Постанова КЦС ВС № 201/8311/16-ц

Постанова Іменем України 26 лютого 2020 року м. Київ справа № 201/8311/16-ц провадження № 61-18476св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д. суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , представник позивача - ОСОБА_2 , відповідач - ОСОБА_3 , представник відповідача - адвокат Покотило Дар`я Юріївна, третя особа - Дніпропетровська міська рада, особа, яка подала апеляційну скаргу - прокуратура Дніпропетровської області, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У червні 2016 року ОСОБА_1 з вернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Дніпропетровська міська рада, про усунення перешкод у користуванні майном і визнання особи такою, що втратила право користування приміщенням. Позов мотивував тим, що 01 лютого 2016 року між ним, як підрядником, та відповідачем, як замовником, укладено договір підряду, відповідно до пункту 1.1. якого підрядник зобов`язується на свій ризик виконати роботи за завданням замовника з використанням матеріалів замовника та власного устаткування, а замовник зобов`язується надати підряднику матеріал, прийняти і оплатити виконані роботи. Зазначав, що відповідно до пунктів 1.2., 1.3. договору він повинен був виконати певні роботи (демонтаж кахелю на підлозі, заміна стяжки підлоги, утеплювання підлоги, укладка кахелю на підлозі, вивезення будівельного сміття) у прим. АДРЕСА_2 . Стверджував, що всі ремонтні роботи були виконанні ним у строки передбачені договором. Проте, під час проведення ремонтних робіт він дізнався, що ОСОБА_3 не є власником приміщень, в яких він проводив ремонт. Вказані приміщення нікому не належать, а відповідач користується ними з 2005 року. Вважав, що оскільки ОСОБА_3 не має зареєстрованого права власності на вказані приміщення, отже, правові підстави вимагати від нього вивезення майна зі спірних приміщень відсутні. Посилався на те, що в приміщеннях проведені ремонтні роботи зі зміни підлогового покриття та в них зберігається його майно, отже, він має право на користування цими приміщеннями, оскільки це не порушує прав та інтересів інших осіб. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд усунення перешкод в користуванні майном шляхом визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування вказаними приміщеннями. У червні 2016 року ОСОБА_3 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 , третя особа - Дніпропетровська міська рада, про визнання права власності і зобов`язання вчинити певні дії. Зустрічний позов мотивовано тим, що у липні 2005 року вона дійшла згоди з комунальним житлово-експлуатаційним підприємством, що обслуговує будинок АДРЕСА_2 про проведення ремонтних робіт та підтримання у нормальному стані в підвальному приміщенні АДРЕСА_2, та натомість зможе вільно користуватися ними у разі, якщо це не буде порушувати прав та законних інтересів мешканців будинку. Зазначала, що 22 березня 2010 року вона уклала договір підряду з Товариством з обмеженою відповідальністю «Буд-Центр», відповідно до умов якого останній провів за рахунок замовника ремонтні роботи з шпаклювання, штукатурки та фарбування стін у приміщеннях. Звертала увагу на те, що 24 квітня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВКФ «ГОР» та нею було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, згідно з яким вона набула право власності на сусідні приміщення. Вважала, що у 2005 році добросовісно заволоділа чужими приміщеннями і продовжує відкрито, безперервно володіти ними понад 11 років, підтримує приміщення в належному стані, сплачує комунальні послуги з утримання будинку, за теплову енергію, послуги зв`язку, електроенергію, отже, має право набути право власності на спірні приміщення за набувальною давністю. Ураховуючи наведене, ОСОБА_3 просила суд визнати за нею право власності на нерухоме майно, а саме: поз. № 22, площею 18.9 кв. м та поз. № 23, площею 24.4 кв. м, розташовані у приміщенні № XVII, що знаходиться у підвалі буд. АДРЕСА_2 ) за набувальною давністю та зобов`язати органи юстиції, органи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державних реєстраторів прав на нерухоме майно та/або нотаріусів зареєструвати за нею право власності на зазначене нерухоме майно. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 червня 2016 року об`єднано в одне провадження позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Дніпропетровська міська рада, про усунення перешкод в користуванні майно та зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - Дніпропетровська міська рада, про визнання права власності. Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2016 року у складі судді Антонюка О. А. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на нерухоме майно, а саме: поз. № 22 площею 18.9 кв. м та поз. № 23 площею 24.4 кв. м, що розташовані у приміщенні № ХVII, що знаходиться у підвалі будинку АДРЕСА_2 ) за набувальною давністю. Зобов`язано органи юстиції, органи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державних реєстраторів прав на нерухоме майно та/або нотаріусів зареєструвати право власності ОСОБА_3 на нерухоме майно, а саме: поз. № 22 площею 18.9 кв. м та поз. № 23 площею 24.4 кв. м, що розташовані у приміщенні № ХVII, що знаходиться у підвалі будинку АДРЕСА_2 . Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що право власності на спірні приміщення ні за ким не зареєстроване, ОСОБА_3 у 2005 році добросовісно заволоділа приміщеннями і продовжує відкрито, безперервно володіти ними понад 11 років, вона несе тягар утримання приміщень в належному стані, тому є підстави для визнання за нею права власності за набувальною давністю. Разом із тим ОСОБА_1 не спростував наведених обставин. Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В., апеляційну скаргу Прокуратури Дніпропетровської області задоволено. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2016 року скасовано в частині задоволення зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 про визнання права власності за набувальною давністю на нерухоме майно, а саме: поз. № 22 площею 18.9 кв. м та поз. № 23 площею 24,4 кв. м, що розташовані у приміщенні № XVII, що знаходиться у підвалі будинку АДРЕСА_2 та зобов`язання органів юстиції, органів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державних реєстраторів прав на нерухоме майно та нотаріусів зареєструвати право власності ОСОБА_3 на нерухоме майно, а саме: поз. № 22 площею 18.9 кв. м та поз. № 23 площею 24,4 кв. м, що розташовані у приміщенні № XVII, що знаходиться у підвалі будинку АДРЕСА_2 , та відмовлено у задоволенні цих позовних вимог. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірне майно на підставі рішень виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 27 червня 2002 року та від 22 січня 2004 року відноситься до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області. Дніпропетровська обласна рада та Дніпровська міська рада не залучені судом в якості належних відповідачів у справі, оскільки відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник, а у визначених законом обставинах орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади. Апеляційний суд також указав, що зобов`язуючи органи юстиції, органи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державних реєстраторів прав на нерухоме майно та/або нотаріусів зареєструвати право власності ОСОБА_3 на спірне нерухоме майно, місцевий суд не залучив їх в якості відповідачів у справі. Постановою Верховного Суду від 06 березня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 липня 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року скасовано. Справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Постанова Верховного Суду мотивована тим, що апеляційним судом не вирішено питання щодо поновлення строку на апеляційне оскарження та вчинено процесуальні дії поза межами процесуальних строків. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Дніпровського апеляційного Суду від 11 вересня 2019 року апеляційну скаргу Прокуратури Дніпропетровської області задоволено. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2016 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання права власності і зобов`язання вчинити певні дії скасовано. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - Дніпропетровська міська рада, про визнання права власності і зобов`язання вчинити певні дії, відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що спірне майно на підставі рішень виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 27 червня 2002 року № 1380 та від 22 січня 2004 року № 277 відноситься до спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Дніпропетровської області, та враховуючи те, що ані Дніпропетровська міська рада, ані Дніпропетровська обласна рада не були залучені судом в якості відповідачів, як не був залучений до участі у справі і орган юстиції, орган державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та/або нотаріус, отже, рішення районного суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення в зазначеній частині про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання права власності за набувальною давністю. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення повинно бути скасоване, а справа передана на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки судом допущено порушення норм процесуального права. Зазначає, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 25 червня 2018 року серії НОМЕР_1 , а оскаржуване судове рішення ухвалене без залучення її правонаступника до участі у справі. Доводи особи, яка подалавідзив на касаційну скаргу У листопаді 2019 року прокуратура Дніпропетровської області подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції таким, що не підлягає скасуванню. Вказує, що спір між позивачем та відповідачем створений штучно з метою заволодіння нерухомим майном комунальної власності, яке розташоване в центрі м. Дніпро. Звертає увагу на те, що під час ухвалення постанови Дніпропетровського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року брала участь представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , яка не надала суду інформації про смерть її довірителя. Посилається на те, що за ОСОБА_3 право власності на спірне нерухоме майно не зареєстроване, отже, вона не набула права власності та у зв`язку з цим правонаступництво у спорі не виникло. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції У жовтні 2019 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду. Ухвалою судді Верховного Суду від 18 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2020 року справу призначено до розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судами Рішеннням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 27 червня 2002 року № 1380 та від 22 січня 2004 року № 277 житловий будинок на АДРЕСА_2 , відноситься до спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Дніпропетровської області (а. с. 67-71). У липні 2005 року ОСОБА_3 за погодженням з комунальним житлово-експлуатаційним підприємством, що обслуговує будинок АДРЕСА_2 , почала користуватися кімнатами поз. № 22 та поз. № 23 в підвальному приміщенні АДРЕСА_2 22 березня 2010 року між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Буд-Центр» укладений договір підряду, відповідно до умов якого останній провів за рахунок замовника ремонтні роботи зі шпаклювання, штукатурки та фарбування стін у приміщені № 17, поз. 22, 23, що знаходяться в підвалі буд. АДРЕСА_2 (а. с. 21). 16 квітня 2010 року між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Буд-Центр» підписано акт виконаних ремонтних робіт до договору підряду від 25 березня 2010 року (а. с. 22). 24 квітня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ГОР» та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якуба Ю. А. та зареєстрований в реєстрі за № 1080. Відповідно до умов договору купівлі-продажу ОСОБА_3 набула право власності на нерухоме майно, що складається з: нежитлове приміщення ХVII в підвалі житлового будинку (поз. 1-21), загальною площею 166.1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 19-20). Згідно з листом Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради від 12 травня 2015 року № 4884 станом на 31 грудня 2012 року в інвентаризаційній справі відсутні відомості щодо реєстрації права власності за адресою: АДРЕСА_2 , нежитлове приміщення № XVII поз. 22 площею 17,4 кв. м у підвалі житлового будинку літ. А-5 (а. с. 18). Відповідно до пункту 1.1 договору підряду від 01 лютого 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 , як підрядником, та ОСОБА_3 , як замовником, підрядник зобов`язується на свій ризик виконати роботи за завданням Замовника з використанням матеріалів замовника та власного устаткування, а замовник зобов`язується надати підряднику матеріал, прийняти і оплатити виконані роботи. Адресою виконання робіт згідно з п. 1.3. договору є: прим. АДРЕСА_2 (а. с. 6-7). 30 березня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали акт приймання-передачі виконаних робіт за договором підряду від 01 лютого 2016 року (а. с. 8). У листі Департаменту по роботі з активами від 06 липня 2017 року № 4/5-986 зазначено, що у реєстрі об`єктів права комунальної власності територіальної громади м . Дніпра на АДРЕСА_2 , є запис про об`єкт нерухомості - житловий будинок, балансоутримувач Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Жовтневого району (а. с. 132). ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 25 червня 2018 року серії НОМЕР_1 . 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає. Скасовуючи рішення районного суду в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання права власності на спірні приміщення за набувальною давністю, апеляційний суд вважав, що до участі у справі слід було залучити Дніпропетровську міську раду, Дніпропетровську обласну раду, орган юстиції, орган державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та/або нотаріуса. При цьому апеляційний суд залишив поза увагою те, що Дніпропетровська міська рада є учасником судового процесу, зокрема, третьою особою за позовом ОСОБА_1 та відповідачем за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 . У касаційній скарзі заявник посилається на те, що на момент ухвалення судового рішення апеляційним судом, відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_3 померла, а її представник - адвокат Покотило Д. Ю. не довела до відома суду цю інформацію. Крім того, заявник долучив до касаційної скарги копію свідоцтва про смерть ОСОБА_3 . Відповідно до частини першої статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Пункт 1 частини першої статті 251 ЦПК України передбачає, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво. Згідно з пунктом 7 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Суд апеляційної інстанції не має передбаченої законодавством можливості залучити нових учасників процесу (сторін, третіх та заінтересованих осіб), однак ці обмеження не стосуються інституту процесуального правонаступництва. На стадії апеляційного перегляду справи суд має не лише право, а й процесуальний обов`язок замінити померлу сторону її правонаступником, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво. Процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи іншою особою (правонаступником) у зв`язку з вибуттям із процесу суб`єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов`язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього. Апеляційний суд на зазначені положення процесуального закону уваги не звернув та розглянув справу стосовно померлої після ухвалення районним судом рішення особи. Отже, доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права є обґрунтованими, оскільки на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення ОСОБА_3 померла, а апеляційним судом до участі у справі не залучено її правонаступника. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку залучати нових учасників процесу, отже, справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для залучення правонаступників ОСОБА_3 . Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк