Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/6202/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/6202/19 Суддя першої інстанції: Клочкова Н.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 березня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Горяйнова А.М., суддів - Губської Л.В. та Файдюка В.В., за участю секретаря - Доник М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Київської митниці Держмитслужби на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2019 року, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості, ВСТАНОВИЛА: У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасування рішення Київської міської митниці ДФС (процесуальним правонаступником якої є Київська митниця Держмитслужби) про коригування митної вартості товару № UA100110/2019/000038/2 від 18 лютого 2019 року. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2019 року вказаний адміністративний позов було задоволено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права. Скаржник вказує на те, що позивач не надав документів, які підтверджують факт здійснення розрахунку за легковий автомобіль, а також документів, які підтверджують витрати на перевезення і страхування товару. Ухвалою суду від 02 січня 2020 року справу було призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Ухвалою суду від 14 лютого 2020 року справу було призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні та запропоновано ОСОБА_1 надати документи, що були подані до Київської міської митниці ДФС разом з електронною митною декларацією, з перекладом на українську мову, а також пояснення щодо форми розрахунку (готівкова чи безготівкова) за транспортний засіб, докази, які підтверджують сплату коштів за товар, а також копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_2 з відміткою про перетин державного кордону у день ввезення транспортного засобу. На виконання вимог зазначеної ухвали позивач надав до суду запитувані документи та пояснення. Відзив на апеляційну скаргу відповідача від ОСОБА_1 до суду не надходив. Ухвалою суду від 05 березня 2020 року, що занесена до протоколу судового засідання та окремим документом не викладалася, було замінено відповідача - Київську міську митницю ДФС на її процесуального правонаступника Київську митницю Держмитслужби. Під час судового засідання представник відповідача підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити з підстав, викладених у ній. Позивач був належним чином повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, проте у судове засідання не з`явився та про причини неявки суду не повідомив. За таких обставин колегія суддів, керуючись ч. 2 ст. 313 КАС України, вирішила розглядати справу за відсутності позивача. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Київської митниці Держмитслужби залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2019 року - без змін виходячи із наступного. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції встановив та сторони справи не заперечують, що 18 лютого 2019 року ОСОБА_1 подав до Київської міської митниці ДФС електронну митну декларацію № UA100110/2019/120561 на легковий автомобіль, що був у використанні, марка - «Volkswagen», модель - «Sharan», номер кузова - НОМЕР_1 , тип двигуна - дизельний, об`єм двигуна - 1968 см3, потужність - 103 кВт. Заявлена вартість (ціна) товару за цією митною декларацією дорівнювала 7500 Євро. Митна вартість товару була визначена за ціною договору (контракту). Київська міська митниця ДФС прийняла рішення про коригування митної вартості товарів № UA100110/2019/000038/2 від 18 лютого 2019 року, у зв`язку з чим також склала картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА100110/2019/00322. Не погоджуючись із вказаним рішенням митного органу, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання його протиправними та скасування. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що на підтвердження заявленої позивачем митної вартості товару за ціною договору уповноваженою особою позивача було надано повний пакет документів, у відповідності до переліку, закріпленого ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України. Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. У відповідності до ч. 1 ст. 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Згідно з ч. 2 ст. 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. З матеріалів справи вбачається, що разом з електронною митною декларацією ОСОБА_1 надав Київській міській митниці ДФС: угоду купівлі-продажу без номера від 29 січня 2019 року, акт проведення огляду транспортних засобів UA205010/2019/112891 від 02 лютого 2019 року, акт проведення огляду транспортних засобів UA100110/2019/115002 від 16 лютого 2019 року, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 11 серпня 2015 року, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 09 листопада 2018 року, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 29 січня 2019 року, договір про надання послуг митного брокера 240 від 30 січня 2019 року, довіреність № 344 від 23 січня 2019 року, платіжний документ від 31 січня 2019 року, паспорт СН117023 від 29 квітня 1996 року. Згідно з ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи згідно з переліком. Зазначена норма права вказує на те, що обов`язковою передумовою для витребування у декларанта додаткових документів є виявлення розбіжностей у поданих документах, ознаки їх підробки або якщо надані для митного оформлення документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постанові від 29 серпня 2019 року у справі № 805/5038/16-а. Відповідно до висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 25 лютого 2020 року у справі № 260/718/19, митний орган зобов`язаний довести обґрунтованість сумніву у правильності заявленої позивачем митної вартості товару, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Приписи ст.ст. 53, 54 Митного кодексу України зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. У постанові від 22 серпня 2019 року у справі № 810/2784/18 Верховний Суд зазначив, що витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. У відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з п. 33 рішення про коригування митної вартості товарів № UА100110/2019/000038/2 від 18 лютого 2019 року підставою для витребування у ОСОБА_1 додаткових документів стало те, що до митного оформлення не надані документи, які б підтверджували складові митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена чи підлягає сплаті, а також відомості про вартість перевезення та страхування оцінюваного товару. Посилання на інші підстави витребування у позивача додаткових документів в рішенні про коригування митної вартості товарів № UА100110/2019/000038/2 від 18 лютого 2019 року - відсутні. У зв`язку із зазначеними обставинами позивачу було запропоновано протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, а саме: - банківських платіжних документів щодо оцінюваного автомобіля, - якщо здійснювалось страхування - документів про його страхування, а також документів, що містять відомості про вартість страхування; - транспортних (перевізних) документів; а також документів, що містять відомості про вартість перевезення автомобіля; - договору (угоди, контракту) із третіми особами, пов`язаного з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість якого визначається; - рахунків про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); - рахунків про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних з виконанням договору (угоди контракту); - виписки з бухгалтерської документації; - висновків про якісні та вартісні характеристики товарів; - за бажанням декларанта інших наявних додаткових документів для підтвердження митної вартості. ОСОБА_1 додаткових документів Київській міській митниці ДФС, згідно з рішенням № UА100110/2019/000038/2 від 18 лютого 2019 року, не надав. Надаючи оцінку обґрунтованості вимог митного органу щодо витребування у позивача додаткових документів, колегія суддів враховує, що відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 35 Митного кодексу України одним із обов`язкових документів, які підтверджують митну вартість товарів, якщо рахунок сплачено, є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару. Разом з тим, виконання зазначеної норми права є можливим у разі здійснення розрахунків за товар з використанням послуг фінансової установи. Натомість розрахунок за придбаний товар був здійснений у готівковій формі. На підтвердження фактичної оплати товару до Київської міської митниці ДФС був наданий договір купівлі-продажу вживаного автомобіля від 29 січня 2019 року, який містить відмітку про те, що оплата здійснена готівкою. Такий напис скріплений підписом представника продавця. Переклад вказаного документа на українську мову був наданий позивачем на вимогу суду апеляційної інстанції. Отже, оскільки оплата вартості транспортного засобу здійснювалася без участі банківської установи, банківські платіжні документи у ОСОБА_1 відсутні та не могли бути надані разом з електронною митною декларацією з об`єктивних причин. Колегія суддів також враховує, що положеннями ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України до документів, які підтверджують митну вартість товарів, відносить не лише банківські платіжні документи, а й інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару. Наданий позивачем договір купівлі-продажу вживаного автомобіля від 29 січня 2019 року з відміткою про те, що оплата здійснена готівкою, є документом, передбаченими п. 5 ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, що підтверджують вартість товару. Дослідивши зазначений договір, колегія суддів встановила, що у ньому зазначені реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, а саме: виробник, модель, номер кузова. Відтак, посилання митного органу на відсутність документів, що підтверджують відомості щодо ціни, яка була фактично сплачена чи підлягає сплаті, у тому числі банківських платіжних документів, як на підставу для витребування у ОСОБА_1 додаткових документів, є необґрунтованими. Приймаючи рішення про коригування митної вартості товарів, Київська міська митниця ДФС виходила також із того, що митної вартості підлягають включенню також витрати на перевезення товару та його страхування, у зв`язку з чим позивач повинен був надати документи, які б підтверджували вартість відповідних послуг. Особливості визначення вартості товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, для цілей нарахування митних платежів визначені у ст. 368 Митного кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 368 Митного кодексу України для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів. Положеннями ч. 2 ст. 368 Митного кодексу України передбачено, що при визначенні фактурної вартості товарів, які переміщуються у несупроводжуваному багажі та вантажному відправленні, крім вартості самих товарів враховується вартість їх страхування та перевезення (фрахту) до моменту перетинання ними митного кордону України. Зазначені норми права вказують на те, що вартість страхування та перевезення (фрахту) товарів до моменту перетинання ними митного кордону України включається до митної вартості лише у тому випадку, коли товари переміщуються у несупроводжуваному багажі та вантажному відправленні. Разом з тим, із наданих до суду документів вбачається, що ОСОБА_1 23 січня 2019 року видав довіреність на ім`я ОСОБА_2 або ОСОБА_3 , відповідно до якої доручив представляти свої інтереси у правовідносинах щодо придбання (купівлі) на території України або за кордоном на його ім`я будь-якого автомобіля, переганяти придбаний транспортний засіб до міста Києва, України, здійснення митного оформлення та державної реєстрації. Позивач зазначає, що його повірений ОСОБА_2 самостійно здійснив ввезення автомобіля на митну територію України. На підтвердження вказаної обставини до суду надані копія паспорту громадянина України для виїзду за кордон з відміткою про перетин ОСОБА_2 митного кордону на автомобілі 01 лютого 2019 року. Також у матеріалах справи міститься акт проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 02 лютого 2019 року, у якому зазначено, що під час здійснення митного огляду був присутній перевізник ОСОБА_2 . Відтак, при визначенні митної вартості транспортного засобу позивача слід керуватися виключно ч. 1 ст. 368 Митного кодексу України, без застосування ч. 2 ст. 368 цього Кодексу, та враховувати лише його фактурну вартість, зазначену в договорі купівлі-продажу вживаного автомобіля від 29 січня 2019 року. У якості іншої підстави для витребування у позивача додаткових документів відповідач в апеляційній скарзі зазначає спрацювання системи управління ризиками. Разом з тим, у п. 33 рішення про коригування митної вартості товарів № UА100110/2019/000038/2 від 18 лютого 2019 року посилання на зазначену обставину відсутні. Надаючи оцінку зазначеному доводу, колегія суддів додатково враховує правову позицію Верховного Суду в аналогічній справі, що викладена в постанові від 25 лютого 2020 року у справі № 260/718/19. Верховний Суд зазначив, що спрацювання системи управління ризиками АСАУР, є лише рекомендацією посадовій особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками. З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про те, що Київська міська митниця ДФС не довела наявності передумов для витребування у позивача додаткових документів. У свою чергу відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції виникнення обґрунтованого сумніву щодо дійсних складових митної вартості та наявність підстав для витребування додаткових документів пов`язував також з іншими обставинами. Представник відповідача у відзиві на адміністративний позов зазначив, що має видаватися малий та великий технічний паспорт «Fahrzeugbrief» «Fahrzeugschein», а для отримання транзитних номерів потрібно придбати страховий поліс « DoppelkarteInternational », проте, страховий поліс не надавався до митного органу та до суду. Також представник відповідача вказував на те, що має видаватися документ про проходження технічного огляду транспортного засобу « Hauptuntersuchung » для транзитних номерів. У відповідності до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Відтак надання оцінки додатковим доводам митного органу, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, виходить за межі предмету доказування у справі, адже врахування обставин, які не досліджувалися та не аналізувалися відповідачем при прийнятті рішення про коригування митної вартості товарів не узгоджується з нормами процесуального права. Додатково колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач під час розгляду справи в суді наполягає на непідтвердженості заявленої митної вартості товару, посилаючись на відсутність документів, які не запитував у ОСОБА_1 . Так, відсутність малого та великого технічного паспорту «Fahrzeugbrief» «Fahrzeugschein», страхового полісу «DoppelkarteInternational», документу про проходження технічного огляду транспортного засобу « Hauptuntersuchung » для транзитних номерів не зазначені як підстава для витребування у позивача додаткових документів. Також зазначені документи відсутні в переліку, який митний орган пропонував позивачу додатково надати згідно з ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України. Крім того представник відповідача вказав на те, що у відповідності до договору купівлі-продажу від 29 січня 2019 року пробіг автомобіля складає 230000 км, а у відповідності до «SuperschwackListe», який датований 04 лютого 2019 року, пробіг автомобіля складає 230117 км. Дослідивши зміст договору купівлі-продажу від 29 січня 2019 року, колегія суддів встановила, що пробіг автомобіля був вказаний таким чином: « 230 t.km», що вказує на зазначення не точного, а заокругленого показника. Згідно з додатковим аркушем до акту про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу № UА205010/2019/212891 показник спідометра дорівнював 230117 км, що свідчить про зміну показника пробігу. Відтак, зазначені обставини у сукупності з іншими доказами, що зазначені раніше, підтверджуються що ввезення автомобіля на митну територію України було здійснене особою, якій позивач доручив доставити автомобіль, а не у вантажному відправленні чи несупроводжуваному багажі. Додатково у відзиві на позовну заяву було зазначено, що позивач не забезпечив переклад документів, поданих до митного оформлення. У відповідності до ч. 1 ст. 254 Митного кодексу України документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються митному органу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Митні органи вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок. Зазначена норма права вказує на те, що ОСОБА_1 правомірно надав для здійснення митного контролю та митного оформлення транспортного засобу документи, які складені іноземною мовою. У свою чергу Київська міська митниця ДФС, у разі якщо дані, які містяться в таких документах, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації, мала право вимагати у позивача переклад українською мовою. Обов`язок забезпечити переклад документів українською мовою за власний рахунок виникає у декларанта виключно у разі надходження вимоги митного органу. Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази звернення Київської міської митниці ДФС до ОСОБА_1 з вимогою забезпечити переклад документів українською мовою. Відтак, відсутність у розпорядженні митного органу перекладу документів не стало перешкодою для митного оформлення та підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товарів. У свою чергу до суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 надав переклад документів, які були подані до Київської міської митниці ДФС на підтвердження заявленої митної вартості. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції про задоволення позову є обґрунтованим. Надані позивачем документи підтверджують, що заявлена митна вартість товару відповідає вартості товару, що була фактично сплачена продавцю. Наведені обставини у своїй сукупності вказують на те, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення про задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги Київської митниці Держмитслужби не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні від 02 грудня 2019 року, та не можуть бути підставами для його скасування. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Київської митниці Держмитслужби залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2019 року - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Київської митниці Держмитслужби - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя А.М. Горяйнов Судді Л.В. Губська В.В. Файдюк Постанова складена в повному обсязі 10 березня 2020 року.