Постанова КЦС ВС № 545/3916/14-ц

Постанова Іменем України 02 березня 2020 року м. Київ справа № 545/3916/14-ц провадження № 61-9917св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І., учасники справи: позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 05 грудня 2018 року у складі судді Путрі О. Г. та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Хіль Л. М., Карпушина Г. Л., Обідіної О. І., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій У вересні 2014 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що 21 серпня 2007 року між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № PLKPG108073855, за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 29 600,00 доларів США на строк до 21 серпня 2037 року. ОСОБА_1 не виконував належним чином взятих на себе зобов`язань, у зв`язку з чим станом на 05 вересня 2014 року у нього утворилася заборгованість у розмірі 95 278,92 доларів США, яка складається із: заборгованості за кредитом - 30 367,59 доларів США; заборгованості за процентами за користування кредитом - 22 914,06 доларів США; заборгованості за комісією за користування кредитом - 3 363,11 доларів США; пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором - 34 078,50 доларів США, а також штрафів: 19,50 доларів США - фіксована частина та 4 536,16 доларів США - процентна складова). Посилаючись на вказані обставини, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідача на свою користь вказану заборгованість. Суди неодноразово розглядали цю справу. Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 14 липня 2016 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 44 899,44 доларів США, що в еквіваленті становить 1 170 184,88 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 14 вересня 2016 року апеляційні скарги АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 14 липня 2016 року у частині стягнення заборгованості за кредитним договором, відсотків та штрафу змінено, і ухвалено в цій частині нове рішення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитом у розмірі 29 428,09 доларів США та 13 386,05 доларів США, що в еквіваленті складає 1 062 646,95 грн, та 5 % штрафу в сумі 55 720,15 грн. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 14 липня 2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за комісією та пенею скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за комісією в сумі 51 757,15 грн та пеню - 298 403,91 грн. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 14 липня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судового збору змінено, збільшено його розмір із 1 790,46 грн до 4 765,18 грн. Постановою Верховного Суду від 05 вересня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 14 липня 2016 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 14 вересня 2016 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 05 грудня 2018 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Рішення мотивоване тим, що АТ КБ « ПриватБанк», пред`являючи у 2009 році позов до відповідача про дострокове стягнення заборгованості, змінило умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а тому, звернувшись у 2014 році до суду із позовом пропустило строк позовної давності. Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 05 грудня 2018 року залишено без змін. Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги У травні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 05 грудня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що позивач надав суду докази щодо наявності заборгованості за договором (розрахунок заборгованості), а відповідач не спростував відсутність заборгованості та належне виконання умов договору. Крім того, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов помилкового висновку щодо пропуску позивачем позовної давності, оскільки останній платіж здійснений 29 березня 2012 року, що свідчить про переривання строку позовної давності. До того ж, наявність судового рішення не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання. Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк».

Позиція Верховного Суду Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Встановлені судами обставини 21 серпня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № PLKPG 108073855, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти у розмірі 40 561,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості у порядку, встановленому договором на строк до 21 серпня 2037 року. Відповідно до умов договору відповідач повинен надати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також інші витрати згідно з кредитним договором. Станом на 22 січня 2009 року заборгованість за кредитним договором від 21 серпня 2007 року становить 30 754,71 доларів США та складається із: заборгованості за кредитом - 29 474,24 доларів США, що в еквіваленті становить 802 150,28 грн, заборгованості за відсотками - 1 172,48 доларів США, що в еквіваленті становить 31 909,39 грн, пені - 27,30 доларів США, що в еквіваленті становить 742,98 грн, заборгованості з комісії у сумі 80,69 доларів США, що в еквіваленті становить 2 196,00 грн. Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 10 грудня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 25 лютого 2010 року, у задоволенні позовних вимог ЗАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Полтавської РДА, про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено. Нормативно-правове обґрунтування Відповідно до статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу). Згідно зі статтею 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Частиною першою статті 530 ЦК Українивстановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до статті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законіз метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку. Згідно з частиною першою статті 261 ЦК Україниперебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених закономможливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду. Ураховуючи, що метою встановлення у законіпозовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного). Згідно із частиною першою статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Відповідно до статті 253 ЦК Україниперебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року справа № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року справа № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги За таких обставин та з підстав, передбачених вказаними вище нормами матеріального права, правильним є висновок суду першої інстанції, із яким погодився й апеляційний суд, що вимоги банку про стягнення заборгованості є обґрунтованими, проте такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивач звернувся до суду з позовом у вересні 2014 року, тобто з пропуском строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем. Доводи касаційної скарги про те, що позивач надав суду докази щодо наявності заборгованості за договором (розрахунок заборгованості), а відповідач не спростував відсутність заборгованості та належне виконання умов договору, не заслуговують на увагу, оскільки підставою для відмови у задоволенні позову є пропуск позовної давності, відлік якої розпочався з січня 2009 року (моменту звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки). Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов помилкового висновку щодо пропуску позивачем позовної давності, оскільки останній платіж здійснений 29 березня 2012 року, що свідчить про переривання строку позовної давності, є необґрунтованими, оскільки відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, проте сплата ОСОБА_3 29 березня 2012 року коштів на погашення кредиту, не свідчить про визнання саме позичальником свого боргу та не може бути підставою для переривання позовної давності. Доводи касаційної скарги про те, що наявність судового рішення не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, не заслуговують на увагу, оскільки суперечать правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду викладеним у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18). Розглядаючи зазначений позов, суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічнодослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального та процесуального права, тому суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення залишенню без змін. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 05 грудня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик