Постанова 4803 № 186/216/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1728/20 Справа № 186/216/19 Суддя у 1-й інстанції - Полубан М.П Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 лютого 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду області в складі: головуючого - Лаченкової О.В. суддів - Варенко О.П., Городничої В.С. при секретарі - Кошара О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на додаткове рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики припиненим у зв`язку з виконанням зобов`язання,- ВСТАНОВИЛА: В лютому 2019 року до Першотравенського міського суду Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики припиненим у зв`язку з виконанням зобов`язання. Ухвалою Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 31 липня 2019 року провадження по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики припиненим у зв`язку з виконанням зобов`язання закрито. Повернуто ОСОБА_2 з Державного бюджету України 768,40 грн., що є судовим збором при подачі позовної заяви до Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області по даній справі. Додатковим рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2019 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про компенсацію судових витрат відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати додаткове рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2019 року у справі №186/216/19, провадження №2/188/227/2019 та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про компенсацію судових витрат задовольнити в повному обсязі. Відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2019 року від інших учасників справи до суду не надходило. Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що 06.08.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Першотравенського міського суду Дніпропетровської області з заявою про компенсацію судових витрат по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики припиненим у зв`язку з виконанням зобов`язання. В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначає, що він змушений був понести витрати на переїзд з м. Тернівка, де останній фактично проживає до смт. Петропавлівка, де знаходиться районний суд. Також, в своєму розрахунку посилається на відстань між вказаними населеними пунктами, приблизний час в дорозі (1 год. 16 хв.), затрати на пальне (4.2 л. /100 км.), вартість пального (226.80 грн.) та середню швидкість руху (57.3 км/год. Всього витрати в цій частині становлять 680 грн. На підтвердження факту проживання в м. Тернівка дає Акт комісії ЖКЕД -3, на підтвердження факту придбання (купівлі) пального надає копії фіскальних чеків з АЗС «Укрнафта». Згідно ст. 138 ЦПК України витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов`язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст.141 ЦПК України). Відповідно до п. 3 додатку до постанови Кабінету Міністрів України "Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" від 27 квітня 2006 року № 590, за відрив від звичайних занять - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, її представникові у зв`язку з явкою до суду граничний розмір компенсації обчислюється пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати особи і не може перевищувати її розмір, обчислений за фактичні години відриву від звичайних занять. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відмовляючи ОСОБА_1 у відшкодуванні судових витрат, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що відповідачем не надано достатньо доказів на підтвердження своїх вимог, викладених у заяві, а надані ОСОБА_1 фіскальні чеки на придбання пального є такими, що не підтверджують в повній мірі, що саме це пальне дійсно витрачено на поїздки до суду, а не інші потреби, з використанням транспортного засобу. Доводи апеляційної скарги, що в якості доказів заявником були надані: копія пенсійного посвідчення, акт з місця проживання, технічний паспорт автомобіля та фіскальні чеки за придбання пального, які є підтвердженням вартості 1 літра пального, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки зазначені докази не підтверджують витрати заявника понесені у зв`язку з розглядом даної справи. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду, встановлюється КМУ. Згідно з п. 5 Додатку до постанови КМУ від 27 квітня 2006 року №590 Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави, витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, та її представникові, а також свідкам, спеціалістам, перекладачам та експертам, не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження. Витрати на проїзд до місця призначення (відрядження) і назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування. Відповідно до положень ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»: реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку; місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; Реєстрація місця проживання/перебування особи так само як і зняття з реєстрації здійснюється на підставі добровільної заяви особи або її представника шляхом подання відповідної заяви разом з повним пакетом документів, перелік яких міститься в Законі України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Так, з матеріалів справи не вбачається доказів на підтвердження вартості проїзду автомобільним транспортом загального користування від місця проживання заявника до місцезнаходження як суду першої інстанції, внаслідок чого підстав для компенсації вартості проїзду та витрат палива, понесених заявником, у зв`язку із використанням ним власного автомобілю, суд не вбачає. Доводи апелянта, що стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки заявником не надано жодного доказу в обґрунтування компенсації витрат, пов`язаних з відривом від звичайних робіт на час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і під час перегляду оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції. Відповідно до п. 3 Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави, компенсації витрат за відрив від звичайних занять - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, її представникові, а також свідкам, спеціалістам, перекладачам та експертам у зв`язку з явкою до суду, обчислюється пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати особи і не може перевищувати її розмір, обчислений за фактичні години відриву від звичайних занять. Між тим, відшкодуванню стороні, на користь якої ухвалено рішення підлягають лише витрати, які є документально підтвердженими та безпосередньо пов`язаними із реалізацією особою права на захист шляхом звернення до суду. При цьому, сторона, яка заявляє до відшкодування ці витрати, зобов`язана довести належними та допустимими доказами обґрунтованість цих витрат, зокрема їх розмір. Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а додаткове рішення суду без змін. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Додаткове рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді О.П.Варенко В.С.Городнича