Постанова 4809 № 389/3198/18

ПОСТАНОВА Іменем України 04 березня 2020 року м. Кропивницький справа № 389/3198/18 провадження № 22-ц/4809/446/20 Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючої судді Суровицької Л. В., суддів Авраменко Т. М., Черненка В. В. секретар Лазаренко-Шаповалова В.В. учасники справи : позивач Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», представники позивача за довіреністю - Стецевич Андрій Ігорович, Колісник Олег Веніамінович, ОСОБА_1 , адвокат Авраменко Сергій Володимирович, відповідач ОСОБА_2 , представники відповідача - адвокат Котенко Віталій Олександрович, адвокат Попов Роман Олегович, відповідач - ОСОБА_3 , представник відповідача адвокат Квашук Оксана Миколаївна, розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою АТ «Державний ощадний банк України» на рішення Знам?янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 02 грудня 2019 року, у складі судді Українського В.В., у справі за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділення частки у спільній сумісній власності подружжя, В С Т А Н О В И В : У листопаді 2018 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі Банк) звернулось в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділення частки у спільній сумісній власності подружжя та визнання права власності. В обґрунтування позову Банк зазначав, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року, тому для забезпечення виконання судових рішень про стягнення кредитної заборгованості в розмірі 101 544 052, 34 грн. необхідно визначити частку боржника у праві спільної сумісної власності для звернення стягнення на належну йому частку нерухомого майна. За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності ОСОБА_3 знаходиться земельна ділянка кадастровий номер 3522281500:53:000:0014 площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки шлюб між відповідачами було укладено 06 вересня 1996 року, вважає, що вказана земельна ділянка є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя як майно, набуте за час шлюбу. Банк просив суд виділити у власність ОСОБА_2 із спільної сумісної власності подружжя 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 3522281500:53:000:0014 за адресою нерухомого майна: АДРЕСА_1 . Просив також визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину вказаної земельної ділянки, стягнути з відповідачів сплачений судовий збір. Рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 02 грудня 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Суд мотивував рішення тим, що спірна земельна ділянка придбана за особисті кошти ОСОБА_3 , тому є особистою власністю відповідача. Посилання позивача на те, що вказана земельна ділянка є спільною сумісною власністю відповідачів є безпідставними, такими, що спростовуються дослідженими доказами (т.2,а.с.108-110). В апеляційній скарзі Банк просить рішення суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Зазначає, що суд невірно надав оцінку доказам у справі та дійшов неправильного висновку, що кошти, які використані на придбання земельної ділянки не є спільними коштами подружжя, а є особистими приватними коштами дружини. Суд не врахував, що спірна земельна ділянка була придбана в інтересах сім?ї. Земельна ділянка була набута в період шлюбу та за спільні сумісні кошти, тому відповідно до ст.60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя і 1/2 частина земельної ділянки за рішенням суду мала б відійти до ОСОБА_2 (т.2,а.с.118-122). Апеляційне провадження відкрито 22 січня 2020 року (т.2, а.с.129), 10 лютого 2020 року призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи на 04 березня 2020 року (т. 2, а.с. 157). У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Квашук О.М. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Вказує, що спірна земельна ділянка придбана за особисті кошти ОСОБА_3 , про що зазначено у договорі купівлі-продажу спірної земельної ділянки. Зазначення у заяві ОСОБА_2 нотаріусу, що укладення договору купівлі-продажу здійснюється його дружиною в інтересах сім`ї, не спростовує факту належності земельної ділянки ОСОБА_3 на праві приватної власності. Факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної власності подружжя. Відповідачі визначили за взаємною згодою, яке майно належить їм на праві спільної сумісної власності та уклали перед розірванням шлюбу договір про поділ майна, придбаного як спільна сумісна власність подружжя і цей договір є чинним. За умовами договору єдиним майном, яке набуте подружжям, є квартира у м. Києві. Між банком та ОСОБА_2 вже не існує договірних відносин, здійснюється примусове виконання рішення суду ДВС, тому питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами повинно вирішуватися судом за поданням державного чи приватного виконавця (ч.1 ст.433 ЦПК України)(т.2,а.с.136-140). У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу Банку без задоволення. Зазначає, що доводи позивача не підтверджені доказами. Першочергове право визначити, яке майно є спільною сумісною власністю подружжя, належить виключно подружжю. За взаємною згодою під час розгляду судом справи про розірвання шлюбу, вони з ОСОБА_3 уклали нотаріально посвідчений договір про поділ майна подружжя. Даний договір не визнаний недійсним, а тому має прийматись до уваги. Спірна земельна ділянка придбана за особисті кошти ОСОБА_3 , про що він підтвердив своєю заявою нотаріусу, тому не є об?єктом спільної сумісної власності подружжя. Шлюбні відносини з ОСОБА_3 , припинилися ще у 2010 році, про що було вказано у позовній заяві про розірвання шлюбу, а земельна ділянка придбана ОСОБА_3 у 2014 році за її особисті кошти і є її особистою власністю. Позивачем не надано доказів, які б підтверджували факт порушення його прав або інтересів, оскільки позивачем не вчинено обов?язкових дій, які передбачені ст.366 ЦК України і які повинні передувати пред?явленню позову. Не надано доказів, які підтверджують відсутність у боржника іншого майна, на яке може бути звернене стягнення. Постановою відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 30 листопада 2017 року відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа від 13 жовтня 2017 року у справі № 756/217/15-ц, яке виконується по сьогоднішній день. Вважає, що питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, мало б вирішуватись судом за поданням державного чи приватного виконавця (т.2, а.с.150-153). В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, а представник відповідача ОСОБА_3 заперечила проти цих доводів. Відповідач ОСОБА_2 , повідомлений належним чином про дату, час і місце розгляду справи (т.2,а.с.166), в судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив . Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України його неявка не перешкоджає розглядові справи. Колегія суддів, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі з 06 вересня 1996 року, що підтверджується рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26 квітня 2016 у справі № 756/2995/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу (том 1 а. с. 9-10). 07 жовтня 2011 року з ПП «Спецзовнішкомплект» було укладено договір кредитної лінії № 5 за умовами якого Банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді мультивалютної відповідальної кредитної лінії з максимальним лімітом кредитування 37 500 000 грн. В забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором в цей же день було укладено між Банком, ПП «Спецзовнішкомплект» та ОСОБА_2 договір поруки № 1. 05 вересня 2013 року між АТ «Ощадбанк» та Приватним підприємством «Спецзовнішкомплект» було укладено договір кредитної лінії № 4, до якого були внесені зміни та доповнення додатковим договором № 1 від 22 жовтня 2013 року. Відповідно до цих договорів Банк надав позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у вигляді відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом кредитування 22 000 000,00 грн., кредит надавався у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 04 вересня 2014 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між АТ «Ощадбанк», ПП «Спецзовнішкомплект» та ОСОБА_2 05 вересня 2013 року було укладено договір поруки № 1, за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язався перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов`язання за кредитним договором, а також додатковими договорами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року позовні вимоги АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_2 , третя особа - Приватне підприємство «Спецзовнішкомплект» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «Ощадбанк» 91 917 821,84 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, згідно з яким з ОСОБА_2 стягнуто на користь АТ «Ощадбанк» 9 626 230,50 грн. - 3 % річних та інфляційні втрати. В решті рішення суду залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року у справі № 756/217/15-ц скасовано рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Постановою Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року скасовано ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року у справі № 756/217/15-ц, залишено в силі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року (т.1, а.с.68-71,72-77,78-82, 83-92). Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року станом на день подачі позову не виконано, заборгованість відповідача ОСОБА_2 перед Банком у межах відкритого виконавчого провадження від 30 листопада 2017 № 55279016 не погашена (том 1, а. с. 31,32). Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна у власності ОСОБА_3 перебуває земельна ділянка кадастровий номер 3522281500:53:000:0014 площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Дата державної реєстрації: 18 вересня 2014 року, підстава виникнення права власності договір купівлі-продажу, серія та номер: 866, виданий 18 вересня 2014 року приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Бєлінським І.Д. (т.1,а.с.8). Як свідчить пункт 8 нотаріально-посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 вересня 2014 року, зареєстровано в реєстрі за № 866, чоловік покупця ОСОБА_3 в заяві, підпис на якій засвідчено приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Бєлінським І.Д. за реєстровим номером 863 від 18 вересня 2014 року, повідомляє про те, що кошти які використані на придбання земельної ділянки не є спільними коштами подружжя, а є її особистими приватними (т.1,а.с.161-162, 163). Вказаний договір купівлі-продажу недійсним в установленому законом порядку не визнавався, є чинним. 16 березня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено нотаріально посвідчений договір про поділ майна, придбаного як спільна сумісна власність подружжя, зареєстровано в реєстрі за № 278 (т.1, а.с.170). Відповідно до пункту 3 вказаного договору, подружжям під час шлюбу, як спільна сумісна власність, набута квартира за номером АДРЕСА_2 , яка оформлена на ім?я ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 22 березня 2010 року за реєстровим №

580. За умовами пункту 5 цього договору сторони визначили наступний порядок поділу спільної сумісної власності: 1/2 частина квартири є особистою власністю ОСОБА_3 , 1/2 частина квартири є особистою приватною власністю ОСОБА_2 .. Згідно з частиною першою статті 73 СК України за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Відповідно до статті 371 ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред`явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, для звернення стягнення на неї здійснюється у порядку, встановленому статтею 366 цього Кодексу. Статтею 366 ЦК України визначено, що кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред`явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом. За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Пунктом 3 частини першої статті 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Отже статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна і кошти, за які таке майно було набуте. Таким чином у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об?єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Пунктом 8 нотаріально-посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 вересня 2014 року, зареєстровано в реєстрі за № 866, який є дійсним, спростовуються доводи позивача про те, що спірна земельна ділянка набута в період шлюбу, є спільним сумісним майном подружжя, оскільки чоловік покупця ОСОБА_3 ОСОБА_2 підтвердив факт придбання вказаного нерухомого майна за особисті кошти ОСОБА_3 .. За таких обставин, сам по собі факт придбання спірного майна у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об?єктів права спільної сумісної власності подружжя. Доводи апеляційної скарги висновків суду про відсутність правових підстав для задоволення позову Банку, не спростовують, зводяться до переоцінки доказів. Банк, як кредитор, вправі вирішувати питання про виділ частки із спільного сумісного майна подружжя та про звернення стягнення на майно. Вимога ж Банку про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину спірної земельної ділянки, не ґрунтується на нормах матеріального права, банк не наділений правом діяти від імені і в інтересах відповідача ОСОБА_2 .. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в межах доводів апеляційної скарги підстави для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позову, відсутні, тому відповідно до ст.375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишається без змін. Керуючись п. 1 ч.1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу АТ «Державний ощадний банк України» залишити без задоволення. Рішення Знам?янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 02 грудня 2019 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 13 березня 2020 року. Головуюча суддя Л. В. Суровицька Судді Т. М. Авраменко В. В. Черненко