Постанова 4821 № 693/914/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/489/20Головуючий по 1 інстанції Справа №693/914/19 Категорія: 304090000 Шимчик Р.В. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2020 року : м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Новікова О.М., Бондаренка С.І., Храпка В.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" на заочне рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 27 грудня 2019 року у справі за позовом акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" (далі АТ "КБ "ПриватБанк", банк) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в с т а н о в и в : У липні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості, яка виникла у зв`язку з порушенням останнім умов кредитного договору № б/н від 09.11.2016. В обґрунтування позовних вимог вказано, що 09.11.2016 ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг б/н, на підставі чого отримав кредит у розмірі 50 000 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Отже він підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. При укладенні договору сторони керувалися ч. 1 ст. 634 ЦК України. Зміну кредитного ліміту за рішенням банку, а також пряму та безумовну згоду позичальника прийняти будь-який розмір кредитного ліміту позивач обґрунтовував умовами договору, що викладені у п.2.1.1.2.3 та п.2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг. Згідно з п. 2.1.1.5.7 договору позичальник зобов`язався слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту Банк нараховував відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому «Тарифами Банку», що діяли на дату нарахування та викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/ з розрахунку 365/366 календарних днів на рік, що підтверджується п. 2.1.1.12.6 Правил користування платіжною карткою. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором. Відповідальність позичальника у разі прострочення зобов`язання (нарахування процентів в подвійному розмірі, пені та штрафу) позивач також обґрунтовував умовами договору, що викладені на банківському сайті в розмірі, що діють на дату нарахування. Відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, кредитні кошти повернув не повністю, у зв`язку з чим виникла заборгованість. У зв`язку з викладеним ОСОБА_1 станом на 18.06.2019 має заборгованість в розмірі 53987,39 грн. і складається із: заборгованості за тілом кредиту - 32313,81 грн., заборгованості за нарахованими відсотками - 18626,56 грн., заборгованості за пенею та комісією - 00,00 грн., а також 500,00 грн. - штрафу (фіксована частина), та 2547,02 грн. - штрафу (процентна складова). Посилаючись на викладене, банк просив стягнути з останнього на свою користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 09.11.2016 в розмірі 53987,39 грн., а також судові витрати в розмірі 1 921 грн. 00 коп. Заочним рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 27 грудня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку 32313,81 грн. заборгованості за тілом кредиту. В решті вимог відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь банку 1921 грн. судового збору. Ухвалюючи рішення, суд керувався правовою позицією Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 (справа №342/180/17) та виходив з того, що позивач не надав підтверджень про конкретні запропоновані позичальнику умови та правила банківських послуг. А відтак суд дійшов висновку про відсутність підстав для того, щоб вважати Умови та Правила надання банківських послуг частиною укладеного між сторонами кредитного договору. Суд погодився з позивачем, що між сторонами укладено договір про отримання лише суми тіла кредиту, адже в матеріалах справи відсутні докази того, що інші умови договору в двосторонньому порядку підписані. Рішення оскаржено банком в апеляційному порядку. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди позивача з рішенням суду в частині відмовлених вимог щодо стягнення решти сум. Апелянт зазначає, при укладенні договору позичальник підписав довідку про умови кредитування, в якій вказані відсоткова ставка за користування кредитом, порядок нарахування пені, штрафів, комісії тощо. Тобто, апелянт стверджує, що між сторонами узгоджені усі істотні умови договору. Також вказує, що в даному випадку неможливо застосувати правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 (справа №342/180/17), оскільки відповідач не заперечував проти вимог банку та не надав відповідні докази проти вимог позивача. Конклюдентними діями позичальник підтвердив свою згоду з запропонованими банком умовами, що свідчить про укладення договору приєднання. Також банк звертає увагу на законодавчу заборону видавати безпроцентні кредити банківськими установами. Встановивши, що банк надав клієнту кредит, суд безпідставно відмовив у стягненні відсотків за користування цим кредитом. Таким чином, основними доводами апеляційної скарги є те, що суд не врахував доведеність аргументів позивача про те, що між сторонами досягнуто згоди щодо усіх істотних умов. Відповідач проти позову не висловлював заперечень, що унеможливлює застосування висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 (справа №342/180/17). Крім того, видача безпроцентних кредитів заборонена. На підставі викладеного, апелянт просить оскаржуване рішення в частині відмовлених позовних вимог скасувати, ухвалити нове рішення про повне задоволення позовних вимог банку. Судові витрати просить стягнути з відповідача. На апеляційну скаргу відзив не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Виходячи з положень ч. 13 ст. 7, ч. 6 ст. 19, ч. 1 ОСОБА_1 , враховуючи ціну позову, суд проводить розгляд справи без повідомлення учасників справи. Зі змісту апеляційної скарги та її прохальної частини вбачається, що рішення в частині стягнення тіла кредиту не оскаржується, тому не переглядається апеляційним судом відповідно до ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України. Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 09.11.2016 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг б/н, на підставі чого отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 50 000 грн. 00 коп. (а.с. 9). При цьому в анкеті-заяві відсутні будь-які відмітки про розмір відсотків, під який такий кредит надавався. Також в анкеті-заяві не врегульовано порядок нарахування штрафів. На підтвердження наявності заборгованості за відсотками за користування кредитом, а також за штрафами банк посилається на Умови та Правила надання банківських та на Тарифи з обслуговування кредитних карт «Універсальна». Відповідно до п.2.1.1.5.5 Витягу з Умов та правил надання банківських послуг позичальник зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором. Згідно з п. 2.1.1.5.6 Умов у разі невиконання зобов`язань за договором, на вимогу банку позичальник зобов`язується виконати зобов`язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку. Пунктом 2.1.1.7.6 Умов передбачено, що при порушенні позичальником строків платежів за будь-яким з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, клієнт зобов`язаний сплатити банку штраф, розмір якого встановлено тарифами договору. Штраф нараховується на окремому рахунку та підлягає сплаті в зазначені банком терміни (а.с. 24). Відповідно до розрахунку заборгованості (а.с. 5-8) станом на 18.06.2019 сума заборгованості за кредитом становила 53987,39 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 32313,81 грн., заборгованості за нарахованими відсотками - 18626,56 грн., заборгованості за пенею та комісією - 00,00 грн., а також 500,00 грн. - штрафу (фіксована частина), та 2547,02 грн. - штрафу (процентна складова). Наявність підстав для стягнення складових повної вартості кредиту, зокрема заборгованості за відсотками та штрафами, позивач обґрунтовує умовами публічного договору, до яких приєднався відповідач, зокрема, тими, що викладені в «Умовах та правилах надання банківських послу» та «Тарифах Банку». При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов узгоджені з відповідачем при підписанні анкети-заяви, а також те, що вказані документи на момент отримання останнім кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо відсотків за користування кредитом та відповідальності за порушення умов кредитування саме в тих розмірах і порядку нарахування, що зазначені в доданих банком документах. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Такі висновки відповідають позиції Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 та правильно застосовані судом першої інстанції. До позовної заяви не додані документи, які підтверджують, що на момент підписання заяви, відповідач був ознайомлений саме з заявленими позивачем умовами кредитування з використанням кредитки стосовно відсотків за користування кредитом та штрафу. Надані Тарифи з обслуговування кредитних карт «Універсальна» не підтверджують узгодження з позичальником конкретних умов кредитування. Крім того, у зв`язку з тим, що відповідач не підписував надані позивачем Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, то такі докази є неналежними, не підтверджують розмір заявлених банком сум, а тому не беруться до уваги судом. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг (в тому числі, відсотків), відсутність у заяві домовленості сторін про міру відповідальності (зокрема, штрафів), надані позивачем Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. За таких міркувань, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість застосування до вказаних правовідносин правил ч.1 ст. 634 ЦК України. З розрахунку заборгованості вбачається, що позичальник користувався кредитними коштами та погашав заборгованість частково. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. При цьому, вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`являв. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи позивача про те, що між сторонами був укладений договір приєднання на тих умовах, що заявляє позивач, зокрема, і щодо нарахування та розміру відсотків за користування кредитом, а також штрафів, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду справи. За викладених обставин колегія суддів вважає, що районний суд правильно застосував останні правові висновки Великої Палати Верховного Суду та вірно зазначив, що позивач має право на стягнення тіла кредиту, правомірно відмовивши в частині позовних вимог щодо решти позовних вимог. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник подав до суду нові докази, які не були надані суду першої інстанції. Зокрема, апеляційному суду надано виписку з банківського рахунку, а також довідку про умови кредитування з використанням платіжної картки «Кредитка Універсальна» 30 днів пільгового періоду, яка містить підпис позичальника. За вимогами ч. ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Надаючи в суд апеляційної інстанції нові докази на підтвердження своїх вимог, заявник не обґрунтував причини неможливості їх подання до суду першої інстанції. За таких обставин, колегія суддів не може визнати, що докази не були подані в місцевий суд за виняткових обставин, які не залежали від волі заявника. Тому докази, додані до апеляційної скарги і які не були надані в суд першої інстанції, не беруться до уваги апеляційним судом. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку правомірність рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків в розмірі 18626,56 грн. та штрафів в розмірі 500 грн. (фіксована частина штрафу) та 2547,02 грн. (процентна складова штрафу). Апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки висновки суду не спростовує, а нові докази, які додані до апеляційної скарги, надані без дотримання встановленої законом процедури. За правилами ст. 141 ЦПК України судовий збір, сплачений за апеляційну скаргу, залишається за скаржником. Керуючись ст.ст. 35, 141, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 27 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді