Постанова 4813 № 497/1878/17

Номер провадження: 22-ц/813/3318/20 Номер справи місцевого суду: 497/1878/17 Головуючий у першій інстанції Кравцова А. В. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05.03.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Комлевої О.С., Цюри Т.В., за участю: секретаря Ющак А.Ю., апелянта ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Болградського районного суду Одеської області від 13 травня 2019 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Виноградівська сільська рада Болградського району Одеської області, про усунення перешкод у користуванні будинком, встановив: 06.12.2017 року позивач звернулася до суду з вищезазначеним позовом, в якому просила визнати неправомірними дії відповідача ОСОБА_3 з будівництва кухні і курника на відстані 0,7м від її житлового будинку, а гаража - на відстані 4,0м від її житлового будинку, а також захоплення її частини відмощення будинку для будівництва стіни і брами для його домоволодіння, у зв`язку з чим - захоплення відповідачем 67,83м2 для відтоку атмосферних опадів. Крім того, позивач просила визнати недійсним факт введення в експлуатацію приватних будівель ОСОБА_3 і акт про право власності відповідача на його земельну ділянку, що розташована у АДРЕСА_1 ; витребувати у ОСОБА_3 копію акту введення його приватних будівель в експлуатацію, копію доказу про право його власності на земельну ділянку за вказаною адресою; зобов`язати Виноградівську сільську раду звернутися до суду з позовом про знесення ОСОБА_3 кухні, курника, гаража, стінки огорожі на її відмостці і воріт. В обґрунтування доводів позову позивач посилалась на те, що вона неодноразово зверталася зі скаргами на неправомірні дії сусіда ОСОБА_2 щодо неправомірного будівництва ним курника і кухні на відстані 0,7м, хоча така споруда має бути розташована на відстані не менше 12м. Також, у позові позивач стверджувала, що будівництвом воріт та огорожі прямо на відмощенні її будинку, відповідач перекрив їй доступи до газового лічильника, побудував гараж на відстані 4,0 м від її житлових кімнат - у стику проїзду до її дому, хоча відстань має бути не менше 10м. Крім того, позивач вказала, що згідно акту комісії Виноградівської сільської ради від 14.04.2017 року частина фактів визнається і намічені заходи щодо усунення порушення її прав - визначений відповідачу сільською радою до 15.05.2017 року - пройшов. Однак, вказаний час пройшов, а сусід ОСОБА_3 рекомендацій комісії не виконав, у зв`язку з чим їй щомісяця доводиться знімати показники газового лічильника за допомогою сільського голови Кочмара Ю.Г . У зв`язку з цим сільська рада пропонувала їй та позивачу звернутися до суду за розв`язанням даного спору. Також позивач зазначила, що документація землеустрою щодо встановлення межі між сусідами розробляється генеральним планом населеного пункту та є підставою для встановлення межі земельних ділянок в натурі. На думку позивача, сільська рада допустила помилку та визнала її вимощення частиною земельної ділянки сусіда - відповідача ОСОБА_5 , а тому вона звернулась до суду з даним позовом. Відповідач у судовому засіданні позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити, стверджуючи, що позивач придбала свій будинок у такому стані, як він наразі перебуває, і документи були оформлені до укладання нею купівлі-продажу - її все влаштовувало. Коли вона проводила газ до будинку, він просив її не ставити лічильних в його дворі, але вона не послухала. До недавнього часу в нього з позивачкою були добросусідські стосунки, він навіть одного разу спас усю родину від трагедії - вночі помітив пожежу в їх будинку, повідомив негайно, допоміг тушити пожежу, приютив їх по-сусідськи до себе, але позивач, обвинувативши його у викраденні «болгарки», заходячи до його двору - почала,вчиняти скандали, тому він перестав її впускати. Представник третьої особи - Виноградівської сільської ради Болградського району Одеської області вважав позов необґрунтованим, оскільки як у позивача, так і у відповідача є правовстановлюючі документи на будинки і земельні ділянки, у відповідача усі споруди і будівлі є узаконеними, будувалися ще до того часу, як позивач придбала свій будинок, позивач має право просити суд зобов`язати відповідача допускати позивача у двір відповідача для того, щоб зняти показники газового лічильника. Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 13 травня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування вищевказаного рішення, та постановлення нового, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що згідно технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок від 05.05.2009р., власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , була ОСОБА_6 . Згідно договору купівлі-продажу від 26.05.2009р. власником вказаного житлового будинку стала позивач ОСОБА_1 (а.с.6). Відповідно до державного акту серії ЯИ №9392772 від 15.04.2010р., земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 була у власності ОСОБА_6 (а.с.57). На підставі договору дарування від 23.02.2011р. - власницею вказаної земельної ділянки стала позивач ОСОБА_1 (а.с.171-звор.) У відповідності до технічного паспорту від 01.07.2009р. на житловий будинок АДРЕСА_1 та свідоцтва про право власності від 04.08.2009р. на нього, вбачається, що він належить чотирьом особам - відповідачу та членам його родини: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (а.с.30-35). Право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 - закріплено відповідним державним актом серії ЯК №597660 за відповідачем ОСОБА_2 у листопаді 2010 року (а.с.42). Таким чином, із матеріалів справи вбачається, що і позивач ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_2 мають правовстановлюючі документи на їхні домоволодіння - на житлові будинки, споруди і земельні ділянки. Між власниками цих домоволодінь були узгоджені усі спірні питання щодо меж обох спірних земельних ділянок та споруд. Більше того, позивач набула право власності на своє домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , вже після встановлення меж земельних ділянок і винесення їх в натуру з видачею державних актів на право власності на вказані земельні ділянки. При цьому, під час отримання у власність вказаної земельної ділянки від позивача ОСОБА_1 ніяких претензій стосовно вказаних державних актів, як і претензій до відповідача ОСОБА_2 не надходило, її влаштовував такий порядок володіння як земельною ділянкою, так і житловим будинком. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, Актом комісії огляду території присадибних ділянок, розташованих по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 від 14.04.2017 року встановлено, що у ОСОБА_2 мається державний акт на присадибну земельну ділянку площею 0,25 га, який погоджений з колишнім власником будинку ОСОБА_10 , а також технічний паспорт на житловий будинок і господарські прибудови. В свою чергу у ОСОБА_1 мається державний акт площею 0,1778 га, який був переданий їй згідно договору дарування присадибної ділянки та технічний паспорт на житловий будинок і господарські будівлі. Тимчасова споруда ОСОБА_2 знаходиться на відстані 3 метра, що не відповідає нормам ДБН. У зв`язку з цим, вказаною комісією рекомендовано ОСОБА_2 перенести тимчасову споруду (курник) на відстань не менше 8 метрів від житлового будинку ОСОБА_1 та дозволити ОСОБА_1 прохід до задньої стіни житлового будинку для обслуговування будинку і зняття показів газового лічильника, так як відмощення є невід`ємною частиною житлового будинку (а.с.8, 29). Крім того, 15.05.2017 року вказаною комісією було складено повторний Акт, згідно якого комісією було встановлено, що ОСОБА_2 рекомендацій висновку комісії, вказаному в Акті від 14.04.2017 року, не виконано (а.с.7). Як зазначив в суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_2 , і частина житлового будинку позивача ОСОБА_1 і вся відмостка її будинку знаходиться на його земельній ділянці, на які в нього мається державний акт, а тому він не зобов`язаний здійснювати будь-які дії на своїй земельній ділянці. При цьому він вказав, що колишнього власника суміжної земельної ділянки ОСОБА_6 влаштовували всі питання щодо суміжного землекористування. Потім, після придбання у власність житлового будинку і земельної ділянки у ОСОБА_6 позивачем ОСОБА_1 , остання почала пред`являти до нього безпідставні претензії з приводу суміжного землекористування. Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції правильно виходив із того, що за змістом ч.1 ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Зміст сервітуту визначено статтею 403 ЦК України, а порядок встановлення земельних сервітутів визначено ст. 100 ЗК України. Згідно ч.1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. За змістом ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. В ході судового засідання позивачу ОСОБА_1 неодноразово роз`яснювалося її право просити суд встановити сервітут, та наслідки відсутності такої вимоги, проте позивач клопотання про уточнення своїх вимог суду не надала. Слід також зазначити, що ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що матеріалами справи не встановлено наявності в домоволодінні відповідача ОСОБА_2 незаконних споруд та будівель, оскільки час їх будування було здійснено до набуття позивачем ОСОБА_1 права власності на її домоволодіння. Суд виходив із того, що як у позивача, так і у відповідача є правовстановлюючі документи на їхні домоволодіння - на житлові будинки, споруди, а також земельні ділянки. Між власниками цих домоволодінь були узгоджені усі спірні питання щодо меж обох спірних земельних ділянок та споруд, які розташовані на них, позивач набула право власності на своє домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 вже після встановлення меж земельних ділянок і винесення їх в натуру, в подальшому з видачею державних актів на право власності на вказані земельні ділянки. При цьому, під час отримання у власність своєї земельної ділянки, позивач ОСОБА_1 ніяких претензій відповідачу не пред`являла, її влаштовував такий порядок власності і користування її домоволодінням і земельною ділянкою. У зв`язку з цим, суд першої інстанції дійшов правильного і обгрунтованого висновку про те, що станом на теперішній час не вбачається, яким саме чином відповідач порушив права позивача на користування її домоволодінням і земельною ділянкою, оскільки відповідних доказів суду не надано. Саме вказані обставини зазначені в письмових поясненнях на апеляційну скаргу від 03.02.2020 року, які надійшли до суду апеляційної інстанції від Виноградівської сільської ради Болградського району Одеської області 02.03.2020 року (а.с.224-225). При цьому, у вказаних поясненнях сільський голова Виноградівської сільської ради зазначив, що підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 матеріали справи не містять. Більше того, у вказаних письмових поясненнях було зазначено, що позивачу ОСОБА_1 неодноразово було запропоновано скористатись правом встановлення сервітуту, однак вона не забажала звернутись до суду з даним позовом. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного і обгрунтованого висновку про те, що позивач ОСОБА_1 не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів того, що її права порушені діями відповідача ОСОБА_2 , що в свою чергу виключає можливість задоволення її позовних вимог та зобов`язання ОСОБА_2 поновити права ОСОБА_1 , які відповідачем ОСОБА_2 не порушувались. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційної скарги. Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Болградського районного суду Одеської області віл 13 травня 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 10.03.2020 року. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда О.С. Комлева Т.В. Цюра