Постанова 4854 № 400/3955/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 березня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/3955/19 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Джабурія О.В. суддів - Вербицької Н.В. - Кравченка К.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення від 16.12.2014 року № 91/4,- В С Т А Н О В И В: 13 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Головного рішення Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 16.12.2014 року №91/4 про утримання з ОСОБА_1 надміру виплачених сум пенсій в розмірі 48815,24 грн., провести перерахунок та повернути відраховані з її пенсії виплати. В обґрунтування своїх вимог, позивачка вказала на протиправність рішення відповідача про утримання з неї надміру виплачених сум пенсій в розмірі 48815,24 грн. за період з 01.01.1991 року по 31.12.2013 року у розмірі 20% одержуваної пенсії з 01.01.2015 року до повного погашення, спираючись на те, що оскільки за приписами ст. 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Відтак, за відсутності з її боку зловживань (недобросовісності) , підстав для стягнення з неї надмірно виплаченої суми пенсії відсутні. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення залишено без розгляду. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та направлення справи для вирішення питання про відкриття провадження до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, апелянт зазначав, що судом при вирішенні справи не враховано правова позиція Верховного Суду по справі № 646/6250/17, викладена в постанові від 24.04.2018 року. Крім цього, апелянт зазначив, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту отримання відповіді на заяву позивача до начальника УПФ України в Ленінському районі м. Миколаєва від 16.10.2014 року. Та не враховано, що фактично відповідь отримано лише листом Головного управління ПФУ в Миколаївській області № 3397-Б-07 від 21.08.2019 року, яким було проінформовано про рішення УПФУ в Ленінському районі м. Миколаєві № 30/17 від 10.12.2013 року та № 91/4 від 16.12.2014 року. Згідно до вимог ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Статтею 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність того, що особа могла дізнатися про порушення своїх прав, зокрема, якщо особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Відповідно до частини 1 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Таким чином, умовами застосування наслідків пропуску строку звернення до суду є насамперед його пропуск, а також відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів. Щодо визначення, власне, поважності причин пропуску строку звернення до суду, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що законодавством не встановлено перелік випадків, які можуть розцінюватись судом як поважні причини пропуску строків, а тому, відповідно, вирішення цього питання знаходиться у виключній компетенції суду, до якого з адміністративним позовом звертається позивач. Вирішення судом питання про наявність або відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними в конкретній справі залежить від вказаних позивачем причин, підтверджених відповідними засобами доказування, та доданих до неї матеріалів. Як встановлено судом апеляційної інстанції щодо строку звернення до адміністративного суду позивачем зазначено, і не спростовано відповідачем, про оскаржуване рішення органу Пенсійного фонду стало відомо у серпні 2019 року, коли позивачка звернулась до Головного управління ПФУ в Миколаївській області (правонаступник УПФУ в Ленінському районі м.Миколаєва) із заявою щодо розрахунку пенсії. В свою чергу листом від 21.08.2019 року №3397-Б-07 Головне управління ПФУ в Миколаївській області надало позивачці інформацію щодо виявлення недостовірними довідки про заробітну плату від 04.12.2009 ЗАТ «Актон» та довідки №106 від 13.10.2007 року ТОВ «АТП № 2 Грузавтосервіс», надані для перерахунку пенсії ОСОБА_1 , та у зв`язку із цим здійснення перерахунку пенсії, та про розмір пенсії з 01.08.2019 року -2000 грн., з яких 1565 - основний розмір, 328,44 - доплата за понаднормативний стаж 21 рік, 105,96 грн. - доплата відповідно до Постанови КМУ від 20.02.19 №124. Отже, на переконання колегії суддів, встановлений строк звернення до суду слід обраховувати саме з моменту отримання позивачем цього листа (тобто з моменту, коли позивач дізнався про порушення своїх прав). Посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на дату прийняття рішення щодо утримання суми переплати та копії заяви ОСОБА_1 про надання розрахунку суми 49126,37 грн., що виникла в результаті переплати, від 16.10.2014 року, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки матеріали справи не містять жодного доказу щодо дати отримання позивачем оскаржуваного рішення та листа-відповіді відповідача. В свою чергу, подання позову вимагає обізнаності зі змістом оскаржуваного рішення, підставами для його прийняття, для виконання вимог ст. 160 КАС України та взагалі прийняття рішення щодо необхідності подання такого позову, а тому сама по собі дата прийняття рішення та вихідна дата листа-відповіді за відсутності доказів отримання позивачем наведених матеріалів не може свідчити про початок перебігу строку звернення до суду. Крім того, колегія суддів вважає безпідставними посилання суду першої інстанції на рішення Верховного Суду у справі № 489/2361/17, оскільки таке рішення не є тотожним спірним правовідносинам. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що подаючи до відповідача заяву щодо розрахунку пенсії, а також звертаючись до суду із позовною заявою про оскарження рішення відповідача щодо утримання надміру виплачених сум пенсій, позивач проявив дійсну волю щодо реалізації гарантованого Конституцією права на соціальний захист та в подальшому свою незгоду з рішенням відповідного суб`єкта владних повноважень, а також намір оскаржити таке рішення в порядку адміністративного судочинства. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що лише розгляд справи по суті і з`ясування, зокрема, питання наявності зловживань з боку пенсіонера, дозволить суду оцінити правомірність дій відповідача. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального права, які гарантують право на соціальний захист у старості та порушенням норми процесуального права, а саме щодо права особи на справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спору у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту права на соціальний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. З огляду на вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм процесуального права, а тому суд апеляційної інстанції, враховуючи межі розгляду судом апеляційної інстанції та його повноваження щодо перегляду ухвал суду першої інстанції, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, прийшов до висновку, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд апеляційної інстанції, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року скасувати, а справу № 400/3955/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення від 16.12.2014 року № 91/4 - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий суддя Джабурія О.В. Судді Вербицька Н. В. Кравченко К.В.