Постанова 4824 № 362/15/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа №362/15/16 Головуючий у І інстанції Кравченко Л.М. Провадження №22-ц/824/751/2020 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 лютого 2020 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Київського апеляційного суду у складі: судді-доповідача Голуб С.А., суддів: Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О., за участі секретаря судового засідання Сакалоша Б.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Київській області та Прокуратури Київської області на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Державного казначейства України, Прокуратури Київської області, Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, Головного управління Національної поліції в Київській області, Васильківського відділу поліції Головного управління Національної поліції Київської області про відшкодування шкоди, завданої неправомірними рішеннями, діями і тривалою бездіяльністю органів прокуратури та слідства, ВСТАНОВИЛА: У січні 2016 року позивачі звернулися до суду першої інстанції з вказаним позовом посилаючись на те, що під час проведення досудового розслідування кримінального провадження № 42013100140000012 від 22 січня 2013 року, яке триває і на сьогоднішній день зі значними порушеннями строків, неправомірними рішеннями, діями і тривалою бездіяльністю органів прокуратури та слідства їм завдано значної моральної шкоди, розмір якої, з урахуванням характеру, обсягу заподіяних страждань, часу їх тривалості (121 місяців), розумності та інших обставин останні становить 350000,00 грн. На підставі викладеного та з урахуванням уточнених позовних вимог, позивачі просили суд першої захистити їх конституційне право на компенсацію моральної шкоди, спричинену винесенням незаконних рішень, діями та неправомірною бездіяльністю відповідача під час досудового розслідування кримінального провадження №42013100140000012 від 22 січня 2013 року, застосувавши при розгляді позову практику Європейського суду з прав людини і національного суду України; визнати наявність порушення обов`язку держави-відповідача в особі її правоохоронних органів по захисту особи, суспільства та держави визначеного ст.ст. 2, 8, 9 КПК України та ст. 2 Конвенції, в зв`язку з не проведенням ефективного та незалежного розслідування факту зникнення (вбивства) ОСОБА_3 в «розумні» строки та у зв`язку з відсутністю проведення ефективного та незалежного розслідування знищення доказів у цій кримінальній справі під час досудового розслідування кримінального провадження №42013100140000012 від 22 січня 2013 року; стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України компенсацію спричиненої моральної шкоди на користь ОСОБА_1 в розмірі 350000,00 грн. та на користь ОСОБА_2 в розмірі 350000,00 грн. Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 серпня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку в рахунок відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 350000,00 грн. кожному. Не погоджуючись з таким рішенням суду, Головне управління Національної поліції в Київській області та Прокуратура Київської області подали апеляційні скарги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Головне управління Національної поліції в Київській області в доводах апеляційної скарги зазначає, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушення нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Разом з тим, в позовній заяві, не зазначено, в чому саме полягає моральна (немайнова) шкода, з яких міркувань виходив позивач визначаючи її розмір, якими доказами підтверджується така шкода і чи є причинний зв`язок між шкодою і неправомірними (на думку позивача) діями відповідача по справі. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами ЦК України відповідальність настає незалежно від вини. Отже, посилання позивачів як на обґрунтування завданої моральної шкоди, необхідність звернення до суду та на судову тяганину не можуть бути належною правовою підставою для відшкодування моральної шкоди, реалізація позивачами свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінального провадження не є підставою для відшкодування моральної шкоди, а тому підстави для задоволення позову відсутні. На підставі викладеного в апеляційній скарзі, Головне управління Національної поліції в Київській області просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Прокуратура Київської області в доводах апеляційної скарги зазначає, що Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» визначає виключний перелік підстав за яких у особи виникає право на відшкодування шкоди у передбаченому в ньому порядку і розмірі. Водночас, незважаючи на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є суб`єктами, на яких поширюється дія даного Закону, суд дійшов помилкового висновку про можливість його застосування у даних правовідносинах. Аналогічна правова позиція щодо застосування норм Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» викладена в постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 479/835/17, від 05 червня 2019 року у справі № 554/7642/17. На підставі викладеного в апеляційній скарзі, Прокуратура Київської області просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України на адресу суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника позивачів - ОСОБА_4 , однак відзив на апеляційну скаргу залишено без розгляду у зв`язку з пропуском встановленого судом строку для його подання. Головне управління Національної поліції в Київській області та Прокуратура Київської області в судовому засіданні наполягали на задоволенні своїх апеляційних скарг з підстав, що в них зазначені. Представник позивачів заперечував проти задоволення апеляційних скарг. Вивчивши матеріали справи, доводи викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів доходить висновку, що апеляційні скарги підлягають до задоволення з урахуванням таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що Васильківською міжрайонною прокуратурою 22 січня 2013 року в ЄРДР зареєстровано кримінальне провадження за №42013100140000012 за фактом знищення інформації на комп`ютері ОСОБА_3 , яка є зниклою безвісти. 04 жовтня 2007 року працівниками Васильківської міліції було проведено повторний огляд кімнати № 4 гуртожитку, в якій проживала зникла ОСОБА_3 і з вилученням документів та електронних засобів інформації, про що було складено протокол огляду місця події (а.с. 173-175, т. 1). Під час проведення огляду фотографування вилучених 04 жовтня 2007 року електронних носіїв інформації, в тому числі і ноутбука, до протоколу огляду та вилучення не вносилися відомості індивідуальних ознак вилучених об`єктів. Вилучені електронні носії в присутності свідків не перевірялися на їх працездатність, не перевірялися на наявність на них інформації. Всі вилучені електронні носії не опечатувалися і при зберіганні у Васильківському міськвідділі МВС до них мали доступ сторонні особи. В подальшому, в порушення вимог для проведення огляду, не вирішувалося питання зберігання вилучених предметів, які були речовими доказами по справі, що привело до повного знищення інформації, яка знаходилася у вилучених електронних засобах і яка можливо могла бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних. Факт того, що вилучений ноутбук перебував без належного опечатування та без перевірки наявності в ньому інформації також підтверджується поясненнями заступника начальника СВ Васильківського МВ ГУ МВС України в Київській області Катинського О.Я. від 17 серпня 2012 року. (а.с. 68, т. 1). В свою чергу факт знищення інформації доведений висновком експерта №1184 від 16 квітня 2008 року (а.с.177-180, т. 1), зі змісту якого встановлено, що на носії ноутбука «Асеr» виявлено інформацію, яка була знищена, але відновити її у вигляді, придатному для читання, не можливо; на носії ноутбука «Асеr» інформація, в якій міститься текстові документи з перепискою гр. ОСОБА_3 , в тому числі знищена, не виявлена (а.с.177-180, т. 1). По факту знищення інформації з комп`ютера ОСОБА_3 , 21 січня 2013 року слідчим Васильківської міжрайонної прокуратури до ЄРДР внесено відомості за заявою ОСОБА_5 щодо незаконних дій працівників Васильківського МВ (а.с.20, т. 2). В межах даного кримінального провадження неодноразово виносились постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, зокрема оперуповноваженими ОСОБА_6 (08 жовтня 2007 року) та ОСОБА_7 (16 грудня 2007 року), які в подальшому були скасовані, а матеріали направлені до Васильківської міжрайонної прокуратури Київської області для організації додаткової перевірки, хід якої взято на контроль, що підтверджується листом прокуратури Київської області № 04/2/2 34 вих. від 27 листопада 2007 року (а.с.66, т.1). За результатами перевірки за заявою ОСОБА_2 , постановою старшого прокурора відділу за додержанням законів органів внутрішніх справ при провадженні оперативно-розшукової діяльності прокуратури Київської області від 24 січня 2008 року було постановлено порушити кримінальну справу за фактом умисного вбивства ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України (а.с.137, т. 1). Позивачами неодноразово оскаржувалась бездіяльність слідчих органів, постанови про закриття кримінального провадження та відмову в порушенні кримінальної справи (а.с. 72, 73, 74, 150-151, 152, 211-212, т. 1), які так само були скасовані. Численний перелік скасованих постанов наведений позивачами в позовних вимогах. В ході судового розгляду скарг встановлено невиконання прокурорами Васильківської та обласної прокуратури вимог постанови Апеляційного суду Київської області від 15 грудня 2011 року, постанови Васильківського міжрайонного прокурора Київської області від 04 травня 2012 року, постанови Печерського районного суду м. Києва від 21 січня 2014 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 31 березня 2014 року, якими скасовувалися як незаконні, постанови про закриття кримінального провадження та надавалися вказівки щодо усунення виявлених недоліків і які ігнорувалися слідчими прокуратури при винесенні чергової постанови про закриття кримінального провадження. Досудові розслідування вказаних кримінальних проваджень тривають, слідство нічого не встановило, підозру нікому не вручено, місцезнаходження зниклої та осіб причетних до цього не встановлено, слідство ігнорує заяви позивачів та жодних вказівок не виконує. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що за довготривалий час (більше 10 років) досудового розслідування, тяганини, скарг та письмових звернень до різних інстанцій позивачі, будучи потерпілими, знаходяться в стані стресу та страху за подальшу долю кримінального провадження, які, на їх думку, є не меншими, ніж переживання осіб, які незаконно притягуються до кримінальної відповідальності. Зокрема, позивачі внаслідок дій та тривалої бездіяльності з боку відповідачів зазнали душевних страждань, а неспроможність передбачених законом процедур забезпечити їм захист законних прав за десять років досудового розслідування кримінального провадження породжує недовіру до Держави в цілому та призводить до відчуття безсилля, приниження гідності людини у боротьбі з процедурами, що наповнені лише формальним змістом, необхідністю витрачати додаткові зусилля на подолання таких штучно створених перешкод шляхом судового захисту їх прав. Повно та всебічно дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з такого. Як вбачається з матеріалів справи та змісту позовних вимог, позивачі, як на підставу своїх позовних вимог, посилалися на ту обставину, що відповідачами не вживаюся всі належні дії щодо розслідування злочину, не встановлено коло підозрюваних осіб та не вчиняються жодні розшукові заходи, що призвело до тривалого досудового розслідування. Отже такими діями відповідачів позивачам була заподіяна моральна шкода, яка, на їх думку, мала бути відшкодована за правилами ст. 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року. Положеннями статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Закону, що регулює відшкодування шкоди фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення не з вини спеціального суб`єкта, Верховною Радою України не прийнято. Порядок відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням за рахунок коштів Державного бюджету на час розгляду справи в суді законодавчо визначений Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року. Тобто, відшкодування шкоди у результаті скоєння кримінального правопорушення за рахунок коштів Державного бюджету передбачено лише у випадку, коли кримінальне правопорушення вчинено спеціальним суб`єктом (працівником правоохоронного органу, прокуратури) і набуло вигляду незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою. Водночас, незважаючи на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є суб`єктами, на яких поширюється дія даного Закону, суд дійшов помилкового висновку про можливість його застосування у даних правовідносинах. Аналогічна правова позиція щодо застосування норм Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» викладена в постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 479/835/17, від 05 червня 2019 року у справі № 554/7642/17. Разом з тим, вимогами чинного законодавства України не передбачено порядку для відшкодування потерпілим особам моральної шкоди у зв`язку з тривалим досудовим розслідуванням кримінальних проваджень, а тому вимоги позивачів про стягнення з відповідачів моральної шкоди повинні обґрунтовуватися загальними нормами, якими врегульовано порядок відшкодування моральної шкоди. Вимоги частин 2 та 3 статті 23 ЦК України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Окрім того, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст. ст. 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювана шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювана шкоди. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Тобто, позивач повинен надати докази як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності службової особи органу державної влади, так і докази спричинення йому моральної шкоди, а також наявності причинного зв`язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою. Натомість, позивачами не надано доказів заподіяння моральної шкоди та наявності вини працівників органів досудового розслідування чи протиправності дій прокуратури Київської області , причинного зв`язку між рішеннями, діями або бездіяльністю органу досудового розслідування, прокуратури, суду і шкодою, не доведено належними і допустимими доказами самого факту заподіяння шкоди такими діями відповідачів. Отже, суд першої інстанції виключно на припущеннях, без встановлення дійсних обставин справи, які підлягали обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про стягнення моральної шкоди, безпідставно прийняв до уваги надані позивачами витяги з історії хвороби як належні та достатні докази спричинення останнім моральної шкоди, що нібито пов`язана з рішеннями, діями і тривалою бездіяльністю органів прокуратури та слідства. У рішенні Конституційного Суду України № 6-рп/2001 від 23.05.2001 зазначено, що кримінальне судочинство визначено як врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Пунктом 4.2 зазначеного рішення передбачено, що захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження окремих процесуальних актів, дій чи бездіяльності органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури до суду може здійснюватися у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської діяльності та не може бути предметом оскарження в порядку цивільного судочинства. Отже, сам факт звернення позивачів з заявами до правоохоронних органів чи до суду не може свідчити про реальне порушення їхніх прав, а не погоджуючись з рішеннями слідчого чи прокурора, вони у повному обсязі реалізують своє конституційне право на доступ до правосуддя шляхом звернення до слідчого судді, який згідно п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України здійснює судовий контроль за додержанням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Виключно на припущеннях ґрунтується висновок суду, що численний перелік скасованих постанов свідчить про «підтвердження явної упередженості прокурорів, які проводили перевірки та є підтвердженням їхніх намірів не розкривати злочин щодо знищення доказів у справі і відповідно вбивства ОСОБА_3 ». Судом першої інстанції залишено поза увагою доводи прокуратури, що процесуальний керівник в розумінні ст. 36 КПК України здійснював всі процесуальні дії передбачені чинним кодексом, а матеріали справи не містять жодного рішення суду яким визнано бездіяльність органу прокуратури, в тому числі щодо тривалого розслідування вказаних кримінальних проваджень №4201310140000012 та №1201210140000390. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не встановив всіх обставин справи, не визначився з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до передчасного та помилкового висновку про встановлення наявності спільної вини відповідачів, їх протиправної поведінки, а також наявності підстав для відшкодування моральної шкоди. Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційні скарги підлягають задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 263, 367, 369, 374, 376 України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Київській області та Прокуратури Київської області задовольнити. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Державного казначейства України, Прокуратури Київської області, Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, Головного управління Національної поліції в Київській області, Васильківського відділу поліції Головного управління Національної поліції Київської області про відшкодування шкоди, завданої неправомірними рішеннями, діями і тривалою бездіяльністю органів прокуратури та слідства скасувати та ухвалити нове судове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Державного казначейства України, Прокуратури Київської області, Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, Головного управління Національної поліції в Київській області, Васильківського відділу поліції Головного управління Національної поліції Київської області про відшкодування шкоди, завданої неправомірними рішеннями, діями і тривалою бездіяльністю органів прокуратури та слідства відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення в порядку та з підстав, що визначені ст. 389 ЦПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 28 лютого 2020 року. Суддя-доповідач Судді: