Постанова 4855 № 826/13176/15

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/13176/15 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Пащенко К.С. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 березня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Костюк Л.О.; суддів: Губської Л.В., Кобаля М.І.; за участю секретаря: Несін К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційні скарги Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця», Приватного акціонерного товариства «Львівський локомотиворемонтний завод» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2019 року (розглянута у порядку письмового провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом Державної аудиторської служби України до Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця» про зобов`язати вчинити дії, - В С Т А Н О В И Л А: У червні 2015 року, Державна фінансова інспекція України звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця» (далі - відповідач), в якому просить суд зобов`язати відповідача виконати вимогу Державної фінансової інспекції України від 12.12.2014 № 32-14/101 в частині: - пункту 1 вимоги - розглянути матеріали ревізії, вжити заходів щодо усунення виявлених порушень та недопущення їх в подальшому, розглянути питання про притягнення до відповідальності винних у їх допущенні осіб; - пункту 2 вимоги - Тарифній комісії привести протокольне рішення № 20 від 04.12.2013 у відповідність до вимог підпункту 3.5 пункту 3 Положення про Тарифну комісію, затвердженого наказом від 18.12.2012 № 455-Ц/од «Про Тарифну комісію Державної адміністрації транспорту України», щодо суми та порядку внесення передоплати в розмірі 300,00 тис. дол. США при укладанні договорів з усіма суб`єктами господарювання, що здійснюють організацію перевезень транзитних вантажів залізницями України в 2014 фрахтовому році. В подальшому, забезпечити надходження доходів на загальну суму 11,2 млн. дол. США шляхом укладання додаткових угод або проведення претензійно-позовної роботи щодо сплати суми передоплати в розмірі 300,00 тис. дол. США контрагентами, якими не внесено зазначену суму при укладенні договорів про організацію перевезень транзитних вантажів залізницями України на 2014 фрахтовий рік (перелік контрагентів наведено в додатку 7 до акту ревізії); - пункту 3 вимоги - на виконання вимог статті 315 Господарського кодексу України провести претензійно-позовну роботу щодо погашення ТОВ «Союз-енерго» дебіторської заборгованості на суму 54,5 млн. грн. за отримані останнім в 2013 році послуги з організації транзитного перевезення сирої нафти на умовах договору від 06.11.2008 № 413-0647/08-ЦЮ; - пункту 4 вимоги - провести незалежну експертну оцінку прав користування земельними ділянками, якими користується Укрзалізниця на підставі права їх постійного користування, що передбачено вимогами пункту 1 розділу III Положення про порядок бухгалтерського обліку окремих активів та операцій підприємств державного, комунального секторів економіки і господарських організацій, які володіють та/або користуються об`єктами державної, комунальної власності, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 19.12.2006 № 1213; - пункту 5 вимоги - забезпечити подання фінансової звітності відповідно до вимог статті 9 та статті 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV, наказу Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів» від 21.06.1996 № 193, Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.10.1999 № 242, Порядку списання об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2007 № 1314; - пункту 6 вимоги - відкоригувати в бухгалтерському обліку дебіторську заборгованість ПрАТ «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод», яка виникла внаслідок перегляду в сторону зменшення вартості відповідно проведеної модернізації, капітального ремонту тягового рухомого складу на загальну суму 3 629 947,92 грн. (з урахуванням суми ПДВ), в тому числі: на 127 200,77 грн., що передбачено вимогами пункту 4.2 договору від 11.02.2014 № 25/2014-ЦЮ; на 611 000,69 грн., що передбачено вимогами пункту 4.2 договору від 11.02.2014 № 16/2014-ЦЮ; на 551 786,17 грн., що передбачено вимогами пункту 4.2 договору від 17.02.2014 № 30/2014-ЦЮ; на 950 690,14 грн., що передбачено вимогами пункту 4.2 договору від 11.02.2014 № 24/2014-ЦЮ; на 648 668,13 грн., що передбачено вимогами пункту 4.2 договору від 11.02.2014 № 8/2014-ЦЮ; на 202 845,30 грн., що передбачено вимогами пункту 4.2 договору від 11.02.2014 № 17/2014-ЦЮ; на 462 502,36 грн., що передбачено вимогами пункту 4.2 договору від 11.02.2014 № 28/2014-ЦЮ; на 115 785,63 грн., що передбачено вимогами пункту 4.2 договору від 11.02.2014 № 15/2014-ЦЮ; - пункту 7 вимоги - відкоригувати в бухгалтерському обліку дебіторську заборгованість ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод ім. Січневого повстання 1918 року», яка виникла внаслідок перегляду в сторону зменшення вартості відповідно проведеної модернізації, капітального ремонту електропоїздів на загальну суму 2 875 620,10 грн. (з урахуванням суми ПДВ), в тому числі: на 1 031 123,71 грн., що передбачено вимогами пункту 4.2 договору від 03.03.2014 № 42/2014-ЦЮ; на 757 454,63 грн., що передбачено вимогами пункту 4.2 договору від 20.02.2014 № 37/2014-ЦЮ; на 651 124,64 грн., що передбачено вимогами пункту 4.2 договору від 20.02.2014 № 34/2014-ЦЮ; на 84 226,18 грн., що передбачено вимогами пункту 4.2 договору від 29.10.2013 № 178/2013-ЦЮ; на 351 690,94 грн., що передбачено вимогами пункту 4.2 договору від 20.02.2014 № 36/2014-ЦЮ; - пункту 8 вимоги - відкоригувати в бухгалтерському обліку дебіторську заборгованість ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод», яка виникла внаслідок перегляду в сторону зменшення вартості відповідно проведеної модернізації, капітального ремонту тягового рухомого складу на загальну суму 1 112 238,26 грн. (з урахуванням суми ПДВ), що передбачено вимогами пункту 4.2 договору від 17.02.2014 № 32/2014- ЦЮ. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2019 року позов Державної аудиторської служби України задоволено повністю. Зобов`язано Державну адміністрацію залізничного транспорту України «Укрзалізниця» (ідентифікаційний код - 00034045, адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5) виконати вимогу від 12.12.2014 № 32-14/101 в частині: - пункту 1 вимоги - розглянути матеріали ревізії, вжити заходів щодо усунення виявлених порушень та недопущення їх в подальшому, розглянути питання про притягнення до відповідальності винних у їх допущенні осіб; - пункту 2 вимоги - Тарифній комісії привести протокольне рішення № 20 від 04.12.2013 у відповідність до вимог підпункту 3.5 пункту 3 Положення про Тарифну комісію, затвердженого наказом від 18.12.2012 № 455-Ц/од «Про Тарифну комісію Державної адміністрації транспорту України», щодо суми та порядку внесення передоплати в розмірі 300,00 тис. дол. США при укладанні договорів з усіма суб`єктами господарювання, що здійснюють організацію перевезень транзитних вантажів залізницями України в 2014 фрахтовому році. В подальшому, забезпечити надходження доходів на загальну суму 11,2 млн. дол. США шляхом укладання додаткових угод або проведення претензійно-позовної роботи щодо сплати суми передоплати в розмірі 300,00 тис. дол. США контрагентами, якими не внесено зазначену суму при укладенні договорів про організацію перевезень транзитних вантажів залізницями України на 2014 фрахтовий рік (перелік контрагентів наведено в додатку 7 до акту ревізії); - пункту 3 вимоги - на виконання вимог статті 315 Господарського кодексу України провести претензійно-позовну роботу щодо погашення ТОВ «Союз-енерго» дебіторської заборгованості на суму 54,5 млн. грн. за отримані останнім в 2013 році послуги з організації транзитного перевезення сирої нафти на умовах договору від 06.11.2008 № 413-0647/08-ЦЮ; - пункту 4 вимоги - провести незалежну експертну оцінку прав користування земельними ділянками, якими користується Укрзалізниця на підставі права їх постійного користування, що передбачено вимогами пункту 1 розділу III Положення про порядок бухгалтерського обліку окремих активів та операцій підприємств державного, комунального секторів економіки і господарських організацій, які володіють та/або користуються об`єктами державної, комунальної власності, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 19.12.2006 № 1213; - пункту 5 вимоги - забезпечити подання фінансової звітності відповідно до вимог статті 9 та статті 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV, наказу Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів» від 21.06.1996 № 193, Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.10.1999 № 242, Порядку списання об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2007 № 1314; - пункту 6 вимоги - відкоригувати в бухгалтерському обліку дебіторську заборгованість ПрАТ «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод», яка виникла внаслідок перегляду в сторону зменшення вартості відповідно проведеної модернізації, капітального ремонту тягового рухомого складу на загальну суму 3 629 947,92 грн. (з урахуванням суми ПДВ), в тому числі: на 127 200,77 грн., що передбачено вимогами пункту 4.2 договору від 11.02.2014 № 25/2014-ЦЮ; на 611 000,69 грн., що передбачено вимогами пункту 4.2 договору від 11.02.2014 № 16/2014-ЦЮ; на 551 786,17 грн., що передбачено вимогами пункту 4.2 договору від 17.02.2014 № 30/2014-ЦЮ; на 950 690,14 грн., що передбачено вимогами пункту 4.2 договору від 11.02.2014 № 24/2014-ЦЮ; на 648 668,13 грн., що передбачено вимогами пункту 4.2 договору від 11.02.2014 № 8/2014-ЦЮ; на 202 845,30 грн., що передбачено вимогами пункту 4.2 договору від 11.02.2014 № 17/2014-ЦЮ; на 462 502,36 грн., що передбачено вимогами пункту 4.2 договору від 11.02.2014 № 28/2014-ЦЮ; на 115 785,63 грн., що передбачено вимогами пункту 4.2 договору від 11.02.2014 № 15/2014-ЦЮ; - пункту 7 вимоги - відкоригувати в бухгалтерському обліку дебіторську заборгованість ПрАТ «Київський електровагоноремонтний завод ім. Січневого повстання 1918 року», яка виникла внаслідок перегляду в сторону зменшення вартості відповідно проведеної модернізації, капітального ремонту електропоїздів на загальну суму 2 875 620,10 грн. (з урахуванням суми ПДВ), в тому числі: на 1 031 123,71 грн., що передбачено вимогами пункту 4.2 договору від 03.03.2014 № 42/2014-ЦЮ; на 757 454,63 грн., що передбачено вимогами пункту 4.2 договору від 20.02.2014 № 37/2014-ЦЮ; на 651 124,64 грн., що передбачено вимогами пункту 4.2 договору від 20.02.2014 № 34/2014-ЦЮ; на 84 226,18 грн., що передбачено вимогами пункту 4.2 договору від 29.10.2013 № 178/2013-ЦЮ; на 351 690,94 грн., що передбачено вимогами пункту 4.2 договору від 20.02.2014 № 36/2014-ЦЮ; - пункту 8 вимоги - відкоригувати в бухгалтерському обліку дебіторську заборгованість ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод», яка виникла внаслідок перегляду в сторону зменшення вартості відповідно проведеної модернізації, капітального ремонту тягового рухомого складу на загальну суму 1 112 238,26 грн. (з урахуванням суми ПДВ), що передбачено вимогами пункту 4.2 договору від 17.02.2014 № 32/2014- ЦЮ. Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем та особою яка не брала участь у справі, подано апеляційні скарги, в яких просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Колегія суддів звертає увагу, що 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року N2 1401-VIII, який передбачає значні зміни не лише у судовій системі, але і у системі адвокатури У Конституції України закріплюється, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Водночас законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена. Представництво адвокатами впроваджуватиметься поетапно: у Верховному Суді та судах касаційної інстанції - з 1 січня 2017 року, у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року, у судах першої інстанції-з 1 січня 2019 року. Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюватиметься з 1 січня 2020 року. Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», здійснюватиметься за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню. На підстав вище зазначеного, та з огляду на те, що норми Конституції України є нормами прямої дії, колегія суддів приходить до висновку про те, що з 01.01.2020 року представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування у Шостому апеляційному адміністративному суді здійснюється виключно прокурорами або адвокатами, проте представництво в суді у провадженнях, розпочатих до 01.01.2020 року, набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», здійснюватиметься за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного господарського суду України від 20.04.2017 року у справі №910/19968/16. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції, що позивачем у жовтні 2014 року проведено позапланову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності відповідача за період з 01.01.2014 по 30.09.2014, за результатами якої складено акт від 05.11.2014 № 32-21/3. На підставі висновків, викладених в акті ревізії позивачем складено та направлено на адресу відповідача вимогу про усунення порушень від 12.12.2014 № 32-14/101. Відповідач порушення, виявлені ревізією, в повному обсязі не усунув, що мало наслідком звернення позивача до суду із відповідним позовом. Надаючи правову оцінку матеріалам, обставинам справи, а також наданим поясненням та запереченням сторін колегія суддів звертає увагу на наступне. Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначені Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 № 2939-ХІІ (скорочено - Закон № 2939-ХІІ), відповідно до пункту 7 статті 10 якого органу державного фінансового контролю надається право пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства. Постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 № 310 затверджене Положення про Державну фінансову інспекцію України (нижче - Положення), у відповідності до пункту 1 якого Державна фінансова інспекція України (Держфінінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю. Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого, вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 5 пункту 4 Положення). У відповдіності до п. 6 Положення Держфінінспекція для виконання покладених на неї завдань має право, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; у разі виявлення збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку. Зазначені норми кореспондують вимогам п. п. 10, 13 ст. 10 Закону № 2939-ХІІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, згідно зі змістом яких при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір в установленому законодавством порядку та звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів. Тлумачення зазначених нормативних положень дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень до підконтрольної установи. Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону № 2939-ХІІ законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються. Предметом спору в розглядуваній справі є зобов`язання Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця» виконати пункти 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8 вимоги позивача про усунення порушень від 12.12.2014 № 32-14/101. Водночас, п. п. 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8 наведеної вимоги позивача досліджувались у справі 826/1403/15, за результатами розгляду якої постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.08.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2015 встановлено їх правомірність. Відповідні обставини згідно приписів ч. 4 ст. 78 КАС України не підлягають доказуванню при розгляді даної справи. Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що право контролюючого органу вимагати від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються усунення виявлених порушень законодавства, а також порушувати перед останніми питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях (що відповідає змісту пункту 1 вимоги) прямо передбачено положеннями Закону № 2939-ХІІ. Таким чином, оскільки п. п. 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8 вимоги позивача про усунення порушень від 12.12.2014 № 32-14/101 станом на час розгляду даної справи є чинними та в установлений строк не виконані відповідачем в добровільному порядку, викладеним підтверджується обґрунтованість пред`явленого позову. Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав. Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96). У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Колегія суддів, також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17). Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги Державної аудиторської служби України підлягають задоволенню в повному обсязі. Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Відповідач по справі, як суб`єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення. Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги. Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційні скарги Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця», Приватного акціонерного товариства «Львівський локомотиворемонтний завод» - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України. (Повний текст виготовлено - 10 березня 2020 року). Головуючий суддя: Л.О. Костюк Судді: Л.В. Губська, М.І. Кобаль