Постанова Запорізький апеляційний суд № 311/2586/19

Дата документу 03.03.2020 Справа № 311/2586/19 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2020 року м. Запоріжжя Єдиний унікальний №330/241/15 Провадження №22-ц/807/979/20 Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кримської О.М. (суддя-доповідач), суддів: Дашковської А.В., Кочеткової І.В., за участю секретаря судового засідання Волчанової І.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 20 листопада 2019 року в складі судді справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу кредитором спадкодавця, В С Т А Н О В И В : У липні 2019 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу кредитором спадкодавця. В обґрунтування позову зазначено, що відповідно до укладеного договору №ZPDNGA0000000085 від 05 серпня 2008 року ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 92 080 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 05.08.2018 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_3 помер. Спадкоємцями, які постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .. Станом на дату смерті заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором №ZPDNGA0000000085 від 05.08.2008 становить 129 229,37 грн, з яких: 62 899,27 грн заборгованість за кредитом, 59 472,38 грн заборгованість за відсотками, 6 857,72 грн заборгованість з комісії. 23 грудня 2015 року позивачем було направлено претензію кредитора до Дніпрорудненської державної нотаріальної контори. 13 лютого 2016 року банком було отримано відповідь, в якій зазначалось, що спадкоємці померлого ОСОБА_3 із заявами про прийняття чи відмову від спадщини до нотаріальної контори не звертались та спадкова справа після смерті спадкодавця була заведена на підставі претензії ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК». 15 серпня 2017 року до спадкоємців ОСОБА_1 , ОСОБА_2 було направлено лист-претензію, проте ними ніяких дій виконано не було. Посилаючись на вказані обставини, просило стягнути з відповідачів на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором №ZPDNGA0000000085 від 05.08.2008 у розмірі 129 229,37 грн та судові витрати. Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 20 листопада 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з АТ КБ «ПРИВАТБАНК`на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 гривень. Не погоджуючись із рішенням суду, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, відмовити відповідачу у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, судові витрати за подання позову та апеляційної скарги покласти на відповідача. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що банком з дотриманням строку, передбаченого ч. 2 ст. 1281 ЦК України, направлена претензія кредитора до Дніпрорудненської державної нотаріальної контори 23.12.2015 року. Відповідачами прийнята спадщина на підставі ч. 3 ст. 1268 ЦК України, оскільки вони постійно проживали із спадкодавцем на час відкриття спадщини та не заявили про відмову від спадщини протягом 6 місяців з дня її відкриття. Також, вказує, що відповідачем не доведено справедливість та «повноту» витрат, які фактично понесені ним на правову допомогу, втрати не підтверджені документально, вирішуючи питання про стягнення витрат на правову допомогу, суд не врахував положення законодавства про граничний розмір їх компенсації. Від ОСОБА_2 , ОСОБА_1 надійшли заяви, в яких вони просять суд розглядати справи без їх участі, просять в задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін, а також вказують, що в судовому засіданні їх інтереси буде представляти адвокат Лисенко І.Ю. (а.с.134-135). Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 адвоката Лисенко І.Ю., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що з відповідними вимогами до спадкоємців померлого боржника АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в строк, встановлений ч. 2 ст. 1281 ЦК України, не звернувся, а отже, відповідно до ч. 4 ст. 1281 ЦК України, позивач позбавляється права вимоги до відповідачів. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Встановлено судом, що 05 серпня 2008 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №ZPDNGA0000000085, за умовами якого останній отримав кредитні кошти в розмірі 92 080 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 05.08.2018 року (а.с.10-12). ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 16.09.2011 (а.с.16). 07 лютого 2012 року дружина боржника відповідачка ОСОБА_2 повідомила ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про смерть ОСОБА_3 та надала копію свідоцтва про смерть, що підтверджується копією заяви та встановлено заочним рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 18 листопада 2013 року в справі №311/2522/13-ц за позовом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про припинення договору поруки(а.с.53-58, 80). Із копії спадкової справи №173/2013 померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , вбачається, що 13 листопада 2013 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулось із претензією кредитора в порядку ст. 1281 ЦК України (а.с.65/зворот). Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України). Чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України «Здійснення права на спадкування») та оформлення спадщини (глава 89 ЦК України «Оформлення права на спадщину»). Відповідно до частини першої статі 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України). Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України). Таким чином, спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку. Оскільки зі смертю боржника зобов`язання по поверненню кредиту включаються до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї норми. Так, згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі. Разом з тим положення зазначеної норми застосовуються у випадку дотримання кредитором норм статті 1281 ЦК України щодо строків пред`явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року у справі № 6-33цс15 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі №522/407/15-ц. Відповідно до частини другої статті 1281 ЦК України ( в редакції на час виникнення правовідносин) кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Відповідно ч. 4 ст. 1281 ЦК України що кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги. Суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» дізнався про смерть ОСОБА_3 07 лютого 2012 року, однак звернувся з вимогою до спадкоємців 13 листопада 2013 року, тобто поза межами передбаченого частиною другою статті 1281 ЦК України шестимісячного строку, який є присічним, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позову. Вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи наявні докази понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу та, виходячи з принципу співмірності та розумності судових витрат,частково стягнув з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь відповідача ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані, зокрема: договір про надання правничої (правової) допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, тощо); документи, що підтверджують оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження, тощо), а також документи на підтвердження надання адвокатом та отримання клієнтом професійної правничої допомоги (акт приймання-передачі), із детальним описом вчинених ним відповідних дій (не тільки щодо участі в судових засіданнях, а інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі, зокрема, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів тощо) Зазначені витрати позивача мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інші проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом Лисенко І.Ю. в суді першої інстанції на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу було надано копію договору про надання правничої допомоги від 10 жовтня 2019 року, ордер на надання правової допомоги серії ЗП №125145, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №4556 від 26.09.2012 та акт виконаних робіт від 20 листопада 2019 року на загальну вартість наданих юридичних послуг в сумі 8 000 грн (а.с.74-77). Отже, суд першої інстанції при частковому задоволенні вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн не звернув увагу та те, що докази, які підтверджують здійснення ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу, матеріали справи не містять, та дійшов помилкового висновку про компенсацію таких витрат за рахунок відповідача. На підставі зазначеного, рішення суду першої інстанції згідно із п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України в частині стягнення з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 грн підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні вимог про стягнення з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу. П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково. Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 20 листопада 2019 року в цій справі в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу скасувати та прийняти в цій частині нову постанову наступного змісту. В задоволенні вимог про стягнення з акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу відмовити. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 04 березня 2020 року. Головуючий О.М. Кримська Судді: А.В. Дашковська І.В. Кочеткова