Постанова 4804 № 264/3162/19

22-ц/804/672/20 264/3162/19 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ „ 25 лютого 2020 року місто Маріуполь Донецької області Єдиний унікальний номер 264/3162/19 Номер провадження 22-ц/804/672/20 Донецький апеляційний суд у складі: головуючого: Зайцевої С.А. суддів: Кочегарової Л.М., Пономарьової О.М. за участю секретаря: Єфремової О.В. учасники справи : позивач ККП «Маріупольтепломережа» відповідач Шиколенко О. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі Донецької області в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 грудня 2019 року головуючого судді Шишиліна О.Г. із складанням повного тексту судового рішення 11 грудня 2019 року по цивільній справі про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В : У травні 2019 року комунальне комерційне підприємство «Маріупольтепломережа» ( далі -ККП «Маріупольтепломережа») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 ,мотивуючи вимоги тим,що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 . 01 листопада 2013 року між сторонами був укладений договір № 37 И-13 про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги. Згідно з умовами договору відповідач повинна була погасити заборгованість за послуги теплопостачання станом на 01 листопада 2013 року в сумі 9388,22 грн. в строк до 01 листопада 2015 року, а також щомісячно здійснювати оплату поточних платежів. Однак відповідач зобов`язання не виконала, у зв`язку із чим позивач звернувся до Іллічівського районного суду м. Маріуполя із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості, однак судовий наказ по справі № 264/5995/18 від 17 грудня 2018 року був скасований за заявою відповідача. З урахуванням уточнених позовних вимог, просили стягнути заборгованість станом на 01 листопада 2019 року у розмірі 27 561,29 грн., 3% річних у розмірі 2 878,54 грн., інфляційні втрати у розмірі 11 247,87 грн., пеню у розмірі 180,52 грн., судові витрати 1921 грн. Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 грудня 2019 року позов ККП «Маріупольтепломережа» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь підприємства заборгованість станом на 01 листопада 2019 року: за користування послугою теплопостачання в сумі 25 347,42 грн., 3% річних в сумі 2006,73 грн., інфляційні втрати в сумі 7232,17 грн., витрати по сплаті судового збору 1594,43 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду повністю або частково та ухвалити нове рішення або змінити рішення, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів скарги, посилаючись на ст.ст.256, 257, 258, 267 ЦК України, зазначає, що судом не прийнято до уваги, що сплив строку позовної давності, про застосування якого було заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у задоволенні позову. В додатках до позовної заяви ККП «Маріупольтепломережа» долучені розрахунки суми заборгованості, 3% річних та інфляційних витрат за період з 01 листопада 2013 року по 15 травня 2019 року, враховуючи строк позовної давності, суми для стягнення з позивача повинні бути перераховані та вказані в частині заборгованості тільки за період з 15 травня 2016 року по 15 травня 2019 року та в частині стягнення неустойки (штрафу, пені) з 15 травня 2018 року по 15 травня 2019 року, звертає увагу суду, що дата 15 травня 2019 року не є остаточною. Також судом не враховано, що позов ККП «Маріупольтепломережа» було подано з порушенням правил підсудності і це було встановлено Донецьким апеляційним судом, який 07 серпня 2019 року ухвалив постанову про скасування ухвали Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17 травня 2019 року та направлення справи на розгляд до Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області - за встановленою підсудністю, тому на її думку, строк позовної давності слід рахувати з дати реєстрації позову ККП «Маріупольтепломережа» в канцелярії Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області. Крім того, в позові ККП «Маріупольтепломережа» не враховані платежі, які ОСОБА_1 вчиняла в 2017 - 2019 роках, копії платіжних документів за послуги, були долучені до матеріалів справи та в них ОСОБА_1 визначала цільове призначення перерахованих нею коштів саме як поточні платежі, а не як погашення боргу. Безпідставним також є ствердження, що строк позовної давності перервано судовим наказом, оскільки незгода з сумою заборгованості стала причиною, скасування 29 грудня 2018 року судового наказу №264/5995/18 від 17 грудня 2018 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості з оплати за теплову енергію за період з 01 листопада 2013 року по 01 жовтня 2018 року. Зазначає, що відповідач не вчиняла ніяких дій, які б свідчили про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Тому, перебіг позовної давності не було перервано, а висновки суду першої інстанції, що строк позовної давності не сплив є безпідставними. Також, судом не враховано, що договір № 13352 від 01 листопада 2013 року «Про надання послуг з централізованого опалення» є діючим і згідно вимог вказаного договору ККП «Маріупольтепломережа» в порядку досудового врегулювання спору до неї не зверталось. Зауважує, що вона вчиняла в 2017 - 2019 роках поточні платежі за послуги ККП «Маріупольтепломережа» та продовжує це робити і надалі, оскільки позивач не звертався до неї з письмовою претензією, в порядку досудового врегулювання спору, позов ККП «Маріупольтепломережа» вважає безпідставним. Судом першої інстанції не прийнято до уваги, що 08 серпня 2019 року ОСОБА_1 зверталася до позивача з заявою про здійснення перерахунку коштів по особовому рахунку № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 , сплачених за надання їй послуг з централізованого опалення за період з 27 квітня 2016 року по 08 липня 2019 року; суму переплати зарахувати в рахунок майбутніх платежів; письмово повідомити ОСОБА_1 про суму коштів, яку зараховано в рахунок майбутніх платежів по особовому рахунку № НОМЕР_1 за вищевказаною адресою; письмово повідомити ОСОБА_1 про розміри тарифів за надання їй послуг з централізованого опалення починаючи з 09 липня 2019 року. Вказану заяву ОСОБА_1 подала в зв`язку з тим, що Постановою від 08 липня 2019 року Шостий апеляційний адміністративний суд залишив в силі рішення № 826/9665/16 від 04 березня 2019 року Окружного адміністративного суду міста Києва, яким визнано незаконність постанови Кабінету міністрів України №315 від 27 квітня 2016 року. Зауважує, що статтею 120-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов`язковим до виконання, вказаний перерахунок ККП «Маріупольтепломережа» не зроблено до теперішнього часу. Судом першої інстанції не надано правової оцінки тому, що відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 26 червня 2019 року № 560 «Деякі питання захисту прав споживачів житлово-комунальних послуг», згідно з ст. 13 Закону України «Про ціни і ціноутворення» ККП «Маріупольтепломережа» також, до теперішнього часу, перерахунок не зроблено. Також, судом не враховано, що протягом останніх трьох років позивачем надсилалися ОСОБА_1 письмові повідомлення, в яких кожний раз вказувались різні суми заборгованості, копії вказаних документів долучені до матеріалів справи; до відгуку на заперечення від 25 листопада 2019 року долучені роздруківки суми заборгованості, розрахунок 3% річних та інфляційних витрат, які доповнені сумами за період з червня 2019 року по листопад 2019 року, але ніяких доповнень або уточнень, як того вимагає цивільне процесуальне законодавство України, до позовної заяви ні суду , ні ОСОБА_1 позивачем надано не було. Відзив на апеляційну скаргу ККП « Маріупольтепломережа « мотивований законністю та обґрунтованістю рішення . Зокрема, зазначають,що додатком до позовної заяви було надано детальніший розрахунок особливого рахунку № 116737 : сума загального боргу, сума інфляції, затверджені тарифи користування тепловою енергією. Заява ОСОБА_1 про здійснення перерахунку у зв`язку з тим, що постановою від 08 липня 2019 року Шостий апеляційний адміністративний суд залишив в силі рішення № 826/9665/16 від 04 березня 2019 року Окружного адміністративного суду міста Києва, є безпідставною. 04 березня 2019 року Окружний адміністративний суд м. Києва визнав протиправним і недійсним постанову Кабінету Міністрів України № 315 від 27.04.2016 р. «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2015р. № 758». Основним аргументом протиправності зазначеної постанови стала необґрунтованість і незаконність тарифів на природній газ. Постанова Кабінету Міністрів України № 315 від 27.04.2016 р., на яку посилається відповідач ,не регламентує тарифи за послуги теплопостачання. Нарахування за послуги централізованого опалення відбувається виключно до тарифів , які встановлені відповідно до законодавства України. Згідно Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIІІ від 9 листопада 2017 р. із змінами, внесеними Законом України № 2454-VІІІ від 07.06.2018 р. ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача ,який визначається як сума тарифів на виробництво,транспортування та постачання теплової енергії. Тариф на теплову енергію , її виробництво, транспортування та постачання та відповідні комунальні послуги встановлюються уповноваженими органами (НКРЕКП або органами місцевого самоврядування) і є обов`язковими для застосування суб`єктами господарювання (вимоги Закону України «Про теплопостачання» та Закону України «Про ціни і ціноутворення»). Приведення тарифів на теплову енергію до економічно обґрунтованого рівня є необхідним заходом для належного функціонування суб`єктів господарювання у сфері теплопостачання, які забезпечують споживачів життєво необхідними послугами. Розрахунок економічно-обґрунтованих тарифів на теплову енергію, послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води виконано відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 р. № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги».? Згідно п.п.5 п.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», п.п.1 п.30 Постанови КМУ № 630 від 21.07.2005 р. «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», які регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною особою, яка отримує послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води», споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, в терміни, встановлені відповідними договорами. Відповідно до статей 5, 6 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг», Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10 вересня 2014 року № 715, Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року № 869 (зі змінами), розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2015 року № 129-р «Про схвалення проекту Листа про наміри Уряду України і Національного банку України до Міжнародного валютного фонду та проекту Меморандуму про економічну та фінансову політику» та з урахуванням листа Міністерства фінансів України від 28 лютого 2015 року № 31-12240-03/6404 і положень Меморандуму про економічну та фінансову політику (Лист про наміри від 27 лютого 2015 року № 3080/0/2-15 Уряду України і Національного банку України до Міжнародного валютного фонду) Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг від 31.03.2015 р. № 1171, а саме: - з 01.05.2015 р. - тариф на послугу з централізованого опалення в місяць в опалювальний період, з ПДВ становить 659,54 грн. за 1 Гкал або 15,76 грн. за 1 кв.м; - з 01.07.2016 р. - тариф на послугу з централізованого опалення в місяць в опалювальний період, з ПДВ становить 1284,83 грн. за 1 Гкал або 30,69 грн. за 1 кв.м (затверджено Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і комунальних послуг від 31.03.2015 р. № 1171 в редакції постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і комунальних послуг від 09.06.2016 р. № 1101); - з 15.01.2018 р. - тариф на послугу з централізованого опалення в місяць в опалювальний період, з ПДВ становить 1300,49 грн. за 1 Гкал або 31,07 грн. за 1 кв.м (затверджено постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і комунальних послуг від 31.03.2015 р. № 1171 в редакції постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і комунальних послуг від 28.12.2017 р. № 1536). - 15.02.2019 р. рішенням виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 31.01.2019 р. № 39 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання і на послуги з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води категорії споживачів ККП ММР « Маріупольтепломережа », встановлено тариф на послуги з централізованого опалення (з ПДВ), а саме 1683,25 грн. за 1 Гкал або 40,68 грн. за 1 кв.м.Таким чином, ККП ММР « Маріупольтепломережа », проводило нарахування за надані послуги з централізованого опалення згідно чинного законодавства та діючих тарифів. Просили апеляційну скаргу залишити без задоволення ,рішення суду першої інстанції залишити без змін. У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та її представник адвокат Шмойлов С.О. підтримали доводи апеляційної скарги , представник ККП «Маріупольтепломережа»,що діє за довіреністю Кучерявих С.В. просила залишити апеляційну скаргу без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону судове рішення відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі продажу № 39 від 12 січня 2007 року . Між ОСОБА_1 та ККП «Маріупольтепломережа» 01 листопада 2013 року укладено договір № 13352 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Згідно договору відповідачу оформлено особовий рахунок № НОМЕР_1 , опалювальна площа квартири складає 64,20 кв.м. 01 листопада 2013 року між ККП «Маріупольтепломережа» та ОСОБА_1 було укладено договір № 37 И-13 про реструктуризацію заборгованості за житлово - комунальні послуги. Згідно з умовами договору боржник повинен був погасити заборгованість за послуги теплопостачання, що утворилась за адресою: АДРЕСА_3 , станом на 01 листопада 2013 року в сумі 9 388,22 грн. в строк до 01 листопада 2015 року, наступними платежами у 2013 році 782,34 грн., у 2014 році 4 694,04 грн., у 2015 році 3 911,70 грн., з розподілом за місяцями по 391,17 грн. із зобов*язанням сплачувати поточні платежі щомісячно (п.1.договору ) . Боржник визначені договором і законодавством зобов`язання не виконав, тому 23 жовтня 2018 року підприємство звернулося до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості, який було видано, а в подальшому судовий наказ №264/5995/18 від 17 грудня 2018 року був скасований ухвалою Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 грудня 2018 року. З розрахунку заборгованості наданого підприємством 27 листопада 2019 року вбачається, що заборгованість відповідача з урахуванням здійснених платежів за користування тепловою енергією станом на 01 листопада 2019 року становить 27 561,29 грн. Задовольняючи частково позовні вимоги ,суд першої інстанції зазначив,що зроблений позивачем розрахунок відображає офіційні дані позивача щодо наданих послуг та їх вартості,здійснений з урахуванням опалюваної площі в квартирі , відповідно до діючих тарифів та показників приладів обліку,що підтверджується розшифровками нарахувань за період з листопада 2013 року по листопад 2019 року. Проте, суд не погодився із розрахунком загальної заборгованості ,що здійснений позивачем, та виходив з того,що відповідачем ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості в період дії договору про реструктуризацію було здійснено наступні платежі : - у листопаді 2013 року в розмірі 4023,53 грн., у грудні 2013 року в розмірі 766,61 грн., у січні 2014 року в розмірі 808,89 грн., у березні 2014 року в розмірі 2422,33 грн., у вересні 2014 року в розмірі 2089,49 грн., у грудні 2014 року в розмірі 1173,51 грн., у березні 2015 року в розмірі 128,40 грн., у жовтні 2015 року у розмірі 1000 грн. Окрім внесення платежів для погашення заборгованості за договором реструктуризації, відповідач мала оплатити поточні нарахування за послуги теплопостачання, а саме у листопаді 2013 року - 295,13 грн., у грудні 2013 року-417,72 грн., у січні 2014 року -356,32 грн., у лютому 2014 року - 474,41 грн., у березні 2014 року-330,46 грн., у квітні 2014 року-5,24 грн., у жовтні 2014 року-128,40 грн., у листопаді 2014 року - 414,20 грн., у грудні 2014 року-139,57, у січні 2015 року -544,20 грн., у лютому 2015 року - 450,00 грн., у березні 2015 року 338,85 грн., у квітні 2015 року-209,08 грн., у жовтні 2015 року-283,06 грн., у листопада 2015 року-655,52 грн. В період дії договору про реструктуризацію, відповідач вносила платежі і до жовтня 2015 року мала переплату за послугами з теплопостачання в розмірі 654,73 грн., заборгованість утворилася у листопаді 2015 року в розмірі 2784 грн. з урахуванням заборгованості по договору про реструктуризацію та поточних платежів. У грудні 2015 року нараховано за тепло 784,82 грн. - 0 грн. сплати,заборгованість 3568,91 грн. У січні 2016 року- нараховано 985,21 грн.,-0 грн.сплати ,заборгованість 4554,12 грн.; лютий 2016 року-нараховано 786,44 грн.,-0 грн.сплати,заборгованість 5340,56 грн.; березень 2016 року-нараховано 660,36 грн.,-0 грн.сплати,заборгованість 6000,92 грн.; квітень 2016 року-нараховано 305,88 грн.,-0 грн.сплати,заборгованість 6306,80 грн.; жовтень 2017 року-нараховано 444,26 грн.,-0 грн.сплати,заборгованість 6751,06 грн.; листопад 2017 року-нараховано 1733,80 грн.,-0 грн.сплати,заборгованість 8484,86 грн.; грудень 2016 року нараховано 1821,50,-0 грн.сплати,заборгованість 10 306,36 грн. У січні 2017 року - нараховано 1653,59 грн.,-100 грн.сплати ,заборгованість 11859,95 грн.; лютий 2017 року нараховано 2196,85 грн.,-0 грн.сплати,заборгованість 14056,80 грн.; березень 2017 року- нараховано 1061,45 грн.,-0 грн.сплати,заборгованість 15118,25 грн.; жовтень 2017 року-нараховано 230,57 грн.,- 0 грн.сплати,заборгованість 15348,82 грн.; листопад 2017 року-нараховано-1402,27 грн.,-0 грн.сплати,заборгованість 16 751,09 грн.; грудень 2017 року-нараховано 1599,65 грн.,- 0 грн.сплати,заборгованість 18 350,74 грн. У січні 2018 року нараховано 2084,84 грн.,-0 грн.сплати,заборгованість 20 435,58 грн.; лютий 2018 року-нараховано 1667,34 грн.,-0 грн.сплати,заборгованість 22 102,92 грн.; березень 2018 року-нараховано 1887,43 грн.,-0 грн.сплати,заборгованість 23 990,35 грн.; квітень 2018 року-нараховано 325,36 грн.,-0 грн.сплати,заборгованість 24 315,71 грн.; червень 2018 року-нараховано 0 грн.,- 100 грн.сплати,заборгованість 24 215,71 грн.; липень 2018 року нараховано 0 грн,-1000 грн.сплати,заборгованість 23 215,71 грн.; жовтень 2018 року нараховано 154,75 грн.,-1000 грн.сплати,заборгованість 22 370,46 грн.; листопад 2018 року-нараховано 1569,67 грн.,-1000 грн.сплати,заборгованість 22 940,13 грн.; грудень 2018 року-нараховано 2424,62 грн.,- 0 грн. сплати,заборгованість 25364,75 грн. У січні 2019 року- нараховано 2191,86 грн.,-1000 грн.сплата,заборгованість 27 556,61 грн.; лютий 2019 року-нараховано 2 148,39 грн.,-1000 грн.сплата,заборгованість 28 705 грн.; березень 2019 року-нараховано 1897,87 грн.,-0 грн.сплата,заборгованість 30 602,87 грн.; квітень 2019 року нараховано 735,52 грн.,- 1000 грн.сплата,заборгованість 30 338,39 грн.; червень 2019 року-нараховано 0 грн.,-1000 грн.сплата,заборгованість 29 338,39 грн.; липень 2019 року нараховано 0 грн.,-1000 грн.сплата,заборгованість 28 338,39 грн.; серпень 2019 року нараховано 0 грн.,- 1000 грн.сплата,заборгованість 27 338,39 грн.; вересень 2019 року нараховано 0 грн.,-1000 грн. сплата,заборгованість 26 338,39 грн.; жовтень 2019 року нараховано 9,03 грн.,-1000 грн.сплата,заборгованість 25 347,42 грн. Встановлено ,що після листопада 2015 року відповідачем були здійснені періодичні платежі у січні 2017 року 100 грн., у червні 2018 року -100 грн., у липні 2018 року-1000 грн., у жовтні 2018 року-1000 грн., у листопаді 1000 грн., у січні 2019 року - 1000 грн., у лютому 2019 року -1000 грн., у квітні 2019 року - 1000 грн., у червні 2019 року - 1000 грн., у липні 2019 року - 1000 грн., у серпні 2019 року-1000 грн., у вересні 2019 року-1000 грн. З урахуванням здійсненних відповідачем часткових платежів , що підтверджує визнання ним свого обов*язку оплачувати надані послуги , та з урахуванням нарахувань за теплопостачання ,суд дійшов до висновку про наявність станом на 01 листопада 2019 року заборгованості за послуги теплопостачання у розмірі 25 347,42 грн. Розрахунок заборгованості на суму 25 347,42 грн. наведений судом у додатку до рішення, є арифметично правильним.Розмір стягнутої з відповідача суми заборгованості скаржником не спростовано. З вказаних підстав доводи апеляційної скарги щодо додатків до позовної заяви підприємства розрахунку суми заборгованості відхиляються судом апеляційної інстанції . Також ,судом апеляційної інстанції відхиляються доводи апеляційної скарги щодо застосування до суми заборгованості позовної давності з наступних підстав. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно із ст. 257, ст. 260 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін. Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Як вбачається зі ст. 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Позивач зазначав про відсутність пропуску позовної давності, вказуючи на те, що позивачем було пред`явлено заяву про видачу судового наказу у жовтні 2018 р., який було видано, а ухвалою суду від 17 грудня 2018 року скасовано. Крім того , відповідач здійснював оплату не в повному обсязі , що свідчить про переривання позовної давності. З ухвали суду по справі № 264/5995/18 від 28 грудня 2018 року,вбачається,що судовий наказ від 17 грудня 2018 року виданий Приморським районним судом міста Маріуполя, яким з відповідача на користь позивача було стягнуто суму заборгованості за споживання теплоенергії за період з 01 листопада 2013 року по 01 жовтня 2018 року, 3% річних, інфляційних витрат та судового збору , - скасовано. Крім того, до грудня 2015 року останній платіж відповідачем було здійснено у жовтні 2015 року на суму 1000 грн. При цьому судом враховані надані відповідачем квитанції про здійснення платежів, з яких вбачається, що відповідач при здійсненні платежів не визначав призначення перерахованих ним коштів та надані відповідачем квитанції містять виправлення як періоду сплат,так і виправлення нарахованих сум підприємством за певний період (а.с. 32-34). Доводи апеляційної скарги щодо того,що в позові підприємства не враховані платежі відповідача за 2017-2019 роки відхиляються судом апеляційної інстанції ,оскільки суд першої інстанції проводив розрахунок заборгованості з урахуванням здійснених відповідачем платежів . В ст.264 ЦК України зазначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. У ч. 1 ст. 95 ЦПК України зазначено, що судовий наказ є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів чи витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги. Ураховуючи те, що судовий захист позивача на стягнення заборгованості за надані послуги може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг строку позовної давності. Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року № 6-214цс14 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов`язковим для всіх судів України. Оскільки за заявою позивача від 23 жовтня 2018 року про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за період з 01 листопада 2013 року по 01 жовтня 2018 року , 17 грудня 2018 року судом видано наказ та останній платіж відповідачем здійснено у жовтні 2015 року, строк позовної давності за грошовими вимогами за період з 01 листопада 2013 року по 01 листопада 2019 року не сплив. Доводи апеляційної скарги про те,що суд повинен був застосувати позовну давність до всієї суми заборгованості безпідставні,оскільки із наданого розрахунку і навних в матеріалах справи квитанцій вбачається часткова оплата наданих позивачем послуг,що свідчить про переривання строку позовної давності у розумінні ст.264 ЦК України . Доводи апеляційної скарги щодо подання позивачем позовної заяви з порушенням правил підсудності та необхідності врахування строку позовної давності з дати реєстрації позову в канцелярії Приморського районного суду міста Маріуполя не ґрунтуються на нормах законодавства . Задовольняючи частково позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат за період з листопада 2015 року по жовтень 2019 року в сумі 7 232,17 грн. та 3% річних в сумі 2 006,73 грн.,суд виходив з того,що встановлений законом обов*язок споживача про внесення суми за договором реструктуризації та внесення щомісячної плати за надані комунальні послуги є грошовим зобов*язанням,яке відповідач у встановлені строки та належним чином не виконував у зв*язку з чим утворилась заборгованість . Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми пені у розмірі 180,52 грн.,суд першої інстанції виходив з того,що п. 6 договору № 37 И-13 від 01 листопада 2013 року за несвоєчасне внесення плати за договором передбачено нарахування пені у розмірі 0,01% за кожен день прострочення, але не більш ніж 100 відсотків загального боргу. Позивачем нарахована пеня (4945,65 грн.(заборгованість станом на грудень 2014 року) *0,01%*365=180,52 грн.). Із ухвали про скасування судового наказу вбачається, що 17 грудня 2018 року було стягнуто з відповідача заборгованість з оплати теплової енергії, 3% річних та інфляційні витрати. Заборгованість за пенею не стягувалася. Враховуючи, що позивач звернувся до суду із позовною заявою 15 травня 2019 року і судовим наказом не була охоплена нарахована пеня за договором реструктуризації, строк позовної давності обмежується 12 місяцями перед його зверненням до суду і, з огляду на викладене, нарахована пеня не підлягає стягненню ,оскільки нарахована поза межами позовної давності. Отже, судом першої інстанції вірно визначено період та сума заборгованості за послугу щодо користування тепловою енергією, трьох відсотків річних та інфляційних втрат. Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами і надав їм належну оцінку. Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги, Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №

630. Згідно з вимогами ст. 162 ЖК України, п.п. 18,20 Правил надання населенню послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року за № 630, відповідач зобов`язаний оплачувати послуги не пізніше 20 числа місяця, який настає за розрахунковим. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа. Згідно ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки встановлені законом. Відповідно до ст.32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/ тарифів та показань засобів обліку або нормами, затвердженими в установлено порядку. Відповідно до п.23 та п.30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених ПКМ України віл 21 липня 2005 року № 630 за несвоєчасну оплату послуг споживач сплачує пеню в установлених законом та договором розмірах. Споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки, у разі несвоєчасного внесення плати за послуги сплачувати пеню у встановлених законом та договором розмірі, виконувати інші обов*язки відповідно до законодавства. За умовами ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог- відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Виходячи з положень ст.ст.524,533-535,625 ЦК України, грошовим зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін ,як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України , як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Відповідно до вказаної правової норми боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Інші наведені в апеляційній скарзі доводи за своєю суттю є ідентичними тому, що були викладені стороною відповідача в суді першої інстанції, зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, на правильність висновків суду вони не впливають та їх не спростовують. Виходячи з наведеного, та враховуючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до висновку, що висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам та підтверджуються матеріалами справи. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи і висновків суду не спростовують. Тому, апеляційна скарга підлягає відхиленню як необґрунтована, а рішення суду підлягає залишенню без змін як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складений 03 березня 2020 року. Судді: