Постанова 4824 № 759/19975/18

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 лютого 2020 року м. Київ Справа №759/19975/18 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Довгополої А.В. учасник справи: позивач ОСОБА_1 відповідачі Публічне акціонерне товариство Банк «Траст» третя особа: Приватне акціонерне товариство «СК «Княжа Лайф Вієнна Іншуранс Груп» Справа №759/19975/18 № апеляційного провадження:22-ц/824/2873/2020 Головуючий у суді першої інстанції: Миколаєць І.Ю. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Стрижеус А.М. розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва, ухваленого в складі судді Миколаєць І.Ю. 30 жовтня 2019 року, повний текст рішення складено 05 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Банк «Траст», третя особа: Приватне акціонерне товариство « СК «Княжа Лайф Вієнна Іншуранс Груп» про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору,- В С Т А Н О В И В: У грудні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Святошинського районного суду з позовом про визнання кредитного договору № R011.001-ТЕК.0072325 від 27 квітня 2016 року недійсним. В обґрунтування позовної заяви позивач посилалася на те, що при укладенні кредитного договору № R011.001-ТЕК.0072325 від 27 квітня 2016 року були порушені її права як споживача, згідно з нормами Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про страхування», Закону України «Про захист персональних даних», що вбачається в наступному: перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про обставини, зазначені у ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», проте кредитор не надав позичальнику повної, всебічної, об`єктивної та достовірної інформації про умови кредиту перед укладанням та під час укладення даного договору, та позивач не мав можливості об`єктивно оцінити та осмислити умови даного договору, виявити його недоліки та оцінити всі ризики та збитки, які він отримає в результаті підписання даної угоди; посилається на порушення норм встановлених ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки п. 2.6 додатку № 1 до договору встановлено вимогу щодо сплати комісії з обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2,5 %. Позивач вважає незаконним встановлення у кредитному договорі щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості, яка є послугою, що супроводжує кредит, як компенсація супутніх послуг банку, за її рахунок, оскільки банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які той здійснює на власну користь; під час укладання кредитного договору, між позивачем та ПАТ «Юпітер страхування життя Вієнна Іншуранс Груп» було укладено договір страхування життя, проте страхування в спірних правовідносинах є добровільним, а відповідач не мав права жодним чином нав`язувати такі послуги та включати їх до кредитного договору, а отже і обов`язковий платіж в розмірі 7200,00 грн. є незаконним, а сам кредитний договір в цій частині повинен бути визнаний недійсним; умови договору надання беззастережної згоди на збір, обробку та використання персональних даних Кредитором є підставами для визнання договору недійсним. Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Банк «Траст», третя особа: Приватне акціонерне товариство «СК «Княжа Лайф Вієнна Іншуранс Груп» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій вона просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В судове засідання учасники справи не з`явилися. Колегія суддів враховує, що закон створює рівні умови для осіб, що володіють правом звернення до суду, зобов`язавши суд повідомляти цих осіб про час і місце розгляду справи. Суд прийняв вичерпні заходи для повідомлення позивача ОСОБА_1 , відповідача ПАТ Банк «Траст», третя особа: ПрАТ «СК «Княжа Лайф Вієнна Іншуранс Груп» про час та місце розгляду справи, забезпечивши можливість з`явитися до суду і захистити свої права. За змістом ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права особа сама визначає обсяг своїх прав і обов`язків у цивільному процесі. Тому особа, визначивши свої права, реалізує їх на свій розсуд. Розпорядження своїми правами на розсуд особи є одним з основоположних принципів судочинства. Враховуючи завдання судочинства, принцип правової визначеності, поширення загального правила, закріпленого в ч.1 ст.372 ЦПК України, відкладення судового розгляду у випадку неявки в судове засідання будь-кого з осіб, що беруть участь у справі, за відсутності відомостей про причини неявки в судове засідання не відповідало б конституційним цілям цивільного судочинства, що, у свою чергу, не дозволить розглядати судову процедуру в якості ефективного засобу правового захисту в тому сенсі, який закладений в ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.ст. 7, 8 і 10 Загальної декларації прав людини і ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. За таких обставин, обставин апеляційний суд в складі колегії суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи. Оскільки справа розглядається за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України). Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 27 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Траст» було укладено кредитний договір № R011.001-ТЕК.0072325 (а.с. 8-11). відповідно до якого ПАТ «Банк «Траст» надав ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 27000 гривень з процентною ставкою за кредитом 12% річних, строк користування кредитом - 36 місяців. Згідно пункту 2.6 договору, щомісячна комісія за обслуговування кредиту встановлена в розмірі 2,5%. В цей же день, 27 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Юпітер страхування життя Вієнна Іншуранс Груп» було укладено договір страхування життя № ТВ02/R011.001-ТЕК.0072325 (а.с. 11-12). Згідно ст.ст. 203, 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами, вимог щодо змісту правочину який не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Згідно ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час укладення спірних договорів) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Відповідно до ч. 4 ст. 11 вказаного Закону (в редакції, чинній на час укладення спірних договорів) у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством. Колегія суддів вважає, що в даному випадку кредитний договір № R011.001-ТЕК.0072325 від 27 квітня 2016 року укладений з неповним дотриманням процедури, визначеної ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правилами надання банком інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою НБУ від 10 травня 2007 року. Зокрема, у кредитному договорі визначено суму кредиту; валюту кредиту; цільове використання кредиту; спосіб забезпечення виконання зобов`язань позичальника; відсоткова ставка, розмір винагороди за надання фінансового інструменту, тощо, тобто вказана інформація стосовно умов кредитування. Однак, визначена у пункті 2.6 договору щомісячна комісія за обслуговування кредиту у розмірі 2,5%, є по суті супутньою послугою, що супроводжує кредит, (платою за обслуговування кредиту), і нарахування комісії у встановленому договором розмірі за вказану послугу - становить істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Відповідно до ч.1, ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» виконавець не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що коли положення договору визнано несправедливим таке положення може бути замінено або визнане недійсним. За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача. Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 листопада 2016року у справі № 6-1746цс16. Положеннями ч.ч.1, 2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором (пункт 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»). У положеннях частин 57 статті 18 вказаного Закону також йдеться про те, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення також підлягають зміні або договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення. Аналізуючи цю норму Закону України «Про захист прав споживачів», можна зробити висновок, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що умови п. 2.6 кредитного договору щодо щомісячної комісії за обслуговування кредиту є несправедливими по відношенню до позивачки, оскільки порушують принцип добросовісності, обмежують її права, як споживача, вносять істотний дисбаланс у взаємовідносини між банком та позичальником, задають шкоди позивачці, а тому ці умови слід визнати недійсними з моменту укладення договору. В той же час позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження порушення її прав та Закону України «Про захист прав споживачів» щодо визнання недійсним кредитного договору в цілому, зокрема з підстав укладення договору страхування життя з ПрАТ « СК «Княжа Лайф Вієнна Іншуранс Груп», оскільки умови кредитного договору не містять посилань на обов`язковість укладення договору страхування життя з ПрАТ « СК «Княжа Лайф Вієнна Іншуранс Груп». За наведених обставин, колегія суддів вважає, що заочне рішення суду першої інстанції, відповідно до п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст.268, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2019 року- скасувати та ухвалити нове судове рішення, наступного змісту. Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Банк «Траст», третя особа: Приватне акціонерне товариство « СК «Княжа Лайф Вієнна Іншуранс Груп» про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору - задовольнити частково. Визнати недійсним пункт 2.6 кредитного договору №R011.001-ТЕК 0072325 від 27 квітня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством Банк «Траст». Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус Судді: Л.Д. Поливач О.І. Шкоріна