учасників справи: від прокуратури - Ейсмонт С.О. за посвідченням від 04.09.2017 року № 047783; від Миколаївської міської ради, м. Миколаїв - не з`явився; від Фізичної особи-підприємця Вергулес Євгена Юрійовича, м. Миколаїв не з`явився. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Вергулес Євгена Юрійовича, м. Миколаїв на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 10.10.2019 року про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, м. Миколаїв, суддя Коваль С.М. у справі № 915/225/18 за позовом Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2, м. Миколаїв в інтересах держави до відповідачів Миколаївської міської ради, м. Миколаїв, Фізичної особи-підприємця Вергулес Євгена Юрійовича, м. Миколаїв про визнання незаконним та скасування пункту 2 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 25.05.2017 №20/29; визнання недійсним на майбутнє договору оренди землі №11446 від 05.10.2017; повернення земельної ділянки, - ВСТАНОВИВ: Короткий зміст заяви та ухвали суду першої інстанції. У вересні 2019 року Фізична особа-підприємець Вергулес Євген Юрійович, м.Миколаїв звернувся до Господарського суду Миколаївської області з заявою від 11.09.2019 року вх. № 1439/19 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, в якій заявник просив суд зупинити виконання наказу Господарського суду Миколаївської області від 21.08.2019 року у справі № 915/225/18, виданого на виконання рішення суду про зобов`язання Фізичної особи-підприємця Вергулес Євгена Юрійовича повернути територіальній громаді в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 99 кв.м. із кадастровим номером 4810136900:01:069:0006, вартістю 163 713,33 грн., поблизу житлового будинку № 68 по вул. Космонавтів у м. Миколаїв, шляхом демонтажу зупинкового комплексу; наказ Господарського суду Миколаївської області від 21.08.2019 року у справі № 915/225/18 про зобов`язання Фізичної особи-підприємця Вергулес Євгена Юрійовича повернути територіальній громаді в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 99 кв.м. із кадастровим номером 4810136900:01:069:0006, вартістю 163713,33 грн., поблизу житлового будинку № 68 по вул. Космонавтів у м. Миколаїв, шляхом демонтажу зупинкового комплексу, визнати таким, що не підлягає виконанню. Заява мотивована тим, що позивачем у справі є заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2, а не територіальна громада, а тому у даному випадку стягувачем за виконавчим документом має бути саме прокурор, який діяв в інтересах держави, а не Миколаївська міська рада, яка була відповідачем по справі. Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.10.2019 року у справі №915/225/18 (суддя Коваль С.М.) в задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Вергулес Євгена Юрійовича, м. Миколаїв про визнання наказу господарського суду, виданого 21.08.2018 року для примусового виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.07.2018року по справі № 915/225/18, таким, що не підлягає виконанню, відмовлено. Ухвала суду мотивована тим, що боржником не доведено, що наказ Господарського суду Миколаївської області, виданий 21.08.2018 року на примусове виконання рішення від 25.07.2018 року по справі № 915/225/18 виданий помилково, боржником не подано доказів повернення територіальній громаді в особі Миколаївської міської ради земельної ділянки площею 99 кв.м. із кадастровим номером 4810136900:01:069:0006 вартістю 163 713,33 грн., поблизу житлового будинку № 68 по вул. Космонавтів, м. Миколаїв, шляхом демонтажу зупинкового комплексу, отже не доведено, що його обов`язок по поверненню земельної ділянки за цим судовим рішенням (примусове виконання якого проводиться органом ДВС на підставі наказу № 915/225/18 виданого 21.08.2018 року) відсутній повністю чи частково. Також суд першої інстанції зазначив, що боржником не доведено, що наказ суду може бути визнаний таким, що не підлягає виконанню внаслідок того, що стягувачем за виконавчим документом зазначено територіальну громаду Миколаївської міської ради, а не прокурора, який діяв в інтересах держави. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи. Фізична особа-підприємець Вергулес Євген Юрійович, м. Миколаїв з ухвалою суду не погодився, тому звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 10.10.2019 року у справі № 915/225/18 скасувати і прийняти нове рішення, яким заяву Фізичної особи-підприємця Вергулес Євгена Юрійовича, м. Миколаїв про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що при постановленні оскаржуваної ухвали судом не було повно і всебічно з`ясовано обставини, викладені у заяві про визнання наказу господарського суду, виданого 21.08.2018 року, таким, що не підлягає виконанню, не надано належної оцінки обставинам, викладеним в заяві про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Так, на думку скаржника, суд не звернув уваги на невідповідність позивача, зазначеного у рішенні Господарського суду Миколаївської області від 25.07.2018 року по справі № 915/255/18 за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 до Миколаївської міської ради, м. Миколаїв, Фізичної особи-підприємця Вергулес Євгена Юрійовича, м. Миколаїв про визнання незаконним та скасування пунктів рішення Миколаївської міської ради, визнання недійсним договору та повернення земельної ділянки, і у наказі Господарського суду Миколаївської області, виданого 21.08.2018 року. Скаржник зауважує, що зі змісту рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.07.2018 року по справі № 915/255/18 вбачається, що позивачем у справі був саме заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2, у зв`язку з тим, що відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у даних правовідносинах, а тому прокурор набуває статусу позивача. Отже, у даному випадку стягувачем за виконавчим документом має бути саме прокурор, який діяв в інтересах держави, а не Миколаївська міська рада, яка була відповідачем по справі, а за такого, оскаржуваний наказ слід визнати таким, що не підлягає виконанню. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.02.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Вергулес Євгена Юрійовича, м. Миколаїв на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 10.10.2019 року про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню у справі № 915/225/18, справу призначено до судового розгляду. Учасники справи своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористались, відзив на апеляційну скаргу не надали, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. При цьому, 06.03.2020 року поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Миколаївської місцевої прокуратури № 2, м. Миколаїв надійшло клопотання про поновлення строку для подання відзиву, в якому прокурор просив суд направити на адресу Миколаївської місцевої прокуратури № 2, м. Миколаїв копію апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Вергулес Євгена Юрійовича, м. Миколаїв з додатками, а також поновити строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Клопотання мотивовано тим, що відповідно до довідки секретаря Інгульського відділу Миколаївської місцевої прокуратури № 2 копія апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Вергулес Євгена Юрійовича, м. Миколаїв на адресу прокуратури станом на 03.03.2020 року не надходила, в зв`язку з чим подати відзив на зазначену апеляційну скаргу не вбачається можливим. Розглянувши вказане клопотання прокурора, судова колегія дійшла висновку про відмову у його задоволенні з огляду на таке. По-перше, чинним процесуальним кодексом України не передбачено ані права, ані обов`язку суду направляти учасникам справи за їх вимогою копії апеляційних скарг. При цьому, ст. 258, 259 Господарського процесуального кодексу Украйни передбачено обов`язок скаржника направити копію апеляційної скарги з додатками учасникам справи. Так, в даному випадку на виконання вимог ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду про залишення апеляційної скарги без руху від 13.01.2020 року, 10.02.2020 року до Південно-західного апеляційного господарського суду від Фізичної особи-підприємця Вергулес Євгена Юрійовича, м. Миколаїв надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, разом з якою скаржник надав до суду належні докази направлення копії апеляційної скарги з додатками учасникам справи, а саме: поштову квитанцію, поштову накладну та опис вкладення у цінний лист на адресу прокуратури (Інгульський відділ) від 06.02.2020 року. По-друге, процесуальним кодексом передбачено право учасника справи ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень, з огляду на що прокурор не був позбавлений права ознайомитись з матеріалами справи в порядку, визначеному процесуальним законодавством, чого ним зроблено не було. В судовому засіданні представник прокуратури не підтримав це клопотання, оскільки був ознайомлений з текстом апеляційної скарги та усно просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 10.10.2019 року у справі № 915/225/18 залишити без змін. Представники інших учасників справи в судове засідання не з`явились, будь-яких клопотань до суду апеляційної інстанції не надали, про дату, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття та призначення справи до розгляду. Також, з метою належного повідомлення учасників справи, 03.03.2020 року на офіційному веб-сайті суду на веб-порталі «Судова влада» додатково було розміщено інформацію щодо повідомлення учасників справи про дату, час та місце проведення судового засідання у справі № 915/225/18. Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "+11 посилань", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження. Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників учасників справи. Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Вергулес Євгена Юрійовича, м. Миколаїв не підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Миколаївської області від 10.10.2019 року про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню у справі № 915/225/18 є правомірною та такою, що не підлягає скасуванню, виходячи з наступного. Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини. В березні 2018 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Миколаївської міської ради, м. Миколаїв та Фізичної особи-підприємця Вергулес Євгена Юрійовича, м. Миколаїв, в якій просив суд визнати незаконним та скасувати пункт 2 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 25.05.2017 року № 20/29, яким передано Фізичній особі-підприємцю Вергулесу Євгену Юрійовичу в оренду на 1 рік з дати прийняття рішення (до затвердження комплексної схеми розміщення тимчасових споруд) земельну ділянку площею 99 кв.м (кадастровий номер 4810136900:01:069:0006), зарахувавши її до земель громадського призначення, для обслуговування зупинкового комплексу поблизу житлового будинку № 68 по вул. Космонавтів без оформлення права власності на нерухоме майно; визнати недійсним на майбутнє укладений 05.10.2017 року між Миколаївською міською радою Фізичною особою-підприємцем Вергулес Євгеном Юрійовичем договір оренди землі №1 1446, на підставі якого передано в оренду ФОП Вергулес Є.Ю. земельну ділянку площею 99 кв.м з кадастровим номером 4810136900:01:069:0006 поблизу житлового будинку №68 по вул. Космонавтів у м. Миколаїв; Фізичній особі-підприємцю Вергулес Євгену Юрійовичу повернути територіальній громаді в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 99 кв.м. із кадастровим номером 4810136900:01:069:0006, вартістю 163 713,33 грн., поблизу житлового будинку № 68 по вул. Космонавтів у м.Миколаїв., шляхом демонтажу зупинкового комплексу; стягнути з відповідачів на користь прокуратури Миколаївської області сплачений судовий збір за подачу позову. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 25.07.2018 року у справі №915/225/18 позовні вимоги задоволено; визнано незаконним та скасовано пункт 2 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 25.05.2017 року № 20/29, яким передано Фізичній особі-підприємцю Вергулесу Євгену Юрійовичу в оренду на 1 рік з дати прийняття рішення (до затвердження комплексної схеми розміщення тимчасових споруд) земельну ділянку площею 99 кв.м (кадастровий номер 4810136900:01:069:0006), зарахувавши її до земель громадського призначення, для обслуговування зупинкового комплексу поблизу житлового будинку №68 по вул. Космонавтів без оформлення права власності на нерухоме майно; визнано недійсним на майбутнє укладений 05.10.2017 року між Миколаївською міською радою та Фізичною особою-підприємцем Вергулес Євгеном Юрійовичем договір оренди землі № 11446, на підставі якого передано в оренду фізичній особі-підприємцю Вергулес Є.Ю. земельну ділянку площею 99 кв.м з кадастровим номером 4810136900:01:069:0006 поблизу житлового будинку № 68 по вул. Космонавтів у м. Миколаїв; зобов`язано Фізичну особу-підприємця Вергулес Євгена Юрійовича повернути територіальній громаді в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 99 кв.м. із кадастровим номером 4810136900:01:069:0006, вартістю 163 713,33 грн., поблизу житлового будинку № 68 по вул. Космонавтів у м. Миколаїв., шляхом демонтажу зупинкового комплексу; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Вергулеса Євгена Юрійовича на користь Прокуратури Миколаївської області судовий збір у сумі 3411 грн. грн. 71 коп., а також стягнуто з Миколаївської міської ради (через виконавчий комітет Миколаївської міської ради) на користь Прокуратури Миколаївської області судовий збір у сумі 3411 грн. 71 коп. 21.08.2018 року Господарським судом Миколаївської області на виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.07.2018 року, були видані відповідні накази. Ухвалою суду від 27.06.2019 року заяву Миколаївської міської ради, про виправлення помилки в наказі Господарського суду Миколаївської області від 21.08.2018 року у справі № 915/762/18 задоволено; виправлено описки в наказах Господарського суду Миколаївської області від 21.08.2018 року, в частині строку пред`явлення наказів до виконання. 11.09.2019 року до Господарського суду Миколаївської області від боржника надійшла заява про визнання наказу Господарського суду Миколаївської області №915/225/18, виданого 21.08.2018 року, таким, що не підлягає виконанню, в якій заявник просив суд зупинити виконання наказу Господарського суду Миколаївської області від 21.08.2019 у справі № 915/225/18, виданого на виконання рішення суду про зобов`язання Фізичної особи-підприємця Вергулес Євгена Юрійовича повернути територіальній громаді в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 99 кв.м. із кадастровим номером 4810136900:01:069:0006, вартістю 163 713,33 грн., поблизу житлового будинку №68 по вул. Космонавтів у м. Миколаїв., шляхом демонтажу зупинкового комплексу; наказ Господарського суду Миколаївської області від 21.08.2019 року у справі № 915/225/18 про зобов`язання фізичної особи-підприємця Вергулес Євгена Юрійовича повернути територіальній громаді в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 99 кв.м. із кадастровим номером 4810136900:01:069:0006, вартістю 163 713,33 грн., поблизу житлового будинку № 68 по вул. Космонавтів у м. Миколаїв, шляхом демонтажу зупинкового комплексу, визнати таким, що не підлягає виконанню. Заява мотивована тим, що позивачем у справі є заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2, а не територіальна громада, а тому, у даному випадку стягувачем за виконавчим документом має бути саме прокурор, який діяв в інтересах держави, а не Миколаївська міська рада, яка була відповідачем по справі. 07.10.2019 року до Господарського суду Миколаївської області від прокуратури надійшли заперечення на заяву боржника, в яких прокуратура просила відмовити у задоволенні вищезазначеної заяви, оскільки підстави визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково визначені ст. 328 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої наказ визнається таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його видано помилково; якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, зокрема, у разі скасування чи зміни в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами рішення, на підставі якого наказ було видано, якщо на момент таких скасування чи зміни наказ ще не було виконано повністю або частково. При цьому, наведений перелік є вичерпним. Оскаржуваною ухвалою в задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Вергулес Євгена Юрійовича, м. Миколаїв про визнання наказу господарського суду, виданого 21.08.2018 року для примусового виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.07.2018року по справі № 915/225/18, таким, що не підлягає виконанню, відмовлено. Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції. Відповідно до положень ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Відповідно до ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Відповідно до ч. 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Частиною 1 ст. 327 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У ч. 1 ст. 6 Конвенції закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року по справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь - яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина «судового розгляду». У рішенні від 17 травня 2005 року по справі «Чіжов проти України» (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії параграф 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби ст. 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити ст. 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (див. рішення від 19.03.1997 зі справи "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece); рішення від 20.07.2004 зі справи "Шмалько проти України"). Згідно зі ст. 328 Господарського процесуального кодексу України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Тобто, закон передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, однак наявними є обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом. На суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження. Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові, зокрема, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання тощо. Так, в даному випадку скаржником підставою для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню визначено те, що позивачем у справі є заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2, а не територіальна громада, а тому, на думку скаржника, у даній справі стягувачем за виконавчим документом має бути саме прокурор, який діяв в інтересах держави, а не Миколаївська міська рада, яка була відповідачем по справі. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення. Так, по даній справі, із позовом до суду звернувся прокурор в інтересах держави без відповідного органу. В судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (п. 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган. Відповідно до ч. 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави. У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (п. 2 ч. 1 с. 2 Закону). Відповідно до п. 2 Рекомендації Rec(2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права. Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії»). У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. За рішеннями про стягнення в дохід держави коштів або вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави, що приймаються судами у справах, які розглядаються в порядку цивільного, адміністративного та господарського судочинства, стягувачем виступає державний орган, за позовом якого судом прийнято відповідне рішення (ч. 3 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження»). Проте, у застосуванні припису ч. 1 ст. 327 Господарського процесуального кодексу України щодо видачі наказу у справі, в якій прокурор здійснював представництво інтересів громадянина або держави в суді, господарський суд виходить з того, що позивачем (прокурором) визначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, а тому дії вчиняються на користь зазначеного прокурором стягувача, і наказ господарським судом видано стягувачу. При цьому, судова колегія зазначає, що якщо позивачем у справі є прокурор, то в разі задоволення позову стягнення здійснюється або інші дії вчиняються на користь зазначеного прокурором стягувача. Тобто, в даному випадку, незважаючи на ту обставину, що прокурор у справі виступав як позивач, рішення суду в частині зобов`язання відповідача вчинити певні дії фактично прийнято на користь територіальної громади в особі Миколаївської міської ради, м. Миколаїв, а тому саме зазначена особа є стягувачем у даній справі, в зв`язку з чим посилання скаржника в даному випадку є необґрунтованим. Резолютивна частина позову, рішення суду та виданого наказу є ідентичними і не відрізняються в частині визначення особи стягувача. До того ж, як вірно зазначено судом першої інстанції, ст. 328 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав, які дають право боржникові вимагати визнання наказу суду таким, що не підлягає виконанню, при цьому, заявником не доведено, що наказ Господарського суду Миколаївської області, виданий 21.08.2018 року на примусове виконання рішення від 25.07.2018 року по справі №915/225/18 виданий помилково, що рішення господарського суду Миколаївської області від 25.07.2018 року по справі № 915/225/18 скасовано чи змінено в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами, як і не доведено того, що рішення суду боржником виконано, або наявні інші причини, з якими закон пов`язує можливість визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Тобто, заявником не надано доказів на підтвердження існування причин, які б зумовлювали необхідність саме у визнанні наказу, про який зазначає у своїй заяві позивач, таким, що не підлягає виконанню. З урахуванням викладеного, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Вергулес Євгена Юрійовича, м. Миколаїв про визнання наказу господарського суду, виданого 21.08.2018 року для примусового виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.07.2018 року по справі №915/225/18, таким, що не підлягає виконанню, при цьому доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є такими, що спростовуються наявними матеріалами справи та висновками суду. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року). Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року). Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Серявін проти України"). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади обов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів. Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду. І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17. Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, здійснивши апеляційний перегляд ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, вважає апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Вергулес Євгена Юрійовича, м. Миколаїв необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Миколаївської області від 10.10.2019 року про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню у справі № 915/225/18 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для її скасування не вбачається. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника. Керуючись ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Вергулес Євгена Юрійовича, м.Миколаїв на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 10.10.2019 року про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню у справі № 915/225/18 залишити без задоволення. Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 10.10.2019 року про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню у справі № 915/225/18 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України. Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 16.03.2020 року. Повний текст постанови складено 17 березня 2020 року. Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Г.П. Разюк А.І. Ярош