Постанова 4818 № 643/11139/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А іменем України 26 лютого 2020 року м. Харків справа № 643/11139/19 провадження № 22-ц/818/409/20 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Котелевець А.В., суддів Піддубного Р.М., Тичкової О.Ю., за участю секретаря Огар І.В., ім`я (найменування) сторін: позивач ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 , відповідач - ОСОБА_3 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 09 жовтня 2019 року в складі судді Букреєвої І.А., у с т а н о в и в : В липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 та просила стягнути на її користь аліменти на малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 4500 грн щомісяця, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття. На обґрунтування позову вказала, що з 31 жовтня 2015 року перебувала з ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано на підставі судового рішення. За час шлюбу у них народився син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на даний час проживає разом з нею. Дитина знаходиться на її утриманні, а відповідач матеріальної допомоги не надає, хоча і має таку можливість. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 09 жовтня 2019 рокупозов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12 липня 2019 року до досягнення дитиною повноліття. Рішення суду мотивовано тим, що позивачкою не надано доказів на підтвердження розміру доходів відповідача, у зв`язку з цим суд першої інстанції вважав за необхідне позов задовольнити частково, стягнувши із відповідача на користь позивачки аліменти на утримання малолітнього сина у розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, до досягнення дитиною повноліття. При цьому суд першої інстанції зазначив, що обов`язок утримувати дитину до досягнення нею повноліття покладено на обох батьків. 07 листопада 2019 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про задоволення позову в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що офіційно ОСОБА_3 не працевлаштований, однак з січня по квітень 2019 року працював у республіці Польща, отримував дохід та придбав автомобіль. Крім того, дитина часто хворіє та потребує додаткових витрат на лікування. ОСОБА_3 рішення суду першої інстанції не оскаржив, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 09 жовтня 2019 року в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи на підставі пункту 1 частини четвертої статті 274 та частини п`ятої статті 279 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини першої статті 374 ЦПК України). Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України в межах доводів і вимог апеляційної скарги - судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає в частині вирішення спору щодо розміру аліментів. Матеріали справи свідчать, що з 31 жовтня 2015 року ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який було розірвано на підставі судового рішення. За час шлюбу у них народився син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на даний час проживає разом з позивачкою. Посилаючись на те, що відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання сина, ОСОБА_1 звернулась до суду із відповідним позовом. Відповідно до листа Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області від 10 лютого 2020 року № 574/19/25-01-02 станом на 07 лютого 2020 року в Центральній базі даних ДРФО ДПС України відсутня інформація про отримані доходи ОСОБА_3 за 1-3 квартал 2019 року. Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно зі статтею 141 СК України мати, батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно з частинами першою третьою статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Оскільки сторони добровільно не домовилися про матеріальне забезпечення доньки, то кошти на її утримання (аліменти) присуджує суд. Згідно з частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Отже, частина третя статті 181 СК України закріпила право обирати спосіб стягнення аліментів за тим з батьків, разом з яким проживає дитина. Частиною першою статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів (частина 3 статті 181 СК України). Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Згідно з вимогами частини 2 статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», встановлено у 2019 році прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років: з 1 січня 2019 року - 1626 гривень, з 1 липня - 1699 гривень, з 1 грудня - 1779 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2019 року - 2027 гривень, з 1 липня - 2118 гривень, з 1 грудня - 2218 гривень. Із позову вбачається, що вимога стосується стягнення аліментів в розмірі 4500,00 грн щомісяця, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття. В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснила, що не заперечує, якщо за рішенням суду з відповідача будуть стягуватися аліменти в розмірі 2000 грн щомісяця. Змінивши спосіб присудження аліментів, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та розглянув вимогу, що не була предметом розгляду. При цьому судом першої інстанції порушено положення частини третьої статті 181 СК України, оскільки спосіб стягнення коштів на утримання дитини визначається за вибором того з батьків, разом з яким проживає дитина. Саме така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 664/2746/17 ( провадження № 61-15663св19). З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру аліментів на дитину підлягає зміні з визначенням частки від заробітку (доходу) ОСОБА_3 в розмірі 2000 грн на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісяця. Посилання ОСОБА_1 на те, що вона несе витрати на ліки, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки позов про стягнення додаткових витрат з підстав, передбачених статтею 185 СК України, не пред`явлено і позивачка не позбавлена такої можливості. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 09 жовтня 2019 року змінити в частині визначення розміру аліментів. Стягнути з ОСОБА_3 на корить ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 2000 грн щомісяця, починаючи з 12 липня 2019 року до досягнення дитиною повноліття. В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 02 березня 2020 року. Головуючий А.В.Котелевець Судді Р.М.Піддубний О.Ю.Тичкова