Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/7127/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "19" лютого 2020 р. Справа№ 910/7127/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Мартюк А.І. суддів: Зубець Л.П. Калатай Н.Ф. при секретарі Гуцал О.В. за участю представників від позивача: Христофоров О.В. ордер серія КВ №407862 від 21.05.19 Іванченко О.І. ордер серія КВ №424001 від 17.01.19 від відповідача: Сидоренко Д.О. положення №109/10 від 18.06.19 від третьої особи: Громова О.С. посадова інструкція від 14.03.17 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" на рішення Господарського суду міста Києва 03.12.2019 р. у справі № 910/7127/19 (суддя О.В. Гумега) за позовом Приватного акціонерного підприємства "СУДНОПЛАВНА КОМПАНІЯ "УКРРІЧФЛОТ" до Державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Міністерство інфраструктури України про відшкодування збитків 26 706 160,13 грн. ВСТАНОВИВ: Приватне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (позивач, АСК "Укррічфлот") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (відповідач, ДП "АМПУ") про стягнення 26 706 160,13 грн збитків. Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 року у справі №910/7127/19 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" на користь Приватного акціонерного підприємства "СУДНОПЛАВНА КОМПАНІЯ "УКРРІЧФЛОТ" 28 772 376,79 грн (двадцять вісім мільйонів сімсот сімдесят дві тисячі триста сімдесят шість гривень 79 коп.) збитків, 431 585,69 грн. (чотириста тридцять одну тисячу п`ятсот вісімдесят п`ять гривень 69 коп.) судового збору, 869 881,65 грн (вісімсот шістдесят дев`ять тисяч вісімсот вісімдесят одну гривню 65 коп.) витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині позову відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 року у справі №910/7127/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "СУДНОПЛАВНА КОМПАНІЯ "УКРРІЧФЛОТ" до Державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" повністю. Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права які мають значення для справи, що призвело до прийняття невірного рішення. Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2020 року, апеляційну скаргу Державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" передано на розгляд колегії суддів у складі: Мартюк А.І. - головуюча суддя; судді - Калатай Н.Ф., Смірнова Л.Г. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ", розгляд справи призначено на 05.02.2020 року. 21.01.2020 року через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу та заява про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом апеляційної скарги. 27.01.2020 року через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, тому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 року у справі №910/7127/19 без змін. Розпорядження № 09.1-08/498/20 Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 р., у зв`язку з перебуванням судді Смірнової Л.Г. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/7127/19. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 р апеляційну скаргу у справі №910/7127/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Мартюк А.І (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Калатай Н.Ф., Зубець Л.П. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 року прийнято справу №910/7127/19 до провадження колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Калатай Н.Ф., Зубець Л.П. Розгляд справи №910/7127/19 призначено на 05.02.2020 р. 05.02.2020 року через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшла заява про розподіл судових витрат на правничу допомогу. Представники відповідача та третьої особи в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали в повному обсязі та просили суд її задовольнити. Представники позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просили у її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне. Як вбачається матеріали справи, Приватне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (попередня назва - Публічне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот") є власником наступних суден: "Орель-2" (ІМО 8849610); "Орель-3" (ІМО 8853582); "Орель-5" (ІМО 8853594); "Володимир Шарков" (ІМО 8844062); "Олтеница" (ІМО 8888874); "Иван Сергиенко" (ІМО 7942128), "Николай Кузнецов" (ІМО 8036110); "Мартын Лацис" (ІМО 8038223); "Василий Боженко" (ІМО 8223999), "Семен Руднев" (ІМО 8033912); "Олексій Федоров" (ІМО 8866656); "Днепровец-2"; "Днепровец-3"; "Славутич 18", "Валерий Платонов" (ІМО 8888862); "Борислав", "Могучий", "Афанасий Матюшенко" (ІМО 8227783) (далі - судна), що підтверджується класифікаційними свідоцтвами, міжнародними обмірними свідоцтвами, свідоцтвами про право плавання під Державним прапором України стосовно вказаних суден. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що через своїх морських агентів (субагентів), а саме: Приватне підприємство Морське агентство "ФЛОТ-СЕРВІС", Tовариство з обмеженою відповідальністю "CKЛ", Приватне підприємство "Морське агентство - Ніка", Tовариство з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТІК МЕРІТАЙМ", Tовариство з обмеженою відповідальністю "ЮНІКОРН МЕРІТАЙМ", Tовариство з обмеженою відповідальністю "РЕАЛ-АГЕНТ", Приватне підприємство "СУДОСЕРВІС", Tовариство з обмеженою відповідальністю "СТАРК ШИППІНГ", Приватне підприємство "Морське Агентство "ЕВЕРЕСТ", Tовариство з обмеженою відповідальністю "ГЛОБАЛ", Tовариство з обмеженою відповідальністю "ТЕП ТРАНСКО" (далі - агенти), на підставі укладених з цими агентами договорів агентування / морського агентування / надання послуг з морського агентування / субагентування (наявні в матеріалах справи), за період з червня 2016 року по 12.08.2019 року сплатив на користь відповідача - Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (через філії ДП "АМПУ", а саме: Херсонську філію ДП "АМПУ", Миколаївську філію ДП "АМПУ", Філію "Дельта-Лоцман" ДП "АМПУ") грошові кошти у сумі 26 706 160,13 грн (за період з червня 2016 по березень 2019) та 2 070,131,20 грн (за період з 01.04.2019 по 12.08.2019), нараховані в якості оплати канального збору за прохід суднами позивача каналів, що підтверджується здійсненими розрахунками з відповідачем (рахунками, актами (в т.ч. дисбурсменськими рахунками), платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи). Вважаючи, що він звільнений на підставі п. 3.5 Порядку справляння та розміри ставок портових зборів, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України № 316 від 27.05.2013 "Про портові збори" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), від сплати канального збору у вищевказаному розмірі, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення завданих йому відповідачем збитків. Процедура справляння портових зборів та розміри ставок портових зборів в Україні встановлені Порядком справляння та розміри ставок портових зборів, затвердженим наказом Міністерства інфраструктури України № 316 від 27.05.2013 "Про портові збори" (далі - Порядок). Пунктом 1.2 Порядку встановлено, що згідно з частинами третьою-п`ятою статті 22 Закону України "Про морські порти України" портові збори сплачуються адміністрації морських портів України. Відповідно до ст. 85 Кодексу торговельного мореплавства України передбачено, що під час перебування в морському порту будь-яке судно зобов`язане дотримувати чинних законів і правил України, у тому числі тих, що стосуються безпеки порту і судноплавства в порту, митного, прикордонного, санітарного (фітосанітарного) режимів, лоцманського проведення, буксирування, рятувальних і суднопіднімальних робіт, якірної стоянки і надання місць біля причалів, навантаження і вивантаження вантажів, посадки і висадки людей, послуг, пов`язаних з навантажувально-розвантажувальними роботами, і будь-яких інших портових послуг, портових зборів, запобігання забрудненню навколишнього природного середовища. Відповідно до ст. 22 Закону України "Про морські порти України" у морському порту справляються такі портові збори: корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, адміністративний та санітарний (ч. 1). Розміри ставок портових зборів для кожного морського порту встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, відповідно до затвердженої нею методики. Порядок справляння, обліку та використання коштів від портових зборів, крім використання коштів від адміністративного збору, визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту (ч. 2). Портові збори сплачуються адміністрації морських портів України, крім випадків, визначених цим Законом (ч. 3). Канальний збір справляється на користь власника каналу (ч. 4). Відповідно до п. 1.3 Порядку портові збори (корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, адміністративний та санітарний) справляються в морських портах із суден і плавучих споруд, що плавають під Державним Прапором України та іноземними прапорами, за групами згідно з додатком 1 до цього Порядку. Згідно з п. 1.4 Порядку сплата портових зборів у морських портах здійснюється до виходу судна з морського порту, а за транзитний прохід каналами - шляхом попередньої оплати або безпосередньо на вході у канал. Пунктом 3.1 Порядку передбачено, що канальний збір за проходження суден каналом Дунай - Чорне море на баровій частині гирла Новостамбульське (Бистре), Бузько-Дніпровсько-Лиманським каналом (далі - БДЛК), Херсонським морським каналом (далі - ХМК), Керч-Єнікальським каналом (далі - КЄК) справляється на користь суб`єкта, визначеного пунктом 1.2 розділу І цього Порядку. Нарахування канального збору здійснюється за кожне проходження каналу судном в один кінець і кожне проходження каналу судном транзитом в один кінець за одиницю умовного об`єму судна (за 1 куб. м об`єму судна) за ставками, наведеними в додатку 3 до цього Порядку (п. 3.2 Порядку). Нарахування канального збору здійснюється за кожне проходження підхідного каналу судном в один кінець і кожне проходження підхідного каналу судном транзитом в один кінець за одиницю умовного об`єму судна за ставками, наведеними в додатку 4 до цього Порядку (п. 3.3 Порядку). За приписами п. 3.4 Порядку судно, яке здійснює перехід між морськими портами (морськими терміналами), що розташовані на БДЛК, канальний збір за прохід по БДЛК сплачує на користь суб`єкта, визначеного пунктом 1.2 розділу І цього Порядку, за ставкою, що дорівнює різниці між розмірами ставок, установленими для відповідних ділянок БДЛК (додаток 3). Додатком 3 та Додатком 4 до Порядку визначено, що ставки канального збору, як і ставки інших видів портових зборів, залежать від того, знаходиться судно в "каботажному плаванні" чи "закордонному плаванні". Отже, канальний збір нараховується щодо суден, які перебувають як в "каботажному плаванні", так і "закордонному плаванні". Підставою для нарахування канального збору є саме факт проходження судна каналом або підхідним каналом. Згідно п. 3.5 Порядку (в редакції, яка діяла з 04.09.2015 по 12.08.2019) судна, що згідно з обмірним свідоцтвом з повним вантажем мають осадку не більш як 4,0 метри, здійснюють плавання під Державним Прапором України внутрішніми водними шляхами в межах території України та віднесені згідно з класифікаційним свідоцтвом, виданим класифікаційним товариством, до суден внутрішнього або змішаного плавання, звільняються від сплати канального збору. Таким чином, з вищенаведеного вбачається, що від сплати канального збору у спірний період з березня 2016 по 12.08.2019 були звільнені судна, що одночасно відповідали наступним ознакам: - згідно з обмірним свідоцтвом з повним вантажем мають осадку не більш як 4,0 метри; - здійснюють плавання під Державним Прапором України; - здійснюють плавання внутрішніми водними шляхами в межах території України; - віднесені згідно з класифікаційним свідоцтвом, виданим класифікаційним товариством, до суден внутрішнього або змішаного плавання. При цьому здійснення "каботажного плавання" або "закордонного плавання" судном до переліку підстав згідно п. 3.5 Порядку не віднесено. Кодекс торгівельного мореплавства України визначає, зокрема, такі види морських перевезень - каботажне та міжнародне. Відповідно до положень ст. 131 Кодексу торгівельного мореплавства України каботажні перевезення - це перевезення між портами України, які здійснюються суднами, що плавають під Державним прапором України, а також суднами, що плавають під іноземним прапором за умови одержання на це дозволу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту. Статтею 132 Кодексу торгівельного мореплавства України визначено, що міжнародні перевезення - це перевезення між портами України й іноземними портами, які можуть здійснюватися як суднами, що плавають під Державним прапором України, так і за умови взаємності суднами, що плавають під іноземним прапором ( ст. 132 Кодексу торгівельного мореплавства України). Згідно з ч. 1 ст. 133 Кодексу торгівельного мореплавства України за договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов`язується перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт). Отже, головною ознакою для визначення виду перевезення є саме порт відправлення та порт призначення, які визначаються в договорі морського перевезення та перевізному документі. Пунктом 3.5 Порядку (в редакції, яка діяла в спірний період) розташування портів відправлення та призначення в якості умови для застосування пільги щодо сплати канального збору не зазначено. Водночас, однією з умов для отримання судном такої пільги є здійснення плавання внутрішніми водними шляхами в межах території України. Канали та підхідні канали згідно з Постановою Кабінету міністрів України № 64 від 12 червня 1996 року "Про затвердження переліку внутрішніх водних шляхів, що належать до категорії судноплавних" відносяться до судноплавних внутрішніх водних шляхів України. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про морські порти України" судноплавний канал - це гідротехнічна споруда, природний або штучний водний шлях для безпечного підходу суден до портів, для проходу суден або для сполучення окремих водних басейнів. Згідно з ч. 1 ст. 67 Водного кодексу України, річки, озера, водосховища, канали, інші водойми, а також внутрішні морські води та територіальне море є внутрішніми водними шляхами загального користування, за винятком випадків, коли відповідно до законодавства України їх використання з цією метою повністю чи частково заборонено. Таким чином, канали є судноплавними внутрішніми водними шляхами загального користування, що знаходяться в межах території України. Отже, плавання внутрішніми водними шляхами в межах території України означає фактичний рух судна судноплавним внутрішнім водним шляхом без будь-якої прив`язки до порту відправлення чи призначення, у свою чергу, поняття "каботажне перевезення" та "плавання внутрішніми водними шляхами в межах території України" не є тотожними поняттями. Аналогічних висновків дійшов Вищий адміністративний суд України у постанові від 09.03.2017 у справі № 826/23214/15 (К/800/19989/16) щодо обставин нарахування ДП "АМПУ" канального збору АСК "Укррічфлот" на підставі п. 3.5 Порядку. Судом встановлено, що судна позивача "Орель-2" (ІМО 8849610); "Орель-3" (ІМО 8853582); "Орель-5" (ІМО 8853594); "Володимир Шарков" (ІМО 8844062); "Олтеница" (ІМО 8888874); "Иван Сергиенко" (ІМО 7942128), "Николай Кузнецов" (ІМО 8036110); "Мартын Лацис" (ІМО 8038223); "Василий Боженко" (ІМО 8223999), "Семен Руднев" (ІМО 8033912); "Олексій Федоров" (ІМО 8866656); "Днепровец-2"; "Днепровец-3"; "Славутич 18", "Валерий Платонов" (ІМО 8888862); "Борислав", "Могучий", "Афанасий Матюшенко" (ІМО 8227783) з повним вантажем мають осадку не більше як 4,0 метри, здійснювали і здійснюють плавання під Державним Прапором України, віднесені до суден внутрішнього або змішаного плавання та в частині закордонного рейсу проходили каналами, тобто внутрішніми водними шляхами в межах території України. Разом з цим, в межах розгляду вказаної справи суди належним чином дослідили суднові документи, в результаті чого встановили факт відповідності суден позивача критеріям п. 3.5. Порядку. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що судна позивача відповідали вимогам п. 3.5 Порядку (в редакції, що діяла до 13.08.2019) та підлягали звільненню від сплати канального збору. Крім того, наказом Міністерства інфраструктури України від 25.06.2019 року № 459 (набрав чинності 13.08.2019) затверджено зміни до деяких нормативно-правових актів Мінінфраструктури, зокрема, внесені зміни в абзац другий пункту 3.5 розділу III наказу Міністерства інфраструктури України від 27 травня 2013 року № 316 "Про портові збори", яким затверджено Порядок справляння та розмір ставок портових зборів, який викладено в такій редакції: "Судна, що згідно з обмірним свідоцтвом з повним вантажем мають осадку не більш як 4 метри, здійснюють каботажне плавання та віднесені згідно з класифікаційним свідоцтвом, виданим класифікаційним товариством, до суден внутрішнього або змішаного плавання, звільняються від сплати канального збору." Позивач кваліфікує пред`явлену ним до стягнення в судовому порядку суму як збитки, яких він зазнав внаслідок протиправних дій відповідача. Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання. Відповідно ч. 1, 2 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Згідно приписів ч. 2 ст. 217 ГК України, у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій, зокрема, відшкодування збитків. Відповідно до ч. 2 ст. 218 України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. За визначенням частини 2 статті 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Згідно з ч. 2 ст. 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. За приписами ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: - вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; - додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; - неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; - матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, відповідальність у вигляду відшкодування збитків не наступає. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Отже, стаття 1 Першого протоколу захищає право мирно володіти майном. Відтак, вона, по суті, гарантує право на власність. Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Маркс проти Бельгії" від 13.06.1979, заява № 6833/74, "визначаючи, що кожен має право мирно володіти своїм майном, стаття 1 Першого протоколу, по суті гарантує право власності" (пункт 63). Концепція "майна" у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном" (пункт 98 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Броньовські проти Польщі", заява № 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі "Сук проти України", заява № 10972/05). У рішенні у справі "Кечко проти України" від 8.11.2005, заява № 63134/00 (п. 22) ЄСПЛ також відзначив, що поняття "власність", яке міститься в ч. 1 ст. 1 Першого протоколу, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі й не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", а відтак - як "власність" для цілей указаного положення. У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути у тому числі "існуюче майно" або кошти (рішення ЄСПЛ у справах "Прессос компанія Навьєра С.А. " та інші проти Бельгії" від 20.11.1995, заява № 17849/91 (п. 31); "Федоренко проти України" від 1.06.2006, заява N№ 25921/02 (п. 21)). Зокрема, у п. 21 рішення у справі "Федоренко проти України" ЄСПЛ зазначив, що "відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності". Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2019 у справі №48/340 виклала наступне: "6.20. Концепція майна в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном". 6.21. ЄСПЛ у рішенні від 2 листопада 2004 року у справі "Трегубенко проти України" (заява № 61333/00) вказав, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, зокрема "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинне відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний і надмірний тягар". 6.22. Отже, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ майнове право особи може бути припинено в разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства." Статтею 177 ЦК України встановлено, що об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Отже, згідно норми наведеної статті ЦК України речі, включаючи гроші, інше майно, є видами об`єктів цивільних прав. Глава 13 ЦК України містить визначення поняття речі, майна, грошей (грошових коштів), а саме: - річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (ст. 179 ЦК України); - майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (ч. 1 ст. 190 ЦК України); - законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня (ч. 1 ст. 192 ЦК України) Гроші є особливим видом майна. Гроші є індивідуально визначеним, подільним, споживним майном, що приймається до платежу за номінальною вартістю. Отже, у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції та в контексті чинного законодавства України, гроші є особливим видом майна. Відповідно до частин 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Судом встановлено, що судна позивача відповідали вимогам п. 3.5 Порядку (в редакції, що діяла до 13.08.2019) та підлягали звільненню від сплати канального збору. В свою чергу, дії відповідача щодо нарахування канального збору на підставі п. 5 Порядку з суден позивача у період з червні 2016 по 12.08.2019 є протиправними. Судом враховано, що позивач, маючи всі необхідні ознаки та підстави для звільнення від сплати канального збору на підставі п. 3.5 Порядку був змушений (діючи через агента, пов`язаного договірними стосунками з позивачем) сплачувати відповідачу грошові кошти з метою здійснення суднами позивача виходу з морського порту (або проходу водними каналами). Відтак, обумовлені забороною виходу з морського порту (проходу каналом) винні протиправні дії відповідача з нарахування та справляння канального збору призвели до втрати позивачем (позбавлення позивача) грошових коштів, які є збитками позивача у розумінні ст. 22 ЦК України, ст. 224, ст. 225 ГК України, враховуючи при цьому, що гроші є особливим видом майна. Зазначені негативні наслідки перебувають у безпосередньому причинному зв`язку з наведеною неправомірною поведінкою відповідача щодо нарахування та справляння канального збору з позивача, що відповідає передбаченим законом підставам стягнення збитків. Колегія суддів перевіривши розрахунки збитків по сплаті канального збору, погоджується з судом першої інстанції та вважає, що фактично сплачена позивачем сума канального збору, а відповідно збитків позивача, за спірний період з червня 2016 по 12.08.2019 становить 28 772 376,79 грн. Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача. Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції. Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2019р. у справі № 910/7127/19 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає. Крім того, до закінчення судових дебатів у справі третьою особою подано заяву про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом апеляційної скарги, в якій просить стягнути з позивача судові витрати в розмірі 38,48 грн. Також, позивачем до закінчення судових дебатів у справі подано заяву про розподіл судових витрат. 24.02.2020р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про залучення доказів щодо понесених судових витрат, в якому просить стягнути з відповідача суму в розмірі 98 433,31 грн. Частиною 8 статті 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Розглянувши заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів встановила наступне. Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Як вбачається з заяви, представником третьої особи під час розгляду справи в апеляційній інстанції були заявлені судові витрати понесені у зв`язку з розглядом апеляційної скарги. Відповідно до змісту ст. 126 ГПК до суду третьою особою було надано: - розрахунок загальної суми витрат, які третя особа понесла у зв`язку з переглядом оскаржуваного рішення. Позивачем також надано на підтвердження витрат на професійну правничу: - копія Договору № АСК/-30/1104-494 від 26.02.2018р. між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Ілляшев та Партнери» про надання правової допомоги; - копія рахунку № 26980 від 20.02.2020р. наданих послуг; - копія акту № 21 від 20.02.2020р. здачі-приймання виконаних робіт. Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

5. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Враховуючи наведені вимоги закону та наявні докази в матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку, що сума судових витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 98 433,31 грн. підлягають задоволенню. Колегія суддів дійшла висновку, що сума судових витрат в розмірі 38,48 грн. третьої особи не підлягають задоволенню., оскільки третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, є на стороні відповідача, а в задоволенні апеляційної скарг відповідача відмовлено. Керуючись ст. ст. 129, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 03.12.2019 р. у справі № 910/7127/19 - без змін.

2. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ".

3. Задовольнити заяву Приватного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" про компенсацію судових витрат.

4. Стягнути з ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" (01135, м.Київ, ПРОСПЕКТ ПЕРЕМОГИ, будинок 14; ідентифікаційний код 38727770) на користь ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "СУДНОПЛАВНА КОМПАНІЯ "УКРРІЧФЛОТ" (04071, м Київ, ВУЛИЦЯ ЕЛЕКТРИКІВ, будинок 8; ідентифікаційний код 00017733) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 98 433,31 коп.

5. Матеріали справи № 910/7127/19 повернути до Господарського суду м. Києва.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови підписано 04.03.2020 у зв`язку з перебуванням судді Зубець Л.П. у відпустці. Головуючий суддя А.І. Мартюк Судді Л.П. Зубець Н.Ф. Калатай