Постанова 4807 № 336/5259/14-ц

Дата документу 03.03.2020 Справа № 336/5259/14-ц П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2020 року м. Запоріжжя Єдиний унікальний №336/5259/14 Провадження №22-ц/807/893/20 Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кримської О.М. (суддя-доповідач), суддів: Дашковської А.В., Кочеткової І.В., за участю секретаря судового засідання Волчанової І.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 листопада 2016 року в складі судді Галущенко Ю.А. в справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В : У липні 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки. Змінивши предмет позову та уточнивши позовні вимоги, в обґрунтування остаточно зазначало, що відповідно до укладеного договору про іпотечний кредит №ZPMHGI0000004874 від 13 березня 2008 року ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 200 000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 13.03.2018 року. За заявою ОСОБА_2 від 02 вересня 2008 року договір про іпотечний кредит №ZPMHGI0000004874 переведено з валюти гривня в валюту долар США та укладено додаткову угоду. Розмір кредиту після проведення конвертації з урахуванням винагороди банку склав 42 726,89 доларів США зі сплатою відсотків з користування кредитом у розмірі 14,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. В порушення норм закону та умов договору ОСОБА_2 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим станом на 02 березня 2014 року має заборгованість 124 265,59 доларів США, яка складається з наступного: 41 877,58 доларів США заборгованість за кредитом; 25 142,19 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитом; 5 710,60 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом; 45 617,81 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; а також штрафи відповідно до умов кредитного договору: 21,37 доларів США штраф (фіксована частина), 5 91,41 доларів США штраф (процентна складова). Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № ZPMHGI0000004874 від 13 березня 2008 року у розмірі 124 26,59 доларів США та судові витрати. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06 листопада 2014 року прийнято заяву про зміну предмету позову, первісний позов залишено без розгляду. Ухвалою Шевченківського районного суду від 12 листопада 2014 року замінено первісних відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на належного відповідача ОСОБА_2 .. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 листопада 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № ZPMHGI0000004874 від 13 березня 2008 року в сумі 124 265,59 доларів США, яка складається з суми заборгованості за кредитом 41 877,58 доларів США, заборгованості по відсоткам за користування кредитом 25 142,19 доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом 69 007,18 грн, пені 580 852,23грн, фіксованої частини штрафу 250,29 грн, процентної складової штрафу 72 196,84 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» судовий збір в сумі 4 019,40грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, доводами якої були: порушення судом норм процесуального права щодо підсудності справи, ухвалення рішення за відсутності відповідача; зазначав, що ніколи не переводив наданий кредит з валюти гривня в валюту долар США; суд першої інстанції за власною ініціативою без розрахунку позивача, з використанням не підтверджених курсів гривні по відношенню до долару США, вирішив стягнути заборгованість з відповідача в гривні. Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 28 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за договором про іпотечний кредит №ZPMHGI0000004874 від 13 березня 2008 року, яка складається з: 41 877,58 доларів США заборгованість за кредитом; 25 142,19 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитом; 66 814,02 грн заборгованість по комісії (винагороді), 533 728,38 грн пеня, 250 грн штраф (фіксована частина), 69 233,69 грн штраф (процентна складова). В іншій частині позову ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» відмовлено. Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення дійшов вірного висновку про те, що доводи позивача щодо необхідності стягнення загальної суми заборгованості в доларах США не відповідають вимогам закону та умовам договору, однак помилково стягнув з відповідача загальну суму заборгованості саме в іноземній валюті в розмірі 124265,59 доларів США, змінивши при цьому розмір штрафу (фіксованої частини). Крім того, враховуючи курс долара США 11,70 відповідно до службового розпорядження Національного Банку України від 28.05.2014 року, який не оспорювався сторонами, суд першої інстанції помилився щодо розміру пені, штрафу та комісії (винагороди), розрахованої в гривневому еквіваленті, які підлягають стягненню з відповідача. У порядку ст.. 370 ЦПК України, не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає, що постановлені у справі судові рішення є незаконними, оскільки справа розглянута за її відсутності, вона не була залучена до участі в справі, що позбавило її можливості захистити свої законні права та інтереси. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що на час звернення із вказаним позовом банк пропустив строк позовної давності, оскільки 29.09.2011 року вже звертався до ОСОБА_2 з позовом про стягнення заборгованості до Хортицького районного суду м. Запоріжжя (ухвалою від 03.10.2011 року позов повернуто позивачу, справа №2-2247/11). Крім того, звернувшись із позовом до суду, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» змінив строк виконання основного зобов`язання з березня 2018 року на вересень 2011 року, отже вимоги про сплату процентів, пені, штрафів та комісії за користування кредитом, які нараховані поза межами кредитного договору (з вересня 2011 року по березень 2014 року) є безпідставними. За вказаних обставин, просить рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 листопада 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, судові витрати покласти на позивача. Від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вказано, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, заявлені до ОСОБА_2 жодним чином не впливають на права та обов`язки ОСОБА_1 .. Банк звернувся до суду у листопаді 2014 року в межах строку позовної давності, оскільки кінцевий строк виконання зобов`язань за договором є 13.03.2018, та п. 5.5 Додаткової угоди від 13.03.2008 року до кредитного договору встановлено строк позовної давності у 5 років. Таким чином, вважають, що немає жодних правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції, просять суд апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін (т.2 а.с.51-54). Від ОСОБА_1 надійшла заява, в якій вона просить суд врахувати правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі №333/3870/14-ц та скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 листопада 2016 року, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Апеляційну скаргу розглянути без її участі за участю її адвоката (т. 2 а.с.49). Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 370 ЦПК України, якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави. У випадку відкриття апеляційного провадження за такою скаргою суд апеляційної інстанції може зупинити дію раніше прийнятого ним судового рішення та рішення суду першої інстанції, що оскаржується. За результатами розгляду апеляційної скарги суд приймає постанову відповідно до статті 382 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції. Суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи. Відповідно до статті 370 ЦПК України суд розглядає скаргу ОСОБА_1 в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду за скаргою іншої особи. Як установлено судовим розглядом та вбачається із матеріалів справи, 13 березня 2008 року між ЗАТ «КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», та ОСОБА_2 було укладеного договір про іпотечний кредит №ZPMHGI0000004874, згідно з умовами якого банк надав ОСОБА_2 кредитні кошти в розмірі 200 000 грн на термін до 13 березня 2018 року, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити 15% на рік на суму залишку заборгованості за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором (т.1 а.с.14-18). З метою забезпечення належного виконання зобов`язання за договором про іпотечний кредит, 13 березня 2008 року між банком та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 укладено іпотечний договір № ZPMHGI0000004874 (т.1 а.с.26-29). ОСОБА_1 є майновим поручителем за зобов`язанням по договору про іпотечний кредит №ZPMHGI0000004874 від 13 березня 2008 року. За заявою ОСОБА_2 від 02 вересня 2008 року кредитний договір №ZPMHGI0000004874 переведено з валюти гривня в валюту долар США та укладено додаткову угоду (т.1 а.с.19-22). Відповідно до п. 8.1 Додаткової угоди розмір кредиту після проведення конвертації з урахуванням договору банку склав 42 726,89 доларів США, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмір 1,17% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, та встановлено графік погашення заборгованості (т.1 а.с.24-25). Згідно із п. 5.5 Додаткової угоди термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років (т.1 а.с.23/зворот). Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якій одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України. Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків. Сторони договору про іпотечний кредит встановили, зокрема, місячний строк виконання позичальником обов`язків з внесення регулярних платежів для виконання основного зобов`язання по «13» число кожного місяця, що підтверджується п. 8.1 додаткової угоди та графіком погашення заборгованості. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12). Із розрахунку заборгованості за договором №ZPMHGI0000004874 від 13.03.2008 вбачається, що останній платіж позичальником було здійснено 14.05.2009 року, а тому, в даному випадку (договором передбачено внесення платежів по 13 число кожного місяця), перебіг строку позовної давності розпочався з 14 липня 2009 року (т.1 а.с.88). Із вказаним позовом банк звернувся до суду 07 липня 2014 року (т.1 а.с.41). Оскільки у даній справі сторони письмово узгодили строк позовної давності тривалістю 5 років як до вимог про стягнення кредиту, відсотків, винагороди, так і до вимог про стягнення неустойки пені, штрафів, строк позовної давності у вказаній справі не пропущено,що узгоджується із вимогами ст. 259 ЦК України. Не заслуговують на увагу доводи, наведені в апеляційній скарзі, що банк реалізував своє право на стягнення заборгованості, що виникла у відповідача, шляхом звернення до суду із позовом в 2011 році, оскільки ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2011 року позов було повернуто позивачу, тобто спір щодо стягнення заборгованості з позичальника не знайшов свого вирішення в судовому порядку. Отже, твердження апеляційної скарги про те, що з ОСОБА_2 безпідставно стягнуто за період з вересня 2011 року по березень 2014 року, пеню, штрафи, відсотки за користування кредитом, спростовуються фактичним обставинами справи та не ґрунтуються на вимогах цивільного законодавства. Доводи ОСОБА_1 про те, що справа розглянута за її відсутності, вона не була залучена до участі в справі не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки у вказаній справі первісно позов було подано до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки. В подальшому, на підставі ст. 27, 31, 33 ЦПК України 2004 року, банк змінив предмет позову на стягнення заборгованості, а також замінив первісних відповідачів на ОСОБА_2 , отже права ОСОБА_1 як майнового поручителя, не порушено стягненням заборгованості з позичальника. До того ж, під час судового розгляду представником АТ КБ «ПРИВАТБАНК» зауважено, що на даний час банком не пред`являлося жодних вимог до ОСОБА_1 як майнового поручителя за договором про іпотечний кредит №ZPMHGI0000004874 від 13.03.2008 року. Інші приведені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). З мотивів, викладених вище, колегія суддів приходить до висновку, що доводи, викладені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі є неприйнятними, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Оскільки ухвалою Запорізького апеляційного суду від 11 лютого 2020 року, апеляційний суд зупинив дію рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 листопада 2016 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 28 березня 2017 року у даній справі відповідно до вимог ч.2 ст. 370 ЦПК України, виконання судових рішень за результатами перегляду підлягають поновленню. Керуючись ст.. ст.. 370, 375, 382, 384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 28 березня 2017 року в цій справі залишити без змін. Поновити дію судових рішень. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 05 березня 2020 року. Головуючий О.М. Кримська Судді: А.В. Дашковська І.В. Кочеткова