Постанова 4870 № 914/1762/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "02" березня 2020 р. Справа №914/1762/19 Західний апеляційний господарський суд в складі колегії головуючого судді - О.Л. Мирутенко суддів - Г.Т.Кордюк - О.С.Скрипчук розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства «НАК «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Львівської області від 25.10.2019 у справі № 914/1762/19 за позовом: Акціонерного товариства «НАК «Нафтогаз України» до відповідача: КП «Стрийтеплоенерго» про: стягнення 36 398,87 грн. В С Т А Н О В И В: Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.10.2019 у справі № 914/1762/19 (суддя Рим Т.Я.) відмовлено у задоволенні позову Акціонерного товариства «НАК «Нафтогаз України» до КП «Стрийтеплоенерго» про стягнення 36398,87 грн. заборгованості. Рішення суду мотивоване тим, що 30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення. Частиною 3 статті 7 Закону передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом. Як вбачається із матеріалів справи, позивач погасив до 30.11.2016 (до набрання чинності Законом) заборгованість за поставлений природний газ, на яку позивач нараховує пеню та 3% річних та стягнення яких є предметом позову у цій справи. Отже, на зазначену заборгованість не підлягають нарахуванню неустойка та проценти річних в силу положень частини 3 статті 7 Закону. Не погоджуючись з даним рішенням позивач Акціонерне товариство «НАК «Нафтогаз України» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. Підставами для скасування оскаржуваного рішення скаржник вважає те, що судом першої інстанції безпідставно застосовано до спірних правовідносин положення Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", оскільки матеріали справи не містять доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості і судом не зазначено, на підставі яких доказів відповідач набув статусу учасника процедури врегулювання, а саме є теплопостачальною або теплогенеруючою організацією. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.11.2019 судову справу № 914/1762/19 розподілено головуючому судді Мирутенко О.Л. та іншим суддям, а саме: Данко Л.С., Скрипчук О.С. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «НАК «Нафтогаз України» залишено без руху. 20.12.2019 скаржником було усунуто недоліки апеляційної скарги, які наведені в ухвалі суду апеляційної інстанції від 03.12.2019. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 відкрито апеляційне провадження у справі № 914/1762/19 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «НАК «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Львівської області від 25.10.2019. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 02.01.2020 у справі № 914/1762/19 призначено апеляційну скаргу до судового розгляду на 03.02.2020 в порядку письмового провадження. За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.01.2020 у справі № 914/1762/19 у зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Данко Л.С. здійснено зміну складу колегії суддів, визначено головуючого суддю Мирутенка О.Л., суддів Скрипчук О.С., Кордюк Г.Т. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 розгляд апеляційної скарги відкладено на 02.03.2020. Колегія суддів Західного апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне. Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань основним видом економічної діяльності відповідача є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря. Згідно з ліцензіями Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг № АД 041915 від 23.11.2012 (зі строком дії до 22.11.2017) (а.с. 165), № АД 041916 від 23.11.2012 (зі строком дії до 22.11.2017) (а.с. 166), № АД 041917 від 23.11.2012 (зі строком дії до 22.11.2017) (а.с. 167) відповідач здійснює: - виробництво теплової енергії (крім діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії); - транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами; - постачання теплової енергії. Листом Департаменту розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації від 23.11.2017 № 01/9-04-4092 (а.с. 168) відповідача повідомлено, що ліцензії відповідача № АД 041915 на виробництво теплової енергії (крім діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), № АД 041916 на транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, № АД 041917 на постачання теплової енергії та № АЕ № 522247 на виробництво теплової енергії на теплоелектроцентралях, ТЕС, АЕС, когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлювальних джерел енергії є діючими і безстроковими. Як вбачається із матеріалів справи, сторони у справі уклали договір купівлі-продажу природного газу від 24.12.2013 № 2246/14-БО-21 (далі договір) (а.с.18-23). За умовами пункту 1.1 цього договору продавець (позивач у справі) зобов`язується передати у власність покупцю (відповідач у справі) у 2014 році природний газ,… а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору. Згідно з пунктом 1.2 договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами. На виконання своїх зобов`язань позивач поставив відповідачу, а відповідач прийняв природного газу на загальну суму 7445954,31 грн. Відповідно до інформації, що міститься у банківських виписках (а.с.61-150), отриманий газ був оплачений відповідачем. Листом від 08.10.2014 № 01/562 відповідач просив переплати за певними договорами (в тому числі за договором від 24.12.2013) зарахувати в рахунок оплати договору № 02/07-БО (а.с.47). Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини з поставки товару на підставі укладеного Договору в силу статті 11 Цивільного кодексу України. Частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно з частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до пункту 6.1 Договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Як встановлено судом, упродовж січня-грудня 2014 року позивач поставляв, а відповідач приймав (споживав) газ. Кореспондуючий обов`язок з оплати відповідач виконував несвоєчасно. З матеріалів справи вбачається, що остання проплата відповідача була здійснена 19.02.2015. На періоди існування прострочення основного боргу упродовж лютого, листопада 2014 року - лютого 2015 року позивач нараховував відповідачеві пеню та 3% річних. При дослідженні порушення зобов`язань відповідачем суд першої інстанції підставно врахував те, що 30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі Закон), яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення. Статтею 2 Закону встановлено, що дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії. Відповідно до приписів статті 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Як правомірно встановив суд першої інстанції відповідач у спірному періоді (до 22.11.2017) та в подальшому здійснював діяльність з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії. Таким чином, відповідач є теплопостачальною та теплогенеруючою організацією. Частиною 1 статті 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, які беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії та користування зазначеним реєстром (далі Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними. Відповідно до пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016. Частиною 3 статті 7 Закону передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом. Виходячи з аналізу наведених норм, частина 3 статті 7 Закону є нормою прямої дії, її застосування не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, частиною 3 статті 7 Закону передбачено можливість уникнення боржником відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних, так і у спосіб списання цих нарахувань. Реалізація цієї норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 927/1152/16, від 22.02.2018 у справі № 922/4355/14, від 29.05.2019 у справі № 916/2279/18, від 10.06.2019 у справі № 904/4592/18, від 11.06.2019 у справі № 905/1964/18, від 09.09.2019 у справі № 922/82/19, від 02.10.2019 у справі № 910/12724/18 та інших. Як зазначено вище, відповідач погасив до 30.11.2016 (до набрання чинності Законом) заборгованість за поставлений природний газ, на яку позивач нараховує пеню та 3% річних та стягнення яких є предметом позову у цій справи. Отже, на зазначену заборгованість не підлягають нарахуванню неустойка та проценти річних в силу положень частини 3 статті 7 Закону. В контексті викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову. Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. У відповідності до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. З огляду на вищевикладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 25.10.2019 у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 277 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення. Судовий збір за перегляд рішення Господарського суду Львівської області від 25.10.2019 у даній справі в апеляційному порядку слід покласти на скаржника в порядку, передбаченому ст. 129 ГПК України. На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст. 129, 275, 276, 281, 282, 283, 284, 285 ГПК України, суд - ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «НАК «Нафтогаз України» - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 25.10.2019 у справі № 914/1762/19 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника. Головуючий-суддя О.Л. Мирутенко Судді: О.С.Скрипчук Г.Т.Кордюк