Постанова 4857 № 500/2036/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2020 рокуЛьвівСправа № 500/2036/19 пров. № 857/12794/19 Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі: головуючого судді Ніколіна В.В. суддів Гінди О.М., Старунського Д.М. за участі секретаря судового засідання Михальської М.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року (суддя Шульгач М.П., м. Тернопіль, повний текст судового рішення складено 21 жовтня 2019 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Тернопільської районної державної адміністрації, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИЛА: ОСОБА_1 у вересні 2019 року звернувся до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Тернопільської районної державної адміністрації, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, у якому просив: зобов`язати УСЗН Тернопільської РДА видати посвідчення інваліда війни 2-ї групи; зобов`язати УМВСУ в Тернопільській області нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу гарантовану статтею 23 Закону України «Про міліцію» (далі - Закон №565-ХІІ); зобов`язати ГУПФУ в Тернопільській області провести перерахунок пенсійного забезпечення як інваліду війни. Позовні вимоги мотивовані тим, що при проходженні служби в органах внутрішніх справ внаслідок загального захворювання йому було встановлено другу групу інвалідності, пов`язану з проходженням служби в органах внутрішніх справ, що підтверджено довідкою МСЕК терміном на один рік від 13.07.2004, проте не видано посвідчення інваліда прирівняного до інваліда війни та не нараховані відповідні одноразові виплати та грошове забезпечення у відповідності до вимог законодавства. Надалі, 27.12.2018 йому встановлено повторно другу групу інвалідності, але вже довічно і без зазначення, що дане захворювання пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, тим самим суттєво зменшуючи передбачені законодавством грошові виплати та компенсації, гарантовані статтею 23 Закону №565-ХП, хоча у довідці до акту огляду медик - соціальної експертної комісії зазначено, що інвалідність пов`язана з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року у справі №500/2036/19 в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на обставини, викладені в позовній заяві, яким суд першої інстанції не надав належної правової оцінки. Крім того, зазначає, що Управління соціального захисту населення Тернопільської районної державної адміністрації фактично визнало право позивача на отримання статусу інваліда війни, однак суд першої інстанції цього до уваги не взяв. Вказує, що суд першої інстанції прийшов до невідповідного висновку щодо порушення прав позивача в майбутньому, та відсутності його звернень до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, оскільки в матеріалах справи є відповіді вказаних відповідачів. Крім того, при оцінці доказів і вирішенні спору суд не дав оцінки довідці до акту огляду комісії медико-соціальної експертизи, в якій зазначено, що інвалідність пов`язана з проходженням служби в органах внутрішніх справ і яку визнали відповідачі. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом встановлено, що листом УМВСУ в Тернопільській області від 29.03.2019 №129 повідомлено ОСОБА_1 про те, що статус інваліда війни встановлюється органами праці та соціального захисту населення на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності та причинного зв`язку. Роз`яснено, що для отримання «Посвідчення інваліда війни» йому необхідно звернутися до Управління праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації місця проживання. Згідно відповіді ГУПФУ в Тернопільській області від 02.04.2019 №290/К-11 повідомлено ОСОБА_1 , що йому з 04.04.2004 призначено пенсію згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», перерахунок якої проведено з 01.01.2018 на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсії особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». Згідно відповіді УСЗН Тернопільської РДА від 12.04.2019 №К-42/060/М-03 на звернення ОСОБА_1 від 09.04.2019 №К-43/061/020 щодо отримання посвідчення інваліда війни, повідомлено позивачу, що відповідно до поданих ним довідок медико-соціальної експертної комісії встановлено: згідно довідки №097739 дата огляду 13.07.2004, встановлена ІІ група інвалідності та причина захворювання - пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ строком до 01.08.2005; згідно довідки №1074532 дата огляду 18.12.2018, встановлена ІІ група інвалідності довічно та причина інвалідності - загальне захворювання. Із врахуванням такого управління зазначило, що немає законних підстав для видачі ОСОБА_1 посвідчення інваліда війни. Крім того, УСЗН Тернопільської РДА листом від 28.05.2019 №01-15/1111/ направило ОСОБА_1 копію роз`яснення Департаменту соціального захисту населення Тернопільської обласної державної адміністрації щодо встановлення статусу «Особи з інвалідністю внаслідок війни» та видачі відповідного посвідчення. Вважаючи такі дії відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 , не звертався до УМВСУ в Тернопільській області із заявою про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до статті 23 Закону №565-ХІІ, а також не подавав документів ГУПФУ в Тернопільській області для перерахування пенсії за категорією інвалідності ІІ групи. Тим самим суд вважав, що права позивача відповідачами 2 та 3 не порушувались, а позовні вимоги, звернені до них, є передчасними. Щодо позовних вимог до Управління соціального захисту населення Тернопільської районної державної адміністрації, то суд виходив з того, що надані позивачем виписки з медичних установ дають можливість встановити, що характер набутих позивачем захворювань пов`язаний з проходженням служби, а не у зв`язку з отримання травм, каліцтва тощо під час виконання службових обов`язків, а отже суд вважав, що відповідач-3 правомірно та відповідно до чинного законодавства відмовив позивачу у видачі посвідчення інваліда війни 2-ї групи. Проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правильне застосування норм матеріального та процесуального права та повне з`ясування обставин справи судом першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Предметом даного спору є підстави видачі позивачу посвідчення інваліда війни ІІ групи, право позивача на нарахування та виплату одноразової грошової допомоги, гарантованої статтею 23 Закону №565-ХІІ, а також право на проведення перерахунку пенсійного забезпечення як інваліду війни. Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі Закон № 3551-XII) визначає правовий статус ветеранів війни та осіб, на яких поширюється чинність цього закону, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 7 Закону №3551-XII(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа, зокрема осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами. Частиною 1 статті 18 вказаного Закону№3551-XII визначено, що ветеранам війни вручаються посвідчення та нагрудні знаки. Порядок виготовлення та видачі посвідчень і знаків встановлюється Кабінетом Міністрів України та міжнародними договорами, в яких бере участь Україна. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 «Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни» відповідно до статті 18 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» затверджено Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни (далі Порядок №302). Пункт 2 Порядку №302 встановлює, що посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації. За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №302 особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» та нагрудний знак «Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни». Згідно абзацу 2 пункту 7 Порядку №302 «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім`ї загиблого» видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина. Як вказує пункт 10 Порядку №302 «посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення. Системний аналіз наведених норм свідчить, що до інвалідів війни у розумінні пункту 2 частини другої статті 7 Закону належать, зокрема інваліди з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ України, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, причинний зв`язок яких пов`язаний з виконанням службових обов`язків,ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами. При цьому, порядок виготовлення та видачі посвідчень і знаків особам з інвалідністю внаслідок війни встановлений Порядком №302, згідно якого «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» видається структурним підрозділом з питань соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. У відповідності до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Досліджуючи позовні вимоги про зобов`язання УСЗН Тернопільської РДА видати посвідчення інваліда війни 2-ї групи, колегія суддів враховує, що згідно відповіді УСЗН Тернопільської РДА від 12.04.2019 за №К-42/060/М-03 на звернення ОСОБА_1 від 09.04.2019 № К-43/061/020 щодо отримання посвідчення інваліда війни, за змістом якої позивачу повідомлено, що відповідно до поданих ним довідок медико-соціальної експертної комісії, а саме: довідки №097739 з датою огляду 13.07.2004 встановлена ІІ група інвалідності та причина захворювання - пов`язане з проходженням служби в органах ВС строком до 01.08.2005; довідки №1074532 з датою огляду 18.12.2018, якою встановлена ІІ група інвалідності довічно із зазначенням причини інвалідності - загальне захворювання, в УСЗН Тернопільської РДА не виникало обов`язку щодо видачі посвідчення інваліда війни. Із листа УСЗН Тернопільської РДА від 28.05.2019 за №01-15/1111/ видно, що ОСОБА_1 направлено копію роз`яснення Департаменту соціального захисту населення Тернопільської обласної державної адміністрації щодо встановлення статусу «Особи з інвалідністю внаслідок війни» та видачі відповідного посвідчення. Як встановлено судом, лише до позовної заяви ОСОБА_1 було додано копію довідки серії 12 ААБ №475540 до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, виданої ОСОБА_1 із зазначенням дати огляду 13.05.2019 та встановленням II групи інвалідності довічно. Причину інвалідності вказано захворювання пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що звернена до органу соціального захисту заява ОСОБА_1 від 12.04.2019 №К-42/060/М-03 не породжувала у відповідача-1 обов`язку видавати позивачу посвідчення інваліда війни 2-ї групи, оскільки на час такого звернення довідка серії 12 ААБ № 475540 до акта огляду медико-соціальною експертною комісією з датою огляду 13.05.2019 ще не існувала. Доказів подання вказаної довідки до органу соціального захисту населення із заявою про отримання посвідчення інваліда війни позивач суду не надав, тим самим не довів обставин, на яких ґрунтується вимога щодо видачі посвідчення інваліда війни. Враховуючи встановлене, позовна вимога про зобов`язання УСЗН Тернопільської РДА видати посвідчення інваліда війни ІІ групи є безпідставною. Досліджуючи позовні вимоги про зобов`язання УМВСУ в Тернопільській області нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу, гарантовану статтею 23 Закону України №565-ХІІ, колегія суддів враховує таке. Встановлено, що згідно відповіді УМВСУ в Тернопільській області від 29.03.2019 №129 ОСОБА_1 повідомлено, що статус інваліда війни встановлюється органами праці та соціального захисту населення на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності та причинного зв`язку. Роз`яснено, що для отримання «Посвідчення інваліда війни» йому необхідно звернутися до Управління праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації місця проживання. За змістом вказаного листа неможливо встановити, що позивач просить відповідача-2 виплатити одноразову грошову допомогу, гарантовану статтею 23 Закону №565-ХІІ. Доказів того, що позивач звертався до УМВСУ в Тернопільській області і заявою та пакетом необхідних документів, судом не здобуто. Окрім того, Закон №565-XII на час звернення позивача до відповідача-2 втратив чинність на підставі Закону України «Про Національну поліцію», що не дає підстав покликатись на його норми. З урахуванням того, що позивач не довів обставин щодо звернення до відповідача-2 із заявою про випалу одноразової грошової допомоги, його вимога, звернена до УМВСУ в Тернопільській області про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги, гарантованої статтею 23 Закону №565-ХІІ, також є безпідставною. Досліджуючи позовні вимоги щодо зобов`язання ГУПФУ в Тернопільській області провести перерахунок пенсійного забезпечення як інваліду війни, колегія суддів враховує, що за змістом відповіді ГУПФУ в Тернопільській області від 02.04.2019 №290/К-11 ОСОБА_1 повідомлено, що йому з 04.04.2004 призначено пенсію згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», перерахунок якої проведено з 01.01.2018 на підставі постанови КМУ від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсії особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». У відзиві на позову заяву відповідач-3 зазначив, що позивач до органів Пенсійного фонду про перерахування раніше призначеної пенсії як особі з інвалідністю внаслідок війни не звертався, документів про надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни не подавав. Доказів зворотного позивач суду не надав. Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів приходить до переконання, що ГУПФУ в Тернопільській області права позивача щодо перерахування його пенсійного забезпечення як інваліду війни не порушені, а відтак в пенсійного органу не виникало обов`язку для такого перерахунку пенсії, що свідчить про безпідставність позовних вимог до відповідача-3. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Частиною 1 статті 5 КАС України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Із наведених положень вбачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Зобов`язанню суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії повинно передувати визнання його дій чи бездіяльності протиправною. Разом з тим, визнання протиправним рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та зобов`язання такого суб`єкта вчинити певні дії можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням, його дією чи бездіяльністю. Частиною другою статті 6 КАС України унормовано, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. У справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що «правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави розраховувати на певний стан речей. З урахуванням зазначеного, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено та не надано жодних доказів порушення відповідачами його прав чи інтересів у видачі посвідчення інваліда війни ІІ групи, щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги, гарантованої статтею 23 Закону №565-ХІІ та на проведення перерахунку пенсійного забезпечення як інваліду війни, а отже суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Оцінюючи наведені апелянтом доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені в позовній заяві та апеляційній скарзі, були перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. При цьому Судом не приймається до уваги копія довідки серії 12 ААБ №475540 до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, видана на ім`я ОСОБА_1 із зазначенням дати огляду - 13.05.2019, встановленням II групи інвалідності довічно та вказанням причини - захворювання пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, оскільки позивач не надав доказів подання її до Управління соціального захисту населення Тернопільської РДА. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Судом апеляційної інстанції також враховується, що згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного колегія суддів погоджуючись з висновками суду першої інстанції та вважає, що суд першої інстанції дійшов правильних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і вірно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Керуючись частиною третьою статті 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда Д. М. Старунський Повне судове рішення складено 05 березня 2020 року.