Постанова КЦС ВС № 461/1735/16-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 лютого 2020 року м. Київ справа № 461/1735/16-ц провадження № 61-35164св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - судді Кузнєцова В. О., суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: прокуратура Львівської області, Львівське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Державна казначейська служба України, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Кук Мартою Русланівною, та касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області на постанову апеляційного суду Львівської області від 20 березня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Струс Л. Б., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до прокуратури Львівської області, Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури. Свої вимоги обґрунтовував тим, що 3 вересня 1996 року старшим оперуповноваженим Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області майором міліції Філоненком A . B . відносно нього порушено кримінальну справу № 140-1182 за ознаками злочину, передбаченого статтею 86-1 КК України у редакції Кодексу 1960 року. Постановою слідчого Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області Шпири І. М. від 6 травня 1997 року його притягнуто як обвинуваченого і пред`явлено обвинувачення за ознаками злочинів, передбачених статтею 86-1 та частиною другою статті 165 КК України у редакції Кодексу 1960 року. 7 травня 1997 року йому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а 9 травня 1997 року - змінено на підписку про невиїзд. 22 вересня 1998 року старшим слідчим Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області Гніденцем М. Ф. відносно нього порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 148-2 КК України у редакції Кодексу 1960 року, і у подальшому об`єднано із кримінальною справою № 140-1182. 7 жовтня 1998 року йому пред`явлено нове обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених статтею 86-1 та частиною другою статті 148-2 КК України у редакції Кодексу 1960 року. 1 грудня 1998 року прокурором м. Львова старшим радником юстиції Ліушем І. І. затверджено обвинувальний висновок та кримінальну справу направлено до суду. Вказував, що під час досудового розслідування 24 червня 1998 року слідчим Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області Гніденцем М. Ф. винесено постанови про накладення арешту на квартиру по АДРЕСА_1 , а також на житловий будинок його дружини, який розташований по АДРЕСА_2 . 24 вересня 1998 року цим же слідчим винесено постанову про накладення арешту на житловий будинок у с. Сороки Пустомитівського району Львівської області, який належав його тестю. Постанови про накладення арешту на зазначене майно скасовані 1 березня 2012 року. Постановою Галицького районного суду м. Львова від 5 липня 2002 року кримінальну справу № 140-1182 повернено прокурору м. Львова на додаткове розслідування. 1 березня 2012 року слідчим Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області Коханчуком Р. Л. винесено постанову про закриття кримінальної справи № 140-1182 у зв`язку з відсутністю в його діях складів злочинів, передбачених статтею 86-1 та частиною другою статті 148-2 КК України у редакції Кодексу 1960 року. Постановою Галицького районного суду м. Львова від 13 серпня 2014 року його скаргу на постанову слідчого задоволено, постанову про закриття кримінальної справи від 1 березня 2012 року скасовано з підстав викладених мотивів закриття кримінальної справи. 28 жовтня 2015 року слідчим Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області Куликом І. С. винесено постанову про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42015140030000028 від 3 червня 2015 року, у зв`язку з відсутністю кримінального правопорушення. Позивач зазначав, що внаслідок незаконних рішень та дій посадових осіб органів досудового слідства та прокуратури йому завдано моральну шкоду. З урахуванням збільшених у лютому 2017 року позовних вимог, ОСОБА_1 просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь 704 000 грн у відшкодування моральної шкоди та 10 000 грн витрат на правову допомогу у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності. Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 17 березня 2017 року, ухваленим у складі судді Мисько Х. М., у задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивоване тим, що позивач належних та допустимих доказів, які б підтверджували завдання йому моральної шкоди, протиправність діянь її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні, не надав. Не вбачав суд підстав і для відшкодування коштів, сплачених за надання правової допомоги. Постановою апеляційного суду Львівської області від 20 березня 2018 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 17 березня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнено з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 352 000 грн у відшкодування моральної шкоди. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін, оскільки вимога про відшкодування коштів, сплачених за надання правової допомоги, заявлена без дотримання визначеного законом порядку. Апеляційний суд встановивши, що позивача незаконно притягнено до кримінальної відповідальності і останній протягом 18 років перебував під слідством, а саме з 6 травня 1997 року по 28 жовтня 2015 року, не мав можливості виїхати за межі України і був позбавлений права розпоряджатися своїм майном, оскільки з 24 червня 1998 року його майно знаходилось під арештом, дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову. Визначаючи розмір моральної шкоди, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIIIвід 6 грудня 2016 року (набрав чинності з 1 січня 2017 року), мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 грн. Врахувавши зазначені норми закону, а також встановивши, що позивач протягом 220 місяців незаконно перебував під слідством, апеляційний суд вважав, що на користь позивача підлягає стягненню 352 000 грн (220*1 600) у відшкодування моральної шкоди. Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали У квітні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив постанову апеляційного суду Львівської області від 20 березня 2018 року змінити в частині визначення суми відшкодування моральної шкоди, збільшивши її до 704 000 грн. Касаційна скарга мотивована тим, що, вирішуючи справу, апеляційний суд при визначенні розміру моральної шкоди посилався на пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 6 грудня 2016 року (набрав чинності з 1 січня 2017 року), відповідно до якого мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 грн. Проте поза увагою апеляційного суду залишено те, що предметом спору у даній справі є стягнення відшкодування в порядку Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а не будь-яких виплат в порядку оплати праці, тому, на думку заявника, пункт 3 розділ ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 6 грудня 2016 року на спірні правовідносини не поширюється. Також заявник вважає, що розмір моральної шкоди необхідно розраховувати з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом за кожен місяць перебування під слідством та судом, який станом на 1 січня 2017 року становив 3 200 грн, а не застосовувати для визначення розміру моральної шкоди розрахункову величину в розмірі 1 600 грн. Вказане призвело до неправильного визначення розміру, який підлягає відшкодуванню, тому просив про задоволення касаційної скарги. У травні 2018 року заступник прокурора Львівської області подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, просив постанову апеляційного суду Львівської області від 20 березня 2018 року скасувати і залишити в силі рішення Галицького районного суду м. Львова від 17 березня 2017 року. У касаційній скарзі заступник прокурора вказував на те, що досудове розслідування відносно позивача проводилось в період з 6 травня 1997 року по 1 березня 2012 року, тобто 177 місяців 24 дні, а з 3 червня 2015 року по 28 жовтня 2015 року - 4 місяці і 25 днів - досудове розслідування проводилось за ініціативою ОСОБА_1 . Апеляційним судом належним чином не вмотивовано та не обґрунтовано рішення в частині задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди за 220 місяців, а не 177 місяців і 24 дні, тому, на думку прокурора, сума, яка б могла підлягати відшкодуванню, становить 284 480 грн (177місяців 24 дні* 1 600). З урахуванням викладеного заступник прокурора Львівської області просив постанову апеляційного суду Львівської області від 20 березня 2018 року в частині стягнення сум у відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. В частині відмови у відшкодуванні коштів, сплачених позивачем за надану правову допомогу, судові рішення заявниками не оскаржені. Відзиви на касаційні скарги не надходили Провадження у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 і ухвалою цього суду від 22 червня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Львівської області. Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду. Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 3 вересня 1996 року старшим оперуповноваженим Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області майором міліції Філоненком A . B. відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу № 140-1182 за ознаками злочину, передбаченого статтею 86-1 КК України у редакції Кодексу 1960 року. 6 травня 1997 року постановою слідчого Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області Шпири І. М. ОСОБА_1 притягнуто як обвинуваченого і пред`явлено обвинувачення за ознаками злочинів, передбачених статтею 86-1 та частиною другою статті 165 КК України у редакції Кодексу 1960 року. 7 травня 1997 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а 9 травня 1997 року - змінено на підписку про невиїзд. 22 вересня 1998 року старшим слідчим Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області Гніденцем М. Ф . відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 148-2 КК України у редакції Кодексу 1960 року, і у подальшому об`єднано із кримінальною справою № 140-1182. 7 жовтня 1998 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених статтею 86-1 та частиною другою статті 148-2 КК України у редакції Кодексу 1960 року. 1 грудня 1998 року прокурором м. Львова старшим радником юстиції Ліушем І. І. затверджено обвинувальний висновок та кримінальну справу № 140-1182 направлено до суду. Також судами встановлено, що 24 червня 1998 року слідчим Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області Гніденцем М. Ф. винесено постанови про накладення арешту на квартиру по АДРЕСА_1 та житловий будинок, який належить дружині ОСОБА_1 , розташований по АДРЕСА_2 . 24 вересня 1998 року слідчим Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області Гніденцем М. Ф. винесено постанову про накладення арешту на житловий будинок у с. Сороки Пустомитівського району Львівської області, власником якого є тесть позивача. Постанови про накладення арешту на зазначене майно скасовані 1 березня 2012 року. Постановою Галицького районного суду м. Львова від 5 липня 2002 року кримінальну справу № 140-1182 повернено прокурору м. Львова на додаткове розслідування. 1 березня 2012 року слідчим Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області Коханчуком Р. Л. винесено постанову про закриття кримінальної справи № 140-1182 у зв`язку з відсутністю в його діях складів злочинів, передбачених статтею 86-1 та частиною другою статті 148-2 КК України у редакції Кодексу 1960 року. Постановою Галицького районного суду м. Львова від 13 серпня 2014 року його скаргу на постанову слідчого задоволено, постанову про закриття кримінальної справи від 1 березня 2012 року скасовано з підстав викладених мотивів закриття кримінальної справи. 28 жовтня 2015 року слідчим Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області Куликом І. С. винесено постанову про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42015140030000028 від 3 червня 2015 року, у зв`язку з відсутністю кримінального правопорушення.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційних скарг, суд дійшов таких висновків. Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 23 ЦК України). Статтею 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина. Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Вирішуючи справу, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 6 травня 1997 року по 28 жовтня 2015 року, тобто 220 місяців, оскільки постановою слідчого Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області Куликом І. С. 28 жовтня 2015 року закрито кримінальне провадження відносно позивача у зв`язку з відсутністю в його діях складів злочинів, передбачених статтею 86-1 та частиною другою статті 148-2 КК України у редакції Кодексу 1960 року. Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-2203цс15 від 2 грудня 2015 року. Визначаючи розмір моральної шкоди, апеляційний суд вказував на те, що відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 6 грудня 2016 року, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 грн. З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважав, що на користь позивача підлягає відшкодуванню моральна шкода у розмірі 352 000 грн (220 місяців* 1 600 грн - мінімальна заробітна плата як розрахункова величина). Проте з такими висновками апеляційного суду в частині розміру відшкодування моральної шкоди касаційний суд погодитись не може з огляду на наступне. Звертаючись до суду з відповідним позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь 704 000 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року, який набрав чинності з 1 січня 2017 року, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 грн. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом визначив у розмірі, співмірному з розміром мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, що становить 1 600 грн за кожен місяць перебування під слідством та судом. Проте суд не звернув уваги на те, що обмеження, встановлені пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року не поширюються на спірні правовідносини і розмір відшкодування слід розраховувати, виходячи з установленого законодавством мінімального розміру заробітної плати на час розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, на що правильно вказав у касаційній скарзі позивач. Саме такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 4 червня 2018 року у справі № 489/2492/17, від 13 червня 2018 року у справі № 464/6865/16 та від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17, підстав відступати від яких колегія суддів не вбачає. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції неправильно застосував зазначені норми матеріального права, не врахував, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, межі якого визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати, необхідно виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що був установлений на час розгляду справи. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України» розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року встановлено на рівні 3 200 грн, а з 1 січня 2018 року встановлено на рівні 3 723 грн. З урахуванням наведеного розмір відшкодування має обраховуватися із установленого законодавством мінімального розміру заробітної плати на час розгляду справи апеляційним судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Оскільки ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 6 травня 1997 року по 28 жовтня 2015 року, тобто 220 місяців, у відшкодування моральної шкоди, розмір якої обмежений позовними вимогами ОСОБА_1 , підлягає стягненню 704 000 грн. Твердження заступника прокурора про те, що досудове розслідування відносно ОСОБА_1 проводилось в період з 6 травня 1997 року по 1 березня 2012 року, тобто 177 місяців 24 дні, а з 3 червня 2015 року по 28 жовтня 2015 року - 4 місяці і 25 днів - досудове розслідування проводилось за ініціативою ОСОБА_1 , а відтак, на думку заступника прокурора, правових підстав для відшкодування моральної шкоди за 220 місяців у суду не було, касаційний суд відхиляє, оскільки такі твердження помилкові і не ґрунтуються на законі. Наведене дає підстави для висновку про обґрунтованість доводів касаційної скарги ОСОБА_1 і безпідставність посилань, що містить касаційна скарга заступника прокурора Львівської області. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно з частиною четвертою статті 412 ЦПК України у тій же редакції зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені апеляційним судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, касаційний суд змінює оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в частині розміру стягненої на користь позивача моральної шкоди, а саме збільшує його суму враховуючи межі позовних вимог, з 352 000 грн до 704 000 грн з наведених підстав. Щодо судових витрат Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір». Оскільки касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 409, 410, 412 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області залишити без задоволення. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Кук Мартою Русланівною, задовольнити. Постанову апеляційного суду Львівської області від 20 березня 2018 року в частині стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральної шкоди змінити. Збільшити загальну суму стягнених з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди коштів з 352 000 грн до 704 000 грн. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийС. О. Кузнєцов Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов