Постанова КЦС ВС № 757/27449/18-ц

Постанова Іменем України 25 лютого 2020 року м. Київ справа № 757/27449/18-ц провадження № 61-21517 св 19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Гулька Б. І., учасники справи: позивач - акціонерне товариство «Сбербанк», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,ОСОБА_7 , представник ОСОБА_2 - ОСОБА_8 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Актив 7», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Сбербанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 березня 2019 року у складі судді Литвинової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Іванової І. В., Матвієнко Ю. О., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У червні 2018 року акціонерне товариство «Сбербанк» (далі - АТ «Сбербанк», банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Актив 7», про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 05 лютого 2007 року між закритим акціонерним товариством «Банк РНБ», правонаступником якого є АТ «Сбербанк», і ТОВ «Актив 7» укладено договір про відкриття кредитної лінії № 14-В/07, відповідно до умов якого банк відкрив позичальнику невідновлювальну кредитну лінію у розмірі 2 000 000, 00 доларів США з останнім днем дії кредитної лінії 31 жовтня 2010 року. До вказаного договору вносилися зміни договорами про внесення змін: від 30 березня 2007 року № 1; від 01 червня 2007 року № 2; від 04 лютого 2008 року № 3;від 03 листопада 2008 року №

4. На забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору 05 лютого 2007 року між банком та відповідачами були укладені окремі договори поруки: № 14-В/07-П6 із ОСОБА_6 ; № 14-В/07-ПЗ із ОСОБА_4 ; № 14-В/07-П5 з ОСОБА_3 ; № 14-В/07-П2 з ОСОБА_1 ; № 14-В/07-П7 з ОСОБА_5 ; № 14-В/07-П1 із ОСОБА_7 ; №14-В/07-П9 з ОСОБА_2 . Банк вказував, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 червня 2012 року у справі № 2-52/11 стягнуто з відповідачів суму простроченої заборгованості за кредитним договором, однак рішення суду залишається невиконаним, відповідачі у добровільному порядку відсотки не сплачують. З урахуванням наведеного АТ «Сбербанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії від 05 лютого 2007 року № 14-В/07 у розмірі 45 736,27 доларів США з кожного. У серпні 2018 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до АТ «Сбербанк», треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,ОСОБА_7 , ТОВ «Актив 7», в якому просила суд визнати припиненим договір поруки від 05 лютого 2007 року № 14-В/07-ПЗ, укладений між нею та банком. В обґрунтування позовних вимог за зустрічним позовом зазначала, що банком не надано доказів отримання нею вимоги про погашення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії від 05 лютого 2007 року № 14-В/07, чи належного виконання АТ «Сбербанк» своїх зобов`язань. Крім того, банк не звернувся до суду про стягнення заборгованості з неї, як з поручителя, у передбачений законом строк - протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (частина четверта статті 559 ЦК України). З урахуванням наведеного ОСОБА_4 просила суд зустрічний позов задовольнити. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 20 березня 2019 року у задоволенні позову АТ «Сбербанк» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано припиненим зобов`язання ОСОБА_4 за договором поруки від 05 лютого 2007 року № 14-В/07-ПЗ (зі змінами, внесеними договорами про внесення змін від 04 лютого 2008 року, від 03 листопада 2008 року), укладеним закритим акціонерним товариством «Банк НРБ» та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим Ю. Є., зареєстрований в реєстрі за №

544. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що АТ «Сбербанк» не було надано доказів належного виконання своїх зобов`язань згідно з договором поруки від 05 лютого 2007 року № 14-В/07-ПЗ, що є обов`язковою передумовою виконання зобов`язань поручителем ОСОБА_4 , а також не надано доказів отримання нею вимоги про погашення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії від 05 лютого 2007 року № 14-В/07, після отримання якої виникає зобов`язання поручителя виконати боргові зобов`язання кредитора. Крім того, суд врахував преюдиційні обставини, встановлені ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 25 вересня 2014 року у справі № 6-28728св14, якою залишено без змін рішення Апеляційного суду Київської області від 17 червня 2014 року та рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 березня 2014 року, яким у задоволенні позову банку до ОСОБА_6 про стягнення частини кредитної заборгованості відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_6 про визнання припиненим договору поруки, укладеного між нею та банком 05 лютого 2007 року № 14-В/07-П6, задоволено. Також встановлено, що у банку виникло право звернення до суду про виконання поручителем порушеного зобов`язання боржника щодо повернення кредиту, починаючи з 31 жовтня 2010 року протягом наступних 6 місяців, тобто до 01 травня 2011 року, а з даним позовом позивач звернувся лише у червні 2018 року. До аналогічного висновку дійшов Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ у справі № 6-24488св13 в ухвалі від 02 жовтня 2013 року за позовом банку до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 05 лютого 2007 року № 14-В/07 від 05 лютого 2007 року, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог з посиланням на припинення договору поруки № 14-В/07-П7 від 05 лютого 2007 року, та Апеляційний суд Житомирської області у рішенні від 25 листопада 2013 року у справі № 2-2325 за позовом банку до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за кредитним договором від 05 лютого 2007 року № 14-В/07, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог з посиланням на припинення договору поруки від 05 лютого 2007 року № 14-В/07-П5. Ці обставини є преюдиційними для цієї справи. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року апеляційну скаргу АТ «Сбербанк» залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 березня 2019 року - без змін. Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах діючого законодавства. Крім того, апеляційний суд послався на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах: від 16 травня 2018 року у справі № 417/1242/15-ц, провадження № 61-11387св18; від 29 серпня 2018 року у справі № 212/8423/15-ц, провадження № 61-5125св18. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, АТ «Сбербанк», посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати у частині відмови у стягненні з відповідачів заборгованості по прострочених процентах за користування кредитною лінією у розмірі 35 736,27 доларів США та ухвалити нове судове рішення, яким його позов у цій частині задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 - відмовити. Інші учасники справи судові рішення не оскаржили. Надходження касаційної скарги до Верховного Суду Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 757/27449/18-ц із Печерського районного суду м. Києва та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу. У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок про наявність підстав для визнання припиненим договору поруки від 05 лютого 2007 року № 14-В/07-ПЗ, укладеного між банком та ОСОБА_4 , а його дійсність підтверджується рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 червня 2012 року у справі № 2-52/11. Вказує, що заборгованість боржника по кредиту становить 1 317 392,75 доларів США, з яких вказаним судовим рішенням стягнуто 154 534,95 доларів США, а проценти за користування кредитом були правомірно нараховані на уже стягнуту частину заборгованості. Також посилається на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України у постанові від 26 листопада 2014 року у справі № 6-75цс14 та на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 01 лютого 2018 року у справі № 161/12888/15-ц, провадження № 61-2423св18; від 06 лютого 2018 року у справі № 644/610/15-ц, провадження № 61-2533св18; від 14 лютого 2018 року у справі № 572/2921/15-ц, провадження № 61-3957св18; від 20 лютого 2019 року у справі № 922/5740/15. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У січні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_8 , в якому вказується, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Зазначається, що суди попередніх інстанцій правомірно застосували до спірних правовідносин положення частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки порука припиняється зі спливом строку дії основного договору (31 жовтня 2010 року) та відсутності протягом шести місяців з цієї дати пред`явлення вимоги до поручителів про стягнення кредитного боргу. Також посилається на відповідну практику Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Верховного Суду.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга АТ «Сбербанк» задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першоюстатті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України). Частинами першою, другою статті 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Згідно з частиною четвертою статті 559 чинного ЦК України(у редакції, на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. У пункті 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», пред`явлення вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред`явлення до нього позову. При цьому в разі пред`явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання. Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК Українипорука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя (абзац перший пунку 24 вказаної постанови). Отже, строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а єстроком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Згідно з пунктом 4.2. договору поруки від 05 лютого 2007 року № 14-В/07-ПЗ, відповідальність поручителя наступає у випадку, якщо боржник допустить прострочення виконання зобов`язань (а. с. 65, т. 1). У такому випадку кредитор звертається з письмовим повідомленням до поручителя про невиконання боржником зобов`язань, що зазначені в статті 2 цього договору, та їх обсяг. Згідно з пунктом 4.4. вказаного договору поруки, поручитель протягом 5 днів з дня отримання повідомлення зобов`язаний погасити заборгованість боржника за реквізитами, зазначеними кредитором в повідомленні. Судовими рішеннями, ухваленими у справах за позовами банку до поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором від 05 лютого 2007 року № 14-В/07, зокрема ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2014 року у справі № 6-28728св14 та від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-24488св13, встановлено, що у банку виникло право звернення до суду із вимогою про виконання поручителем порушеного зобов`язання боржника щодо повернення кредиту, починаючи з 31 жовтня 2010 року протягом наступних шести місяців, однак банком було пропущено вказаний строк (а. с. 130-137, т. 1). Вказані обставини не підлягають доказуванню в силу положень частини четвертої статті 82 ЦПК України (преюдиційність обставин). При цьому з даним позом АТ «Сбербак» звернулося до суду у червні 2018 року. Враховуючи вищевказане, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що банк звернувся до суду з позовом до поручителів з пропуском строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позову АТ «Сбербанк» та задовольнив зустрічний позов ОСОБА_4 про припинення дії договору поруки. Крім того, судовими рішеннями у зазначених справах, а також судовим рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 25 листопада 2013 року у справі № 2-2325 визнано припиненими договори поруки, укладені 05 лютого 2007 року між банком та ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 на забезпечення виконання основного зобов`язання, яке є предметом розгляду і в цій справі. Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій надали правильну оцінку обставинам, встановленим у рішенні Печерського районного суду м. Києва від 18 червня 2012 року у справі № 2-52/11, оскільки наявність судового рішення про стягнення кредитної заборгованості, яке не виконане, не звільняє боржників від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання лише на підставі положень статті 625 ЦК України, однак таких позовних вимог банк не заявляв. Що стосується посилання касаційної скарги на відповідні судові рішення Верховного Суду України та Верховного Суду, то вони є безпідставними, так як фактичні обставини у справі, яка переглядається, є відмінними. При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18, враховуючи встановлену законодавцем правову природу поручительства, як додаткового (акцесорного) зобов`язання до основного договору та пряму залежність від його умов, вважала за необхідне відступити від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України, у тому числі від 26 листопада 2014 року (справа № 6-75цс14), про презумпцію чинності поруки та неможливість її припинення на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України з огляду на наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, оскільки таке рішення саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору. Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на власному тлумаченні заявником норм матеріального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають. Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу акціонерного товариства «Сбербанк» залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько