Постанова 4876 № 908/2459/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03.03.2020 року м.Дніпро Справа № 908/2459/19 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач, суддів: Коваль Л.А., А.Є. Чередко розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-топливо" на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.11.2019 у справі № 908/2459/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сяйвомет", м. Запоріжжя до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-топливо", м. Запоріжжя про стягнення суми 76800 грн., - ВСТАНОВИВ: 06.09.2019 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Сяйвомет" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-топливо" про стягнення суми 76800 грн. Рішенням по спарві від 04.11.2019 позов задоволено та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-топливо" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сяйвомет" суму 76800 (сімдесят шість тисяч вісімсот) грн. попередньої оплати, суму 1921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) грн. судового збору, про що видано відповідний наказ. Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що на виконання умов укладеного між сторонами договору поставки № 280219 від 28.02.2019, позивач на підставі виданого відповідачем рахунку-фактури № СФ-0000030 від 21.03.2019 здійснив попередню оплату в розмірі 76 800,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 5981 від 26.03.2019 на суму 76800 грн. наявною в матеріалах справи. У зв`язку з тривалим невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором, 20.08.2019 позивач направив відповідачу лист № 136 від 20.08.2019 з вимогою протягом 7 днів, з дати отримання вимоги поставити товар. У випадку невиконання вказаної вимоги, позивач повідомив відповідача про розірвання договору № 280219 від 28.02.2019 та виклав вимогу про повернення суми 76 800,00 грн.. Оскільки товар у визначений строк поставлено не було, попередня оплата не була повернена, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення. Не погодившись з вказаним рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко-топливо" подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.11.2019 у справі №908/2459/19, згідно якої останній просить скасувати зазначене рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову ТОВ "Сяйвомет" відмовити повністю. В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно визначився з характером спірних правовідносин, не застосував закон, який підлягає застосуванню, зокрема ст. 638 ЦК України та ст. 181 ГК України при винесенні оскаржуваного рішення. За твердженнями апелянта, підписання сторонами Договору без погодження та підписання обов`язкових Додатків до нього, посилання на які міститься в самому Договорі, не можна вважати укладенням Договору в розумінні Глав 53-54 ЦК України. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.12.2019 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ""Еко-топливо" на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.11.2019 у справі № 908/2459/19 залишено без руху та надано скаржнику строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду належні докази сплати судового збору у сумі 2 681,50 грн., докази надіслання іншим учасникам справи копії апеляційної скарги та доданих до неї документів. 02.01.2020 апелянтом надано докази сплати судового збору та докази надіслання апеляційної скарги на адресу позивача. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.01.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-топливо" на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.11.2019 року у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. 24.01.2020 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сяйвомет" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та перевіривши правильність висновків місцевого господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 28.02.2019 між ТОВ "Еко-топливо" (постачальник, відповідач у справі) та ТОВ "Сяйвомет" (покупець, позивач у справі) був укладений договір поставки № 280219, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки покупцеві товар на підставі видатково-прибуткових накладних і сплатити за нього певну грошову суму (п. 1.1). За умовами п. 3.1 договору, загальна кількість товарів, що поставляється на умовах даного договору, асортимент, ціна за одиницю та загальна вартість товару визначаються в замовленнях, рахунках-фактурах та видатково-прибуткових накладних (3.1). Пунктом 4.1 договору сторони погодили, що строк поставки кожної узгодженою партії товару становить 10 календарних днів з дати узгодження партії поставки в замовленні. Згідно з п. 4.2 договору, асортимент, кількість товару, ціна та вартість кожної партії поставки товарів визначається сторонами на підставі затвердженого постачальником замовлення покупця. Пунктом 7.1 договору сторони погодили умови оплати. Так, оплата здійснюється шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника наступним чином: - передоплата 50% вартості продукції здійснюється протягом 5 банківських днів з дати підписання договору; - остаточний розрахунок у розмірі 50% вартості продукції здійснюється не пізніше 5 банківських днів після отримання покупцем повідомлення про готовність продукції до відвантаження постачальником. Згідно з п. 7.3 договору оплата здійснюється покупцем на підставі цього договору, рахунку-фактури, виставленого постачальником на вартість поставленої партії товару та накладних. При здійснені платежу покупець повинен вказувати у платіжному дорученні номер та дату цього договору, номер та дату видатково-прибуткової накладної, за якою партія товару постачалась, номер та дату рахунка-фактури, виписаної постачальником на оплату поставленої продукції. Відповідно до п. 10.1 договору, він вступає в дію з дати його укладання обома сторонами і діє до 31.12.2020. Дострокове розірвання договору можливе лише у випадках, передбачених чинним законодавством України. 21.03.2019 позивач отримав від відповідача специфікацію до договору поставки № 280219 від 28.02.2019, за умовами якої відповідач зобов`язався поставити позивачу товар на суму 128000 грн., в тому числі ПДВ 21333,33 грн. та рахунок-фактуру № СФ-0000030 від 21.03.2019 на суму 128000 грн. Оскільки умови терміну поставки та оплати товару у Специфікації від 21.03.2019 були викладені відповідачем в іншій редакції ніж ті, що погоджені сторонами в договорі поставки № 280219 від 28.02.2019, позивач не підписав зазначену специфікацію. В той же час 26.03.2019 позивач здійснив попередню оплату за товар зазначений у Специфікації від 21.03.2019 та рахунку-фактурі № СФ-0000030 від 21.03.2019 в розмірі 76800 грн. Факт оплати підтверджується копією платіжного доручення № 5981 від 26.03.2019 на суму 76800 грн. (призначення платежу передоплата за Шредер згідно рах. № СФ-0000030 від 21.03.2019). 20.08.2019 позивач направив відповідачу лист № 136 від 20.08.2019 з вимогою протягом 7 днів, з дати отримання вимоги поставити товар. У випадку невиконання вказаної вимоги, позивач повідомив відповідача про розірвання договору № 280219 від 28.02.2019 та виклав вимогу про повернення суми 76800 грн.. Відповідач зобов`язань за договором поставки № 280219 від 28.02.2019 належним чином не виконав, товар позивачу не передав, що стало підставою для звернення до суду з відповідними позовними вимогами. Надаючи оцінку даним спірним правовідносинам, апеляційний суд зазначає, що предметом спору є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача суми попередньої оплати в розмірі 76 800,00 грн. здійсненої згідно договору поставки № 280219 від 28.02.2019 у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо поставки товару. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що умовами договору сторони визначили, що кількість, асортимент, ціна та загальна вартість товару визначаються сторонами у замовленні, рахунках-фактурах та видатково-прибуткових накладних (п. 3.1 договору). Асортимент, кількість товару, ціна та вартість кожної партії поставки товарів визначається сторонами на підставі затвердженого постачальником замовлення покупця (п. 4.2). Враховуючи виставлений відповідачем рахунок-фактуру № СФ-0000030 від 21.03.2019, який містить назву, кількість, ціну та загальну вартість товару, та здійснену позивачем попередню оплату за ним, суд приходить до висновку, що сторонами узгоджено партію товару у відповідності до пунктів 4.1 та 4.2 договору. У зв`язку з чим, у відповідача виник обов`язок з поставки товару (Шредер SH-10000х660) у кількості, визначеній у в рахунку-фактурі. Відповідач доказів належного виконання зобов`язання за договором (передачі товару) або повернення позивачу попередньої оплати в розмірі 76800 грн. суду не надав, відтак позовні вимоги є обґрунтованими, законними та підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується з даним висновком місцевого господарського суду з огляду на наступне. Як передбачено статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України. За приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать. Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Згідно із ч. ч. 1, 6 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Як передбачено ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Нормами статті 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України). Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Частиною 2 ст. 693 ЦК України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Як вбачається з матеріалів справи, в рамках виконання договору поставки № 280219 від 28.02.2019 відповідачем було виставлено позивачу рахунок-фактуру № СФ-0000030 від 21.03.2019, який містить назву, кількість, ціну та загальну вартість товару. Позивач здійснив попередню оплату за товар, що підтверджується копією платіжного доручення № 5981 від 26.03.2019 на суму 76 800,00 грн. (призначення платежу передоплата за Шредер згідно рах. № СФ-0000030 від 21.03.2019). Наведені обставини дають підстави свтверджувати, що сторонами узгоджено партію товару у відповідності до пунктів 4.1 та 4.2 договору. У зв`язку з чим, у відповідача виник обов`язок з поставки товару (Шредер SH-10000х660) у кількості, визначеній у в рахунку-фактурі. 20.08.2019 позивач направив відповідачу лист № 136 від 20.08.2019 з вимогою протягом 7 днів, з дати отримання вимоги поставити товар. У випадку невиконання вказаної вимоги, позивач повідомив відповідача про розірвання договору № 280219 від 28.02.2019 та виклав вимогу про повернення суми 76 800,00 грн.. Принцип змагальності сторін, закріплений у частині 3 статті 13 та частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ч. 3 ст. 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. За приписами ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Як передбачено ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України). Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Таким чином, враховуючи, що відповідачем не надано доказів належного виконання зобов`язання за договором (передачі товару); доказів повернення позивачу попередньої оплати в розмірі 76 800,00 грн.; доказів досягнення домовленностей щодо звільнення його від обов`язку повернення утриманої суми передоплати або досягнення домовленостей щодо подальшого використання передплачених коштів, колегія суддів доходить висновку про законність та обгрунтованність рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача суми 76 800,00 грн. попередньої оплати. Згідно частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що підписання сторонами Договору без погодження та підписання обов`язкових Додатків до нього, посилання на які міститься в самому Договорі, не можна вважати укладенням Договору в розумінні Глав 53-54 ЦК України, виходячи з наступного. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України). Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України). Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 3 статті 180 Господарського кодексу України). Колегія суддів зазначає, що договір поставки № 280219 від 28.02.2019 укладений сторонами у відповідності до вимог статей 638 Цивільного кодексу України та ст. 181 Господарського кодексу України, зокрема, на момент укладення правочину сторонами в належній формі досягнуто згоди з усіх його істотних умов (предмет, ціну, строк дії договору), договір підписаний сторонами та скріплений печатками. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України). Договір у встановленому порядку не оспорений, не визнано недійсним в цілому чи його окремі положення, доказів зворотного матеріали справи не містять, а відтак в силу вимог статті 629 Цивільного кодексу України він є обов`язковим для виконання сторонами. Посилання скаржника на відсутність додатку до Договору - «Замовлення» колегією суддів не приймаються, з огляду на те, що умовами договору поставки № 280219 від 28.02.2019 як і чинним на момент його укладення законодавством не передбачено обов`язкову письмову форму як власне і зміст такого документу як Замовлення, який не є первинним документом в розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». При цьому важливою є та обставина, що за умовами п. 3.1 договору, загальна кількість товарів, що поставляється на умовах даного договору, асортимент, ціна за одиницю та загальна вартість товару визначаються в замовленнях, рахунках-фактурах та видатково-прибуткових накладних, тобто сторони передбачили можливість визначення асортименту, ціни за одиницю та загальна вартість товару в інших документах, що прирівнюються до замовлення, зокрема в рахунках-фактурах. Рахунок-фактура № СФ-0000030 від 21.03.2019, який було висталвено відповідачем на виконання договору поставки № 280219 від 28.02.2019 містить назву, кількість, ціну та загальну вартість товару та саме на підставі даного рахунку позивачем було здійснено попередню оплату товару (Шредер SH-10000х660), який є предметом договору. Наведені обставини та докази у своїй логічній сукупності свідчать про те, що сторонами було узгоджено партію товару у відповідності до пунктів 3.1, 4.1 та 4.2 договору. Крім того, колегія суддів приймає до уваги той факт, що наданим до апеляційної скарги листом за вих № 22/05-1 від 22.05.2019р. відповідач засвідчив факт приступлення ним до виконання Договору поставки № 280219 від 28.02.2019, що підтверджує факт його укладення (досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов та їх погодження шляхом підписання та скріплення печатками в письмовій формі). Починаючи з 28.02.2019 (дати укладення договору) та протягом 6 місяців відповідач не повідомляв позивача про існування будь-яких причин, що унеможливлюють виконання договору, в тому числі про необхідність узгодження сторонами замовлення, яке вже було погоджено на підставі рахунку-фактури № СФ-0000030 від 21.03.2019, про що свідчить здійснена позивачем оплата за платіжним дорученням № 5981 від 26.03.2019. Так само, відповідачем не надано суду доказів того, що він повідомляв позивача про готовність продукції до відвантаження. Більше того, навіть після отримання 22.08.2019 листа № 136 від 20.08.2019 з вимогою протягом 7 днів, з дати отримання вимоги поставити товар або у випадку невиконання вказаної вимоги повернути суми передоплати в розмірі 76 800,00 грн., відповідач не тільки не навів обґрунтованих правових підстав невиконання ним своїх зобов`язань за Договором, але й не надав жодної відповіді взагалі. За правилами пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність. Відповідно до частин 2-4 статті 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Колегія суддів зауважує, що місцевий господарський суд всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права при ухваленні оскаржуваного рішення. Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не навів вмотивованих доводів на спростування висновків суду першої інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення. Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України). Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги та вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта. Керуючись статтями 269, 275-279 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-топливо" на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.11.2019 року у справі № 908/2459/19 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Запорізької області від 04.11.2019 року у справі № 908/2459/19 залишити без змін. Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко-топливо". Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя В.Ф. Мороз Суддя Л.А. Коваль Суддя А.Є. Чередко