Постанова 4808 № 346/4596/16-ц

Справа № 346/4596/16-ц Провадження № 22-ц/4808/366/20 Головуючий у 1 інстанції П`ятковський В. І. Суддя-доповідач Мелінишин Г.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого (суддя-доповідач) Мелінишин Г.П. суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О., за участю секретаря Бойчука Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду в складі судді П`ятковського В.І., ухвалене 27 грудня 2019 року в м. Коломиї Івано-Франківської області, повний текст якого виготовлено 28 грудня 2019 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державний нотаріус Коломийської міської державної нотаріальної контори, про визнання заповіту недійсним, в с т а н о в и в: У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулась в суд із вказаним позовом, в якому просила визнати недійсним заповіт, посвідчений 02 жовтня 2015 року державним нотаріусом Коломийської міської державної нотаріальної контори від імені Стефанів М.В. на користь ОСОБА_2 . Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба (мати батька) ОСОБА_3 17 червня 2011 року остання склала заповіт на ім`я матері ОСОБА_4 , посвідчений державним нотаріусом Коломийської міської державної нотаріальної контори. Після звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини мати дізналась, що 02 жовтня 2015 року ОСОБА_3 склала інший заповіт на ім`я відповідачки. Вважає,що вказаний заповіт є недійсним, оскільки внаслідок психічного захворювання її баба не усвідомлювала значення своїх дій і не могла керувати ними. Посилаючись на зазначені обставини та те, що вона є спадкоємцем за законом за правом представлення, просила задовольнити позов. Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 27 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги є недоведеними. При цьому враховано висновок судово-психіатричної експертизи від 04 січня 2019 року №01/К, проведеної Комунальним закладом «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» щодо неможливості встановити, чи могла ОСОБА_3 усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними на час укладення 02 жовтня 2015 року оспорюваного заповіту. Вказаний висновок, на думку суду, повністю відповідає вимогам щодо проведення узагальнення, співставлення, порівняння та аналізу досліджуваних даних. Експертами детально проаналізовано покази свідків про психічний та фізичний стан ОСОБА_3 в останні роки життя, дано детальну фахову оцінку медичній документації та іншим доказам. З огляду на це суд вважав необґрунтованим висновок судово-психіатричної експертизи від 22 березня 2017 року № 23/2017 Івано-Франківської обласної психоневрологічної лікарні №3. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення місцевого суду скасувати. Ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не дав належної правової оцінки поясненням свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . При вирішенні спору також безпідставно прийнято до уваги висновок судово-психіатричної експертизи №01/К від 04 січня 2019 року, оскільки такий не містить ключової відповіді на питання про можливість ОСОБА_3 на час складення оспорюваного заповіту усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. При цьому висновок судово-психіатричної експертизи від 22 березня 2017 року № 23/2017 містить категоричний висновок про її неспроможність розуміти значення своїх дій та керувати ними на час складення заповіту. Окрім того, всупереч вимог статей 104, 113 ЦПК України Комунальний заклад «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» провів комісійну експертизу. Разом з тим ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 13 серпня 2018 року у справі було призначено повторну судово-психіатричну (посмертну) експертизу. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, з повним та об`єктивним дослідженням усіх доводів сторін, показів свідків, поданих доказів, що мають значення для справи. В засіданні апеляційного суду передставники ОСОБА_1 - ОСОБА_4 та адвокат Романчич М.В. доводи скарги підтримали з наведених у ній мотивів . ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_10 доводів скарги не визнали посилаючись на обґрунтованість висновків суду. Державний нотаріус Коломийської міської державної нотаріальної контори в судове засідання не з`явилась будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи. 31 січня 2020 року направила суду заяву, в якій просила справу розглядати без її участі. А тому відповідно до положень частини другої статті 372 ЦПК України перешкод розглядові справи в її відсутності не встановлено. За змістом статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Згідно частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Суд першої інстанції правильно встановив, і це підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 17 червня 2011 року вона склала на користь ОСОБА_4 заповіт на все належне їй майно, який було посвідчено державним нотаріусом Коломийської міської державної нотаріальної контори Мануляк І.В. та зареєстровано в реєстрі за №1403 (а.с.5,10 т.1). В подальшому 02 жовтня 2015 року ОСОБА_3 склала інший заповіт, посвідчений державним нотаріусом Коломийської міської державної нотаріальної контори Мануляк І.В. та зареєстрований в реєстрі за №1204. Згідно цього заповіту все належне їй майно, з чого б воно не складалося та де б воно не знаходилось і взагалі все те, на що вона за законом матиме право і що буде належати їй на момент смерті, заповіла ОСОБА_2 (а.с.59 т.1 ). З матеріалів спадкової справи №6/2016, заведеної після її смерті, вбачається, що 19 лютого 2016 року із заявою про прийняття спадщини за заповітом звернулась ОСОБА_4 . Також 02 серпня 2016 року заяву про прийняття спадщини за законом подала позивачка ОСОБА_1 , а 12 серпня 2016 року із заявою про прийняття спадщини за заповітом звернулась відповідачка ОСОБА_2 (а.с.35, 47, 54 т.1). Відповідно до висновку №23/2017 від 22 березня 2017 року судово-психіатричного експерта Івано-Франківської обласної психоневрологічної лікарні №3 підекспертна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Коломиї Івано-Франківської області, страждала психічним захворюванням - судинною деменцією (мультиінфарктною), діагностованою 12 серпня 2013 року, що згідно МКХ-10 F 01.1. Внаслідок свого психічного стану вона була не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час укладення оспорюваного заповіту (02 жовтня 2015 року). Фізичний стан експертами психіатрами не оцінювався (а.с.100-104 т.1). Згідно з висновком повторної судово-психіатричної експертизи №01/К від 04 січня 2019 року, проведеної експертами Комунального закладу «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» надати відповідь чи страждала ОСОБА_3 тяжким психічним розладом, у тому числі на час укладення нею заповіту 02 жовтня 2015 року не надається можливим, через кардинально протилежні відомості про її психічний стан. Відповідно до цього й неможливо надати відповідь чи могла вона усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними у зазначений час (а.с.242-248 т.1). За положеннями частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Частиною першою статті 225 ЦК України встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) ж не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Зі змісту позовної заяви вбачається, що правовою підставою для визнання оспорюваного заповіту недійсним ОСОБА_1 вважала те, що в момент посвідчення заповіту заповідач ОСОБА_3 внаслідок свого стану здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій. А отже, заповіт не відповідав її волевиявленню. При цьому зазначала, що вона є спадкоємцем за законом за правом представлення. Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. За приписами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини (частина перша статті 1266 ЦК України). Із матеріалів спадкової справи до майна померлої ОСОБА_3 №6/2016 вбачається, що окрім сторін у справі, у зв`язку із наявністю заповіту, посвідченого державним нотаріусом Коломийської міської державної нотаріальної контори Мануляк І.В. 17 червня 2011 року, заяву про прийняття спадщини подала ОСОБА_4 (мати позивачки). При цьому в засіданні апеляційного суду з пояснень останньої (яка одночасно є представником позивача) з`ясовано, що вона від спадщини не відмовилась. Відповідно до положень частини першої-четвертої статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед цим. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу. Тобто, чинність попереднього заповіту не відновлюється у випадку, коли новий заповіт був визнаний недійсним, за виключенням випадків, коли недійсність нового заповіту зумовлена вчиненням його заповідачем у момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними (стаття 225 ЦК України), або якщо новий заповіт визнаний судом недійсним як такий, що було вчинено під впливом насильства (стаття 231 ЦК України). Існування таких винятків обумовлено відсутністю волі спадкодавця на складання нового заповіту, а відтак - презумпцією волі на збереження чинними умов попередньо складеного заповіту. Таким чином, враховуючи, що позивач ОСОБА_1 просить визнати недійсним заповітвід 02 жовтня 2015 року в зв`язку з дефектом волі заповідача, можливість через це відновлення чинності попереднього заповіту, прийняття спадщини ОСОБА_4 , колегія суддів вважає, що оспорюваним правочином не порушено право позивача на спадкування за законом за правом представлення. За змістом статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Оскільки судом першої інстанції ухвалено правильне по суті рішення про відмову у задоволенні позову, його необхідно змінити шляхом зміни мотивувальної частини з урахуванням висновків, сформульованих в цій постанові. Підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій відсутні. Керуючись статтями 374, 376, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Коломийського міськрайонного суду від 27 грудня 2019 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуючий Г.П. Мелінишин Судді: О.В. Пнівчук О.О. Томин Повний текст постанови виготовлено 10 березня 2020 року