Постанова 4811 № 499/80/19

Справа № 499/80/19 Головуючий у 1 інстанції: Кіпчарський М.О. Провадження № 22-ц/811/247/20 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. Категорія: 39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2020 року м.Львів Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Ванівського О.М., суддів: Курій Н.М., Мельничук О.Я., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою АТ КБ «Приватбанк»на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 листопада 2019 року, ухвалене під головуванням судді Кіпчарського М.О., у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в : Короткий зміст позовних вимог. В лютому 2019 року AT КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся в суд з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просив стягнути з останнього на користь банку заборгованість за кредитним договором б/н від 21.11.2007 року у розмірі 126134,60 грн. та судові витрати у розмірі 1921,00 грн.. В обґрунтування вимог покликався на те, що 21.11.2007 року відповідач отримав у АТ КБ «ПриватБанк» кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом розміром 36,0% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Своїх зобов`язань за кредитним договором відповідач не виконав, внаслідок чого у нього, станом на 31.12.2018 року, виникла заборгованість перед позивачем у загальному розмірі 608630,89 грн., з яких: 8061,21 грн. - заборгованість за кредитом; 594069,68 грн. - заборгованість за відсотками, а також 6500 грн. заборгованість за пенею та комісією. Разом з тим, кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку суму заборгованості за кредитом, а тому заборгованість до стягнення, яку просить стягнути банк становить: 126134,60 грн., яка складається з наступного: 8061,21 грн. заборгованість за кредитом; 118073,39 грн. заборгованість за відсотками за період з 21.11.2007р. по 31.01.2017р.,яка залишається не сплаченою відповідачем. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 листопада 2019 року позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», місцезнаходження: 01001, вул. Грушевського, буд.1Д, м. Київ, ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, рах. № НОМЕР_2 , заборгованість за кредитним договором від 21.11.2007 р. у розмірі 8061,21 гривня(вісім тисяч шістдесят одна гривня 21 копійка) . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», 1921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня) сплаченого судового збору В задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її доводи. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 03 січня 2020 року представник позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Крилова Олена Леонідівна надіслала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 листопада 2019 року в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення заборгованості по відсотках у розмірі 118073,39 грн. та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову, судові витрати покласти на відповідача. Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що рішення суду ухвалене без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права. Зазначала, що кредит був отриманий у вигляді кредитного ліміту на кредитну картку. Нормативне регулювання в Україні правовідносин із використанням спеціальних платіжних засобів платіжних карт, регулюється зокрема, наступними правовими актами: Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Законом України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про електронний цифровий підпис», постановою НБУ №705 «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів», іншими законами України та нормативно-правовими актами НБУ. Крім того, зазначала, що місцевий суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, допустивши грубе порушення норм цивільного права. Стаття 1054 ЦК України визначає поняття Кредитного договору як: за кредитнимдоговором банк або інша кредитна організація (кредитор) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки. Відповідно до ст. 49 Закону Про банки і банківську діяльність надання безпроцентнихКредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків. Отже, - кредитний договір є двостороннім та оплатним, де оплатою за користування кредиту є сплата відсотків. Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання відпозичальника процентів від сумипозики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором невстановлений розмір процентів. їх розмір визначається на рівні облікової ставкиНаціонального банку України. Таким чином, - основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування, і ця умова є істотним фактором при наданні кредитних коштів. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Відмовляючи у стягненні відсотків по кредиту, місцевий суд допустив грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією, наносить фінансову шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти у банку на банківських депозитах, які надаються іншим споживачам послуг в кредит під певні відсотки. Одночасному врахуванню інтересів обох сторін кредитних правовідносин приділяється особлива увага країнами-членами Європейського Союзу. Сама необхідність плати за користування чужими грошовими коштами в європейських країнах ні в якому разі не заперечується. Наприклад, необхідність сплати боржником процентів кредитору передбачає ст. 169 Кодексу європейського договірного права акта міжнародної приватно-правової уніфікації, одного з основних європейських кодексів цивільного права.Україна ставить собі за мету набуття повноцінного членства у Європейському Союзі, для чого є необхідним приведення судової практики у відповідність до європейських стандартів, проте оскаржене рішення прямо суперечить і нормам цивільного права України і європейським правовим нормам, що регулюють функціонування кредитних правовідносин та банківського сектору економіки. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "VarelaAssalinocontrelePortugal", заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до частин 4,5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Фактичні обставини справи, встановлені судом. 21.11.2007 року між сторонами було укладено кредитний договір № б/н, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом розміром 36,0% на рік на суму залишку заборгованості, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. У вказаній вище заяві-анкеті зазначено, що відповідач ознайомився і згодний з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані для ознайомлення. Своїм підписом підтвердив факт отримання повної інформації про умови кредитування в ПриватБанку.(а.с.11) До кредитного договору позивач додав: витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.(а.с.13-18) На підтвердження своїх вимог, позивач до матеріалів позовної заяви надав довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна 30 днів пільгового періоду» (а.с.12-12 зворот), розрахунок заборгованості за договором №б/н від 21.11.2007 року станом на 31 грудня 2018 року(а.с.7-10), копію заяви позичальника від 21.11.2007 року та копію паспорта відповідача ОСОБА_1 (а.с.19). Позиція Апеляційного суду. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості наявної у відповідача заборгованості по тілу кредиту в сумі 8061,21 грн., віншій частині позовних вимог відмовлено з тих підстав, що відповідачем не погоджено умов щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Отже, рішення суду в частині задоволення вимоги банку про стягнення з відповідача заборгованості по тілу кредиту в сумі 8061,21 грн., сторонами не оскаржується, а тому у відповідності до ч.1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається, оскільки суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, апеляційний суд переглядає справу лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог банку. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Судом встановлено, що 21.11.2007 року між позивачем і відповідачем укладений договір, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит в AT КБ «ПРИВАТБАНК» у розмірі кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до «Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку». У заяві зазначено, що відповідач ознайомився і згодний з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані для ознайомлення. Своїм підписом підтвердив факт отримання повної інформації про умови кредитування в ПриватБанку. Згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем АТ КБ «ПриватБанк», відповідач має заборгованість за договором № б/н від 21.11.2007 року, яка станом на 31.12.2018 року становить 126134,60 грн. та складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 8061,21грн., заборгованості за процентами за користування кредитом за період з 21.11.2007р. по 31.01.2017р. у розмірі 118073,39 грн.. Задовольняючи частково позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги ч.2 ст. 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а тому суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: в частині стягнення непогашеного тіла кредиту в розмірі 8061,21 грн. Крім того, відмовляючи в задоволенні позовних вимог банку про стягнення з відповідача заборгованості по відсоткам за користування кредитом, суд першої інстанції посилався на правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17. З таким висновком суду першої інстанції, колегія суддів погоджується частково з наступних підстав. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, АТ КБ «ПриватБанк» зазначало, що відповідно до укладеного договору № б/н від 21.11.2007 року, ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. На підтвердження укладення кредитного договору та наявності у відповідача ОСОБА_1 заборгованості за вказаним договором, позивачем АТ КБ «ПриватБанк» було надано суду першої інстанції розрахунок заборгованості за кредитним договором, копію анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, підписаної відповідачем 21.11.2007 року, копію Умов та правил надання банківських послуг, копію довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду», підписаної ОСОБА_1 .. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Як вбачається з матеріалів справи, анкета-заява від 21.11.2007 року містить анкетні дані ОСОБА_1 та його контактну інформацію. Зі змісту вказаної заяви вбачається, що ОСОБА_1 ознайомився і згідний з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані у письмовому вигляді. Відмовляючи в частині позовних вимог, зокрема щодо стягнення відсотків, суд першої інстанції послався на правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17, згідно якого без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. З урахуванням зазначеного, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ "ПриватБанк" дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. При цьому, судом першої інстанції не звернуто увагу на наявну в матеріалах справикопію довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду», підписаної ОСОБА_1 (а.с.12) У зазначеній довідці про умови кредитування, яка підписана відповідачем, міститься інформація про: тип картки, тип кредитної лінії, пільговий період, валюту кредитування, базову відсоткову ставку в місяць, розмір щомісячних платежів, термін внесення щомісячних платежів, пеню за невчасне погашення заборгованості, штраф та комісію. Зокрема, у ній зазначено, що базова % ставка, в місяць (нараховується на залишок заборгованості, виходячи з розрахунку 360 днів у році) та становить 3%; процентна ставка (в місяць) на суму несанкціонованого перевищення ліміту кредитування становить 4,5%. З урахуванням наявності в матеріалах справи вказаної довідки, підписаної позичальником, колегія суддів приходить до висновку про обізнаність відповідача з умовами кредитування, зокрема, з розміром відсоткової ставки за процентами, тому в даному випадку, правові висновки, що містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17, не можуть бути застосовані. Отже, позивачем доведено, що з моменту підписання відповідачем анкети-заяви, між банком та ним укладено кредитний договір шляхом приєднання до запропонованого банком договору, а також доведено, що відповідач був повідомлений про умови кредитування, в тому числі про відсоткову ставку за користування кредитними коштами. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Позивач обов`язки за умовами договору виконав, надавши кредитні кошти відповідачу. ОСОБА_1 свої обов`язки за кредитним договором №б/н від 21 листопада 2007 року належним чином не виконував, що призвело до виникнення заборгованості, а тому Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості, яка за розрахунками банку станом на 31.12.2018 року становить 126134,60 грн. та складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 8061,21 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 118073,39 грн.. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 21листопада 2007 року процентна ставка не зазначена. Однак, у довідці про умови кредитування …, з якою під власноручний підпис був ознайомлений позичальник ОСОБА_1 , умовами кредитування зазначено, що базова ставка кредитування становить 3 % в місяць виходячи з залишку заборгованості (а.с.12). Базова ставка кредитування у розмірі 3,0 % в місяць становить 36 % річних (3 % х 12 місяців). В той же час, як вбачається з розрахунку заборгованості долученого Банком в обґрунтування заявлених позовних вимог, базова ставка кредитування у розмірі 36 % річних Банком до спірних правовідносин застосовувалася до 31 березня 2015 року включно, а з квітня 2015 року ним без погодження з позичальником (докази про таке погодження у матеріалах справи відсутні) ця процентна ставка була збільшеною до 43,2 % річних (а.с. 9зв). За вище наведених обставин позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості за процентами за користування кредитними коштами (станом на 31.12.2018 року) - у розмірі 118073,39 грн. підлягає до задоволення лише частково: за період до 31 березня 2015 року включно і у розмірі 15782,95 грн., що разом з тілом кредиту (станом на 31.12.2018 року) становить 23844,16 грн. (8061,21 + 15782,95 грн. ). Згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Статтею 141 встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1) і що у випадку, коли суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей же суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13). За подачу позову та апеляційної скарги Банком сумарно сплачено 4802,50 грн. судового збору (1921 грн. + 2 881,50 грн. )(а.с.1,104). Судом задоволено 18,90 % позовних вимог Банку (стягнуто з відповідача 23844,16 грн. з 126134,60 грн. заявлених позовних вимог). Відтак, з відповідача підлягає до стягнення на користь Банку 907,67 грн. (18,90 % від 480,50 грн. сплаченого судового збору). Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є:1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.2, 376 ч.1 п.п. 1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк" частково задовольнити. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 листопада 2019 року в частині відмови у стягненні заборгованості по процентах, а також стягнення судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов Акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 15782,95 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» 907,60 грн. судових витрат. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повну постанову складено 03 березня 2020 року. Головуючий О.М.Ванівський Судді Н.М.Курій О.Я.Мельничук