Постанова Київський апеляційний суд № 761/15248/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 березня 2020 року м. Київ Унікальний номер справи № 761/15248/19 Апеляційне провадження № 22-ц/824/3921/2020 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В., за участю секретаря судового засідання - Добровольської Ю.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року, ухвалене під головуванням судді Осаулова А.А., по справі за позовом ОСОБА_1 до Київського міського центру роботи з жінками, третя особа: ОСОБА_2 про визнання дій неправомірними, - в с т а н о в и в : У квітні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що 08 січня 2019 року його колишня дружина ОСОБА_2 звернулась до Київського міського центру роботи з жінками із заявою про її поселення до Притулку у зв`язку із насильством у сім`ї. На підставі вказаної заяви від 08 січня 2019 року відповідачем поселено третю особу до Притулку для тимчасового перебування жінок, які зазнали насильства в сім`ї. З цього приводу відповідач видав довідку від 16 січня 2019 року №051/13 та довідку від 31 січня 2019 року №051/22, в якій зазначено, що третя особа зазнала насильства у сім`ї. Вказував на те, що ОСОБА_2 на підтвердження доводів своєї заяви про домашнє насильство подала відповідачу тільки копію свого паспорту та витяг від 26 листопада 2018 року з ЄРДР №12018100100012338 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 КК України, проте, більше ніяких документів, які підтверджували б факт домашнього насильства, третя особа не надала. Також позивач зазначив, що наданий відповідачу третьою особою для поселення витяг від 26 листопада 2018 року з ЄРДР № 12018100100012338, про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 КК України з урахуванням законодавчого визначення домашнього насильства не є доказом його вчинення, так як підозра у провадженні нікому не пред`явлена, досудове слідство триває, а джерело легких тілесних ушкоджень ОСОБА_2 не встановлено. Тому, з огляду на викладене, позивач вважає, що дії відповідача є незаконними, так як третя особа, використовуючи сам факт проживання у Притулку, звертається до судових і правоохоронних органів щодо позивача, чим порушує права останнього, а відповідач всупереч вимог законодавства не видав наказ про поселення третьої особи та вселення її у Притулок за відсутністю направлення з правоохоронного органу, який мав би підтверджувати факт домашнього насильства зі сторони позивача. Зазначав, що домашнє насильство по відношенню до ОСОБА_2 відсутнє, що підтверджується наявними в справі доказами. Вказував, що згідно свідоцтва про право власності від 26 липня 2004 року він є власником трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною площею 126,70 кв.м. та у відповідності до свідоцтва про право власності від 16 травня 2008 року є власником чотирьохкімнатної квартири АДРЕСА_2 загальною площею 198,60 кв.м., в якій і зареєстровано його місце проживання. 31 грудня 2018 року ОСОБА_2 прийняла рішення виїхати з квартири НОМЕР_1 та переїхати жити у квартиру НОМЕР_2 , при цьому її переїзд відбувся добровільно. Зауважив, що ОСОБА_2 безперешкодно має можливість жити у трьохкімнатній квартирі АДРЕСА_1 загальною площею 126,70 кв.м. Крім того, окрім квартири НОМЕР_2 ОСОБА_2 користується двома місцями для паркування машини. За такихобставин, позивач, керуючись ст. ст. 175, 176, 258, 264, 265 ЦПК України, просив визнати незаконними рішення та дії Київського міського центру роботи з жінками Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), які виразилися у поселенні 08 січня 2019 року ОСОБА_2 до Притулку для тимчасового перебування жінок, які зазнали насильства в сім`ї (а.с. 1-4). 24 червня 2019 року представник Київського міського центру роботи з жінками - Назаркевич Н. направила до суду відзив на позовну заяву, на обґрунтування якого зазначила, що відповідач є суб`єктом владних повноважень, та спір щодо визнання дій незаконними відповідно до ст. 5 КАС України має вирішуватись в рамках адміністративного провадження. Також зазначила, що відповідач надав довідку про те, що ОСОБА_2 дійсно мешкає в Притулку, а не підтверджує факт домашнього насильства, як вказує позивач. А доводи позивача, про те, що «про влаштування або відмову у влаштуванні постраждалої особи до Притулку видається наказ директора», то згідно діючого Положення про Притулок для тимчасового перебування жінок, які зазнали насильства в сім'ї, наказ директора не видається, тому вищевказана причина відповідача, щоб визнати дії відповідача незаконними відсутня. Також, позивач у прохальній частині позовної заяви не зазначив, у чому саме полягають допущені відповідачем порушення права позивача та яким чином ці порушення мають бути усунуті. Тому відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі (а.с. 63-65). Представник ОСОБА_1 - адвокат Любивець П.В. направив до суду відповідь на відзив, на обґрунтування якого зазначив, що даний спір повинен розглядатися в рамках цивільного судочинства. Витяг з ЄРДР не є підставою для поселення до Притулку для тимчасового перебування жінок, які зазнали насильства в сім`ї і не є доказом домашнього насильства. Також зазначав, що в довідках відповідача від 16 січня 2019 року № 051/13 та від 31 січня 2019 року №051/22 зазначено, що третя особа зазнала насильства у сім`ї. А пунктами 23-25 постанови Кабінету міністрів України від 22 серпня 2018 року №655 «Про затвердження Типового положення про Притулок для осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі» визначено, що влаштування до Притулку здійснюється на підставі направлення, виданого постраждалій особі одним із суб`єктів, зазначених у пункті 19 цього Положення, за формою, встановленою Мінсоцполітики, та особистої заяви постраждалої особи, до якої додається копія документа, що посвідчує особу (за наявності). Про влаштування або відмову у влаштуванні постраждалої особи до Притулку видається наказ директора Притулку або керівника закладу/установи соціального чи іншого спрямування, в якому зазначається працівник, відповідальний за організацію та надання допомоги (послуг) постраждалій особі (а.с. 75-76). Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Київського міського центру роботи з жінками, третя особа: ОСОБА_2 про визнання дій щодо поселення до Притулку неправомірними відмовлено в повному обсязі (а.с. 97, 98-102). В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Любивець П.В. посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, незаконність рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року, просив його скасувати, та ухвалити нове, яким визнати незаконними рішення та дії Київського міського центру роботи з жінками Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), які виразилися у поселенні 08 січня 2019 року ОСОБА_2 до Притулку для тимчасового перебування жінок, які зазнали насильства в сім`ї. На обґрунтування скарги зазначив, що наданий відповідачу третьою особою для поселення в Притулок витяг від 26 листопада 2018 року з ЄРДР № 12018100100012338 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 КК України з урахуванням законодавчого визначення домашнього насильства, не є доказом його вчинення. Також зазначив, що відповідач всупереч вимог законодавства не видав наказу про поселення третьої особи, а вселили її у Притулок за відсутності направлення з правоохоронного органу, який мав би підтверджувати факт домашнього насильства зі сторони позивача. Вказував, що третя особа, використовуючи сам факт проживання у Притулку, що підтверджується довідками відповідача, звертається до судових і правоохоронних органів щодо позивача, чим порушує права останнього (а.с. 107-112). Представник відповідача - Зотова Т. подала відзив, в якому зазначила, що дії відповідача щодо надання притулку третій особі відповідали чинному законодавству, а позивач не довів порушення охоронюваного законом права або інтересу такими діями. Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін (а.с. 146-150). Представник третьої особи ОСОБА_2 - адвокат Левківський Б.К. подав відзив, в якому зазначив, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав задоволення позову, а дії позивача свідчать про фактичне зловживання процесуальними правами. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін (а.с. 138-140). У судовому засіданні представник відповідача - Собків Ю.В., представник третьої особи ОСОБА_2 - адвокат Левківський Б.К. заперечували проти апеляційної скарги і просили її відхилити. Інші особи,які берутьучасть усправі, досуду неприбули, прочас тамісце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Позивач ОСОБА_1 , його представник - адвокат Любивець П.В. були сповіщені на зазначену апелянтом адресу електронної пошти та телефонограмами, що забезпечують фіксацію такого повідомлення, проте, до суду не прибули і причини неявки не повідомили (а.с. 132-137). Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі "Мусієнко проти України", № 26976/06). Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, позивачем не було надано будь-яких доказів порушення відповідачем вимог закону, а порушення прав позивача поселенням ОСОБА_2 до Притулку судом не було встановлено. Колегія суддів погодилася з таким висновком суду виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 08 січня 2019 року ОСОБА_2 звернулася до директора Київського міського центру роботи з жінками з заявою про поселення її до Притулку для тимчасового перебування жінок, які зазнали насильства в сім`ї у зв`язку з тим, що її чоловік ОСОБА_1 вчиняє домашнє насильство, а саме фізичне насильство, про що свідчать звернення до Вишгородської поліції 05 травня 2018 року і довідки з Вишгородського травмпункту, адміністративний протокол, складений Вишгородською поліцією; 05 листопада 2018 року звернення до поліції Шевченківського pайону, довідка судово-медичної експертизи від 06 листопада 2018 року, довідка з поліції про внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань та інші звернення до поліції. 31 грудня 2018 року чоловік вигнав з квартири АДРЕСА_2 , в якій заявник проживала і прописана, зараз їй немає де жити(а.с. 11). ОСОБА_2 до заяви додала копії свого паспорту і витяг від 26 листопада 2018 року з ЄРДР № 12018100100012338 (а.с. 12-14). Як вбачається із довідки від 16 січня 2019 року №051/13, Київський міський центр роботи з жінками підтверджує, що ОСОБА_2 дійсно мешкає у Притулку для тимчасового перебування жінок, які зазнали насильства в сім`ї з 08 січня 2019 року по 16 січня 2019 року (а.с. 17). Згідно довідки від 31 січня 2019 року №051/22 Київський міський центр роботи з жінками підтверджує, що ОСОБА_2 дійсно мешкає у Притулку для тимчасового перебування жінок, які зазнали насильства в сім`ї з 16 січня 2019 року по теперішній час (а.с. 18). Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства визначено Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Згідно з п. 5 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» запобігання домашньому насильству - система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на підвищення рівня обізнаності суспільства щодо форм, причин і наслідків домашнього насильства, формування нетерпимого ставлення до насильницької моделі поведінки у приватних стосунках, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед до постраждалих дітей, викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов`язки жінок і чоловіків, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються. Відповідно до п. 1, 5 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» загальні та спеціалізовані служби підтримки постраждалих осіб у межах своїх повноважень здійснюють прийом і розгляд заяв від постраждалих осіб або їхніх представників про отримання допомоги, зокрема соціальних послуг для осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах;надання відповідно до компетенції постраждалим особам соціальних послуг, медичної, соціальної, психологічної допомоги на безоплатній основі, сприяння наданню правової допомоги, а також забезпечення тимчасового притулку для таких осіб та їхніх дітей у порядку, передбаченому законодавством. Так, на підставі заяви від 08 січня 2019 року третю особу по справі ОСОБА_2 було поселено до Притулку для тимчасового перебування жінок, які зазнали насильства в сім`ї. У матеріалах справи міститься Положення про Притулок для тимчасового перебування жінок, які зазнали насильства у сім`ї, яке затверджене директором Київського міського центру роботи з жінками та погоджене директором Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (а.с. 20-21, 68-71). Згідно з п. 1.1. вказаного Положення Притулок для тимчасового перебування жінок, які зазнали насильства в сім`ї, є структурним підрозділом Київського міського Центру роботи з жінками для надання соціальних послуг жінкам, які постраждали від сімейного насильства, щодо яких існує загроза їх життю чи здоров`ю. Притулок підпорядковується Київському міському Центру роботи з жінками. Київський міський Центр роботи з жінками координує діяльність Притулку (п. 1.2. та п. 1.4. Положення). Відповідно до п. 2.2. Положення метою діяльності Притулку є надання тимчасового місця перебування жінкам, які зазнали насильства в сім`ї; надання соціальних послуг жінкам на основі оцінки їх потреб. Згідно з п.п. 3.1. - 3.3. Положення до Притулку приймаються жінки, які мають реєстрацію в м. Києві. Право на прийняття до Притулку має повнолітня жінка, яка постраждала від сімейного насильства, щодо якої існує загроза її життю чи здоров`ю, та скерована до Притулку спеціалістами Центру та діти від 3-х років - у разі їх прийняття до Притулку разом з матір`ю. Прийом до Притулку проводиться при наявності: паспорта громадянина України; письмового звернення (заяви) жінок до директора Центру; підтвердження відповідного органу Національної поліції про скоєння насильства в сім`ї; медичних довідок (результат флюорографії ОГП, довідка від гінеколога з результатами бактеріоскопії, довідка про відсутність дермато-венерологічних захворювань, довідка про перебування або не перебування на обліку в ПНД); свідоцтва про народження дитини. Тобто відповідно до вказаного Положення прийняття жінки до Притулку здійснюється на підставі її (звернення) заяви до директора Центру за наявності зазначених у п. 3.3. документів. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погодилась з висновком суду, що Положенням про Притулок для тимчасового перебування жінок, які зазнали насильства у сім`ї, не передбачено таких обов`язкових умов для прийняття до Притулку, як наявність направлення з правоохоронного органу та видача наказу директора Притулку. Також судом першої інстанції правильно зазначено, що отримавши витяг з ЄРДР №12018100100012338, у якому вказано про відомості проведення досудового розслідування за фактом спричинення ОСОБА_1 під час сімейної сварки тілесних ушкоджень ОСОБА_2 у Київського міського центру роботи з жінками станом на 08 січня 2019 року були наявні підстави вважати, що відносно останньої вчиняється насильство, враховуючи, що п. 3.3. Положення не конкретизовано який саме має бути надано доказ на підтвердження домашнього насильства. Отже, позовні вимоги про визнання незаконними рішення та дії відповідача щодо поселення ОСОБА_2 до Притулку є безпідставними та задоволенню не підлягають. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Перевіривши обставини справи та доводи апеляційної скарги, судом апеляційної інстанції не встановлено, що права позивача при поселенні третьої особи до Притулку були порушені. Отже, висновок районного суду про відмову у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що права позивача порушено не було та будь-яких доказів порушення відповідачем вимог закону позивач до суду не надав,є правильним, тому колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення районного суду - без змін. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, не можуть бути визнані підставою для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення, тому колегія суддів їх відхилила. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення - 05 березня 2020 року. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець В.М. Ратнікова О.В. Борисова