Постанова 4813 № 523/12472/18

Номер провадження: 22-ц/813/503/20 Номер справи місцевого суду: 523/12472/18 Головуючий у першій інстанції Аліна С. С. Доповідач Ващенко Л. Г. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20.02.2020 року м. Одеса Колегія суддів Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді Ващенко Л.Г. суддів Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С., за участі секретаря Чепрас А.І., з участю: відповідачки ОСОБА_1 і її представника, позивачки ОСОБА_2 і її представника розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах і в інтересах малолітнього ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 05 червня 2019 року (одноособово суддя Аліна С.С.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа: Суворовська районна адміністрація Одеської міської в особі органу опіки та піклування ради про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, ІІ. ОПИСОВА ЧАСТИНА (короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції) 11.09.2018 року ОСОБА_2 звернулась із позовом до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Суворовська районна адміністрація Одеської міської в особі органу опіки та піклування ради (далі- Орган опіки та піклування) про усунення перешкод у користуванні власністю, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Позов обґрунтовано наступним. ОСОБА_2 є власником частини квартири АДРЕСА_1 . 12.09.2013 року позивачка та відповідачка ОСОБА_1 , уклали договір про оренду житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 зі строком дії договору до 12.09.2015 року. На підставі зазначеного договору відповідачка і її син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані у спірній квартирі. У 2015 році відповідачка ОСОБА_1 з дитиною переїхали жити до Харківської області, а у жовтні 2017 року син позивачки - ОСОБА_5 помер, відповідачка ОСОБА_1 разом із ОСОБА_3 , повернулися і стали проживати у спірній квартирі. Посилаючись на те, що договір оренди житлового приміщення закінчився, відповідачка ОСОБА_1 добровільно не бажає виїхати з жилого приміщення і знятися з реєстрації, позивачка просила позов задовольнити. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 05.06.2019 року позов ОСОБА_2 задоволено. Суд усунув перешкоди ОСОБА_2 у користуванні власністю шляхом визнання ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , 2013 року народження такими, що втратили право користування житловим приміщення, квартирою АДРЕСА_1 . (короткий зміст вимог апеляційної скарги) Відповідачка ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не погодилась із рішенням суду від 05.06.2019 року і подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. (узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу) Апеляційна скарга ОСОБА_1 зазначає: Визнаючи відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням, суд, посилаючись на Закон України від 11.12.2003 року «Про пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», одночасно застосовував наслідки, передбачені ст. ст. 319, 321, 383, 386, 391, ч.2 ст. 405 ЦК України, що є неприпустимим, оскільки вони є самостійними вимогами і підлягають самостійному застосуванню. Суд вирішує спір про визнання осіб такими, що втратили право проживання з підстав збігу строків дії договору найму (оренду) приміщення, усунення перешкод власнику відбувається через застосування ст. 391 ЦК України з чітким визначенням у чому саме полягають перешкоди у користування власністю, зазначені обставини судом не з`ясовані та не встановлені. Якщо суд приймає рішення з підстав того, що особи, як члени сім`ї власника, без поважних причин не проживають у житловому приміщенні понад встановленні ст. 156 ЖК України або ч.2 ст. 405 ЦК України строки, суд має застосувати одну норму права, а не всі одночасно. Рішення суду обґрунтоване на підставі нікчемного правочину у вигляді договору найму житлового приміщення від 12.09.2013 року, нікчемність якого полягає у том, що відповідно до роз`яснень Міністерства Юстиції України від 05.01.2011 року щодо порядку оформлення договору найму (оренди) житлового приміщення, основні положення, що регулюють даний вид правовідносин, встановлені у главах 58 "Найм (оренда) та 59 "Найм (оренда) житла" Цивільного кодексу України. При укладенні договору (оренди) житла слід керуватися положеннями глави 59 Кодексу, які є спеціальні положеня глави 58 Кодексу. Зокрема, у роз`ясненнях зазначено, що відповідно до ЦК України та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Міністерством юстиції України 03.03.2004 № 20/5, зареєстрованої в Міністерстві України 03.03.2004 за № 283/8882 (зі змінами - надалі Інструкції) передбачено лише нотаріальну форму реєстрації договорів найму житлового приміщення. Частиною першою ст. 811 ЦК України не передбачено обов`язкового нотаріального посвідчення договору найму житла, проте, за правилом ч.4 ст. 209 правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Відповідно до наявного у матеріалах справи договору найму житла, позивач його підписувала, як одноособова (повноцінна) власниця зазначеної квартири, що не відповідає дійсності, оскільки відповідно до витягу про реєстрацію права власності на житлове приміщення у вигляді квартири, ОСОБА_2 належить лише Ѕ права власності на квартиру АДРЕСА_3 , а інша Ѕ частини права власності на дану квартиру належить ОСОБА_6 . Судом помилково визнано відповідачів такими, що втратили право користування житлом з моменту закінчення строків дії договору. Якщо наймодавець не попередив наймача, а наймач не звільнив помешкання, договір вважається укладеним на таких самих умовах і на такий самий строк. Матеріали справи не містять доказів, що наймодавець ОСОБА_2 , на виконання умов законодавства за договором найму (оренди) житлового приміщення від 12.09.2013 р. на два роки, за три місяці, тобто до 12.09.2015 р.; 12.09.2017 р. чи до 12.09.2019 р. попереджала наймача про відмову від укладення договору на новий строк. Таким чином, слід вважати, що на момент винесення рішення, за умови законності договору, він мав би діяти, як автоматично пролонгований до 12.09.2019 р., що робить оскаржуване рішення незаконним, оскільки строк його дії не скінчився. При вирішенні житлових прав малолітньої особи судом до у справі належним чином не залучено Орган опіки та піклування і не з`ясовано його думку по даному питанню. При винесенні рішення суд посилається на неналежний доказ по справі - договір найму (оренди) житлового приміщення від 12.09.2013 р., оскільки відповідачка у суді неодноразово заявляла, що підпис під зазначеним договором ставила не вона і готова надати зразки підпису та почерку на підтвердження фальсифікації письмового доказу, а у порушення ст.12 ЦПК України, суд не з`ясував питання необхідності проведення з цього приводу належної судово-почеркознавчої експертизи. Оскаржуване рішення протирічить правовій позиції Верховного Суду України, яка є обов`язковою, хоча у тексті суд посилається на аналогічну правову позицію Верховного Суду по справі № 766/817/17, яка стосується права власності, що відповідачі у жодному разі не ставлять під сумнів. У порушення правової позиції Верховного Суду по справі № 766/817/17 суд виходив з положень ст. 156 ЖК України та ст. 405 ЦК України, в той час , коли позивач не обґрунтував позовні вимоги із посиланням на зазначені статті. (узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи) У відзиві на скаргу позивачка ОСОБА_2 зазначила: Апелянт вважає, що суд мав застосувати ст. 156 ЖК України або ч.2 ст. 405 ЦК України, проте посилання на зазначені статті були лише тому, що вони були в описовій частині і про них позивачка зазначала у позові. Договір про здачу у найм жилого приміщення укладено на 2 роки, а не безстроково, це і є умови при вселенні, користуванні до певної дати жилим приміщенням із власником квартири, що регламентуються ст. 156 ЖК України, а рішення прийнято на підставі ст. ст. 4,5, 13, 76-81, 133, 265 ЦПК України та ст. ст. 321, 386, 391 ЦК України. ОСОБА_1 вважає договір про здачу у найм жилого приміщення нікчемним, оскільки у договорі не зазначена малолітня дитина. Однак вона від його імені та його інтересах укладала цей договір, крім того, вона має право без згоди власника зареєструвати дитину за місцем своєї реєстрації на той же строк, що і сама, що не є порушенням. Позивачка є власником Ѕ частини квартири, а ОСОБА_1 пустила проживати на свою половину квартири. Стверджуючи про невідповідність висновків суду, викладених в рішенні, ОСОБА_1 протирічить сама собі, оскільки посилалась на нікчемність договору, а у цьому випадку вважає, що договір підлягає пролонгації. На момент закінчення строку договору у 2015 році ОСОБА_1 разом із дитиною виїхала із спірної квартири в Харківську область та в м. Одесі не проживала до 2017 року. Твердження, що суд не залучив до участі у справі Орган опіки та піклування не відповідають дійсності і безпідставні. ОСОБА_1 вважає, що обраний спосіб захисту не є ефективним і вона не відновить право володіння та користування. На теперішній час вона не може зайти до квартири, ОСОБА_1 у присутності дитини постійно намагається провокувати її на скандал, при цьому у квартирі кожного разу різні чоловіки, в її спальні постійно хтось ночує і в кімнаті смердить перегаром. Зі слів сусідки ОСОБА_7 у квартирі проживає квартирантка. Зараз позивачка не може проживати у квартирі, вимушена знімати кімнату в приватному будинку за містом, хоча сплачує комунальні послуги, а через те, що у квартирі зареєстровані інші особи, не може оформити та отримати субсидію і у повній мірі користуватись своїми правами. ІІІ.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА (встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини) Судом першої інстанції встановлені і сторонами неоспорені такі обставини. Позивачка ОСОБА_2 є власником Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , іншим власником Ѕ частини спірної квартири є ОСОБА_6 , право власності на спірну квартиру у зазначених осіб зареєстровано на підставі свідоцтва про право власності від 11.09.2007 року (а.с.9). ОСОБА_5 і ОСОБА_1 з 24.06.2011 року перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с.49), а ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , батьком якого є ОСОБА_5 , а матір`ю ОСОБА_1 (а.с.8,50). 12.09.2013 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 укладено договір про здачу жилого приміщення у найм, відповідно до якого ОСОБА_2 , як власник квартири АДРЕСА_1 жилою площею 38,5 м2, що складається з 3/х кімнат і ОСОБА_1 , уклали договір про те, що власник здає у тимчасове користування строком до 2/х років, до 12.09.2015 року наймачу складом з 2/х осіб без проведення оплати, з метою користування жилим приміщенням для особистих потреб, при цьому, договір може бути розірваний у випадках, передбачених Законом (а.с.10). У спірному жилому приміщенні зареєстровані ОСОБА_6 , позивачка ОСОБА_2 і відповідачі ОСОБА_1 та її син ОСОБА_3 2013 року народження (а.с.12,82). 17.03.2015 рок ОСОБА_1 уклала договір поруки із ПАТ «Енергопостачальна компанія Одесаобленерго» Північний РЕМ (кредитор), відповідно до умов якого поручилась перед кредитором за виконання обов`язку ОСОБА_6 щодо сплати заборгованості у розмірі 967,65 гривень (а.с.56,57 а). З листопада 2015 року відповідачка ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи по зору (а.с.52-54). В травні 2018 року позивачка ОСОБА_2 зверталась до поліції з приводу конфлікту із відповідачкою (а.с.14). ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , батько малолітнього ОСОБА_8 помер (а.с.11,51). 05.11.2018 року позивачка ОСОБА_2 уточнила позов і просила усунути їй перешкоди у праві користуванні та володінні квартирою шляхом визнання ОСОБА_1 і ОСОБА_9 такими, що втратили право користування спірною квартирою, у зв`язку із закінченням терміну договору найму (а.с.41,42). Відповідачка ОСОБА_1 надала відзив на позов, в якому просила у позові відмовити (а.с.44-46). Ухвалою суду від 13.03.2019 року до участі у справі в якості третьої особи залучено Орган опіки та піклування (а.с.84-88). Судом апеляційної інстанції нові обставини не встановлювались і нові докази не досліджувались. Між сторонами виникли правовідносини із захисту права власності та строкового найму жилого приміщення, які регулюються нормами ЦК України. (доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції) Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив з того, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкоди, зокрема шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши позов про позбавлення права користування житловим приміщенням, як з підстав ст. 156 ЖК України, так і з підстав ст. 405 ЦК України (а.с.105-108). Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. З матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_2 є власником Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , іншим власником Ѕ частини спірної квартири є ОСОБА_6 12.09.2013 року позивачка та відповідачка ОСОБА_1 , уклали договір про здачу жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , у найм зі строком дії договору до 12.09.2015 року. Договір найму від 12.09.2013 року, у встановленому законом порядку, сторонами договору, на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, не розірваний і не визнаний недійсним. За договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. Договір найму житла укладається у письмовій формі. Предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина. Помешкання має бути придатним для постійного проживання у ньому. Наймач житла у багатоквартирному будинку має право користування майном, що обслуговує будинок (ст. 810 ч.1, 811 ч.1, 812 ч.ч.1-3, ЦК України). Договір найму житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорі строк не встановлений, договір вважається укладеним на п`ять років. До договору найму житла, укладеного на строк до одного року (короткостроковий найм), не застосовуються положення ч.1 ст. 816, положення ст. 818 та ст. ст. 822-824 ЦК України (ст. 821 ч.ч.1,2 ЦК України). У разі спливу строку договору найму житла, наймач має переважне право на укладення договору найму житла на новий строк. Не пізніше ніж за три місяці до спливу строку договору найму житла наймодавець може запропонувати наймачеві укласти договір на таких самих або інших умовах чи попередити наймача про відмову від укладення договору на новий строк. Якщо наймодавець не попередив наймача, а наймач не звільнив помешкання, договір вважається укладеним на таких самих умовах і на такий самий строк (ст. 822 ч.1 ЦК України). Договір найму житла може бути розірваний за рішенням суду на вимогу наймодавця у разі: невнесення наймачем плати за житло за шість місяців, якщо договором не встановлений більш тривалий строк, а при короткостроковому наймі - понад два рази; руйнування або псування житла наймачем або іншими особами, за дії яких він відповідає. Договір найму частини будинку, квартири, кімнати (частини кімнати) може бути розірваний на вимогу наймодавця у разі необхідності використання житла для проживання самого наймодавця та членів його сім`ї. Наймодавець повинен попередити наймача про розірвання договору не пізніше ніж за два місяці. У разі розірвання договору найму житла наймач та інші особи, які проживали у помешканні, підлягають виселенню з житла на підставі рішення суду, без надання їм іншого житла (ст. 826 ч.ч.2,3, ст. 826 ч.1 ЦК України). Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ст. 526 ч.1, 598 ч.ч.1,2 ЦК України). Між сторонами виникли зобов`язання з договору найму жилого приміщення. Зважаючи на те, що позивачка ОСОБА_2 , як наймодавець, не надала ні суду першої, ні суду апеляційної інстанцій належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вона попереджала наймача ОСОБА_1 за три місяці до спливу строку договору найму житла від 12.09.2013 року, про відмову від укладення договору на новий строк, договір найму спірного житла від 12.09.2013 року зі строком дії до 12.09.2015 року, у розумінні ст. 822 ч.1 ЦК України, був переукладений на таких самих умовах, як і первісний договір, на інші строки, тобто на строк до 12.09.2017 року, а у подальшому на строк до 12.09.2019 року. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про задоволення позову. (мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу) Доводи відповідачки у скарзі про те, що суд неправильно застосував норми матеріального права ст. 156 ЖК України і ст. 405 ЦК України, прийняті до уваги і є підставою для скасування рішення суду. Доводи відповідачки, що рішення суду обґрунтоване на підставі нікчемного правочину від 12.09.2013 року і суд не залучив до участі у справі орган опіки та піклування, оскільки спір стосується прав дитини - до уваги не приймаються через те, що договір найму від 12.09.2013 року не визнаний недійсним, а орган опіки та піклування, на підставі ухвали суду від 13.03.2019 року, залучений до участі у справі в якості третьої особи (а.с.86-88). Твердження позивачки, що: договір укладено на 2 роки і він не є безстроковим; на момент закінчення строку договору у 2015 році ОСОБА_1 разом із дитиною виїхала зі спірної квартири і не проживала в ній до 2017 року; позивачка не може проживати у квартирі, вимушена знімати кімнату в приватному будинку за містом через те, що у квартирі зареєстровані інші особи, не може оформити та отримати субсидію і у повній мірі користуватись своїми правами, - не заслуговують на увагу. Між сторонами існують зобов`язання з договору найму жилого приміщення від 12.09.2013 року, який, у розумінні ст. ст. 822 ч.1 ЦК України, був переукладений на таких самих умовах, як і первісний договір, на інші строки, тобто на строк до 12.09.2017 року та на строк до 12.09.2019 року. Позивачка, у встановленому законом порядку, не попереджала відповідачку про відмову від укладення договору на новий строк. Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 у 2015 році разом із дитиною звільняли спірну квартиру і не проживали в ній до 2017 року. За змістом ст. 826 ч.2 ЦК України, договір найму частини будинку, квартири, кімнати (частини кімнати) може бути розірваний на вимогу наймодавця у разі необхідності використання житла для проживання самого наймодавця та членів його сім`ї. Тому, у разі необхідності використання житла для проживання самого наймодавця, позивачка, у встановленому законом порядку, не позбавлена права ставити питання про розірвання договору найму житла. (чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду) Позивачка не довела своїх вимог, тому відсутні підстави для ствердження про порушення прав особи, яка звернулась до суду. (висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції) Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ст. 376 ч.1 п.п.1-4, ч.2 ЦПК України). Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про задоволення позову, висновки суду не відповідають обставинам справи і нормам матеріального права, суд порушив норми матеріального права і неправильно застосував ст. ст. ст. 156 ЖК України і 405 ЦК України і не застосував ст. 810, 822 ЦК України, рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення. СУДОВІ ВИТРАТИ Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ч.1, ч.2 п.п.1-3 ЦПК України). Колегія суддів відмовляє у задоволенні позову, тому судові витрати підлягають відшкодуванню, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України. ІV. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст. ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах і в інтересах малолітнього ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 05 червня 2019 року скасувати. Відмовити ОСОБА_2 у позові до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах і в інтересах малолітнього ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови суду апеляційної інстанції складено 02.03.2020 року. Судді Одеського апеляційного суду Л.Г. Ващенко Л.М. Вадовська Є.С. Сєвєрова