Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 0915/2988/12

Справа № 0915/2988/12 Провадження № 22-ц/4808/268/20 Головуючий у 1 інстанції Хоминець М. М. Суддя-доповідач Пнівчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 березня 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої Пнівчук О.В. суддів: Мелінишин Г.П., Томин О.О. секретаря Капущак С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тисменицького районного суду від 16 грудня 2019 року, в складі судді Хоминець М.М., у справі за завою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 16 жовтня 2015 року про тимчасове обмеження її, як боржника, у праві виїзду за межі України, в с т а н о в и в: У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 16.10.2015 року про тимчасове обмеження її, як боржника, у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язань, покладених на неї рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 15.11.2012 року. Заяву обґрунтовувала тим, що ухвалою Тисменицького районного суду від 16.10.2015 року, її, як боржника, тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язань, покладених на неї рішенням Тисменицького районного суду від 15.11.2012 року про стягнення з неї на користь ОСОБА_2 88345,60 грн боргу за договором позики та 883,45 грн судових витрат, а всього 89229,05 грн. Як на нововиявлені обставин, які є підставою для перегляду вказаного судового рішення, заявниця посилається на те, що головним державним виконавцем не були застосовані усі заходи примусового стягнення, після яких при виявленні фактів ухилення від виконання рішення суду мав право застосувати крайній захід - обмеження у виїзді за межі України. При наявності нерухомого майна, яке є гарантією виконання судового рішення, не застосовується тимчасове обмеження у праві виїзду щодо боржника. Стягнення боргу можливе було за рахунок належного їй нерухомого майна - 1/5 частини квартири АДРЕСА_1 , однак виконавець не провів експертної оцінки вказаного майна та не провів аукціон з його продажу; лише у грудні 2015 року до відділу ДВС надійшло розпорядження Служби у справах дітей Тисменицької РДА про відмову в реалізації вказаного майна. Не враховано те, що вона є керівником юридичної особи, яка займається зовнішньоекономічною діяльністю; що тимчасове обмеження є прямим перешкоджанням підприємницькій діяльності; тимчасовим обмеженням порушено її право на працю; її права та права її неповнолітньої дочки на свободу пересування; на час постановлення ухвали від 16.10.2015 року суду не було відомо про її онкозахворювання; відсутність у матеріалах виконавчого провадження ухвали суду про відмову у розстрочці чи відстрочці боргу від 2013 року; неотримання нею постанови про відкриття виконавчого провадження від 02.07.2015 року. Посилаючись на положення статті 361 ЦПК України (у редакції 2004 року), заявниця просила переглянути за наведеними нею нововиявленими обставинами ухвалу Тисменицького районного суду від 16.10.2015 року та скасувати вказану ухвалу суду. Ухвалою Тисменицького районного суду від 16 грудня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Тисменицького районного суду від 16 жовтня 2015 року відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає, що ухвала суду про тимчасове обмеження її у праві виїзду за межі України, порушує її право на свободу пересування, право на працю та підприємницьку діяльність, право на охорону здоров`я, свободу світогляду та віросповідання. Юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України застосовуються не за наявності факту невиконання зобов`язань, а при ухиленні боржника від їх виконань, тобто заборона виїзду за кордон є винятковою мірою, яка повинна застосовуватися тільки в разі доведення факту ухилення боржника від виконання судового рішення. Апелянт вважає, що на момент звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження її у праві виїзду за межі України, факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатись з матеріалів виконавчого провадження. Оскільки заявник не була обізнана про наявність виконавчого провадження, то вказана обставина виключає можливість її ухилення від виконання зобов`язань покладених на неї судовим рішенням. Посилаючись на вказані обставини апелянт просила скасувати ухвалу суд від 16 грудня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні подання ВДВС Тисменицького РУЮ ОСОБА_3 про тимчасове обмеження права виїзду за межі України боржника до виконання ним своїх зобов`язань - відмовити. Апелянт ОСОБА_1 у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримала з наведених в ній мотивів. Представник Тисменицького РВ ДВС Тисменицького РУЮ в Івано-Франківській області у судове засідання не з`явився, про час і місце судового розгляду повідомлений належним чином. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до положень ч.1,2 ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судове рішення, згідно ст. 263 ЦПК України, повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення вищезазначеним вимогам відповідає. Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що заявник не навела обставин, які не були і не могли бути їй відомі на час розгляду подання державного виконавця ВДВС Тисменицького районного управління юстиції про тимчасове обмеження її у праві виїзду за межі України. З таким висновком суду колегія суддів погоджується з огляду на наступне. Судом встановлено, що ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 16.10.2015 року задоволено подання державного виконавця ВДВС Тисменицького районного управління юстиції Григорківа С.І. про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України. Тимчасово обмежено ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язань, покладених на неї рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 15.11.2012 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 88345,60 грн боргу за договором позики та 883,45 грн судових витрат, а всього 89229,05 грн (т.1, а.с.27-28) Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23.11.2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Тисменицького районного суду від 16 жовтня 2015 року - без змін. (т.1, а.с.67-68). Вказана ухвала переглядалась апеляційним судом Івано-Франківської області за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка діяла як законний представник неповнолітньої ОСОБА_4 , так, ухвалою суду від 01 серпня 2017 року залишено без змін ухвалу Тисменицького районного суду від 16 жовтня 2015 року про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України. Крім того, ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 01 серпня 2017 року відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тисменицького районного суду від 16 червня 2017 року, якою відмовлено у задоволенні її заяви про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд із заявою про перегляд ухвали суду за ново виявленими обставинами. Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 361 ЦПК України (в редакції чинній станом на час подачі заяви) підставами для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв`язку з нововиявленими обставинами є: істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи. Аналогічні положення закріплено в п. 1 ч. 2 статті 423 ЦПК України в редакції чинній станом на час постановлення оскаржуваної ухвали суду. Як на нововиявлені обставини заявник посилалася на те, що державний виконавець не застосував всіх заходів примусового стягнення боргу та передчасно звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження її як боржника у праві виїзду за межі України. Однак як вбачається з матеріалів справи на вказані обставини, а саме: щодо відсутності у поданні державного виконавця доказів про її ухилення від виконання зобов`язань за рішенням суду, щодо того, що вона являється єдиним годувальником у сім`ї, що їй чиняться перешкоди у здійсненні підприємницької діяльності та що вона потребує лікування - ОСОБА_1 посилалася в апеляційній скарзі на ухвалу Тисменицького районного суду від 16.10.2015 року (т.1 а.с.33-36). Суд апеляційної інстанції, розглядаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тисменицького районного суду від 16.10.2015 року, перевірив доводи поданої апеляційної скарги та дійшов висновку, що обставини на які посилалася апелянт не знайшли свого підтвердження, натомість судом констатовано, що ОСОБА_1 тривалий час не виконує рішення суду, наміру погашати борг не має і її дії підтверджують навмисне ухилення від виконання судового рішення. (т.1 а.с.67-68). Таким чином обставини, на які посилається заявник не є нововиявленими у розумінні положень п.1 ч. 2 ст. 361 ЦПК України (в редакції чинній станом на час подачі заяви), оскільки такі обставини були відомі заявниці на час розгляду подання державного виконавця про обмеження її у праві виїзду за межі України і такі були предметом розгляду суду першої інстанції та апеляційного суду. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду у оскарженій частині без змін. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Тисменицького районного суду від 16 грудня 2019 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 12 березня 2020 року. Головуюча О.В. Пнівчук Судді: Г.П. Мелінишин О.О. Томин