Постанова 4804 № 264/2376/18

22-ц/804/614/20 264/2376/18 Єдиний унікальний номер 264/2376/18 Номер провадження 22-ц/804/614/20 Головуючий у 1-й інстанції Кузнецов Д.В. Доповідач Биліна Т.І. ПОСТАНОВА І м е н е м У к р а ї н и 11 березня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої Биліни Т.І., суддів Лопатіної М.Ю., Мальцевої Є.Є. за участю секретаря Сікора М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 22 червня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог 07 травня 2018 року позивач Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (надалі АТ КБ «ПриватБанк») звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 14.12.2012 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 300 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач ОСОБА_1 не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, таким чином, зобов`язання за вказаним договором не виконала, у зв`язку з чим, станом на 28.02.2018 року має заборгованість у сумі 33983,41 гривень, яка складається з заборгованості за кредитом у сумі 196,89 гривень, заборгованості по відсоткам за користування кредитом в сумі 27202,31 гривень, заборгованості за комісією та пенею в сумі 4489,76 гривень, а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 гривень штраф (фіксована частина), 1594,45грн. штраф (процентна складова), тому просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 вказану заборгованість, та судові витрати в сумі 1762 гривень. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 22 червня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 31888,96грн. Вирішено питання щодо судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що факт виконання позивачем умов кредитного договору підтверджується матеріалами справи. Доведено і факт порушення відповідачем ОСОБА_1 умов кредитного договору відносно строків повернення кредитної заборгованості, а тому визнав право позивача на стягнення заборгованості з відповідача в судовому порядку в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту та відсоткам в загальній сумі 31888,96грн. При вирішенні питання щодо стягнення пені, комісії, штрафів, суд керувався положеннями ст. 2 Закону України № 1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 року, яким передбачено, що на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 р. № 1275-р затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до складу якого включено м. Маріуполь, де зареєстрована та проживає відповідач. Вище вказані положення Закону стали підставою для відмови в задоволенні в решті позовних вимог. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та доводи Не погодившись з даним рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 22 червня 2018 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити та застосувати наслідки спливу позовної давності. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення судом першої інстанції було ухвалено 22.06.2018 року, проте, про розгляд справи її ніхто не повідомляв. Вчинений у письмовій формі між сторонами договір від 14.12.2012 року на підставі якого виникла заборгованість відповідача за кредитом до суду не надано. Позивачем не надано суду доказів оформлення, укладення та отримання позичальником Пам`ятки Клієнта, Тарифів, Умов та Правил надання банківських послуг, що в сукупності із Заявою, свідчило б про укладений між сторонами у належній формі договір про надання банківських послуг. До матеріалів справи долучено витяг з тарифів, проте, він не містить ні дати ні номеру, ні підтвердження, що він має відношення до вказаного кредиту, а також доказів прийняття відповідачем вказаних умов. Правочин вважається вчиненим, якщо він підписаний сторонами. Позивач в позовній заяві не зазначив строку дії картки та кредиту. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Надані до суду копії документів не відповідають положенням ст.95 ЦПК України. Стягнення комісії є необґрунтованим, а тому незаконним. З моменту закінчення пільгового періоду та по момент закінчення терміну дії картки позивач мав би право на нарахування відсотків в сумі 288,00грн. Крім того, зазначає, що 31.07.2017 року сплив строк позовної давності, оскільки останнє погашення боргу відповідач здійснила 31.07.2014 року, а до суду позивач звернувся 07.05.2018 року, просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити в задоволенні позову. Представник позивача Малервейн М.С. скористалася правом та подала відзив на апеляційну скаргу в якому зазначила, що при вирішення даного спору необхідно звернути увагу на письмові докази, а саме термін дії картки та виписки з рахунку, які є документами первинного обліку, крім того кредитні відносини не можуть бути безоплатними і в разі відсутності обумовленої в договорі відсоткової ставки необхідно застосовувати положення ст.1048 ЦК України та стягувати відсотки на рівні облікової ставки НБУ. Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції підтримав доводи апеляційної скарги, просив їх задовольнити. Представник позивача Малервейн М.С. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач ОСОБА_1 в суд апеляційної інстанції не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином. Зважаючи на положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Вказаним вимогам оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає, обставини судом першої інстанції встановлено неповно, висновки зроблено без дотримання вимог законів, які регулюють спірні відносини. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до кредитного договору від 14.12.2012 року, укладеного з ОСОБА_1 , останній був наданий кредит у розмірі 300 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку» складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Оскільки ОСОБА_1 порушила умови договору про надання банківських послуг (про отримання позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку) та допустила заборгованість, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, крім пені, комісії та штрафів. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права Відповідно пункту 3 частини першої статті 3 ЦК України свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача заборгованості по тілу кредиту в сумі 196,89 грн. Проте в частині стягнення відсотків, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції були передчасними, оскільки не було з`ясовано обставин, які б надали йому можливість ухвалити законне та обґрунтоване рішення. У заяві позичальника від 14 грудня 2012 року процентна ставка не зазначена. Відмітка, що при оформленні карти «Універсальна» відповідач отримала пам`ятку клієнта, яка містить Тарифи та основні умови обслуговування і кредитування, і ознайомився з її змістом під розпис відсутня. Визначаючи розмір заборгованості по відсоткам, суд першої інстанції не звернув уваги, на термін дії картки або кредитного договору, а також, що вони нараховані за відсотковою ставкою, яка не була погоджена з відповідачем, а в значно більшому розмірі, а саме в розмірі 43,2% річних. З довідки, наданої позивачем суду апеляційної інстанції вбачається, що термін дії картки обмежено строком 10/16 року, а з розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість за процентами порахована по 28.02.2018 року.(а.с.5,6,105) З наведеного вбачається, що наданий позивачем розрахунок заборгованості по відсоткам не відповідає припису абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, який передбачає щомісячну виплату процентів до дня повернення позики лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, за відсутності іншої домовленості сторін. Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Таким чином, у справі, яка переглядається, вимоги банку про стягнення процентів після жовтня 2016 року (закінчення строку кредитування) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Вище вказане свідчить, що судом першої інстанції не були враховані під час вирішення спору, позиція Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 28 березня 2018 року у справі N 14-10цс18 та позиція Верховного Суду у постанові від 06.02.2019 року у справі №175/4753/15-ц. Відповідач, яка не була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи судом першої інстанції, в апеляційній скарзі заявила клопотання про застосування наслідків строку позовної давності. Якщо судом визнано позовні вимоги обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК і вирішити питання про наслідки такого спливу.(Правова позиція Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року по справі №3-566гс17) Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновків про застосування наслідків спливу позовної давності. Загальна позовна давність згідно із ст. 257 ЦК встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до статті 267 ЦК позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4). З огляду на вказане, позивач, який звернувся до суду 07.05.2018 року, має право на стягнення відсотків за період з 07.05.2015 року по 30.10.2016 року, по відсотковій ставці, яка дорівнює 30% на рік за 581 дні користування кредитом, тобто в сумі 95,37грн.(196,89грн. х 30% : 360 х 581дні : 100). Рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості за пенею, комісією, штрафами не оскаржується, а тому в цій частині не переглядається. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Частина 2 ст. 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом третім вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, апеляційний суд звертає увагу на те, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Аналогічний висновок міститься в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням вимог чинного законодавства та повинно бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є: неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно положень ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно положень ч.1 ст.141 ЦКП України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Оскільки позовні вимоги задоволено на 0,86 % з відповідача на користь позивача підлягає стягненню відшкодування понесених судових витрат в сумі 15,15грн. Повний текст постанови виготовлено 13 березня 2020 року. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 22 червня 2018 року - скасувати. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , яка зареєстрована: АДРЕСА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитом по договору б\н від 14.12.2012 року у розмірі 196,89 грн. (сто дев`яносто шість) гривень 89 копійок та заборгованість за відсотками в сумі 95(дев`яносто п`ять)гривень 37 копійок. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , яка зареєстрована: АДРЕСА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» витрати зі сплати судового збору у розмірі 15(п`ятнадцять ) гривень 15 копійок. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий Т.І. Биліна Судді М.Ю. Лопатіна Є.Є. Мальцева