Постанова 4824 № 755/9116/19

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 лютого 2020 року м. Київ Справа № 756/633/19 Провадження: № 22-ц/824/2330/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 вересня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Марфіної Н.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири, в с т а н о в и в : У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 , а відповідач проживає поверхом вище у квартирі АДРЕСА_2 цього ж будинку. Зазначав, щойого квартиру було неодноразово затоплено, а востаннє це сталося19.11.2018 року. Згідно акту ЖЕД-412 від 19.11.2018 року, причиною затоплення стало пошкодження гребінки в квартирі відповідача. За змістом вказаного акту йому завдано майнову шкоду, оскільки було пошкоджено наступне майно: кухня - стеля та стіна (водоемульсійне покриття); ванна - стеля та стіна (водоемульсійне покриття); туалет - стеля (водоемульсійне покриття). Внаслідок залиття його квартира потребує поточного ремонту. Згідно зі зведеним кошторисним розрахунком, вартість проведення ремонту квартири становить 10490,00 грн., включаючи оплату за складання розрахунку у розмірі 800,00 грн. Вказував, що відповідач не бажає добровільно відшкодувати шкоду, не зважаючи на його неодноразові звернення. Також зазначав, що неправомірними діями відповідача йому завдано моральної шкоди, яка виразилась у негативних емоціях та переживаннях з приводу пошкодження майна та неможливості нормального користування ним, порушення звичного способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для його нормалізації. За таких підстав, просив суд стягнути з відповідача на його користь завдану матеріальну шкоду у розмірі 10490,00 грн., моральну шкоду у сумі 1000,00 грн., а також покласти на відповідача понесені ним судові витрати. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 25 вересня 2019 року узадоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не врахування обставин, що мають істотне значення для справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції не врахував, що актом про залиття від 19.11.2018 року, що є належним та допустимим доказом, встановлено, що залиття відбулось з вини відповідача. Окрім того, суд першої інстанції фактично поклав тягар доказування вини відповідача на нього, чим порушив передбачену цивільним законодавством в деліктних зобов`язаннях презумпцію вини. Ухвалами Київського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року відкритоапеляційне провадження у справі та справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Ухвалою Київського апеляційного суду продовжено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та продовжено строки розгляду справи до 13 лютого 2020 року. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 посилалась на те, що пошкодження майна позивача відбулось не з її вини, а через зношення труб загального користування. Зазначала, що будинок побудований у 1982 році, капітального ремонту проведено не було, а тому своєї вини у затопленні квартири вона не вбачає. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 19.11.2018 року працівниками ЖЕД-412 складено акт про залиття, відповідно до якогона центральну диспетчерську службу надійшла заявка мешканця кв. №76 за №4762819 від 19.11.2018 року про залиття з вище розташованої кв. АДРЕСА_2 . При обстеженні квартири АДРЕСА_2 виявлено, що мережі (ХВП, ГВП, водовідведення та ЦО), які обслуговуються ЖЕД не пошкоджені. У ванній кімнаті під ванною виявлено помокріння підлоги, наслідком якого є можливе пошкодження гребінки, за обслуговування якої відповідає мешканець. Більш детально провести огляд немає можливості, оскільки повний доступ до мережі відсутній (закладено керамічною плиткою). Мешканцю кв. АДРЕСА_2 порекомендовано відкрити мережу та провести її ремонт для припинення подальших залиттів нижче розташованої кв. АДРЕСА_1 . При візуальному огляді квартири комісія виявила, що внаслідок залиття пошкоджено: кухня - стеля та стіна (водоемульсійне покриття); ванна - стіна (водоемульсійне покриття); туалет - стеля та стіна (водоемульсійне покриття) (а.с. 6). Згідно зведеного кошторисного розрахунку вартості об`єкта будівництва, складеного в поточних цінах станом на 01.11.2018 року, розмір завданої шкоди складає10490,00 грн. (а.с. 10-11). Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що актом про залиття від 19.11.2018 року, на який посилається позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог, не встановлено вини відповідача у залитті його квартири, у вказаному акті лише припущено, що причиною залиття є пошкодження гребінки. Позивач, ознайомившись із вказаним актом, дій щодо встановлення дійсної причини залиття не вчинив. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Згідно з положеннями статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п.п. 8, 9, ч. 2, ст. 16 ЦК України). Стаття 22 ЦК України передбачає, що збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України). Відповідно до частини 2 статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина. Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 3 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14 та Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 759/4781/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 203/2378/14-ц та від 28 серпня 2019 року у справі № 638/20603/16. З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір. Частинами 1,5,6 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Докази подаються сторонами та іншими учасниками. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 84 ЦПК України передбачається, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідно до вимог ст. 229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). ОСОБА_1 , порушуючи перед судом питання щодо стягнення з відповідачки на його користь матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок залиттям квартири, обґрунтовуючи свої вимоги, посилався на акт про залиття від 19.11.2018 року, що складений і підписаний інженером ІІ категорії ОСОБА_3 , майстром т/д №1 ОСОБА_4 та слюсарем-сантехніком ОСОБА_5 . Даним Актом встановлено, що при обстеженні квартири АДРЕСА_2 виявлено, що мережі (ХВП, ГВП, водовідведення та ЦО), які обслуговуються ЖЕД, не пошкоджені. У ванній кімнаті під ванною виявлено помокріння підлоги, наслідком якого є можливе пошкодження гребінки, за обслуговування якої відповідає мешканець. Більш детально провести огляд немає можливості, оскільки повний доступ до мережі відсутній (закладено керамічною плиткою). Мешканцю кв. АДРЕСА_2 порекомендовано відкрити мережу та провести її ремонт для припинення подальших залиттів нижче розташованої кв. АДРЕСА_1 . Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року № 927/11207, передбачено, що у разі залиття квартири складається відповідний акт (пункт 2.3.6 Правил). В додатку № 4 до цих Правил зазначено, що факт залиття квартири та його наслідки фіксується актом комісійного обстеження квартири за участю представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, представників організації (підприємства), яка згідно з укладеною угодою обслуговує внутрішньо-будинкові системи опалення та водопостачання, представника власника будинку, будинкового комітету та затверджується начальником організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Присутність зацікавлених осіб від потерпілої сторони та з боку винної є обов`язковою. В акті повинно бути відображено: дата складання акта (число, місяць, рік); прізвища, ініціали та посади членів комісії; прізвище, ім`я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, що зазнала шкоди; адреса квартири, поверх, форма власності; характер залиття та його причини; завдана матеріальна шкода (обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість); висновок комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила залиття. Отже, акт від 19 листопада 2018 року в силу статей 77, 78 ЦПК України є належним і допустимим доказом тієї обставини, що залиття квартири позивача відбулось з вини відповідачки, а саме через пошкодження сантехнічного обладнання - «гребінки» у належній їй квартирі. ОСОБА_1 , обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що залиття стелі та стін кухні, ванної і туалету в його квартирі відбулось внаслідок затоплення підлоги у ванній кімнаті відповідачки, що, окрім акту про залиття, підтверджується наявними в матеріалах справи фотознімками. Проте, суд першої інстанції належним чином не оцінивши подані позивачем письмові докази, дійшов помилкового висновку про неналежність та недопустимість таких доказів. ОСОБА_2 , заперечуючи проти позову, не заперечувала того факту, що їй було відомо щодо тріщини у трубі, яка стала причиною протікання в стелі, але вказувала, що будинок побудований у 1982 року, будь-яких ремонтних робіт проведено не було. Проте, такі твердження відповідачки не спростовують наявності її виниу завданні шкоди позивачу. Слід відмітити, що згідно ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний своєчасно вживати заходів до усунення виявлених неполадок, пов`язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з його вини, забезпечувати цілісність обладнання приладів (вузлів) обліку комунальних послуг відповідно до умов договору та не втручатися в їхню роботу. Відповідно до п.18 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затвердженихпостановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року № 572, власники квартир зобов`язані використовувати приміщення житлових будинків за призначенням, забезпечувати збереження жилих і підсобних приміщень квартир та технічного обладнання будинків, дотримувати правил пожежної безпеки. При появі несправностей у квартирі вживати заходів до їх усунення власними силами або силами підприємства по обслуговуванню житла. Відповідно до пункту 35 вказаних Правил власники жилих приміщень зобов`язані своєчасно повідомляти власника будинку про виявлені несправності. ОСОБА_2 , якій на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 , не вжила заходів щодо забезпечення належного стану сантехнічного обладнання та усунення несправностей у належній їй квартирі, що призвело до залиття квартири позивача, а тому саме відповідачка повинна відшкодувати позивачу заподіяні збитки. Окрім того, ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 14 червня 2019 року було відкрито провадження у даній цивільній справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. В ухвалі одночасно роз`яснено сторонам, що відповідно до ч. 5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше… (а.с.22-23) Порядок розгляду справ у порядку спрощеного провадження врегульовано главою 10 розділу ІІІ ЦПК України. За змістом частини 1 статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи та справи, що виникають з трудових відносин; у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Відповідно до частин 1-3 статті 277 ЦПК України питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. У випадку, передбаченому частиною 2 статті 274 цього Кодексу, за наслідками розгляду відповідного клопотання позивача суд з урахуванням конкретних обставин справи може: 1) задовольнити клопотання та визначити строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; або 2) відмовити в задоволенні клопотання та розглянути справу за правилами загального позовного провадження. Якщо суд за результатами розгляду клопотання позивача дійде висновку про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, він зазначає про це в ухвалі про відкриття провадження у справі. Приймаючи до уваги предмет позову, суд першої інстанції в ухвалі про відкриття провадження у справі визначив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження. Заперечень з боку відповідачкищодо розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи не містять, при цьому, ні у суді першої інстанції, ні у суді апеляційної інстанції будь-яких клопотань про призначення експертизи або технічного дослідження на підтвердження відсутності її вини у спричиненні позивачу шкоди внаслідок залиттям квартири або на спростування розміру завданої шкодивідповідачкою заявлено не було. На підтвердження розміру завданої шкоди позивачем було надано копію зведеного кошторисного розрахунку про вартість проведення ремонту у квартирі, складеного інженером-проектувальником ОСОБА_6 (свідоцтво № 00099 від 27.09.2017 р), згідно якого загальний розмір збитку внаслідок залиття приміщень квартири АДРЕСА_1 становить 10 490 грн, включаючи вартість проектних робіт у сумі 800 грн. (т.1, а.с.10-18). Вирішуючи спір, суд першої інстанції також встановив, що розмір завданої відповідачем матеріальної шкоди у розмірі 10 490 грн. не підтверджений та недоведений, оскільки вказаний кошторис не містить дати складення, та, всупереч акту про залиття містить ремонті роботи по стелі, в той час як у акті зафіксовано пошкодження стіни. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки відповідачкою не надано жодних доказів на спростування наявного в матеріалах справи кошторисного розрахунку вартості об`єкта будівництва № 2-1-1, окрім того, зазначені пошкодження також підтверджуються наявними в матеріалах справи фотознімками. Отже, встановивши факт залиття квартири позивача, причину та розмір завданої шкоди його майну, та враховуючи те, що відповідачка у відповідності до положень статей 12, 76-81 ЦПК України не довела відсутності її вини у заподіянні шкоди, колегія суддів доходить висновку про доведеність позовних вимог ОСОБА_1 . Щодо відшкодування моральної шкоди слід зазначити наступне. Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому доведенню у спорах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Як зазначалось вище, у спорах про відшкодування шкоди діє презумпція заподіювача шкоди, згідно з якою саме відповідач доводить відсутність своєї вини у завданні шкоди. Позивачка довела задану їй шкоду, протиправність дій відповідачів, причинний зв`язок між ними, а відповідачі у відповідності до положень статей 12, 76-81 ЦПК України це не спростували і не довели відсутність своєї вини. Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України полягає у душевних стражданнях, яка фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Згідно абз. 2 ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Оскільки, затоплення квартири призвело до змін в житті позивача, виникнення необхідності проведення робіт по відновленню квартири, докладання додаткових зусиль для нормалізації свого життя, колегія суддів, з урахуванням характеру страждань, обсягу заподіяної шкоди вважає, що сума в 1000 грн. є достатньою грошовою компенсацією завданої позивачу моральної шкоди. Суд першої інстанції, із урахуванням наведених норм матеріального права, не правильно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, не оцінив належним чином письмові докази, і як наслідок дійшов не обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем факту завдання йому шкоди відповідачкою та її розмір. Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 вересня 2019 року скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст.141 ЦПК України). Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені витрати по сплаті судового збору за звернення з позовною заявою у розмірі 768,40 грн. та за подання апеляційної скарги 1152,60 грн., що разом становить 1921 грн. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 вересня 2019 рокускасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Стягнути з ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_5 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_6 ) завдану майнову шкоду,внаслідок залиття квартири, у розмірі 10 490 (десять тисяч чотириста дев`яносто) грн та моральну шкоду у розмірі 1 000 (одна тисяча) грн, а всього 11 490 (одинадцять тисяч чотириста дев`яносто) грн. Стягнути з ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_5 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_6 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т.О. Невідома Судді Д.Р. Гаращенко А.А. Пікуль