Постанова КЦС ВС № 308/13290/16-ц

Постанова Іменем України 03 березня 2020 року м. Київ справа № 308/13290/16-ц провадження № 61-8290св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - публічне акціонерне товариства «Альфа-Банк», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 січня 2018 року у складі судді Шепетенко І. О. та постанову апеляційного суду Закарпатської області від 12 березня 2019 року у складі колегії суддів: Собослой Г. Г., Кожух О. А., Куштан Б. П., ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк») про визнання договору недійсним. Позовна заява, мотивована тим, що 27 липня 2007 року між акціонерно комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит № 105/8-07, відповідно до якого банк зобов`язався надати 42 000 доларів США зі сплатою 12 % річних з кінцевим строком погашення 26 липня 2027 року. При укладенні кредитного договору позичальник не був ознайомлений з усіма умовами кредитування, що пропонуються банком, в обсязі і в порядку, що передбачені Законом України «Про захист прав споживачів». Позивач був ознайомлений лише з тією інформацією, яка була фактично викладеною безпосередньо в змісті самого договору, який був розроблений відповідачем. Всупереч вимогам статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» належно не наведено детальний розпис сукупності вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, у тому числі перелік і розмір інших фінансових зобов`язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору, тощо; кредитний договір та графік платежів не містить відомостей (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі погашення основного боргу, вартості сплати вартості всіх супутніх послуг, а також фінансових зобов`язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих правил; не визначено сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також не зазначено її в процентному значені та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді: а) реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту, розрахунок якої здійснюється з використання наведеної в Постанові Правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року формули; б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у процентах річних), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов`язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту. Крім того, встановлена банком кредитного договору умова, щодо обов`язку сплати позичальником на користь банку комісії є такою, що суперечить вимогам частини п`ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», тобто є несправедливою, а сума комісії, сплаченої позивачем, є незаконно отриманою банком. Умови договору є несправедливими, оскільки є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, так встановлено відповідальність позичальника у формі пені за кожен день прострочення та штрафу, але аналогічної відповідальності для банку договором не встановлено. Зазначає, що відповідач скористався тим, що позивачу об`єктивно бракувало знань необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і він був введений в оману при отриманні кредитних послуг, а відповідач, в порушення вимог частини другої статті 11 та абзацу 16 частини першої статті 6 Закону України «Про захист прав споживачів» не надав позивачу відомості, які потрібні клієнту при укладенні договору, та по суті примусів до сплати платежів на незаконних підставах. Зазначає, що був введений відповідачем в оману при укладенні кредитного договору, а тому такий підлягає визнанню недійсним. 17 грудня 2012 року між Промінвестбанком та ПАТ «Альфа-банк» укладено договір відступлення права вимоги, а відтак відповідачем по справі є ПАТ «Альфа-банк». Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 16 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 12 березня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з його безпідставністю, оскільки позивач була ознайомлена з умовами кредитування, про що свідчить її підпис на кожному аркуші договору. Отже, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 13 квітня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Закарпатської області від 12 березня 2019 року. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права, неповним встановленням обставин справи. Під час укладення кредитного договору банком порушено вимоги Законом України «Про захист прав споживачів» та Правила надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року (далі - Правила), оскільки банк не повідомив позичальника про орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартість всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредити. Позивач був ознайомлений лише з тією інформацією, яка була фактично викладеною безпосередньо в змісті самого договору, який був розроблений відповідачем. Висновки суду першої інстанції, що позичальник підписався про отримання інформації є неправильними, оскільки вказані умови банком позичальнику доведені не були, а посилання банку на підпис позивача, ніби він отримав дану інформацію не підтверджено жодним доказом. Доводи касаційної скарги є ідентичні доводам позовної заяви та апеляційної скарги. Доводи інших учасників справи Відзив на касаційну скаргу не надходив. Рух касаційної скарги Ухвалою Верховного суду від 10 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Закарпатської області від 12 березня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року. Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Короткий зміст обставин справи: У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 27 липня 2007 року між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним промислово-інноваційним банком було укладено договір про іпотечний кредит № 105/8-07, відповідно до якого банк надав відповідачу кредит в сумі 42 000, 00 доларів США. 17 грудня 2012 року між акціонерним комерційним промислово-інноваційним банком та ПАТ «Альфа-Банк» укладено договір про відступлення прав вимоги, згідно якого новим кредитором за вказаним вище кредитним договором став ПАТ «Альфа-Банк». 02 червня 2012 року між ОСОБА_1 та новим кредитором ПАТ «Альфа-Банк» укладено Договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 27 липня 2007 року. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України). За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. За змістом статей 11, 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні ризики тощо, які передують укладенню договору. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просила визнати недійсним кредитний договір, укладений між банком та нею, посилаючись на те, що під час укладання договору, банк не надав їй об`єктивної, повної та достовірної інформації, необхідної для здійснення свідомого вибору, в умовах кредитного договору, не повідомив про орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартість всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредити, не попередив про валютні ризики. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів дійшли правильного висновку, оскільки спірний договір кредиту був підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов цього договору. Сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Позивачка на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов цього договору та в подальшому виконувала його умови. Протягом дії кредитного договору позивачка не зверталася до банку з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, за роз`ясненням положень, які були їй не зрозумілі, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, тим самим погоджуючись зі всіма умовами такого договору. Крім того між позивачем та банком 02 червня 2015 року було укладено договір про внесення змін та доповнень до спірного кредитного договору, підписуючи, який позивач додатково підтвердив про те, що їй була надана вся необхідна інформація передбачена Законом України «Про захист прав споживачів» та попереджено про валютні ризики, а також, що його волевиявлення при укладенні кредитного договору не було спотворене. Доводи заявника про те банк під час укладання договору приховав від позичальника повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів позичальника в оману, щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості не можуть бути прийняті до уваги. Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. З аналізу вказаної норми слід дійти висновку, що правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Відповідно до пункту 3.1 Правил, банки зобов`язані в кредитному договорі або в додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, зазначаючи при цьому значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку України. На банки покладається також обов`язок зазначати в кредитному договорі сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки, яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту (пункт 3.3 Правил). Враховуючи наведене суди дійшли обґрунтованих висновків про те, що позивачка була ознайомлена з орієнтованою сукупною вартістю кредиту, відомостями щодо процентної ставки, про що свідчить її підпис на кожному аркуші договору. Посилання позивача, що встановлена банком кредитного договору умова, щодо обов`язку сплати позичальником на користь банку комісії, є такою, що суперечить вимогам частини п`ятої 5 статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» є помилковим, оскільки як вбачається зі спірного кредитного договору сплата комісії не передбачена жодним пунктом кредитного договору. Посилання у касаційній скарзі на те, що банк не надав жодної інформації та не попередив про валютні ризики, є необґрунтованими, оскільки коливання іноземної валюти стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют, передбачити в момент укладання договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті. Істотна зміна становища щодо виконання боргових зобов`язань за кредитним договором унаслідок підвищення курсу іноземної валюти не є підставою вважати умови кредитного договору несправедливими, оскільки зазначене стосується обох сторін договору. Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку суду першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Закарпатської області від 12 березня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Закарпатської області від 12 березня 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: В. П. Курило А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко