Постанова Київський апеляційний суд № 753/10842/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 753/10842/17 Головуючий у 1-й інст. - Коренюк А.М. Апеляційне провадження 22-ц/824/3504/2020 Доповідач - Рубан С.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 лютого 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Рубан С.М. суддів Заришняк Г.М., Мараєва Н.Є. при секретарі Клець О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 листопада 2019 року, ухвалене у складі судді Коренюк А.М. у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» про припинення права власності на майно у зв`язку з його знищенням,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» про припинення права власності на майно у зв`язку з його знищенням. Посилаються на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 03 березня 2016 року ОСОБА_1 на праві власності належить Ѕ частина земельної ділянки 0,0654 га, по АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на прийняття спадщини за законом від 03 березня 2016 року після смерті ОСОБА_6 . Відповідно до договору дарування від 17 листопада 2016 року ОСОБА_2 на праві власності належить Ѕ частина земельної ділянки 0,0654 га, по АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_4 на підставі Державного акту про право власності на земельну ділянку, виданого на підставі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 січня 2006 року. Цільове призначення земельної ділянки - для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва (обслуговування житлового будинку та господарських споруд). Позивачами з`ясовано, що на цій земельній ділянці згідно відомостей Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» зареєстрований житловий будинок, власниками якого єОСОБА_6 - Ѕ частина на підставі договору купівлі-продажу від 08 серпня 1997 року, 22/50 частини - ОСОБА_4 - на підставі Свідоцтва про право на спадщину від 06 травня 2006 року, 3/50 - ОСОБА_5 - на підставі договору купівлі-продажу від 02 березня 1989 року. У вказаному будинку більше 20 років тому сталася пожежа, внаслідок якої даний будинок було знищено вогнем по всій його площі, він не підлягає реконструкції, тобто фактично знищений. Позивачі як власники земельної ділянки мають намір здіснити будівництво нового будинку, проте наявність реєстрації в КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» фактично знищеного вказаного будинку унеможливлює проведення нового будівництва. Вважають, що право власності на будинок припиняється у разі його знищення, що узгоджується п.1 ч.1 ст. 346 ЦК України, та просять судовим рішенням припинити право власності на це майно щодо померлої ОСОБА_6 та відповідачів, зобов`язати КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно відповідно до ч.1 ст. 349 ЦК України щодо власників ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13 листопада 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити у повному обсязі. Посилається на те, що житловий будинок по АДРЕСА_1 зруйнований, що підтверджується довідкою від 09.12.2019 року №2083 виданою КП КМ «Київське міське бюро технічної інвентаризації» про те, що земельна ділянка за вказаною адресою вільна від забудови. Суд не звернув увагу на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули права власності на земельну ділянку загальною площею 0,0654 га по АДРЕСА_1 від спадкоємців власників житлового будинку за вказаною адресою, запис про яких міститься в матеріалах КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», а саме ОСОБА_7 та ОСОБА_6 . Фактично ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками залишків будинку, які не є об`єктом нерухомості, так як технічний паспорт на будинок погашений, а будинок відселений у зв`язку із неможливістю проживання там людей, що підтверджується листом від 06.12.2019 року Дарницької РДА в м. Києві. Крім того, оскільки технічний паспорт на житловий будинок був погашений, а сам будинок фактично знищений, ОСОБА_3 не могла жодним чином прийняти спадщину на житловий будинок, який знищений, вона не могла зареєструвати на вказаний будинок право власності, враховуючи, що на нього відсутній технічний паспорт, який обов`язково подається при реєстрації права власності на житловий будинок. Таким чином, ОСОБА_3 успадкувала за законом лише земельну ділянку по АДРЕСА_1 . Позивач ОСОБА_2 подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду скасувати та позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Посилається на те, що згідно довідок - характеристик КП КМ «Київське міське бюро технічної інвентаризації» технічний паспорт (запис) на житловий будинок по АДРЕСА_1 був повністю «погашений», а не частково погашений, як фактично зазначив суд. Факт про те, що житловий будинок по АДРЕСА_1 зруйнований підтверджується довідкою від 09.12.2019 року №2083 виданою КП КМ «Київське міське бюро технічної інвентаризації», відповідно до якої земельна ділянка по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:63:459:0028 вільна від забудови. Зазначає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули права власності на вищевказану земельну ділянку від спадкоємців власників житлового будинку по АДРЕСА_1 , запис про яких міститься в матеріалах КП КМ «Київське міське бюро технічної інвентаризації», а саме ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , тому фактично ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками залишків будинку, які не є об`єктом нерухомості, так як технічний паспорт на будинок погашений, а будинок відселений у зв`язку із неможливістю проживання там людей. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у апеляційній скарзі. Інші учасники процесу в судове засідання не з`явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності беззаперечних доказів того, що будинок повністю знищений, а неможливість розпоряджатись земельною ділянкою, на якій знаходяться залишки об`єкту нерухомості, не можуть бути визнані підставою для примусового припинення права власності інших співвласників будівлі. За змістом статі 349 ЦК України, якою позивач обґрунтовує свої вимоги, право власності на знищене майно може бути припинено тільки за наявності відповідної заяви власника майна про внесення змін до державного реєстру, проте позивачами не доведено, що співвласники будинку звертались із заявою про припинення їх частки у праві спільної власності. Крім того, ОСОБА_3 частково невірно обраний спосіб захисту порушеного права, оскільки без встановлення факту видачі нотаріусом свідоцтва про право на спадщину, позивач ОСОБА_3 не може вважатися спадкоємицею ОСОБА_6 , водночас за цим позовом така вимога відсутня. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги виходячи з наступного. Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України). Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» про припинення права власності на майно у зв`язку з його знищенням, вважаючи себе власниками земельної ділянки 0,0654 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Позивачі доказів на підтвердження своєї правової позиції не надали, до суду із заявою про витребування спадкової справи не зверталися, при дослідженні копій документів, які знаходяться у провадженні даної справи, долучені позивачем як додатки до позовної заяви, їх оригінали не надані, не надані також правовстановлюючі документи на майно щодо кожного співвласника, а саме - ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , тому суд був позбавлений можливості реалізувати обов`язок звірення поданих копій документів з оригіналами, оскільки суд приймає рішення на підставі поданих оригіналів документів, а не їх копій, які не забезпечені їх відповідності з оригіналами. Зважаючи на відсутність забезпечення суду оригіналами правовстановлюючих документів на майно - земельної ділянки щодо якої позивачі вважають себе власниками та спірного будинку, який є предметом спору, суд не зміг встановити осіб, які є їх дісними власниками, тобто останні не довели свій стасус власності щодо такого майна. Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права вланості. Право приватної власності є непорушним. Частиною 1 статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно ч.ч.1,2 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього майна чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 346 ЦК України передбачено підстави припинення права власності на майно, яке припиняється, зокрема, у разі знищення майна. Згідно з положеннями статті 349 ЦК України в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності на майно припиняється в разі його знищення. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру. Аналіз вказаних норм дає підстави дійти висновку про те, що умовами для припинення права власності на знищене майно згідно вимог статті 349 ЦК України, є наявність встановленого факту знищення майна, а також відповідної заяви власника майна про внесення змін до державного реєстру. Документами, що підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі №708/254/18, від 26 червня 2019 року у справі № 334/16303/15, від 25 вересня 2019 року у справі №272/62/15-ц, від 06 листопада 2019 року у справі №758/1485/15-ц. Згідно ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частина 2 ст. 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав та інтересів. Зважаючи на предмет спору, враховуючи припущення позивачів, оскільки правовстановлюючих документів про те, що позивачі є власниками земельної ділянки суду в оригіналах не надано, позивачі не є власниками спірного будинку щодо якого просять припинити право власності, суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заявлених ними позовних вимог. Як вбачається прохальна частина позовної заяви містить вимогу щодо майна померлої ОСОБА_6 , при цьому, позивачі вважають, що її спадкоємцем щодо такого майна - спірного будинку є ОСОБА_3 . Згідно довідки нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бабенко В.І. від 03 грудня 2015 року, спадкова справа заведена на підставі заяви ОСОБА_3 , проте у зв`язку із відсутністю належного підтвердження підстав для закликання до спадкування відповідно до п.4.2 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, ОСОБА_3 було запропоновано звернутися до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (а.с.14). Судом встановлено, що рішення суду про встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_3 із спадкодавцем ОСОБА_6 матеріали справи не містять. Крім того, позовних вимог щодо встановлення вказаного факту видачі нотаріусом свідоцтва про право на спадщину у поданій позовній заяві не заявлено. Таким чином, суд дійшов вірного висновку, що твердження позивачів стосовно того, що ОСОБА_3 є спадкоємцем померлої ОСОБА_6 , за відсутності наданих суду належних та допустимих доказів є недоведеними та ОСОБА_3 частково невірно обраний спосіб захисту порушеного права. Твердження скаржника про те, що ОСОБА_3 успадкувала за законом земельну ділянку по АДРЕСА_1 колегія суддів не приймає до уваги. Згідно ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до ч.1 ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Згідно ч.1 ст.1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно. Доказів відповідно до приписів статей 77-78 ЦПК України на підтвердження факту отримання ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку позивачами суду не надано та матеріали справи не містять. Доводи апеляційної скарги, що житловий будинок по АДРЕСА_1 зруйнований з посиланням на довідку КП КМ «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 09.12.2019 року, відповідно до якої земельна ділянка за вищевказаною адресою вільна від забудови, колегія суддів не приймає до уваги. Як вбачається з копії довідки-характеристики КМБТІ 17.04.2006 року на спірний будинок, «будинок знаходиться в напівзруйнованому стані» (а.с. 17). Доказів відповідно до приписів статей 77-78 ЦПК України на підтвердження факту повного знищення спірного об`єкту нерухомості, а також звернення співвласників ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 із заявами про припинення права власності через знищення нерухомого майна позивачами суду не надано та матеріали справи не містять. Крім того, твердження апеляційної скарги про те, що внаслідок пожежі будинок був відселений у зв`язку із неможливістю проживання там людей, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки представник скаржника не надав доказів ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду щодо місця відселення мешканців будинку. Колегія суддів звертає увагу, що одним із мешканців є спадкоємець - позивач у справі ОСОБА_3 , яка по даний час зареєстрована за адресою ніби - то знищеного будинку. Відповідач ОСОБА_4 та ОСОБА_5 також по сьогодні зареєстровані за адресою знищеного будинку, що спростовує версію про відселення мешканців будинку. Доводи апеляційної скарги щодо невірного застосування статті 349 ЦК України, колегія суддів не приймає до уваги виходячи з положень статті 349 ЦК України та вимог розділів III, IV Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Твердження скаржника про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 від спадкоємців власників житлового будинку по АДРЕСА_1 , запис про яких міститься в матеріалах КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації», тому фактично вони є власниками залишків будинку за вказаною адресою, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони не спростовують висновків суду та не впливають на законність ухваленого судового рішення. З`ясувавши фактичні обставини справи та дослідивши надані докази колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність підстав для задоволення позову. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення. Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 листопада 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 28 лютого 2020 року. Головуючий Рубан С.М. Судді Заришняк Г.М. Мараєва Н.Є.