Постанова Київський апеляційний суд № 727/8883/18
від 04.03.2020НЕ ВЕРХОВНИЙ СУДКИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 727/8883/18 Головуючий у суді І інстанції Савицький О.А. Провадження № 22-ц/824/3366/2020 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 4 березня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ігнатченко Н.В., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 2 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», про стягнення коштів за договором банківського вкладу, в с т а н о в и в: У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Чернівці з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО або Фонд ) про стягнення коштів за договором банківського вкладу. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 6 вересня 2018 року відкрито провадження у справі. В подальшому, ухвалою цього ж суду від 27 вересня 2018 року справу передано на розгляд Шевченківського районного суду м. Києва. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2019 року за клопотанням відповідача до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору залучено публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» або Банк). Під час розгляду справи представник відповідача заявила клопотання про закриття провадження у справі, обгрунтовуючи його тим, що спір у зазначеній справі пов`язаний з правом на відшкодування вкладу фізичної особи за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами, є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 2 грудня 2019 року клопотання задоволено, провадження у справі закрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що спір між сторонами виник з приводу права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000 грн, який є публічно-правовим і пов`язаний із виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування, відтак розгляд даної справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач через представника - адвоката Мандзюка В.Б. подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального і неправильного застосування норм матеріального права. Як на підставу своїх вимог посилається на те, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикції адміністративних судів, оскільки договір банківського вкладу у даному випадку укладався між фізичною особою і Банком, а отже має цивільно-правовий характер щодо невиконання умов такого правочину. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Як на підставу своїх заперечень посилається на те, що в даній справі Фонд не виступає як сторона цивільного-правового спору, оскільки відповідно до норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» він здійснює владні повноваження у сфері гарантування вкладів фізичним особам, зокрема, вчиняє дії та приймає рішення в межах своїх повноважень визначених чинним законодавством. Спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів ФГВФО у сумі, що не перевищує 200 000 грн. (якщо адміністративна рада Фонду гарантування вкладів фізичних осіб згідно з пунктом 17 частини 1 статті 9 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний із виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв`язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи. Підстави для закриття провадження у справі є вичерпними та визначені у статті 255 ЦПК України. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Так, за статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту». Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Разом з тим за приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України). Основною ознакою публічно-правових спорів є участь у них у якості сторони суб`єкта владних повноважень. Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб з суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядку судового провадження. Спірні правовідносини у цій справі врегульовано спеціальним Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон). Відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Згідно з частиною другою статті 6 Закону Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами. Перелік функцій, що їх виконує Фонд, наведені у частині другій статті 4 Закону, згідно з якою Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює, зокрема, заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 вказаної частини). Отже, Фонд створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку та здійснює у цій сфері нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС України. У спорах, пов`язаних із виконанням банком, в якому запроваджена тимчасова адміністрація та/або розпочата процедура ліквідації, зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону є спеціальними у відповідних правовідносинах. Запровадження у банку тимчасової адміністрації чи початок його ліквідації унеможливлюють стягнення з нього коштів за договором банківського вкладу в інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відповідно до частини першої статті 26 Закону Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включно з відсотками, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Частиною другою статті 26 Закону передбачено, що вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. Фонд не пізніше, ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення ним банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду (частина третя статті 27 Закону). Відповідно до частини першої статті 28 Закону Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше, ніж 500 000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку. У позовній заяві ОСОБА_1 просила суд стягнути з ФГВФО на її користь 199 235,92 грн депозитних коштів за договором банківського вкладу від 20 квітня 2014 року, укладеним з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит». Зазначені грошові кошти є різницею між виплаченою Фондом сумою в розмірі 764,08 грн та граничною сумою відшкодування коштів за вкладом в розмірі 200 000,00 грн. Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що правовідносини щодо отримання вкладником гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми мають управлінський характер і складаються між Фондом та вкладником без участі банку-боржника. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції з організації виплати гарантованого державою відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна). А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду, відтак такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Подібні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 6 червня 2018 року у справах № П/811/3526/15, № 813/6392/15, № 818/377/16, № 804/15159/15, № 815/863/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 127/25132/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 592/13020/17 та інших. Під час вирішення спорів суди мають враховувати саме правову позицію Великої Палати Верховного Суду в силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України. В апеляційній скарзі представник позивача з посилання на постанову Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі б/н зазначив, що у відповідності до Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикції адміністративних судів. Утім, правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду, зокрема і відносини щодо формування переліку осіб, які мають право на таке відшкодування, складаються без участі банку-боржника. Саме тому в частині восьмій статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» зазначено, що дія Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» на банки не поширюється. Ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування вкладникам. Таким чином спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), відповідно його не можна вважати спором у зв`язку з процесом ліквідації банку. Отже, доводи апеляційної скарги є безпідставними, а висновок суду першої інстанції про закриття провадження у справі у зв`язку з непідсудністю справи цивільному судочинству є правильним. За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, ухвала суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстави для її скасування відсутні. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 2 грудня 2019 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду. Головуючий Н.В. Ігнатченко Судді: С.А. Голуб Д.О. Таргоній