Постанова 4851 № 480/2669/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 березня 2020 р.Справа № 480/2669/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бартош Н.С., Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М. , за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Кунець О.М., м. Суми) від 22.10.2019 року (повний текст складено 29.10.2019 року) по справі № 480/2669/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу № Ф-5190-53-У від 11.02.2019 р. про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску в сумі 18276,72 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржувана вимога є протиправною, оскільки рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2011 у справі № 2а-13514/11/1370 припинено підприємницьку діяльність ОСОБА_1 та з того часу, позивач підприємницьку діяльність не здійснював, доходу не отримував, в реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців не значиться. Вважає, що зазначеним рішенням суду підтверджується факт того, що заборгованість перед бюджетом у позивача була відсутня. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22.10.2019 року по справі № 480/2669/19 позовні вимоги задоволено. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.11.2011 у справі № 2а-13514/11/1370 встановлено, що 13.03.1998 р. ОСОБА_1 зареєстрований відділом державної реєстрації Кам`янка-Бузької районної державної адміністрації як фізична особа-підприємець. Цією ж постановою Львівського окружного адміністративного суду вирішено припинити підприємницьку діяльність Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (а.с. 10). В подальшому, ГУ ДФС у Львівській області сформувало у відношенні ОСОБА_1 податкову вимогу № Ф-5190-53-У від 11.02.2019 р. про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску в сумі 18276,72 грн. (а.с. 9), яку звернено до примусового виконання. Не погодившись з прийнятим контролюючим органом рішенням, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку, що саме відповідач повинен володіти інформацією щодо дати реєстрації позивача у якості ФОП, дати припинення ФОП позивачем, дати взяття її на облік, як платника єдиного внеску. Після припинення ФОП саме органи доходів і зборів повинні провести перевірку та остаточні розрахунку та зняти з обліку особу, ФОП якої припинено. Отже, відповідач безпідставно сформував вимогу № Ф-5190-53-У від 11.02.2019 р. про сплату боргу (недоїмки) ОСОБА_1 у розмірі 18276,72 грн. (а.с. 9). В доводах апеляційної скарги відповідач по справі послався на те, що після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності, фізична особа продовжує обліковуватися в контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності. Крім того, така особа повинна провести остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності та в установлені строки подати відповідному контролюючому органу річну податкову декларацію за звітний рік, у якому проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та відхиляє доводи апелянта, з огляду на наступне. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку врегульовані Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (набув чинності 01.01.2011 р.) (далі - Закон № 2464-VI). Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Положеннями п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є також фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Водночас, особливості сплати ЄСВ в залежності від категорії його платників визначено статтею 4 Закону № 2464-VI. Згідно з п. п. 1 та 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: - для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; - для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Враховуючи лише ту обставину, що позивач має статус підприємця, відповідач в автоматичному режимі здійснив нарахування йому ЄСВ у розмірі мінімального страхового внеску за весь період з моменту набрання чинності змін, внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 р. № 1774-VIII до ст. 7 Закону № 2464-VI. В той же час позивач доводить неправомірність такого нарахування посилаючись на висновки, зроблені судом у справі № 2а-13514/11/1370 за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Кам`янка-Бузькому районі Львівської області до ФОП ОСОБА_1 про припинення підприємницької діяльності. Так, суд у вказаній справі, виходячи з тієї обставини, що згідно з актом ДПІ у Кам`янка-Бузькому районі ПП ОСОБА_1 не подає податкову звітність з ІІІ кварталу 2007 р. по жовтень 2011 р. дійшов до висновку про наявність підстав для припинення підприємницької діяльності. Цим же судовий рішенням встановлено, що заборгованості перед бюджетом ПП ОСОБА_1 не має, що підтверджується довідкою ДПІ про відсутність заборгованості. При цьому суд у справі № 2а-13514/11/1370 постановив, що в день набрання постановою законної сили направити її копію державному реєстратору Кам`янка-Бузької районної державної адміністрації Львівської області для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи -підприємця. Згідно повідомлення суду від 21.06.2019 р. вих. № 2а-13514/11/1370/15740/19, винесена постанова супровідним листом від 28.12.2011 р. скерована для відома та виконання до Кам`янка-Бузької РДА для відома та виконання. Згідно до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом (ч. 4 цього Закону). Судовим розглядом встановлено, що згідно реєстраційної картки платника, яку додано до відзиву на позовну заяву, у позивача відкриті банківські рахунки відсутні та у блоці "реєстраційні дані - номер прийняття рішення про припинення та спосіб припинення" - записи відсутні, що свідчить про невнесення відповідачем рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2011 р., що в подальшому унеможливило б нарахування ЄСВ в автоматичному режимі. Відповідно до відомостей в єдиному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, дані про позивача, як фізичну особу - підприємця - відсутні. Діяльність, його як підприємця припинена постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2011 р. № 2а-13514/11/1370 в зв`язку з неподанням податкової звітності органам доходів і зборів за III квартал 2007 р. по жовтень 2011 р. Колегія суддів зазначає, що правове регулювання питання припинення підприємницької діяльності на момент винесення відповідного судового рішення здійснювалося за правилами ст. 49 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (надалі - Закон № 755-IV) в редакції чинній на момент винесення судом рішення щодо припинення підприємницької діяльності. Так, згідно з приписами ч. 1 вищевказаної норми Закону №755-IV суд, який постановив рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, у тому числі рішення про визнання фізичної особи - підприємця недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності, в день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи - підприємця для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця. Дата надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій. Відповідно до ч. 3 ст. 49 Закону № 755-IV, державний реєстратор зобов`язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем внести до Єдиного державного реєстру запис про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця та в той же день повідомити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України та фізичну особу - підприємця, щодо якої було постановлено судове рішення, про внесення такого запису. Судовим розглядом встановлено, що в межах цих правовідносин має місце бездіяльність суб`єктів владних повноважень по внесенню даних до єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та зняття з обліку в органах доходів і зборів, оскільки, постановою Львівського окружного адміністративного суду у справі № 2а-13514/11/1370 від 15.12.2011 р., що набрала законної сили 28.12.2011 р., встановлено, що у позивача відсутня заборгованість перед бюджетом та діяльність цього суб`єкта господарювання припинена. Саме ця обставина в подальшому призвела до порушення прав особи з боку податкового органу шляхом нарахування йому ЄСВ, тобто внаслідок обставин, що ніяк не залежали від її волі, через бездіяльність суб`єктів владних повноважень. Подібні ситуації чинним законодавством України не врегульовані. Відповідно до ч. 6 ст. 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Так, сталою практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності, як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.1999 р. в справі «Брумареску проти Румунії» зазначено, що право на справедливий розгляд в суді, ґарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, має тлумачитися у світлі Преамбули до Конвенції, яка проголошує, між іншим, верховенство права як частину спільної спадщини Договірних Сторін. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової певності, який вимагає, крім іншого, щоб у випадках, коли суди винесли остаточне рішення з якогось питання, їхнє рішення не підлягало сумніву (пункт 61). В контексті обставин цієї адміністративної справи принцип правової певності знаходить своє відображення в наявності рішення у формі постанови Львівського окружного адміністративного суду у справі № 2а-13514/11/1370 від 15.12.2011 р., у зв`язку з чим ОСОБА_1 мав законні підстави сподіватися, що його підприємницька діяльність буде припинена з ініціативи податкового органу, який виступав позивачем у справі № 2а-13514/11/1370. Однак, невиправдана бездіяльність державних органів призвела до порушення прав особи внаслідок покладення на неї фінансового тягаря зі сплати ЄСВ через саму лише наявність у неї статусу підприємця, який всупереч її законним очікуванням, виявився не припиненим, внаслідок чого вимога відповідача про сплату боргу (недоїмки) ставить під сумнів висновки сформульовані судом у справі № 2а-13514/11/1370, де судове рішення, яке набрало законної сили, набуло статусу остаточного та яким було встановлено і те, що у ОСОБА_1 відсутня заборгованість перед бюджетом. При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що саме відповідач повинен володіти інформацією щодо дати реєстрації позивача у якості ФОП, дати припинення ФОП позивачем, дати взяття її на облік, як платника єдиного внеску. Після припинення ФОП саме органи доходів і зборів повинні провести перевірку та остаточні розрахунку та зняти з обліку особу, ФОП якої припинено. Таким чином, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалася з питань застосування принципу правової певності, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини, як джерела права в Україні, зважаючи на те, що твердження позивача про припинення ним підприємницької діяльності у 2011 році відповідач не спростував ніяким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності вимог податкового органу з приводу необхідності сплати ОСОБА_1 єдиного соціального внеску та вважає належним способом захисту порушеного права - скасування вимоги Головного управління ДФС у Львівській області № Ф-5190-53-У від 11.02.2019 р. про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску в сумі 18276,72 грн. Доводи апелянта вказаних вище висновків суду першої інстанції не спростовують. З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Положеннями ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав. Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи те, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.10.2019 року по справі № 480/2669/19 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування. Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.10.2019 року по справі № 480/2669/19 - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.10.2019 року по справі № 480/2669/19 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло А.М. Григоров Повний текст постанови складено 10.03.2020 року