Постанова 4876 № 912/2556/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03.03.2020 року м.Дніпро Справа № 912/2556/19 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Білецької Л.М. (доповідач) суддів: Паруснікова Ю.Б., Верхогляд Т.А., секретар судового засідання: Вітко Г.С., розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.12.2019 (повний текст рішення складено 23.12.2019 року, суддя Макаренко Т.В.) у справі № 912/2556/19 за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", 01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6 до відповідача Комунального підприємства "Теплокомуненерго" Олександрійської міської ради, 28000, Кіровоградська область, м. Олександрія, вул. Перспективна, буд. 32-А про стягнення 349 828,50 грн ВСТАНОВИВ: 1.Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції. До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Теплокомуненерго" Олександрійської міської ради про стягнення боргу у загальній сумі 349 828,50 грн, у тому числі пеня у розмірі 278 541,30 грн, три проценти річних у розмірі 54 392,01 грн, інфляційні втрати у розмірі 16 895,19 грн, з покладанням на відповідача судових витрат. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем договору постачання природного газу №5067/1718-БО-18 від 12.09.2017 в частині оплати поставленого газу. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 19.12.2019 у справі № 912/2556/19 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства "Теплокомуненерго" Олександрійської міської ради на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" заборгованість у загальній сумі 209 649,51 грн, у тому числі 138 605,61 грн пені, 54 148,71 грн - 3% річних, 16 895,19 грн інфляційних втрат, а також 2 623,71 грн судового збору. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Рішення обґрунтовано тим, що кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання. Позивачем за наданими суду розрахунками нараховано 3% річних у сумі 54 392,01 грн (а.с.24-28). Перевіривши розрахунок 3% річних, суд першої інстанції встановив, що він є помилковим, так як позивачем невірно визначено період нарахування 3% річних по зобов`язанням з оплати газу, поставленого в листопаді 2017 року. Судом першої інстанції зазначено, що останнім днем оплати буде 26.12.2017. На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що правильним є розрахунок пені за порушення строків оплати по зобов`язанням з оплати газу, поставленого в листопаді 2017 року з 27.12.2017 по 21.01.2018 в сумі 5 202,69 грн. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 54 148,71 грн 3 % річних. Решта позовних вимог в частині стягнення 3% річних необґрунтовані та задоволенню не підлягають у зв`язку з неправильним розрахунком. При вирішенні питання щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 16 895,19 грн, згідно розрахунку позивача (а.с. 24-28) суд враховав, що інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання, відповідно, нарахування інфляційних втрат за наступний період обґрунтовано здійснено позивачем з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 17.07.2018 у справі №904/10242/17. Господарський суд дійшов висновку, що розрахунок інфляційних втрат відповідає зазначеним нормам законодавства та, відповідно, вимога про стягнення з відповідача 16 895,19 грн інфляційних втрат, нарахованих за зобов`язаннями січень - лютий 2018 підлягає задоволенню. Перевіривши розрахунок пені, суд встановив, що він є помилковим, так як позивачем невірно визначено період нарахування пені по зобов`язанням з оплати газу, поставленого в листопаді 2017 року. Враховуючи, що 25 грудня є вихідним днем, а останній день оплати припадає на 26.12.2017, правильним періодом нарахування пені за листопад 2017 року буде з 27.12.2017 по 21.01.2018. Провівши відповідні розрахунки суд визначив, що пеня за цей період становить 26 938,39 грн. Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 277 211,21 грн пені. Господарський суд, дослідивши доводи відповідача щодо зменшення розміру пені, дійшов висновку зменшити її розмір на 50%, враховуючи те, що збиткова господарська діяльність відповідача значною мірою зумовлена невиконанням перед ним зобов`язань споживачами за отримані послуги з централізованого опалення. Наявність такої заборгованості залежить не лише від заявника, а і від виконання зобов`язань з боку споживачів послуг боржника, а також наявністю категорії населення у місті Олександрія, які користуються пільгами та субсидіями. Господарський суд прийняв до уваги, що пеня є лише санкціями за невиконання грошового зобов`язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може. Окрім стягнення пені, позивач нараховує та стягує також проценти річних та інфляційні втрати, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем. Тому, при зменшенні розміру пені, позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані. Одночасно господарський суд зазначив, що зменшення пені на 95% є значним та нівелює суть відповідальності за порушення зобов`язання. Оцінивши в сукупності доводи позивача та відповідача, а також обставини розрахунку і періоди прострочення, суд прийшов до висновку за можливе зменшити нараховану позивачем пеню на 50 %. З підстав викладеного господарський суд згідно клопотання відповідача зменшив пеню на 50%, тобто до 138 605,61 грн. 2.Короткі узагальнені доводи апеляційної скарги. Не погодившись з рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 19.12.2019 у справі № 912/2556/19, до Центрального апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою звернулось Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», в якій просить скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.12.2019 у справі № 912/2556/19 в частині відмови у стягненні 138 605, 60 грн пені та прийняти в цій частині нове рішення про стягнення 138 605,60 грн пені. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що матеріали справи не містять будь-яких доказів вчинення неправомірних дій з боку позивача. Однією з обов`язкових умов застосування ст.233 ГК України є дослідження судом майнового стану сторін - і боржника і кредитора, обставини, що обумовили прострочення. Скаржник зазначає, що відповідно до консолідованого звіту про фінансовий стан НАК «Нафтогаз України» за 9 місяців 2018 року торгова дебіторська заборгованість (а основним видом діяльності підприємства є продаж газу) становила 42 663 тис. грн. Торгова кредиторська заборгованість за 9 місяців 2018 року становила 4 636 тис. грн. (за аналогічний період 2017 року - 8 137 тис. грн.), відстрочені податкові зобов`язання складають 69 423 тис. грн. Розмір короткострокових позик складає 44 380 тис. грн., довгострокових - 8 784 тис. грн. (дана інформація є публічно-доступною, копія звіту наявна в матеріалах справи). Наведені дані свідчать про значний обсяг несплаченої заборгованості підприємств, нестачу коштів для здійснення поточної діяльності позивача, у тому числі - для забезпечення підприємств необхідним обсягом природного газу протягом опалювального сезону 2017/2018 років. Скаржник вважає, що загальна інформація щодо заборгованості населення (у вигляді довідки) не може бути прийнята до уваги, оскільки містить сукупні дані за всі роки діяльності підприємства, з даної інформації неможливо виокремити заборгованість саме за період 2017-2018 роки. Також з наданого балансу станом на 30 червня 2019 року вбачається наявність коштів на рахунках у розмірі 654 тис грн. (рядок 1167), дебіторська заборгованість за продукцію у розмірі 47 301 тис. грн. (рядок 1125) тощо. З таких обставин відсутні будь-які підстави вважати виключно скрутним фінансове становище відповідача. Відповідач наголошує на заборгованості контрагентів, зокрема, населення. Проте, наведені дані не можуть бути прийняті до уваги, оскільки за спірним договором природний газ постачався для виробництва теплової енергії бюджетним організаціям. Оплата, здійснена населенням, має направлятися на погашення заборгованості за іншими договорами, за природний газ для виробництва теплової енергії населенню. Крім того, скаржник зазначає, що довідка складена станом на 01.07.2019 року. З наданої інформації неможливо встановити, яку частину з загальної заборгованості складає та, що виникла в період дії спірного договору. Скаржник зазначає, що у постанові Верховного Суду від 18.03.2019 року (Касаційний цивільний суд) у справі №210/5796/16-ц суд зазначив наступне: «Закріплена у пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово- комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та 3 % річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові.» Відповідачем не надано жодних доказів щодо проведення відповідної судової роботи з користувачами щодо стягнення нарахувань у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України. Так, основним нормативним документом, що регулює порядок та умови постачання природного газу та виділення номінацій захищеним споживачам у опалювальний період 2017- 2018 років є постанова Кабінету Міністрів України від 22.03.2017 року №187, якою затверджено Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (далі - Положення про ПСО). Згідно пп.4 п.3 Положення встановлено обов`язок НАК "Нафтогаз України" постачати природний газ виробникам теплової енергії для всіх категорій використання природного газу, в тому числі для виробництва електричної енергії такими виробниками, на умовах та у порядку, що визначені Положенням про ПСО. Таким чином, несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу. Скаржник зазначає, що держава, покладаючи на ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», не виконує свої зобов`язання з компенсації економічно обґрунтованих витрат, здійснених таким суб`єктом, тим самим спричиняючи збитки. Так, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2018 року по справі №826/6064/17, залишеним в силі постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2018 року, визнано протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо не визначення джерела фінансування та порядку визначення компенсації, що надається суб`єктам ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов`язки. Скаржник вважає, що здійснюючи підприємницьку діяльність, відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов`язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення. Укладаючи договір на поставку природного газу відповідач усвідомлював всі ризики та свідомо, з доброї волі погодився на умови поставки, в тому числі і щодо нарахування пені. 3.Узагальнені доводи інших учасників справи. Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, погоджуючись з висновками суду першої інстанції.

4. Рух справи у суді апеляційної інстанції. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.01.2020 року, у складі колегії суддів головуючого судді Білецької Л.М. (доповідач), суддів Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.12.2019 у справі № 912/2556/19 та призначено розгляд справи на 03.03.2020 року. 03.03.2020 року оголошено вступну та резолютивну частину постанови. В судовому засіданні представник позивача та представник відповідача надали пояснення по справі та навели обґрунтування своїх вимог і заперечень з посиланням на норми законодавства. Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши представника скаржника, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті ним рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.12.2019 у справі № 912/2556/19 слід залишити без змін з огляду на наступне.

5. Встановлені та неоспорені судом обставини справи і відповідні їм правовідносини. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №226 від 06.03.2019 постановлено змінити тип публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з публічного на приватне та перейменувати його в акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". 12.09.2017 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі Постачальник) та Комунальним підприємством "Теплокомуненерго" Олександрійської міської ради (надалі Споживач) укладено договір постачання природного газу № 5067/1718-БО-18 (далі - Договір) (а.с.12-21), відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору. За умовами пункту 1.2. Договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями. Відповідно до пункту 2.1. Договору постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2017 по 31 березня 2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 5770 тис куб. метрів, у тому числі за місяцями (тис.куб.м.), згідно наведеної у п. 2.1. таблиці. Згідно з пунктом 3.1. Договору постачальник передає споживачу у загальному потоці імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна") - у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які знаходяться на кордоні України, та/або в пунктах приймання-передачі газу з підземних сховищ в газотранспортну систему. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ. Відповідно до пункту 4.1. Договору кількість природного газу, яка передається споживачу, визначається за показами комерційних вузлів обліку природного газу відповідно до вимог, установлених Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015р. №2494, та Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 р. № 2493. За умовами пункту 5.2. Договору, з урахуванням додаткової угоди № 1 від 15.01.2018 до Договору постачання природного газу, ціна за 1000 куб.м. газу за цим Договором на дату його укладання становить 7 907,20 грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20% . До сплати за 1000 куб. м. природного газу з ПДВ - 9 488,64 грн. Пунктом 5.4. Договору передбачено, що загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу. Згідно з умовами пункту 6.1. Договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Пунктом 8.2. передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. За змістом пункту 12.1. Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2017 р. до 31 березня 2018 р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. Договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками. Додатковою угодою № 1 до договору постачання природного газу від 12.09.2017 р. №5067/1718-БО-18 від 15.01.2018 р. пункт 8.2. Договору викладено у наступній редакції: "У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення". 01.04.2018 між сторонами підписано Додаткову угоду №2 до договору постачання природного газу від 12.09.2017 №5067/1718-БО-18 (а.с. 23), відповідно до якої Договір доповнено пунктом 2.1. яким визначено, що постачальник передає споживачу в період з 01.04.2018 по 31.05.2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 180 тис.куб.м. На виконання умов договору позивач протягом періоду з жовтня 2017 по квітень 2018 включно поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 20 346 016,32 грн, що підтверджується наступними актами приймання - передачі природного газу: - від 31.10.2017 на суму 1 024 184,82 грн; - від 30.11.2017 на суму 2 960 246,93 грн; - від 31.12.2017 на суму 3 243 720,05 грн; - від 31.01.2018 на суму 4 541 756,51 грн; - від 28.02.2018 на суму 3 984 972,61 грн; - від 31.03.2018 на суму 4 194 880,30 грн; - від 31.04.2018 на суму 396 255,10 грн(а.с.29-35). Вказані акти підписані та скріплені печатками сторін без зауважень та заперечень до них. Між тим, як повідомляв позивач, відповідач розрахувався за поставлений природний газ з порушенням встановлених договором строків, що є порушенням зобов`язання, у зв`язку з чим позивач нарахував пеню в розмірі 278 541,30 грн, 16 895,19 грн інфляційних та 54 392,01 грн 3% річних, які просить стягнути згідно поданого позову.

6. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції. Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до положень ст. 625 Цивільного кодексу України правовими наслідками порушення грошового зобов`язання є нарахування процентів річних від простроченої суми та інфляційних втрат. Так, згідно частини другої наведеної норми боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи з положень статей 524, 533, 625 Цивільного кодексу України, грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів. Інфляційні нарахування на суму боргу та сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), які передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування утримуваними ним коштами, належними до сплати кредиторові. Кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї. Період нарахування вказаних платежів законодавством не обмежений та здійснюється протягом всього часу існування прострочки виконання грошового зобов`язання. Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). В силу вимог частини другої статті 193, статей 216, 218 Господарського кодексу України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором. У сфері господарювання, згідно з частиною 2 статті 217, частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. У відповідності до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції"). Правовий аналіз зазначених статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків, враховує інтереси обох сторін. Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо зменшення пені на 50 %, враховуючи обставини розрахунку і періоди прострочення, а також баланс інтересів сторін.

7. Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка, у такому випадку, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18. При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Суд першої інстанції, зменшуючи розмір пені взяв до уваги обставини, що збиткова господарська діяльність відповідача значною мірою зумовлена невиконанням перед ним зобов`язань споживачами за отримані послуги з централізованого опалення. Наявність такої заборгованості залежить не лише від заявника, а і від виконання зобов`язань з боку споживачів послуг боржника, а також наявністю категорії населення у місті Олександрія, які користуються пільгами та субсидіями. Довід скаржника про те, що значний обсяг несплаченої заборгованості підприємств, нестачу коштів для здійснення поточної діяльності позивача, у тому числі - для забезпечення підприємств необхідним обсягом природного газу протягом опалювального сезону 2017/2018 років, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що пеня є лише санкціями за невиконання грошового зобов`язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може. Окрім стягнення пені, позивач нараховує та стягує також проценти річних та інфляційні втрати, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем. Тому, при зменшенні розміру пені, позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані. Довід скаржника про те, що загальна інформація щодо заборгованості населення (у вигляді довідки) не може бути прийнята до уваги, оскільки містить сукупні дані за всі роки діяльності підприємства, з даної інформації неможливо виокремити заборгованість саме за період 2017-2018 роки, є необґрунтованим з огляду на те, що не спростовує факт наявної заборгованості. Довід скаржника про те, що відсутні будь-які підстави вважати виключно скрутним фінансове становище відповідача, відхиляється колегією суддів з огляду на те, що норми законів щодо зменшення пені не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків, враховує інтереси обох сторін. Колегія суддів зазначає, що у ст. 233 ГПК України, словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суд першої інстанції користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Колегія суддів вважає, що зменшення пені на 95% є значним та нівелює суть відповідальності за порушення зобов`язання. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні і воно має бути залишено без змін.

8. Чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права і інтереси особи за захистом яких вона звернулась до суду. Право скаржника не порушено, оскільки пеня є лише санкцією за невиконання грошового зобов`язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Колегія суддів приходить до висновку, що рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.12.2019 у справі № 912/2556/19 винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що в силу ст. 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, рішення без змін.

10. Судові витрати. Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 129, 269, 275-280, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.12.2019 у справі № 912/2556/19 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 19.12.2019 у справі № 912/2556/19 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст складено 04.03.2020 року. Головуючий суддя Л.М. Білецька Судді Ю.Б. Парусніков Т.А. Верхогляд