Постанова 4855 № 640/22383/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/22383/19 Суддя (судді) першої інстанції: Погрібніченко І.М. Суддя-доповідач: Губська Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Губської Л.В., суддів: Епель О.В., Карпушової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Маляра Яна Анатолійовича на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Маляра Яна Анатолійовича про визнання протиправними та скасування постанов,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Маляра Яна Анатолійовича від 30.10.2019 у виконавчих провадженнях № 60452124 та № 60452244 про стягнення з неї основної винагороди в сумі по 167 036, 97 грн. Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю оскаржуваних постанов з огляду на те, що відповідач не посилається на дійсну вартість майна та не зазначає докази щодо оцінки такого майна, а на власний розсуд визначає основну суму заборгованості. Відтак, враховуючи, що законодавцем встановлено, що розмір винагороди приватного виконавця встановлюється у розмірі 10% від стягнутої ним суми або вартості майна, відповідачем протиправно взято в розрахунок загальну суму заборгованості по кредитному договору, а не суму повернутих коштів чи вартості майна. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено, при цьому, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при винесенні спірних постанов порушено вимоги положень статті 31 Закону № 1403-VIII та пункту 19 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 року №

643. Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Свої доводи обґрунтовує тим, що постанова про стягнення основної винагороди виноситься приватним виконавцем одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, в якій наводиться розрахунок та зазначається порядок стягнення такої винагороди. Разом з цим, наявність зазначеної постанови не свідчить про те, що винагорода буде стягнута у розмірі первинно визначеної суми, оскільки приватний виконавець одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Отже, на переконання апелянта, скасування постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця позбавляє його заробітку. Так, у разі обґрунтованості позовних вимог і задоволення позову, суд повинен був скасувати постанову в частині суми основної винагороди, вказавши на порушення при визначенні розміру винагороди, а не скасовувати її загалом. Представники сторін, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду, в судове засідання не з`явились, що є правом сторони і не перешкоджає судовому розгляду. Позивачем було подано клопотання про продовження строку на подачу відзиву на апеляційну скаргу та, у зв`язку із цим, відкладення розгляду справи, у задоволенні якого суд відмовляє через скорочені строки розгляду апеляційної скарги на судові рішення цієї категорії справ. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що заочним рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 30.12.2010 в справі № 2-2352/2010 частково задоволено позов Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» та вирішено, зокрема: звернути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» стягнення на предмет іпотеки, а саме земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, загальною площею 0, 2500 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 501592, виданого 02.02.2006 р. на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2005 року за № 15105, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010634200005, кадастровий номер 3221884403082220002; звернути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» стягнення на предмет іпотеки, а саме земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, загальною площею 0, 2500 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЖТ № 124206, виданого 27.10.2005 на підставі рішення 16 сесії IV скликання Литвинівської сільської ради від 12.08.2005 року № 129, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010534200044, кадастровий номер 3221884403082220001. На виконання судового рішення Вишгородським районним судом Київської області видано виконавчі листи від 15.06.2011 року № 2-3005/2010. 30.10.2019 приватним виконавцем Маляр Я.А. відкриті виконавчі провадження № 60452244 та № 60452124 щодо виконання цих виконавчих листів. Одночасно з відкриттям виконавчих проваджень, приватним виконавцем винесено постанови про стягнення з боржника основної винагороди, за якими визначено до стягнення з ОСОБА_1 основної винагороди в сумі по 167 036, 97 грн по кожному виконавчому провадженню. Не погоджуючись із прийнятими постановами, ОСОБА_1 звернулась із даним позовом до суду. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що при визначенні розміру основної винагороди в оскаржуваних постановах приватний виконавець не врахував того, що підставою для сплати приватному виконавцю винагороди є вчинення ним виконавчих дій із забезпечення повного або часткового стягнення з боржника на користь стягувача зазначеної у виконавчому документі суми. В той же час, в межах зазначеного виконавчого провадження грошові кошти, присуджені на користь стягувача, приватним виконавцем з боржника, не стягувались, а відтак, відсутні підстави для стягнення основної винагороди. Колегія суддів погоджується з висновком суду з огляду на наступне. Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII). Так, згідно із частиною першою статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За приписами пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Згідно з частиною першою статті 19 Закону № 1404-VIII передбачено право вибору стягувача щодо пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців. Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Частиною третьою статті 45 Закону № 1404-VIII передбачено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору. В свою чергу, основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - № 1403-VIII). Частинами 1-4 статті 31 Закону № 1403-VIII визначено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення. Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (ч. 7 ст. 31 Закону № 1403-VIII). На виконання статті 31 Закону № 1403-VIII постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 № 643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок № 643). Відповідно до вимог пункту 19 Порядку № 643, приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Відповідно до частини першої статті 48 Закону № 1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця. (ч. 6 ст. 48 Закону № 1404-VIII). Таким чином, постанова про стягнення основної винагороди приватного виконавця виноситься одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, однак, стягнення основної винагороди приватного виконавця за рішеннями майнового характеру здійснюється вже після завершення виконавчого провадження (в тому числі в разі повернення виконавчого документа стягувачу або закінчення виконавчого провадження) за умови, що стягнення за рішенням фактично не відбулося, є неможливим в силу положень статті 31 Закону № 1403-VIII та пункту 19 Порядку № 643, оскільки приватний виконавець зобов`язаний вирахувати розмір основної винагороди пропорційно від фактично стягнутої суми. Згідно ч. 1 ст. 45 Закону № 1404-VIII розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів. Як вбачається з матеріалів справи в оскаржуваних постановах відповідач зазначив таку формулу розрахунку основної винагороди: А х 10% = W, де A - сума що підлягає стягненню або вартість майна, що підлягає передачі, W - сума основної винагороди приватного виконавця. Отже, розрахунок основної винагороди здійснено наступним чином: 1 670 369, 77 грн х 10% = 167 036, 97 грн. Разом з тим, у цих постановах відповідачем не зазначено вартість реалізації майна, з якої можна б було вирахувати основну винагороду виконавця, та не вказано розмір основної суми заборгованості у числовому значенні. Тобто, застосована формула не містить обов`язкового елементу - числового значення розміру основної суми заборгованості, отже є неконкретною і тому не може бути використана. Не наведено такого числового значення із належним мотивуванням відповідачем і під час розгляду справи. С цих же підстав є помилковими і твердження апелянта, щодо можливості суду визначити суму основної винагороди. Не містять спірні постанови також і порядку стягнення основної винагороди приватного виконавця, як того вимагає ч. 7 ст. 31 Закону № 1403-VIII. З матеріалів справи вбачається, що сума 1 670 369, 77 грн випливає із загальної суми заборгованості, яку ПАТ «Банк Форум» просив стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в межах справи № 2-2350/2010. При цьому, заявлений позов містив вимоги щодо стягнення заборгованості так і звернення стягнення на предмет іпотеки. В заочному рішенні від 30.12.2010 в справі № 2-2352/2010 Вишгородський районний суд Київської області вказав, що зважаючи на те, що пріоритет та вимоги інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки, відсутні, суд вважає, що з відповідачів на користь позивача слід звернути стягнення на предмет іпотеки, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню. В частині стягнення суми заборгованості за кредитним договором, слід відмовити, оскільки чинний ЦК України не передбачає подвійне стягнення за одним і тим же зобов`язанням. Отже, відповідачем під час розрахунку суми основної винагороди у спірних постановах визначено загальну суму заборгованості за кредитним договором, без врахування, що зобов`язання стосувалось двох осіб (боржників) та трьох земельних ділянок. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що статтею 38 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 № 898-IV передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки. Положеннями частини першої статті 39 цього Закону передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. За встановленими обставинами справи в справі № 2-2352/2010 Вишгородський районний суд Київської області прийняв рішення про звернення стягнення на предмети іпотеки. Отже, виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону. Разом з тим, відповідно до вимог статей 19, 57 № 1404-VIII сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо така вартість майна змінилася. Колегія суддів зазначає, що у рішенні суду вартість переданого на реалізацію майна не визначено. Відповідно до ч.1 розділу ІХ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року № 2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1301/29431, не реалізоване на електронних торгах нерухоме майно виставляється організатором на повторні електронні торги за ціною, що становить 85 відсотків, а рухоме майно - 75 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 Закону № 1404-VIII. У разі повторної нереалізації майна нерухоме майно виставляється організатором на треті електронні торги за ціною, що становить 70 відсотків, а рухоме майно - 50 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 Закон № 1404-VIII. У той же час, частиною 5 ст. 31 Закону України № 1403-VIII встановлено, що якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Тобто, законодавець передбачив можливість часткового стягнення суми заборгованості, від чого і поставив у залежність остаточну винагороду приватного виконавця. Отже, фактичне виконання стягнення в рахунок погашення заборгованості шляхом продажу майна (земельних ділянок) з публічних торгів може відбутися на суму, відмінну від тої, що визначена як початкова ціна, а відтак і розмір основної винагороди приватного виконавця може змінитися. Оскільки відповідачем при винесенні постанов про стягнення з боржника основної винагороди від 30 жовтня 2019 року порушено вимоги статті 31 Закону № 1403-VIII та пункту 19 Порядку № 643, то суд погоджується із твердженнями позивача щодо протиправності цих постанов із наведених вище підстав. Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права щодо об`єднання вимог стосовно двох окремих виконавчих проваджень не заслуговують на увагу. Так, ч. 6 ст. 22 КАС України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. При цьому, заявлені вимоги стосуються спору між тими самими сторонами та регулюються одними й тими ж нормами права, що свідчить про можливість розгляду таких вимог в межах одного провадження. Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню. Таким чином, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Маляра Яна Анатолійовича - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий-суддя: Л.В. Губська Судді: О.В. Епель О.В. Карпушова