Постанова 4818 № 641/8233/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «16» березня 2020 року м. Харків справа № 641/8233/19-ц провадження № 22ц/818/1547/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Бровченка І.О., Маміної О.В., учасники справи: позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідач ОСОБА_1 розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2019 року в складі судді Колодяжної І.М. в с т а н о в и в: У жовтні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 26 червня 2013 року ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 7400,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Зазначив, що відповідачка підтвердила свою згоду на те, що заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Вказав, що банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме, надав відповідачці кредит у розмірі, встановленому договором. Проте, відповідачка не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідачка станом на 31 серпня 2019 року має заборгованість в розмірі 166 873,81 грн, яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 6767, 27 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом 160 006,54 грн, заборгованості за пенею та комісією 100,00 грн. Зазначив, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. Таким чином, визначив заборгованість у розмірі 126 904,54 грн, яка складається з заборгованості за кредитом 6767,27 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом з 26 червня 2013 року по 22 квітня 2019 року 120 137,27 грн. Вказав, що на даний час відповідачка продовжує ухилятись від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав банку. Просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 126 904,54 грн за кредитним договором № б/н від 26 червня 2013 року, яка складається з заборгованості за кредитом 6767,27 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом з 26 червня 2013 року по 22 квітня 2019 року 120 137,27 грн, а також судові витрати в розмірі 1921,00 грн. Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2019 року позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту у розмірі 6767,27 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921,00 грн, а всього на суму 8688,27 грн; в іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати в частині відмови у стягненні заборгованості та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши позовні вимоги банку, в іншій частині рішення залишити без змін; стягнути з відповідачки судові витрати. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначив, що відсутність підпису позичальниці на Умовах та Правилах не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості; підпис відповідачка поставила саме в заяві позичальника, яким засвідчила те, що вона повністю згодна з умовами кредитування та отримання кредиту саме на таких умовах; що розрахунок заборгованості доданої до позовної заяви у цілковитій відповідності відображає рух коштів за карткою; він є інформаційним документом по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках кредитної угоди, а також відображає стан нарахувань в певні періоди часу; що дії з користування кредитними коштами свідчать про визнання заборгованості за кредитом та згоду з умовами кредитування, а розрахунок заборгованості підтверджує розмір заборгованості, в тому числі, і за тілом кредиту; що розрахунок заборгованості відповідачкою не оскаржувався, доказів належного виконання зобов`язань по сплаті кредиту відповідачкою надано не було; що основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування, і ця умова є істотним фактором при надання кредитних коштів; жодних обставин про відкликання договору зі сторони відповідачки не повідомлялося, не згадуючи вже про надання відповідних доказів про неотримання або неможливість отримання кредитного договору з одночасним врахуванням змісту і правових наслідків підписаної заяви, за якою волевиявлення не було змінено відповідачкою; що, відмовляючи у частині вимог, суд першої інстанції підмінив необхідність обґрунтування рішення відповідними доказами посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду, не роблячи навіть аналіз співвідношення обставин справ та правовідносин сторін по різним справам; що оскаржуване судове рішення не тільки призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, а ще і наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та у цілому порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» необхідно залишити без задоволення, рішення суду в оскаржуваній частині залишити без змін. Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з висновком якого погоджується колегія суддів мотивовано тим, що матеріали справи не містять підтверджень того, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Публічному акціонерному товариству Комерційний Банк «ПриватБанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами. Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 26 червня 2013 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання заяви-анкети про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також Тарифів банку у Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк». За змістом статті 1056 - 1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Згідно з вказаним договором, ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 6767,27 грн. Крім відсотків, витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» передбачають стягнення неустойки (штрафу, пені), що відповідно до статті 549 ЦК України може бути грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Розмір неустойки встановлюється договором або актом цивільного законодавства (стаття 551 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Аналізуючи наведені норми права слід зазначити, що в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Так, пунктами 2.1.1.5.5, 2.1.1.5.6 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що клієнт зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором, а у разі невиконання зобов`язань за договором, на вимогу банку виконати зобов`язання з повернення кредиту (у тому числі, простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку. Відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг при порушенні клієнтом строків платежів за кожним з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, клієнт зобов`язаний сплатити банку штраф в розмірі 500,00 грн + 5% від суми заборгованості від за кредитним лімітом з урахуванням нарахованих та прострочених відсотків і комісій. Пунктом 1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг за незгодою зі зміною Правил та/або Тарифів банку, позичальник зобов`язується надати банку письмову заяву про розірвання цього договору та погасити виниклу перед банком заборгованість. У відповідності до пункту 1.1.7.12 Умов та Правил надання банківських послуг договір діє на протязі 12 місяців з моменту підписання. Якщо на протязі цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на той самий строк. Пунктом 2.1.1.2.12 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що після закінчення строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії), за зверненням клієнта до банку згідно чинних тарифів. Пунктом 2.1.1.12.4 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що строки та порядок погашення кредиту (кредитний ліміт) за кредитними картками з встановленим мінімальним обов`язковим платежем, а також овердрафту, який виник за такими картками, наведено в Пам`ятці клієнта/довідці про умови кредитування, яка є невід`ємною частиною договору, а також встановлюються даним пунктом. Платіж включає плату за користування кредитом, передбачену Тарифами, і частину заборгованості за кредитом. У разі наявності простроченого кредиту (овердрафту) строком повернення кредиту (овердрафту) у повному обсязі є 211-й день з моменту виникнення такої заборгованості; строк повернення овердрафту у повному обсязі - протягом 30 днів з моменту виникнення овердрафту; строк погашення процентів за овердрафтом - щомісячно за попередній місяць до 25-го числа. Як вбачається з витягу з Тарифів з обслуговування кредитних карток «Універсальна», «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» базова процентна ставка в місяць 3,0%, розмір щомісячних платежів становить 7 % від заборгованості, але не менше 50,00 грн та не більше залишку заборгованості, які повинні бути здійснені до 30 днів за кожною тратою. З 01 січня 2013 року всі картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» переведені на тарифний план «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та базова процентна ставка в місяць 2,5%; за тратами, здійсненими з 01 вересня 2014 року 2,9%; за тратами, здійсненими з 01 квітня 2015 року 3,6%; розмір щомісячних платежів становить 7% від заборгованості, але не менше 50,00 грн та не більше залишку заборгованості; з 01 квітня 2014 року 5% від заборгованості, але не менше 100,00 грн та не більше залишку заборгованості, які повинні бути здійснені до 25 числа місяця, наступного за датою виникнення заборгованості. Таким чином, розмір процентів за користування кредитними коштами, інші штрафні санкції встановлено тільки Тарифами з обслуговування кредитних карток і Умовами та Правилами надання банківських послуг, які відповідачці не були відомі, оскільки вона їх не підписувала. Відповідачка підписала лише заяву позичальника від 26 червня 2013 року, однак, вона не містить базової процентної ставки за кредитним лімітом на момент підписання договору. Ця заява містить лише анкетні дані позичальниці, підпис позичальниці та відповідальної особи банку, яка перевіряє правильність та достовірність відомостей позичальниці. Як вбачається з матеріалів справи за розрахунком банку станом на 31 серпня 2019 року за ОСОБА_1 утворилася заборгованість в розмірі 166 873,81 грн, яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 6767, 27 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом 160 006,54 грн, заборгованості за пенею та комісією 100,00 грн. При цьому, банк зменшив суму заборгованості та просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 126 904,54 грн, яка складається з заборгованості за кредитом 6767,27 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом з 26 червня 2013 року по 22 квітня 2019 року 120 137,27 грн. Уточняючи суму заборгованості, позивач не звернув увагу на те, що у заяві позичальника від 26 червня 2013 року процентну ставку не зазначено. Також, в ній відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Тому, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами, їх розмір і порядок нарахування, банк посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Публічному акціонерному товаристві «ПриватБанк», як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна» та витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в Публічному акціонерному товаристві «ПриватБанк», що надані позивачем на підтвердження позовних вимог визначені, в тому числі, пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень того, що саме з цими Тарифами та Умовами ознайомилася відповідачка і з ними погодилася, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірі і порядку нарахування. Роздруківка із сайту позивача не є належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц (провадження № 14-131цс19) вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим Акціонерним товариством Комерційний Банк «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (26 червня 2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (10 жовтня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. До сьогодні правова позиція Верховного Суду не змінилася. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Правила надання банківських послуг банку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальницею, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в анкеті-заяві позичальниці, яка безпосередньо підписана відповідачкою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальницею запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Колегія суддів вважає, що витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у банку, який є в матеріалах даної справи, не містить підпису відповідачки, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 26 червня 2013 року шляхом підписання заяви-анкети, в якій відсутня базова процентна ставка, тому не може бути застосована правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року (справа № 572/1169/17). Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Вказані обставини правильно встановлені судом першої інстанції під час вирішення питання щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідачці на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» відсотків за користування кредитом у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідачки по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 26 червня 2013 року, оскільки витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в банку не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема, статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України. Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі, сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту. Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із ОСОБА_1 Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц (провадження № 14-131цс19), у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 229/1953/16-ц (провадження № 61-32390св18), від 21 серпня 2019 року у справі № 643/5386/17-ц (провадження № 61-2699св18), від 16 серпня 2019 року у справі № 595/290/17-ц (провадження № 61-29972св18) тощо. Також, колегія зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 26 червня 2013 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальницею кошти в добровільному порядку Акціонерному товариству Комерційний Банк «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначено моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині рішення суду про те, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконання боржницею обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, тобто тільки щодо стягнення тіла кредиту. Доводи та вимоги, викладені в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення в оскаржуваній частині, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Докази та обставини, на які посилається Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення в оскаржуваній частині судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині без змін. В іншій частині рішення не оскаржувалося та не переглядалося. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення. Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2019 року в оскаржуваній частині залишити без змін. В іншій частині рішення не оскаржувалося та не переглядалося. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий І.В. Бурлака Судді І.О. Бровченко О.В. Маміна Повний текст постанови складено 16 березня 2020 року.