Ухвала КЦС ВС № 464/7954/17

Ухвала 27 лютого 2020 року місто Київ справа №464/7954/17 провадження № 61-3383ск20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до відділу освіти Сихівського та Личаківського районів м. Львова Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, про зняття догани, ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Стислий виклад позиції позивача У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про зняття догани, накладеної відповідно до наказу від 23 січня 2017 року №

21. Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 18 березня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції, досліджуючи обставини, які слугували оголошенню позивачу догани, встановив порушення посадових обов`язків ОСОБА_1 , які в судовому засіданні не спростовано. Одночасно, суд першої інстанції відмовив у поновленні строку на звернення до суду, оскільки не надано докази, що такий строк пропущено з поважних причин. Постановою Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у скасуванні дисциплінарного стягнення у вигляді догани. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції встановив, що у справі № 464/7953/17 позивач оскаржувала наказ від 02 червня 2016 року № 250-к про притягнення її до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани з аналогічних підстав, зокрема підставою для перевірки була скарга батьків окремих учнів, при цьому, відповідачем не надано суду зазначених матеріалів через їх втрату. За наведених обставин суд апеляційної інстанції визнав за неможливе встановити, чи перевірка проводилася двічі за тією ж скаргою та, як наслідок, ОСОБА_1 могла притягатися до дисциплінарної відповідальності двічі за одне те саме порушення. Проте, суд першої інстанції зазначені обставини не врахував та дійшов помилкового висновку про порушення позивачем трудових обов`язків. Разом з цим, суд апеляційної інстанції встановив, що позивач звернулася до суду із пропуском строку, встановленого частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України. Поважних причин пропуску такого строку позивачем не наведено, що є підставою для відмови у задоволенні позову. У таких висновках суд апеляційної інстанції керувався правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18). ІІ. ВИМОГИ та АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ОСОБА_1 18 лютого 2020 року звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення позову або передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. ІІІ.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та додані до неї матеріали, зробив висновок про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки скаргу подано на судове рішення, ухвалене у малозначній справі, яке не підлягає касаційному оскарженню. Щодо віднесення справи, рішення у якій оскаржується учасником справи, до категорії малозначної (справа незначної складності) Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За правилом пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно з частиною дев`ятою наведеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України ця справа за зазначеним спором не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження. Предметом спору у справі є вирішення вимог про скасування догани, накладеної відповідно до наказу від 23 січня 2017 року №

21. Зазначена справа не становить значної складності для вирішення судами та не належить до винятків із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд визнає за можливе, користуючись власними повноваженнями, визнати цю справу малозначною. Щодо наявності винятків для допуску оскарження судового рішення у малозначній справі Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. У касаційній скарзі не обґрунтовується наявність умов застосування винятків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. При цьому, Верховний Суд дав оцінку та врахував: предмет позову, складність справи, значення справи для сторін і суспільства в цілому, за результатами чого не встановив наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, у тому числі касаційна скарга не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Таким чином, конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом. Цьому конституційному принципові відповідає загальне правило пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України щодо того, що усі судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Це означає, що рішення суду апеляційної інстанції у таких справах є остаточними і подальшому оскарженню не підлягає. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі«Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95, згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції. Оскільки оскаржуване заявником судове рішення ухвалене у малозначній справі, а отже, не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити. Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до відділу освіти Сихівського та Личаківського районів м. Львова Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, про зняття доганиза касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. Судді: С. О. Погрібний А. С. Олійник В. В. Яремко