Постанова 4876 № 908/323/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26.02.2020 року м.Дніпро Справа № 908/323/19 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач), суддів: Дарміна М.О., Березкіної О.В. при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г. Представники сторін: від позивача: Михайлик Л.Г. адвокат, довіреність № 14 від 08.01.2020 р.; від відповідача: Садова О.П. адвокат, ордер серія АА №106440 від 17.01.2020 р.; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Широке" Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України на рішення Господарського суду Запорізької області від 21.10.2019, ухвалене колегією суддів у складі: головуючого судді Проскурякова К.В., суддів Азізбекян Т.А., Топчій О.А. (м. Запоріжжя) повний текст якого складений 04.11.2019, у справі №908/323/19 за позовом Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", м. Київ до Державного підприємства "Дослідне господарство "Широке" Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України, Запорізька обл., Веселівський район, с. Широке про стягнення заборгованості за договором №ДНП0017П-Ф поставки зерна майбутнього врожаю від 24.11.2017 в сумі 18 698 878, 32 грн. ВСТАНОВИВ: Публічне акціонерне товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - Позивач, Покупець) звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Державного підприємства "Дослідне господарство "Широке" Донецької Державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України (далі Відповідач, Продавець) про стягнення заборгованості за договором №ДНП0017П-Ф поставки зерна майбутнього врожаю від 24.11.2017 в сумі 18 698 878, 32 грн. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Відповідачем своїх зобов`язань у повному обсязі щодо поставки товару, обумовленого умовами Договору та додатками до нього, через що Позивач просив суд стягнути з Відповідача: - 9 000 000,00 грн. основного боргу; - 1 451 296,41 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами на підставі п. 5.4. Договору, із розрахунку 30% річних за період від дня одержання першої частини попередньої оплати від Покупця до дня її повернення; - 2 250 000,00 грн. штрафу на підставі п. 5.4. Договору із розрахунку 25% від загальної суми попередньої оплати; - 1 497 581,91 грн. пені на підставі п. 6.3. Договору із розрахунку 0,3 % від суми непоставленого товару за кожен день прострочення зобов`язання; - 4 500 000,00 грн. штрафу на підставі п. 6.3. договору із розрахунку 50% від загальної суми попередньої оплати. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.10.2019 у справі №908/323/19 позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Державного підприємства "Дослідне господарство "Широке" Донецької Державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України на користь Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" 9 000 000 грн. 00 коп. основного боргу, 1 451 296 грн. 41 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами на підставі п. 5.4. договору № ДНП0017П-Ф від 24.11.2017, 2 250 000 грн.. 00 коп. штрафу на підставі п. 5.4. договору № ДНП0017П-Ф від 24.11.2017, 1 497 581 грн. 91 коп. пені на підставі п. 5.4. договору № ДНП0017П-Ф від 24.11.2017, 4 500 000 грн. 00 коп. штрафу на підставі п. 6.3. договору № ДНП0017П-Ф від 24.11.2017 та 280 483 грн. 17 коп. судового збору. Не погодившись із зазначеним рішенням суду в частині стягнення 14 922 827,92 грн, з яких: 8 453 311,09 грн основної заборгованості, 4 500 000,00 грн штрафу, нарахованого на підставі п.6.3 Договору, 2 250 000,00 грн штрафу, нарахованого на підставі п.5.4 Договору, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся відповідач Державне підприємство "Дослідне господарство "Широке" Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, незастосування до спірних відносин норм частин 2, 5 ст. 672 ЦК України, ч.1 ст.670 ЦК України, невірне застосування до правовідносин сторін ст. 610 ЦК України, ст.61 Конституції України в частині стягнення одного виду відповідальності штрафу за одне і теж порушення не поставку товару у строк, незастосування судом частини 3 ст.551 ЦК України та ст. 233 Господарського кодексу України, просить рішення суду від 21.10.2019 скасувати в частині стягнення 14 922 827,92 грн, ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити. При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції без будь-якої аргументації не застосував ст.672 ЦК України та не взяв до уваги визнаний двома сторонами факт поставки товару Відповідачем Позивачеві на підставі Договору на суму 8 453 311,09 грн. Як наслідок, судом першої інстанції неправомірно зобов`язано Відповідача повернути Позивачу суму отриманого авансу в розмірі 9 000 000,00 грн. Такий підхід суду призводить до незаконного збагачення Позивача, оскільки Позивач фактично отримав товар на 8 453 311,09 грн. та може повернути собі на підставі Рішення суму коштів, сплачену за такий товар. Тому Позивач помилково розраховує штрафні санкції від 9 000 000,00 грн., а не від реально існуючої (незакритої поставкою) суми авансу - 546 688,91 грн. Зазначає, що жодна норма законодавства не дозволяє покупцеві одночасно і зберегти в себе отриманий товар, і вимагати повернення оплати, оскільки така ситуація була б порушенням справедливого балансу інтересів сторін. Натомість, суд першої інстанції не зважив на факт згоди Позивача отримати товар в поставленій йому меншій кількості та в умовах, коли Позивач не відмовився від поставленого йому товару, зобов`язав Відповідача повернути вартість такого переданого товару. Вважає, що підставами для застосування відповідальності, передбаченої п.5.4 Договору, є саме повне невиконання Договору. В той же час в ситуації, коли товар частково був поставлений і прийнятий Позивачем в погоджений строк, тобто мало місце неналежне виконання зобов`язання, застосування відповідальності у вигляді сплати штрафу у розмірі 25% від суми отриманої попередньої оплати та 30% річних процентів за користування чужими грошовими коштами за невиконання Договору є безпідставним. В порушення загальноприйнятого та закріпленого у Конституції принципу, суд двічі притягнув відповідача до юридичної відповідальності одного виду (штрафу) за одне й те саме правопорушення (не поставку товару в строк). Звертає увагу суду, що розмір пені Позивач та суд розраховували без врахування, що сторони шляхом підписання додаткових угод та прийняття Позивачем товару погодили іншу кількість та асортимент товару. Вважає, що суд безпідставно не зменшив розмір нарахованої неустойки. Позивач, Акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення залишити без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення. Зазначає, що безпідставним є твердження апелянта щодо поставки зерна на загальну суму 8 453 311,09, адже Постачальник виконав свої зобов`язання на суму 4 874 430,00 (1 624,81 тон х 3 000,00 грн), що підтверджується актами прийому-передачі зерна. Постачальник не виконав свої зобов`язання за Договором, а тому суд першої інстанції правомірно застосував до вказаних правовідносин п.5.4 Договору, який передбачає обов`язок Постачальника повернути Покупцю суму передоплати. При цьому безпідставним є доводи апелянта про те, що підставами для застосування п.5.4 Договору є повне невиконання Договору. Вважає, безпідставними твердження Відповідача про застосування однієї і тієї ж відповідальності за одне і теж порушення, оскільки у межах одного виду відповідальності може застосовуватись різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17). Погоджується із правомірністю не застосування господарським судом ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, оскільки у разі неможливості оплати Відповідачем заборгованості перед ПАТ "ДПЗКУ", останній не зможе належним чином виконати свої зобов`язання перед Експортно-імпортним банком Китаю щодо повернення кредитних коштів та сплати відповідних відсотків, що призведе до невиконання Позивачем українсько-китайських домовленостей. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.12.2019 (головуючий суддя Іванов О.Г.) апеляційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Широке" Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України залишено без руху з підстав відсутності доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.12.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Дослідне господарство "Широке" Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України на рішення Господарського суду Запорізької області від 21.10.2019 у справі №908/323/19; розгляд справи призначено у судовому засіданні на 03.02.2020. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.02.2020 розгляд справи відкладено на 26.02.2020. В судовому засіданні 26.02.2020 Центральним апеляційним господарським судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи. 24.11.2017 між Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (відповідно до наказу Міністерства агарної політики та продовольства України від 29.08.2019 № 502 "Про деякі питання діяльності ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" змінено тип публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" з публічного на приватне та перейменовано його у Акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", код ЄДРПОУ 37243279) (далі - покупець) та Державним підприємством "Дослідне господарство "Широке" Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії агарних наук України (далі - постачальник) укладено договір № ДНП0017П-Ф поставки зерна майбутнього врожаю (далі договір з усіма змінами, додатками та доповненнями), відповідно до п.п. 1.1., 1.2., 1.2.1. якого в порядку та на умовах договору постачальник у визначений сторонами строк поставляє покупцю наступну зернову культуру українського походження (далі - товар): найменування товару зерно пшениці 3 класу; одиниця виміру товару метрична тонна; кількість товару 3 000,000 грн. (три тисячі), а покупець зобов`язується прийняти товар (поставлений насипом) та оплатити його (т. 1 а.с. 16-27). Термін поставки товару по 01.10.2018 року включно (в редакції додаткової угоди № 6 до договору від 11.09.2018). Поставка відповідної партії товару вважається здійсненою в момент підписання між покупцем та постачальником акту приймання-передачі відповідної партії товару на умовах поставки, передбачених договором. Пунктом 1.3. договору визначено умови поставки: EXW Товариство з додатковою відповідальністю "Веселівський елеватор". Фактична адреса: 72202, смт. Веселе, вул. Чапаєва, 1, Веселівський район, Запорізька область; СРТ Миколаївський портовий елеватор філія ПАТ ДПЗКУ. Фактична адреса: 54042, м. Миколаїв, вул. 1 Слобідська, 122, корпус 1М, Миколаївська область; СРТ Одеський зерновий термінал філія ПАТ ДПЗКУ. Фактична адреса: 65003, м. Одеса, вул. Хлібна Гавань, 4, Одеська область (згідно ІНКОТЕРМС 2010), якщо інший зерновий склад (зерносховище) не вказаний у листі покупця, що направлений на адресу для листування постачальника, який є невід`ємною частиною договору. Продавець зобов`язаний не пізніше ніж за 7 календарних днів, офіційним листом повідомити покупця про заплановану дату збору врожаю. Відповідно до п. 2.4. договору, остаточний розрахунок з постачальником проводиться покупцем на підставі наявності в останнього таких документів (належним чином оформлених): складські документи на товар, виписані покупцю (за наявності відповідних умов поставки); акт (акти) приймання-передачі всього обсягу товару, що підписаний (-і) покупцем та постачальником; всі видаткові накладні на товар. Розділом 3 договору врегульовано питання ціни товару. Попередня оплата за товар здійснюється, за умови прийняття страховою компанією майбутнього врожаю на страхування згідно Договору добровільного страхування, із розрахунку ціни одиниці виміру товару (станом на момент укладання договору), яка складає 2 500,00 грн. за одиницю виміру товару без ПДВ (п. 3.1. договору). Відповідно до п. 3.1.1. договору, сума попередньої оплати за товар становить 9 000 000,00 грн. (дев`ять мільйонів), в т.ч. ПДВ. Порядок розрахунків врегульовано розділом 4 договору. Покупець протягом 15 календарних днів з моменту набрання чинності договором, зобов`язується перерахувати кошти (попередня оплата товару), передбачені п. 3.1.1. договору на поточний рахунок постачальника (на підставі рахунка-фактури останнього), за вирахуванням грошової суми, передбаченої у п. 4.2. договору (п. 4.1. договору). Покупець утримує грошові кошти із коштів, які належать до виплати постачальнику у відповідності до п. 4.1. договору, у розмірі, зазначеному в договорі добровільного страхування посівів сільськогосподарських культур (далі договір добровільного страхування) та в договорі комплексного страхування майбутнього врожаю сільськогосподарських культур (далі договір комплексного страхування) і сплачує їх як страхові платежі на підставі виставлених рахунків фактур (п. 4.2. договору). Остаточний розрахунок за поставлений покупцю товар, здійснюється покупцем (на підставі рахунка-фактури постачальника) протягом 10 робочих днів з моменту отримання покупцем усіх документів (належним чином оформлених), передбачених у п.п. 2.3., 2.4. договору, із розрахунку ціни за одиницю виміру товару з ПДВ (грн.), що визначена на підставі п. 3.2. договору (п. 4.3. договору). Відповідно до п. 5.4. договору у разі невиконання постачальником своїх зобов`язань, або за наявності очевидних підстав вважати, що останній не виконає своїх зобов`язань у встановлений термін або виконає їх неналежним чином (у т.ч. з підстав, у настанні яких відсутня вина постачальника, розірвання та/або припинення договору тощо), або у разі отримання покупцем інформації, що постачальник не вживає/неналежним чином вживає заходів щодо оформлення страхового випадку у відповідності до умов договору добровільного страхування та/або договору комплексного страхування, передбачених п. 5.6. договору, або постачальником змінено без погодження з покупцем вигодонабувача у договорі добровільного страхування та/або договорі комплексного страхування, передбачених п. 5.6. договору, або у випадку, якщо інформація, яка надається для укладання/виконання цього договору виявиться/стане також, що не відповідає дійсності, покупець має право зупинити виконання своїх зобов`язань, відмовитись від їх виконання частково або в повному обсязі, при цьому постачальник зобов`язаний повернути покупцю (на підставі письмової вимоги) всі кошти перераховані на користь постачальника на виконання умов цього договору, у т.ч. суму грошових коштів, що визначені згідно п. 4.2. договору (попередня оплата) та проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 30 % річних за період з дня одержання першої частини попередньої оплати від покупця до дня її повернення останньому та штраф у розмірі 25 % загальної суми отриманої попередньої оплати. Сторони погодили, що достатнім доказом наявності обставин, що визначені попереднім реченням, є лист - вимога покупця. З метою можливості оперативного застосування прав, що визначені цим пунктом, покупець має право у будь-який час здійснювати огляд полів, на яких вирощується товар та приміщень/земельних ділянок, у/на яких знаходиться товар, а також отримувати/ збирати/зберігати /обробляти/використовувати/ поширювати (у будь-який спосіб) інформацію, що стосується діяльності/бездіяльності постачальника та/або будь-яких посадових осіб постачальника. Відповідно до п. 5.6. договору постачальник зобов`язаний укласти зі страховою компанією договір добровільного страхування та договір комплексного страхування, умовами яких буде передбачено, що вигодонабувачем за таким договором є покупець. Покупець сплачує за постачальника страхові платежі за договором добровільного страхування та договором комплексного страхування (у порядку, що передбачений договором добровільного страхування та договором комплексного страхування), на умовах, в порядку, та у розмірі, передбаченому згідно п. 4.2. договору. Строк дії договору: з дати набуття чинності у відповідності до п. 8.2. договору по 01.10.2018 (в редакції додаткової угоди № 6 до договорі від 11.09.2018) (т. 1 а.с. 30). Пунктом 8.7. договору сторони підтвердили, що штрафні санкції, передбачені цим договором, є прийнятними для обох осіб. 23.11.2017 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ПЗУ Україна" та Державним підприємством "Дослідне господарство "Широке" Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії агарних наук України укладено договір № 220.994131292.0086 добровільного страхування посівів сільськогосподарських культур, відповідно до якого загальна страхова сума 8 636 000,00 грн., найменування сільськогосподарської культури озима пшениця. Загальний страховий платіж 405 892,00 грн. (т. 1 а.с. 31-40). Також, 23.11.2017 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ПЗУ Україна" та Державним підприємством "Дослідне господарство "Широке" Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії агарних наук України укладено договір комплексного страхування посівів майбутнього врожаю сільськогосподарських культур № 220.994131302.0086 (т. 1 а.с. 41-52). Відповідачем виставлено позивачу рахунок-фактуру № 192 від 24.11.2017 на суму 9 000 000,00 грн., який сплачено Позивачем (т. 1 а.с. 69). На виконання умов договору № ДНП0017П-Ф від 24.11.2017, Позивачем було перераховано відповідачу наступні грошові кошти: 8 161 340,77 грн. (меморіальний ордер № 1571508 від 29.11.2017) у якості передоплати за пшеницю за договором (т. 1 а.с. 68). На виконання договорів страхування позивачем було сплачено на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" наступні платежі: 405 892,00 грн. (меморіальний ордер № 157506 від 29.11.2017) та 432 767,23 грн. (меморіальний ордер № 1571507 від 29.11.2017) (т. 1 а.с. 67). Щодо поставки зазначеного вище товару між сторонами укладено додаткові угоди до договору, які містяться в матеріалах справи (т. 1 а.с. 106). Між сторонами було підписано Акти прийому-передачі зерна, відповідно до яких продавець переоформив, а покупець прийняв на зберігання зерно пшениці 6 класу 2018 врожаю у кількості 908,760 тонн (акт від 23.08.2018), зерно пшениці 3 класу 2018 врожаю у кількості 72,140 тонн (акт від 29.08.2018), зерно пшениці 6 класу 2018 врожаю у кількості 293,910 тонн (акт від 07.09.2018), зерно пшениці 6 класу 2018 врожаю у кількості 100,000 тонн (акт від 11.09.2018), зерно пшениці 6 класу 2018 врожаю у кількості 250,000 тонн (акт від 28.09.2018) (т. 1 а.с. 62-66). Вказане зерно пшениці прийнято на зерновий склад позивача, визначений у договорі, що підтверджується складськими квитанціями серія АЧ № 031341 № 5730 від 23.08.2018, серія АЧ № 031347№ 5736 від 29.08.2018, серія АЧ № 031362 № 5751 від 07.09.2018, серія АЧ 031364 № 5753 від 11.09.2018, серія АЧ031399 № 5788 від 28.09.2018. Всього 1 624,81 тонн зерна пшениці (т. 1 а.с. 57-61). Позивачем направлено на адресу відповідача лист вимогу № 130-2-21/7959 від 21.12.2018, відповідно до якого позивач просив відповідача повернути суму попередньої оплати у розмірі 9 000 000,00 грн., сплатити також відсотки у розмірі 1 254 625,40 грн., штраф у розмірі 2 250 000,00 грн., неустойку у розмірі 779 732,73 грн., курсову різницю у розмірі 452 467,92 грн., у зв`язку із неналежним виконанням умов договору поставки № ДНП0017П-Ф зерна майбутнього врожаю від 24.11.2017, що підтверджується накладною 010908544812 від 21.12.2018, фіскальним чеком від 21.12.2018 та описом вкладення у цінний лист від 21.12.2018 (т. 1 а.с.72-74). У листі № 664 від 29.11.2018 відповідачем визнано невиконання своїх зобов`язань за договором поставки № ДНП0017П-Ф зерна майбутнього врожаю від 24.11.2017, визнано, що обсяг непоставленого зерна пшениці складає 1 325,19 тонн (т.1. а.с.75). Предметом розгляду справи є стягнення з Державного підприємства "Дослідне господарство "Широке" Донецької Державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України на користь Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" 18 698 878, 32 грн., в т.ч. 9 000 000, 00 грн. основного боргу, 1 451 296, 41 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами на підставі п. 5.4. договору № ДНП0017П-Ф від 24.11.2017, 2 250 000,00 грн. штрафу на підставі п. 5.4. договору № ДНП0017П-Ф від 24.11.2017, 1 497 581, 91 грн. пені на підставі п. 5.4. договору № ДНП0017П-Ф від 24.11.2017, 4 500 000,00 грн. штрафу на підставі п. 6.3. договору № ДНП0017П-Ф від 24.11.2017. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, господарський суд виходив із положень ч. 2 ст. 693 ЦК України, та враховуючи, що Відповідачем не поставлено позивачу обумовлений Договором Товар в повному обсязі (обсяг непоставленого товару складає 1 375,19 тон зерна пшениці), прийшов до висновку, що Відповідач відповідно до умов п. 5.4. Договору повинен повернути всю суму передоплати за зерно пшениці у розмірі 9 000 000,00 грн. Заперечення Відповідача про фактичну поставку товару на суму 8 453 311,09 грн. судом не прийнято до уваги з посиланням на п. 2.4. Договору, відповідно до якого остаточний розрахунок з постачальником проводиться покупцем на підставі наявності в останнього, серед іншого, таких документів як акти приймання-передачі всього обсягу товару. В той же час, Відповідач недопоставив товар в обсязі 1 325,19 тон., відповідно, акти приймання-передачі всього обсягу товару не надав. Також, суд дійшов висновку про правомірність позовних вимог щодо стягнення з Відповідача відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1 451 296,41 грн.; 2 250 000,00 грн. штрафу у розмірі 25% від суми попередньої оплати згідно п.5.4. Договору; неустойки у розмірі 0,3 % від суми непоставленого товару, за кожен день прострочення зобов`язання у розмірі 1 497 581,91 грн., з тих підстав, що в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. При цьому, у резолютивній частині рішення зазначено також про стягнення ще одного штрафу у розмірі 4 500 000,00 грн. на підставі п. 6.3. договору, в той час, як у мотивувальній частині рішення про це не зазначено. Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Колегія суддів констатує, що рішення господарського суду оскаржується в частині стягнення 8 453 311,09 грн. основної заборгованості; 4 500 000,00 грн штрафу, нарахованого на підставі п.6.3 Договору; та 2 250 000,00 грн штрафу, нарахованого на підставі п. 5.4 Договору. Оскільки рішення суду в частині 1 451 296 грн. 41 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами на підставі п. 5.4. договору та 1 497 581 грн. 91 коп. пені на підставі п. 5.4. договору заявником апеляційної скарги не оскаржується, тобто не є вимогою апеляційної скарги, тому суд апеляційної інстанції законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині не перевіряє. Відповідно до вимог частини 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України). Зі змісту апеляційної скарги та відповіді на відзив вбачається, що Відповідач не погоджується також із стягненням з нього 30 % річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1 451 296,41 грн. та 1 497 581 грн. 91 коп. пені, нарахованої на підставі п. 5.4. Договору, однак не оскаржує рішення в цій частині. Відповідач вважає, що неправильний розрахунок Позивача, прийнятий судом першої інстанцій, повинен бути належним чином оцінений судом апеляційної інстанції, а прийняте рішення повинно відповідати завданням та засадам судочинства, передбаченим ст.2 ГПК України Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. У зв`язку з чим, колегія суддів не вважає за можливе на підставі частини 4 статті 269 ГПК України вийти за межі вимог апеляційної скарги, оскільки заперечення Відповідача в цій частині обґрунтовані, в першу чергу, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи (фактично Відповідач не згоден із розрахунком господарського суду), а не неправильним застосуванням норм матеріального права. Таким чином, з урахуванням меж апеляційного оскарження, колегія суддів лише частково погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволених позовних щодо стягнення основної заборгованості в сумі 9 000 000,00 грн; 4 500 000,00 грн штрафу, нарахованого на підставі п.6.3 Договору; та 2 250 000,00 грн штрафу, нарахованого на підставі п. 5.4 Договору, з наступних мотивів. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Правовідносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору поставки є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України. Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Аналогічні приписи містяться у статті 265 Господарського кодексу України відповідно до якої за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу. Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Таким чином, відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору поставки товару, є господарськими зобов`язаннями, а згідно з приписами статей 193 ГК України, 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). За статтею 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст.664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до п.1.1 Договору Відповідач зобов`язався поставити Позивачеві пшеницю 3 класу в кількості 3 тисяч тон. Згідно з п. 3.1.1 Договору сума попередньої оплати за Товар становить 9 000 000,00 грн. в т.ч. ПДВ. Позивач сплатив Відповідачеві суму попередньої оплати у вказаному розмірі. Колегія суддів зауважує, що сплачена Позивачем сума має статус саме попередньої оплати, тобто авансу, а не завдатку. Матеріалами справи підтверджено факт поставки Позивачу Товару (пшениці третього та шостого класу) Відповідачем в загальному обсязі 1 624,81 тон. За доводами Позивача, вартість такого товару становить 4 874 430,00 грн. До такого висновку Позивач прийшов шляхом множення кількості отриманого Товару (1 624,81 тон) на вартість однієї тони (3 000,00) згідно первісної редакції Договору. В той же час, наведена позиція Позивача спростовується наступними матеріалами справи. Так, відповідно до п. 3.3. Договору ціна одиниці виміру Товару (відповідної партії Товару), за якою здійснюються остаточні розрахунки, відображається в додатковій угоді, яка є невід`ємною частиною Договору. На виконання цієї умови Договору ціна поставленого товару зафіксована сторонами в додаткових угодах до Договору, а саме: - в додатковій угоді №1 від 23.08.2018 зазначено ціну за 1 тонну 4 355,45грн. без ПДВ. Всього 908,76 тон. Загальна вартість товару з ПДВ - 4 749 670,49 грн.; - в додатковій угоді №2 від 29.08.2018 зазначено ціну за 1 тонну 4 702,20грн. без ПДВ. Всього 72,140 тон. Загальна вартість товару з ПДВ - 407 060,05 грн.; - в додатковій угоді №4 від 07.09.2018 зазначено ціну за 1 тонну 4 262,65 грн. без ПДВ. Всього 293,910 тон. Загальна вартість товару з ПДВ -1 503 402,55 грн.; - в додатковій угоді №5 від 11.09.2018, зазначено ціну за 1 тонну 4 426,40 гри. без ПДВ. Всього 100,000 тон. Загальна вартість товару з ПДВ - 531 168,00 грн.; - в додатковій угоді №7 від 28.09.2018, зазначено ціну за 1 тонну 4 426,40 грн. без ПДВ. Всього 250,000 тон. Загальна вартість товару з ПДВ -1 262 010,00 грн.; а також в накладних, за якими здійснювався відпуск Товару, а саме: - накладній №95 від 23.08.2018 про передачу 908,76 тон товару на суму 749 670,76 грн.; - накладній №97 від 29.08.2018 про передачу 72,140 тон товару на суму 407 060,05 грн.; - накладній №105 від 07.09.2018 про передачу 293,910 тон товару на суму 1 503 402,55 грн.; - накладній №108 від 11.09.2018 про передачу 100,00 тон товару на суму 531 168,00 грн.; - накладній №125 від 28.09.2018 про передачу 250,00 тон товару на суму 1 262 010,00 грн. всього на загальну суму 8 453 311,09 грн. Отже, сторони своїми підписами на додаткових угодах та накладних засвідчили свою згоду з новою ціною та асортиментом Товару. Факт передання в асортименті та обсязі, погодженому в Додаткових угодах, окрім накладних також підтверджується наступними складськими квитанціями та актами прийому-передачі зерна: - складською квитанцією №5730 від 23.08.2018; - складською квитанцією №5736 від 29.08.2018; - складською квитанцією №5751 від 07.09.2018; - складською квитанцією №5753 від 11.09.2018; - складською квитанцією №5788 від 28.09.2018; - актом прийому-передачі зерна від 23.08.2018; - актом прийому-передачі зерна від 29.08.2018; - актом прийому-передачі зерна від 07.09.2018; - актом прийому-передачі зерна від 11.09.2018; - актом прийому-передачі зерна від 28.09.2018. Отже, Відповідач не поставив Позивачу пшеницю саме третього класу в необхідній Позивачеві кількості, але оскільки з Позивачем було завчасно погоджено зміну предмету Договору і Позивач був згодний прийняти товар в іншому обсязі та асортименті, Відповідач в погоджені сторонами строки поставив Позивачеві пшеницю 3 та 6 класу на загальну суму 8 453 311,09 грн. Відповідно до ч.2 ст.672 ЦК України якщо продавець передав покупцеві частину товару, асортимент якого відповідає умовам договору купівлі-продажу, і частину товару з порушенням асортименту, покупець має право на свій вибір: - прийняти частину товару, що відповідає умовам договору, і відмовитися від решти товару; - відмовитися від усього товару; - вимагати заміни частини товару, що не відповідає асортименту, товаром в асортименті, який встановлено договором; - прийняти весь товар. Позивач не заперечує факт поставки йому Відповідачем зерна на загальну суму 8 453 311,09 грн. на підставі Договору, а також не спростовує факт прийняття Позивачем без будь-яких застережень поставленого йому товару в кількості, асортименті та якості, як це зазначено у відповідних актах прийому-передачі та додаткових угодах. Згідно з ч. 5 ст.672 ЦК України якщо покупець не відмовився від товару, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, він зобов`язаний оплатити його за ціною, погодженою з продавцем. Таким чином, в силу прямої імперативної норми законодавства Позивач, який не відмовився від товару, зобов`язаний його оплатити. Ціна прийнятого Позивачем товару була погоджена сторонами, зокрема в додаткових угодах до Договору (в матеріалах справи). Виходячи з наведеного, Відповідач правомірно зарахував 8 453 311,09 грн. отриманого авансу в оплату поставленого Позивачеві товару. В своєму листі від 10.06.2018 Позивач зазначив про вимогу повернення йому суми основного боргу в розмірі 546 688,91 грн. (9 000 000,00 грн. - 8 453 311,09 грн. ). В акті звірки взаєморозрахунків за період січень 2018 по листопад 2018 року Позивач також зазначив про існування боргу в розмірі тільки 546 688,91 грн. Тобто, позиція Позивача в його позовній заяві відрізняється від реальних домовленостей сторін, що зафіксовані в цілому ряді документів, які наявні в матеріалах справи, оскільки вартість реально поставленого товару становить 8 453 311,09 грн. На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з доводами заявника апеляційної скарги, що суд першої інстанції без будь-якої аргументації не застосував положення ст.672 ЦК України та не взяв до уваги визнаний двома сторонами факт поставки товару Відповідачем Позивачеві на підставі Договору на суму 8 453 311,09 грн. у визначений Договором строк (по 01.10.2018). Таким чином, сума основного боргу становить 546 688,91 грн. (9 000 000,00 грн. - 8 453 311,09 грн. ). Доводи Позивача та висновок господарського суду, що вартість поставленого товару становить 4 874 430,00 грн., який зроблено з посиланням на п. 2.4. Договору, не відповідають обставинами справи та умовам Договору, оскільки даним пунктом Договору унормовано підстави та порядок остаточного розрахунку між сторонами, а не визначення ціни відповідної партії Товару та його загальної вартості, що регламентовано розділом 3 Договору. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 ЦК України). Як вже зазначалося вище, відповідно до п. 5.4. Договору у разі: - невиконання постачальником своїх зобов`язань, - або за наявності очевидних підстав вважати, що останній не виконає своїх зобов`язань у встановлений термін або виконає їх неналежним чином (у т.ч. з підстав, у настанні яких відсутня вина постачальника, розірвання та/або припинення договору тощо), покупець має право зупинити виконання своїх зобов`язань, відмовитись від їх виконання частково або в повному обсязі, при цьому постачальник зобов`язаний повернути покупцю (на підставі письмової вимоги) всі кошти перераховані на користь постачальника на виконання умов цього договору, у т.ч. суму грошових коштів, що визначені згідно п. 4.2. договору (попередня оплата). Колегія суддів не погоджується з висновком господарського суду про те, що Відповідач відповідно до умов п. 5.4. Договору повинен повернути всю суму передоплати за зерно пшениці у розмірі 9 000 000,00 грн., з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст.670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. Тобто, імперативна норма цивільного законодавства надає Позивачу, якщо він не згодний з кількістю поставленого йому товару, право вибору: - або відмовитися від всього товару і вимагати повернення оплати; - або вимагати передання кількості товару, якої не вистачає. Відповідно до ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. За частиною 2 вказаної статті, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Отже, статтею 693 ЦК України унормовано, що у випадку не передачі продавцем товару у встановлений строк, поверненню підлягає не вся сума попередньої оплати, а лише сума, на яку не був поставлений товар. Жодна норма законодавства не дозволяє покупцеві одночасно і зберегти в себе отриманий товар, і вимагати повернення оплати, оскільки така ситуація була б порушенням справедливого балансу інтересів сторін. Позивач не просто прийняв, а в додаткових угодах до Договору закріпив свою згоду з прийняттям товару в поставленій Відповідачем кількості. Натомість, суд першої інстанції не зважив на факт згоди Позивача отримати товар в поставленій йому меншій кількості та в умовах, коли Позивач повністю не відмовився від поставленого йому товару, безпідставно зобов`язав Відповідача повернути вартість такого переданого товару. Як встановлено матеріалами справи, Відповідач отримав від Позивача аванс в розмірі 9 000 000,00 грн. В момент здійснення належної поставки на суму 8 453 311,09 грн. в цій частині аванс був закритий, і починаючи з дати такої належної поставки в статусі авансу існувала тільки сума 546 688,91 грн. Отже, після 01.10.2018 загальна сума авансу, яка існувала у відносинах між сторонами складала 546 688,91 грн., і саме ця сума основного боргу підлягає стягненню з Відповідача. Пунктом 5.4. Договору встановлено, що покупець має право зупинити виконання своїх зобов`язань, відмовитись від їх виконання частково або в повному обсязі. В той же час, покупець не може відмовитися від виконання вже виконаних обов`язків, а саме: - вже виконаного обов`язку зі сплати попередньої оплати в сумі 9 000 000,00 грн.; - вже виконаного обов`язку із прийняття товару на суму 8 453 311,09 грн. На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з доводами заявника апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції неправомірно зобов`язано Відповідача повернути Позивачу суму отриманого авансу в розмірі 9 000 000,00 грн. Такий підхід суду призвів до незаконного збагачення Позивача, оскільки Позивач фактично отримав товар вартістю 8 453 311,09 грн. та на підставі рішення суму повернув собі сплачені за такий товар грошові кошти. У межах даної справи Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2 250 000,00 грн. штрафу у розмірі 25% від суми попередньої оплати згідно п.5.4. Договору. Відповідно до п. 5.4 Договору, постачальник зобов`язаний сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 30 % річних за період з дня одержання попередньої оплати від Покупця до дня її повернення останньому та 25% штрафу від суми попередньої оплати. Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частиною 2 ст. 551 ЦК України передбачено що в разі, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Таким чином, Господарським кодексом України передбачена відповідальність за порушення зобов`язання у вигляді штрафної санкції (неустойка, штраф, пеня). У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Право на нарахування штрафу у розмірі 25% від суми попередньої оплати сторони узгодили в п.5.4. Договору. Перевіривши наведений позивачем розрахунок суми штрафу, колегія суддів дійшла висновку про його правильність та відповідність умовам договору. Доказів сплати суми штрафу у розмірі 2 500 000,00 грн. Відповідачем суду не надано. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення штрафу у розмірі 25 % на підставі п. 5.4. договору в сумі 2 500 000,00 грн. є обґрунтованими. Колегія суддів не погоджується з доводами заявника апеляційної скарги про те, що підставами для застосування відповідальності, передбаченої п.5.4 Договору, є саме повне невиконання Договору, з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Тобто, закон дійсно чітко розділяє невиконання зобов`язання (що означає невиконання взагалі) та неналежне виконання зобов`язання (що означає виконання, але з порушенням умов договору). В той же час, відповідальність, передбачену п. 5.4. Договору, сторони погодили не лише у випадку невиконання Договору, а й у випадку наявності очевидних підстав вважати, що постачальник не виконає своїх зобов`язань у встановлений термін або виконає їх неналежним чином, тобто у випадку, в тому числі, й неналежного виконання договору (між підставами відповідальності стоїть сполучник "або"). Пунктом 6.3. договору передбачено, що у разі невиконання/неналежного виконання постачальником зобов`язань щодо поставки товару, постачальник зобов`язаний сплатити покупцю неустойку у розмірі 0,3 % від суми непоставленого товару за кожен день прострочення зобов`язання, а за порушення зобов`язання щодо поставки товару понад 15 днів, постачальник окрім неустойки, сплачує також штраф у розмірі 50 % від загальної суми отриманої попередньої оплати, що визначена п. 3.1.1. та п. 3.2.1. договору. Тобто, підставою для застосування штрафу згідно з п.6.3 Договору є невиконання Відповідачем обов`язку з поставки товару, базою нарахування штрафу є розмір попередньої оплати. При цьому, згідно з п.5.4 Договору за невиконання Відповідачем своїх зобов`язань з поставки товару також передбачено штраф в розмірі 25% від загальної суми отриманої попередньої оплати. Отже, неустойку у вигляді штрафу в розмірі відсотків від загальної суми отриманої попередньої оплати за невиконання (неналежне виконання) постачальником зобов`язань щодо поставки товару передбачено як п. 5.4., так і п. 6.3 Договору. У зв`язку з не поставкою товару у встановлений строк суд першої інстанції стягнув з Відповідача штраф як на підставі п. 6.3 Договору, так і на підставі п.5.4 Договору. В той же час, відповідно до ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Таким чином, в порушення загальноприйнятого та закріпленого у Конституції принципу суд двічі притягнув відповідача до юридичної відповідальності одного виду (штрафу) за одне й те саме правопорушення (не поставку товару в строк), через що рішення в частині стягнення 4 500 000 грн. 00 коп. штрафу на підставі п. 6.3. договору підлягає скасування. В задоволенні даних позовних вимог слід відмовити. В постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 917/194/18, на яку послався Позивач у відзиві на апеляційну скаргу, суд зробив висновок, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції України, оскільки згідно зі ст.549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст.230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватись різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17). За змістом частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. В той же час, колегія суддів не вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин правовий висновок, викладений у зазначеній вище постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 917/194/18, через відмінність предметів позовів. Так, предметом позову у справі № 917/194/18 були пеня та штраф, як різні форми неустойки. Тобто застосовувався різний набір санкцій. В той же час, у справі, що переглядається, предметом позову, серед іншого, є штраф та штраф, як одна й та сама форма неустойки за одне й те саме правопорушення. Тобто Позивач просить застосовувати один і той саме набір санкцій, що заборонено ст. 61 Конституції України, яка є нормою прямої дії. Частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов`язання, якщо розміру неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зі змісту вищезазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, тому він, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав, за яких можливе її зменшення. Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів ст.86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Таким чином, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з майнового стану сторін, які беруть участь у зобов`язанні; інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання; негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Згідно ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є, зокрема, справедливе вирішення судом спорів. Конституційний суд України наголосив, що справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначені його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (п. 4.1 рішення КСУ від 02.11.2004 № 15-рп/2004). Згідно з принципом співрозмірності (пропорційності) не можуть покладатися на юридичну особу, яка діє з метою задоволення суспільних інтересів, зобов`язання, які перевищують межі необхідності. Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми, як неустойку, спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. З огляду на те, що: - сума основної заборгованості (вартість оплаченого, але не поставленого товару) становить 546 688,91 грн.; - з Відповідача за користування чужими грошовими коштами вже стягнуто 1 451 296,41 грн., а також 1 497 581 грн. 91 коп. пені на підставі п. 5.4. договору (рішення в цій частині не оскаржується); - у Відповідача мали місце об`єктивні обставини, що призвели до порушення Договору, на які він посилався в листах до Позивача (несприятливі погодні умови), несправедливо покладати на Відповідача сплату додаткового штрафу в розмірі 2 250 000,00 грн., який більше ніж в чотири рази перевищує суму оплаченого, але не поставленого товару. Тому, на думку колегії суддів апеляційного господарського суду, ступінь виконання Відповідачем зобов`язань за договором, розмір вже нарахованих штрафних санкцій, причини несвоєчасного виконання зобов`язання, значимість підприємства Відповідача для населення та держави - містять об`єктивні відомості про винятковість даного випадку, що надає право суду для зменшення розміру нарахованого штрафу на 50% до 1 125 000,00 грн Оскільки Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що внаслідок неналежного виконання Відповідачем умов Договору він зазнав будь-яких збитків, зменшення нарахованого на 50% штрафу забезпечить дотримання судом балансу інтересів обох сторін та не призведе до порушення прав Позивача. Відповідно до п.п. 1, 3, 4 до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є не з`ясування обставин, що мають значення справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. За наведених вище обставин, які були встановлені у ході апеляційного провадження у даній справі, колегія суддів апеляційного господарського суду, проаналізувавши застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, доходить висновку, що доводи апеляційної скарги про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального права знайшли своє підтвердження. Враховуючи вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення господарського суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню. Слід прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнувши з Відповідача на користь Позивача 546 688,91 грн. основного боргу, 1 125 000,00 грн. штрафу на підставі п. 5.4. договору. В частині стягнення 4 500 000 грн. 00 коп. штрафу на підставі п. 6.3. Договору та 1 125 00 грн 00 коп. штрафу на підставі п. 5.4. Договору слід відмовити. Зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із подачею позову та апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України слід розподілити між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог у наступній пропорції: 30,73 % - з Відповідача; 69,27 % - з Позивача. У зв`язку з чим з Відповідача на користь Позивача необхідно стягнути 86 192 грн. 48 коп. грн. судового збору за подачу позовної заяви, а з Позивача на користь Відповідача 232 583,46 грн. - за подачу апеляційної скарги. Керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 282-284 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Широке" Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України, Запорізька обл., Веселівський район, с. Широке на рішення Господарського суду Запорізької області від 21.10.2019 у справі № 908/323/19 задовольнити частково. Рішення Господарського суду Запорізької області від 21.10.2019 у справі №908/323/19 скасувати в частині стягнення з Відповідача 14 922 827,92 грн., з яких 8 453 311,09 грн. суми основної заборгованості; 4 500 000 грн. 00 коп. штрафу на підставі п.6.3 Договору, 2 250 000 грн. 00 коп. штрафу на підставі п.5.4 Договору та судового збору та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з Державного підприємства "Дослідне господарство "Широке" Донецької Державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України на користь Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" 546 688,91 грн. основного боргу, 1 125 000,00 грн. штрафу на підставі п. 5.4. договору № ДНП0017П-Ф від 24.11.2017 та 86 192 грн. 48 коп. судового збору. В частині стягнення 4 500 000 грн. 00 коп. штрафу на підставі п. 6.3. договору № ДНП0017П-Ф від 24.11.2017 та 1 125 00 грн 00 коп. штрафу на підставі п. 5.4. договору № ДНП0017П-Ф від 24.11.2017 в задоволенні позовних вимог відмовити. В іншій частині рішення Господарського суду Запорізької області від 21.10.2019 у справі №908/323/19 залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", м. Київ на користь Державного підприємства "Дослідне господарство "Широке" Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України, Запорізька обл., Веселівський район, с. Широке витрати по сплаті судового збору в сумі 232 583,46 грн. за подання апеляційної скарги. Видачу відповідних наказів, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити Господарському суду Запорізької області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено та підписано 05.03.2020. Головуючий суддя О.Г. Іванов Суддя М.О. Дармін Суддя О.В. Березкіна