Постанова Запорізький апеляційний суд № 322/1004/16-ц

Дата документу 03.03.2020 Справа № 322/1004/16-ц ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Є.У.№ 322/1004/16 Головуючий у 1 інстанції: Гасанбеков С.С. № 22-ц/807/908/20 Суддя-доповідач: Крилова О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Крилової О.В. суддів: Кухаря С.В. Онищенко Е.А. секретар: Остащенко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 28 грудня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ В жовтні 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В позові зазначено, що відповідач звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 20.02.2007, згідно з якою отримав кредит у розмірі 1100,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Копії витягу з «Умов та правил надання банківських послуг» та витягу з «Тарифів Банку» додано до позовної заяви. Банк свої зобов`язання за Договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач неналежно виконував свої зобов`язання за кредитним договором, станом на 22.09.2016 має заборгованість у розмірі 31 362,42 грн., яка складається з наступного: 12 962,87 грн. - заборгованість за кредитом; 7 869,35 грн. - нараховано відсотків за користування кредитом; 7 810,56 грн. - нараховано пені за прострочене зобов`язання; 750,00 грн. - нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00 грн., а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. (фіксована частина); 1 469,64 грн. (процентна складова). Посилаючись на норми ст.ст. 509, 525 - 527, 530, 598, 599, 610, 615, 629, 1050, 1054 ЦК України просили задовольнити їх позовні вимоги. Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 28 грудня 2016 року відмовлено у задоволенні позову. Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Справа переглядалася судами неодноразово та Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року (справа № 322/1004/16,провадження № 61-32082 св 18) рішення апеляційного суду Запорізької області від 18 травня 2017 року в частині стягнення з відповдіача на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" 7 810,56 грн пені за прострочення виконання зобов`язання було скасоване та ухвалене нове рішення про відмову в позові в цій частині. Рішення апеляційного суду Запорізької області від 18 травня 2017 року в частині розподілу судових витрат скасоване та ухвалено в цій частині нове рішення, яким вирішено компенсувати понесені публічним акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" судові витрати в розмірі 1 186,46 грн за рахунок держави. Рішення апеляційного суду Запорізької області від 18 травня 2017 року в частині стягнення з відповдіача на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" заборгованості за тілом кредиту в розмірі 12 962,87 грн залишене без змін. Рішення апеляційного суду Запорізької області від 18 травня 2017 року в частині стягнення з відповдіача на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" 7 869,35 грн процентів за користування кредитними коштами скасоване, та справа направлена на новий апеляційний розгляд. Таким чином, апеляційним судом переглядається оскаржуване рішення лише в частині відмови у стягненні процентів за користування кредитними коштами. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що позивач посилається на те, що 20 лютого 2007 року між ОСОБА_1 (клієнт) та ЗАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір про надання банківських послуг, що складається із заяви клієнта, пам`ятки клієнта, Умов та Правил надання банківських послуг, а також Тарифів, що підтверджується заявою відповідача від 20.02.2007. Відповідно до умов зазначеного Договору, наведених у заяві від 20.02.2007, відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 1 100,00 грн. з базовою процентною ставкою 36% з розрахунку 360 днів на рік, на строк, що відповідає строку дії картки. Судом першої інстанції було враховано, що разом з цим, 07.02.2013 відповідачем було підписано заяву-анкету про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, в якій зазначено, що ця Заява разом з пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Таким чином, як зазначив суд першої інстанції, з цієї заяви відповідача від 07.02.2013 не вбачається її зв`язку із попередньою його заявою від 20.02.2007, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що дана заява вносить зміни до договору про надання банківських послуг від 20.02.2007 або є додатковою угодою до нього. Тож суд першої інстанції критично оцінив твердження позивача про те, що відповідач в рамках договору від 20.02.2007 приєднався до нових Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010, шляхом підписання відповідної анкети-заяви від 07.02.2013. До того ж, у заяві-анкеті від 07.02.2013, що має форму бланка, графи якої заповнено проставленням позначки «х», відповідна позначка відсутня у полі, в якому зазначається про ознайомлення відповідача з Умовами та Правилами надання банківських послуг. З огляду на викладене, суд визнав безпідставним посилання позивача в позовній заяві на Умови та Правила надання банківських послуг, витяг із яких додано до позовної заяви, оскільки в них зазначено, що публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» діє на підставі Ліцензії Національного банку України № 22 від 29.07.2009, тобто дані Умови та Правила вочевидь не могли бути чинними на момент укладення сторонами договору від 20.02.2007. Докази того, що відповідач був ознайомлений та погодився із доданими до позовної заяви Умовами та Правилами надання банківських послуг під час дії договору про надання банківських послуг від 20.02.2007, в матеріалах справи відсутні, а Умови та Правила надання банківських послуг, що були чинними станом на 20.02.2007 суду не були надані. У доданому до позовної заяви клопотанні про розгляд справи за відсутності представника позивача зазначено, що необхідні докази є в матеріалах справи, а клопотання та заяви з боку ПАТ КБ «ПриватБанк» відсутні. Водночас, позивач не надав суду доказів на підтвердження строку дії картки № НОМЕР_1 , що видавалася відповідачу 20.02.2007, а відповідно і доказів строку дії кредитного ліміту за договором від 20.02.2007. Відмовляючи у задоволенні позову, в частині стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведені умови кредитування а надані позивачем матеріали не доводять що відповідач був ознайомлений та погодився у умовами кредитування. Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції. Так за ст. 509 ЦК України, за якими зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Пунктом 1 ч.2 ст.11 ЦК України, визначено, що однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ч.1 ст.1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно ст.1054 ЦПК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно положень статей 626, 628, 638, 640, 1066, 1071 ЦК України, договір повинен містити реквізити кредитного договору, однак ні анкета-заява б/н від 16.03.2016 р., ні "Умови та правила надання банківських послуг", витяг яких надано до суду, ні розрахунок заборгованості, ні банківська Виписка по особовому рахунку, а тим більше паспорт на ім`я відповідача не містять та не передбачають реквізитів договору, у тому числі кредитного. Ні розрахунок заборгованості, ні банківська Виписка по особовому рахунку, ні заява б/н від 28.09.2010 р., у тому числі і паспорт на ім`я відповідача не містять Умов, Правил та Тарифів про які зазначає позивач. Як встановив суд першої інстанції, з зазначених документів неможливо встановити, що вони стосуються саме кредитного договору, на який посилається позивач не доведено, що відповідач під особистий підпис погодився з умовами, правилами надання банківських послуг у ПриватБанку, правилами користування платіжною карткою. Зазначене посилання суду першої інстанції узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду викладеними в постанові від 05.03.2018 по справі №192/156/17-ц, в постанові від 16.01.2018 по справі №128/4810/15-ц, у постанові від 30.01.2018 по справі №128/4810/15-ц, постанові від 18.04.2018 по справі №234/10860/16-ц та постанові від 11.07.2018 року у справі №356/1261/16-ц. У зв`язку з зазначеним, є безпідставним застосування до спірних правовідносин Умов та правила надання банківських послуг, тарифів банку на які посилається позивач, тому як що ті, що додані до справи так і ті, які розмішені на банківському сайті в Інтернет мережі, на які посилається позивач, а отже і правила користування платіжною карткою, про які позивач зазначав при розгляді справи, не можуть бути застосовані до відносин сторін. Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, згідно частин 1 та 2 ст.639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Однак, у даних спірних правовідносин, відкриття рахунку на підставі письмової заяви за відсутності належно оформленого договору узгодженого усіма сторонами, не передбачено не лише вищенаведеними приписами законодавства, а також і вимогам спеціального законодавства Закону України "Про банки та банківську діяльність", Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", нормативно-правовим актам Національного банку України, які, відповідно до ч.1 ст.56 Закону України "Про Національний банк України", повинні виконуватися у тому числі банками, підприємствами, організаціями та установи незалежно від форм власності (в редакціях чинних на час виникнення спірних правовідносин - ст.3 ЦПК України) Одними з таких обов`язкових до виконання нормативно-правовими актами є "Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням" затвердженого Постановою правління Національного банку України №223 від 30.04.2010 р. і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 06.07.210 р., так, наприклад, пунктом 1.4 якого визначено, що користувачем платіжних послуг є фізична або юридична особа, яка відповідно до договору за допомогою спеціального платіжного засобу користується платіжною послугою як платник та/або одержувач. "Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків національній і іноземній валютах", затверджена постановою Правління Національного банку України 12.11.2003 р. №492, відповідно, наприклад, до п.1.5, 1.9 якої, визначено, що Умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції, при цьому Договір банківського рахунку та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі. Один примірник договору зберігається в банку, а другий банк зобов`язаний надати клієнту під підпис. Та, між інших, з положень визначених пунктами 1.18, 1.19 зазначеної Інструкції, встановлено, що у разі відкриття поточного рахунку клієнту в його заяві уповноважений працівник банку зазначає дату відкриття та номер рахунку, тексти заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів (за потреби) можуть бути зазначені в договорі банківського рахунку між банком і клієнтом - фізичною особою за довільною формою, але із збереженням реквізитів, передбачених у відповідних додатках до цієї Інструкції. Отже, з наведеного вище вбачається, що заява, що була написана відповідачем може бути зазначена у Договорі банківського рахунку, а не замінює собою Договору. Судова колегія вважає безпідставним твердження позивача щодо існування між сторонами договору приєднання, який регламентується ч.1 ст.634 ЦК України, позаяк положеннями даної норми визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Разом з тим у справі відсутні докази на підтвердження того до яких саме умов приєднався відповідач укладаючи договір, а відтак неможливим є іі визначення процентів, які мав сплачувати відповідач на виконання умов договору. Основною умовою відкриття рахунку, видачі платіжної картки є не написання заяви, а укладання договору, який повинен відповідати вимогам чинного законодавства. Відповідно до положень ч.1 ст.1050 ЦК України з урахуванням статей 526, 527, 530 ЦК України, позивач має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором (що узгоджується з позицією викладеною в Постанові Верховного Суду від 30.01.2018 року по справі №161/16891/15-ц). У зв`язку зі встановленням відсутності узгодженого усіма сторонами договору від 28.09.2010 р. б/н., або договору приєднання, укладених між позивачем та відповідачем, неможливим та безпідставним є нарахування зазначених у позові процентів за користування кредитними коштами. У апеляційній скарзі позивач наполягає на тому, що між сторонами було укладено кредитний договір на умовах, визначних банком в Умовах та правилах надання банківських послуг, натомість не спростовані висновки суду щодо відсутності доказів на підтвердження того, що саме на цих умовах ґрунтувалися договірні відносини за умови відсутності підпису позичальника відомостей про те,що саме ці Умови у наданій позивачем редакції існували на час виникнення спірних правовідносин. Зазначені обґрунтування суду першої інстанції узгоджується з правовими позиціями, викладеними Великою Палатою Верховного Суду 03 липня 2019 року у постанові в справі № 342/180/17 Провадження № 14-131цс19. Зокрема, у зазначені постанові було зроблено висновок, що не можна вважати договір укладений на умовах зазначених позивачем, якщо матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані позивачем Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, як зазначив Верховний суд у зазначеній постанові, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Велика Палата Верховного Суду вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (28.09.2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (11.12.2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Відтак суд першої інстанції у даній справі зробив правильний висновок про те, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. У апеляційній скарзі позивач посилається також на те, що відповідач не оскаржував ані збільшення кредитного ліміту ані відповідне збільшення відсоткової ставки, а тому у суду першої інстанції були підстави вважати, що відповідач мовчазною згодою схвалив усі умови кредитування. Зазначене твердження спростовується викладеними вище положеннями закону та правозастосовної практики, з яких вбачається, що необізнаність з умовами кредитування унеможливлює визначити розмір процентів за користування кредитом, який був би узгоджений сторонами при укладенні договору. Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. За ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За ст. 89 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Таким чином, не може бути підставою для повного задоволення вимог позивача лише відсутність позову про визнання договору недійними або неукладеним. До того ж за положеннями ст. 206 ЦПК навіть у разі визнання позову відповідачем, суд ухвалює рішення про задоволення позову лише за наявності для того законних підстав. Тож суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в часитні відмови у стягненні процентів за користування кредитними коштами, виходив з наявних у матеріалах справи доказів, наданих позивачем у відповідності із процесуальним законом, і керувався принципами змагальності та диспозитивності цивільного судочинства. Наведені вище обставини свідчать про те, що суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення, вірно проаналізував норми закону та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у стягненні процентів за користування кредитними коштами. Доводи скарги та матеріали справи не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права. З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 28 грудня 2016 року по цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 11 березня 2020 р. Головуючий О.В. Крилова Судді: С.В. Кухар Е.А. Онищенко