Постанова КАС ВС № 802/1775/16-а

ПОСТАНОВА Іменем України 05 березня 2020 року Київ справа №802/1775/16-а адміністративне провадження №К/9901/43457/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Бучик А.Ю., суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 11 січня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Чечельницької селищної ради Чечельницького району Вінницької області Фаренюка Сергія Анатолійовича про визнання протиправним та скасування рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування запису, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Чечельницької селищної ради Чечельницького району Вінницької області Фаренюка С.А. №31340853 від 12 вересня 2016 року про реєстрацію права власності на нерухоме майно - виробничі будівлі, за реєстровим номером майна 1028470405250, за адресою: АДРЕСА_1 , за товариством з обмеженою відповідальністю "Ольгопільське автотранспортне підприємство"; - скасувати запис №16421679 від 12 вересня 2016 року про реєстрацію права власності на нерухоме майно-виробничі будівлі, за реєстровим номер майна 1028470405250, за адресою: АДРЕСА_1, за товариством з обмеженою відповідальністю "Ольгопільське автотранспортне підприємство". Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 11 січня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що ухвалою Чечельницького районного суду Вінницької області від 04 червня 2003 робу було передано у колективну власність тридцятьом особам нерухоме майно, яке належало колишньому ВАТ "Чечельницьке АТП-10550". Проте, державна реєстрація права власності на нерухоме майно вказаними особами не здійснена, а тому вони не мали права розпоряджатись таким нерухомим майном, в тому числі, передавати його до ТОВ "Ольгопільське АТП". Також заявником касаційної скарги вказано про безпідставність висновків суду в частині того, що засновники ТОВ "Ольгопільське АТП" внесли до статутного фонду підприємства нерухоме майно, яке їм було передано ухвалою Чечельницького районного суду вінницької області від 04 червня 2003 року, оскільки в статуті ТОВ вказано, що внесками засновників в статутний фонд ТОВ "Ольгопільське АТП" є саме грошові кошти, а не нерухоме майно або будь-яке інше майно. У поданому відзиві ТОВ "Ольгопільське АТП" просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. У ході розгляду справи судами встановлено, що ухвалою Чечельницького районного суду Вінницької області від 04 червня 2003 року змінено спосіб і порядок виконання рішень Чечельницького районного суду Вінницької області про стягнення з ВАТ "Чечельницьке АТП-10550" заробітної плати на користь ОСОБА_1 та інших (29 працівників), передавши їм у колективну власність по залишковій вартості майно, яке належить ВАТ "Чечельницьке АТП-10550". Протоколом № 1 від 04 серпня 2003 року було створено ТОВ "Ольгопільське автотранспортне підприємство" та затверджено установчий договір товариства. 09 вересня 2003 року Чечельницькою районною державною адміністрацією було затверджено статут ТОВ "Ольгопільське автотранспортне підприємство". Окрім того, відповідно до п. 2.2. статуту, статутний фонд визначений відповідно до внесків учасників товариства, зокрема внесок ОСОБА_1 становить 1190 грн., що відповідає 6,43 % статутного фонду. 10 вересня 2003 року на загальних зборах засновників ТОВ "Ольгопільське автотранспортне підприємство" ухвалено одноголосно (30 засновників) внести в статутний фонд та взяти на баланс ТОВ "Ольгопільське автотранспортне підприємство" майно, яке передане в колективну власність відповідно до ухвали Чечельницького районного суду Вінницької області від 04 червня 2003 року. Відповідно до акту приймання-передачі засновники ТОВ "Ольгопільське автотранспортне підприємство" передали та надали згоду на реєстрацію майна, яке є колективною власністю на підставі ухвали Чечельницького районного суду Вінницької області від 04 червня 2003 року. 02 жовтня 2006 року відповідно до протоколу № 2/2 на загальних зборах учасників ТОВ "Ольгопільське автотранспортне підприємство" задоволено заяви 23 засновників товариства про виключення із складу учасників ТОВ "Ольгопільське автотранспортне підприємство" та реалізацію належної їм частки учаснику товариства ОСОБА_2 12 вересня 2016 року директор ТОВ "Ольгопільське автотранспортне підприємство" звернулась до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. 12 вересня 2016 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Чечельницької селищної ради Чечельницького району Фаренюком С.А. прийнято рішення № 31340853 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме проведено державну реєстрацію права власності на приватні виробничі будівлі , що розташовані за адресою вулиця Дружби, 109, с. Ольгопіль, Чечельницький район, Вінницька область за ОВ "Ольгопільське автотранспортне підприємство". Не погоджуючись з таким рішенням державного реєстратора, позивач звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що у державного реєстратора не було підстав для відмови у державній реєстрації, оскільки, ухвала Чечельницького районного суду Вінницької області від 04 червня 2003 року не оскаржувалась, засновники прийняли майно підприємства боржника та відповідно до акту приймання-передачі надали згоду на реєстрацію такого майна, яке є колективною власністю. Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом. Поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Стаття 2 КАС у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС у редакції, чинній на час вирішення справи судом першої інстанції, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до частини другої статті 4 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. За правилами частини першої статті 17 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС). Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час розгляду справи судом першої інстанції належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 КАС у чинній редакції, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. У цій справі було встановлено, що спір виник не тільки і не стільки від протиправних дій державного реєстратора, а через неправомірне, на думку позивача, передання нерухомого майна до статутного фонду ТОВ "Ольгопільське автотранспортне підприємство", права на частину якого належать позивачу. В основі цих правовідносин лежить спір про право на майно, що унеможливлює його вирішення за правилами адміністративного судочинства. На ці правовідносини залежно від суб`єктного складу її учасників поширюється юрисдикція господарського або цивільного судів. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з даним позовом) визначено, що господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов`язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів. Також Верховний Суд вважає, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються окрім вимог про скасування оспорюваного рішення також вимоги про визнання недійсним правочину, на підставі якого прийнято оспорюване рішення. Наведена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2019 року по справі №826/16500/17. З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що спір у справі не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами господарського судочинства. Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги. Керуючись ст. 343, 349, 354, 356 КАС України, Суд - П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 11 січня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року скасувати. Провадження у справі №802/1775/16-а закрити. Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції господарського суду та що він вправі протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий А.Ю. Бучик Судді Л.Л. Мороз А.І. Рибачук